Наукова аура нації

Якось, виступаючи в Києво-Могилянській академії, Ліна Костенко назвала внесок нації у світову культуру її гуманітарною аурою. Але не менш важливим для самоствердження нації є також і внесок її громадян у науковий та технічний прогрес людства. Отже, точніше було б говорити про культурну ауру. Саме вона формує образ нації в очах світу, а усвідомлення громадянами місця своєї країни у світовій цивілізації виховує в них почуття гідності, самоповаги.

У новій рубриці відділ науки «ДТ» розповідатиме про видатних учених минулого, чиї імена гідно представляють світові українську науку.

Математик від Бога

Михайло КРАВЧУК — одна з найзначніших постатей у нашій науці. У 1992 році за поданням Академії наук України 100-річний ювілей Михайла Кравчука був відзначений ЮНЕСКО. У вересні того ж року Інститут математики НАН України провів до ювілею міжнародну наукову конференцію. Виявилося, що запрошені на неї представники української діаспори знайомі з науковими результатами Кравчука, але не з його біографією. Дехто навіть не був певен, що він українець.

Майбутній математик народився 27 вересня 1892 року в селі Човниця на Волині, закінчив Луцьку гімназію, фізико-математичний факультет університету св. Володимира в Києві. Після закінчення аспірантури при Київському університеті викладав у ньому, з 1925 року — професор.

Кравчук належав до числа вчених широкого діапазону зацікавлень і творчості. Йому належать оригінальні результати в алгебрі, теорії функцій, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей, математичній статистиці тощо. Праці вченого швидко здобули визнання в науковому світі. Наприкінці 20-х років Кравчука обирають дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, членом математичних товариств Франції, Німеччини, Італії (Палермо), у 1929 році він стає дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Зі створенням у 1934 році Інституту математики ВУАН Кравчук очолив у ньому відділ математичної статистики.

Кравчука ще з юнацьких років вирізняла не тільки захопленість наукою, а й активне ставлення до громадського життя, любов до України, усвідомлення свого громадянського обов’язку перед народом. Він був блискучим лектором і популяризатором наукових знань, викладав у багатьох київських вузах, став засновником ряду математичних кафедр, клопотався про видання підручників українською мовою, розробляв програму української математичної олімпіади для школярів.

Кравчук був глибоко порядною і благородною людиною. Коли в 1930 році йому було запропоновано виступити обвинувачем на сфабрикованому судовому процесі над начебто членами Спілки визволення України, він відмовився від цієї ганебної ролі. Невдовзі йому довелося поплатитися за це. У розквіті свого таланту Михайло Кравчук був заарештований (лютий 1938 року) і 9 березня 1942 року загинув у таборі на Колимі. Його ім’я в нашій країні на довгі роки було викреслене з наукового обігу. Місце поховання вченого невідоме.

Діаграми Вороного

Георгій ВОРОНИЙ народився у 1868 році в селі Журавка під Прилуками, закінчив Прилуцьку гімназію, потім навчався в Петербурзькому університеті, працював переважно у Варшавському університеті. Свої наукові праці творив значною мірою в рідній Журавці. Внаслідок тяжкої хвороби нирок раптово помер у Варшаві в сорокарічному віці.

Вороний працював переважно в теорії чисел. За життя опублікував лише 12 наукових праць (із яких шість — великі за обсягом, фактично журнальні варіанти монографій), але майже кожна з його робіт започаткувала новий напрямок досліджень, що тривають і нині. В аналітичній теорії чисел Вороний відкрив надзвичайно глибоку й важливу формулу підсумовування, яка тепер носить його ім’я. В алгебраїчній теорії чисел він розробив метод підрахунку радикалів вищих порядків (над цією проблемою, яка, власне, є узагальненням поняття ланцюгового дробу, протягом усього XIX століття працювали найвідоміші математики всієї Європи) і відкрив нові важливі властивості чисел Бернуллі. Отримані ним результати дали поштовх подальшим дослідженням у цій галузі протягом наступного століття. У математичному аналізі він запропонував метод узагальненого підсумовування розбіжних рядів. Разом із німецьким математиком Мінковським Вороний заклав основи нової науки — геометрії чисел.

Визначним феноменом є той факт, що побудовані Вороним математичні об’єкти і розроблений ним математичний апарат для їх дослідження виявилися дуже зручними інструментами для широкого кола фахівців. Ось фрагмент із статті 1998 року австрійських математиків Айхгольцера і Ауренгамера: «Діаграми Вороного було введено в теоретичну комп’ютерну науку близько двадцяти років тому. Відтоді їх стали повсюдно використовувати при конструюванні геометричних алгоритмів, так що дехто датує народження обчислювальної геометрії саме цим моментом. Дійсно, значний процент статей з обчислювальної геометричної літератури прямо чи опосередковано пов’язаний із діаграмами Вороного і спорідненими структурами». Цей перелік можна вести й далі: кристалографія, фізика, астрономія, хімія, офтальмологія, мікробіологія, проблеми штучного інтелекту тощо — скрізь, де виникає потреба поділити простір оптимальним у певному розумінні чином на окремі клітини. Вороний належить до найбільш цитованих математиків світу. Його праці використовують фахівці найрізноманітніших галузей знань у всіх розвинених країнах.

Батько вченого Феодосій Вороний після закінчення філологічного відділення Київського університету викладав у Немирові, потім у Кишинівській і Бердянській гімназіях, був професором Ніжинської гімназії, а з часу заснування Прилуцької гімназії був її директором. Феодосій брав діяльну участь у створенні й роботі недільної школи для робітничої молоді в Києві на Подолі. Ідея створення недільних шкіл поступово поширилася й на інші міста. Олена Пчілка писала про нього як про громадянина з великої літери. Щодо подільської школи Феодосій мав розмову з Т.Шевченком, який подарував цій школі 50 примірників свого «Кобзаря». Разом із синами (їх у Феодосія було троє) вони перетворили Журавку в осередок культури, побудували школу, відкрили бібліотеку, влаштовували в школі лекції, концерти для селян.

Один із синів Георгія Вороного, Юрій, став ученим-хірургом. У 1933 році він перший у світі здійснив у Харкові трансплантацію людського органа (пересаджена нирка функціонувала дві доби). Дружина Юрія Вороного Віра Нечаївська була членом Центральної ради від жіночої громади.