Наукова популяристика: регрес чи стагнація?

Утретє стартує Всеукраїнський конкурс науково-популярних статей і фотографій «Наука й інновації — суспільству». Мета організаторів і партнерів цього проекту залишилася незмінною — спонукати вчених і журналістів до розповіді суспільству про те, чим займаються вчені сьогодні і яких відкриттів та нових технологій можна чекати від них у найближчі роки. Незмінним залишилося і завдання — розширити коло авторів, які можуть цікаво і дохідливо розповісти про найскладніші дослідження та продемонструвати читачам важливість науки в сучасному світі.

2005 року на конкурс було прийнято 69 науково-популярних статей, написаних в основному вченими і журналістами, а також 71 фотографія, авторами яких були люди різноманітних спеціальностей, в основному молодь, зокрема школярі і студенти. Інтерес до проекту був чималим — на сайт конкурсу зайшло близько 10 тисяч відвідувачів із 46 країн. Навіть коли мати на увазі, що левову частку становили жителі України, це досить значущий факт. Роботи переможців — і статті, і фотографії — було опубліковано в різних виданнях. Тобто конкурс-2005 із усією очевидністю засвідчив: в Україні є наука, є люди, які вміють писати про її досягнення, й є інтерес читачів до цієї теми.

Водночас не можна не зазначити, що українська наукова популяристика переживає нині якщо не регрес, то явну стагнацію. Тоді як у всьому світі до вже відомих форм передачі наукової інформації в маси додаються нові — наукові кафе, клуби для дітей, інтерактивні наукові музеї, діяльність так званих комунікаторів науки тощо — в Україні, найбільшій європейській державі, досі не розвинені навіть її традиційні форми. У країні немає жодного сучасного масового науково-популярного журналу, новини вітчизняної науки, як правило, не входять у новинарні стрічки телеканалів, публікуються далеко не в усіх суспільно-політичних газетах і журналах, а в книгарнях не знайдеш виданих в Україні науково-популярних книжок як вітчизняних авторів, так і перекладів. Не існує самого механізму передачі інформації з наукових інститутів і вузів у ЗМІ.

У результаті громадяни України не тільки не бачать практичних результатів наукової праці у своєму повсякденному житті, а й нічого не знають про неї. У соціологічному дослідженні, проведеному харківською школяркою Поліною Власенко, серед імен-символів сучасної України сьогоднішні підлітки не назвали жодного імені, котре мало б хоч якийсь стосунок до науки чи освіти, ніхто не згадав навіть нашого єдиного космонавта. Більш ніж красномовним є і такий факт: основними фінансовими спонсорами українських конкурсів науково-популярних статей і фото виступають сьогодні міжнародні організації — УНТЦ і Британська рада. Єдиний великий вітчизняний спонсор — корпорація «Квазар-Мікро», а от українські технопарки, які взяли активну участь в організації та фінансуванні проекту і підтримували конкурc 2004 року, вибули з числа доноров не з власної волі.

Що змушує організаторів і партнерів продовжувати конкурс? По-перше, вірні партнери, спонсори й однодумці. По-друге, дедалі молодші учасники — якщо 2004 року в рубрику «до 20 років» потрапило усього 2% від загальної кількості, то 2005 року молодих уже було 16%. А по-третє, усвідомлення тієї явної обставини, що без розвитку науки й технологій на Україну чекає доля неоколоніальної країни. Альтернативи немає. Все це разом узяте і спонукало оргкомітет оголосити про початок III Всеукраїнського конкурсу науково-популярних статей і фотографій 2006 року. Його умови розміщено на сайті www.nauka-info.com.ua. Там же можна знайти всі прийняті тексти і фотографії, а також інформацію про результати минулих конкурсів, зокрема знімки щасливих переможців, які отримали грошові премії та подарунки. Електронна адреса оргкомітету: konkurs@nauka-info.com.ua.

Результати конкурсу-2006, очевидно, і будуть тим моментом істини, який покаже, чим заміниться стагнація української наукової популяристики.