Наука влади

На загальних зборах Національної академії наук прем’єр-міністр України В.Янукович якось заявив, що для країни буде краще, якщо осередок влади зміститься з бюрократичних кабінетів до університетів. Напевно, в цьому питанні важливий особистий приклад чиновника. Ще перебуваючи у кріслі донецького губернатора, В.Янукович устигав і лекції читати студентам, і кафедрою завідувати, й дослідницькі праці видавати. Протягом кількох років губернаторства він закінчив факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі, захистив докторську дисертацію «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону» в Інституті економіко-правових досліджень НАНУ, очолюючи регіональний центр цієї академії. А нещодавно його обрали членом президії Національної академії наук. Можна лише захоплюватися обдарованістю нинішнього прем’єра!

А коли засоби масової інформації повідомили, що «Програму науково-технічного розвитку Донецької області (аж!) до 2020 року» було затверджено під час перебування його губернатором, то почуття гордості за земляка переповнило край. На цьому тлі наукові здобутки керівництва сусідньої Луганської області якось поблякли, хоча дифірамби, проспівані самим собі місцевими чиновниками кілька років тому, варті того, щоб занести їх до анналів регіональної історії. Тільки чомусь зовсім тихо і непомітно минув п’ятирічний ювілей від дня схвалення постанови Кабінету міністрів України №1024 від 11.06.99 р. «Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999—2010 роки», головним редактором якої був наш губернатор О.Єфремов. Оскільки ніхто з авторів цієї «Програми» не наважився згадати про ювілей, довелося мені здійснити аналіз одержаних проміжних результатів і порівняти їх із «науковими прогнозами» учених чиновників. Матеріали аналізу широко висвітлювалися в регіональній пресі (стаття «Блеф Луганської адміністрації» у газеті «Луганчани», №13—14, 2004 р. і «Папір усе стерпить», газета «Молодогвардієць», №14, 2004 р.), де викладено провальні результати дослідницької роботи государевих слуг.

Однак найнещаднішу оцінку «успіхам» луганської адміністрації дав уряд. Можна сказати, що Кабінет міністрів України, який свого часу схвалив і рекомендував для поширення досвід луганчан, власноруч і підбив підсумки роботи місцевої влади. Цитую лист Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (№15-31/555-10 від 13.02.2004 р.), адресований уряду, в якому міститься комплексна оцінка результатів соціально-економічного розвитку регіонів за 2003 рік і довідка про соціально-економічний розвиток Луганської області минулого року як найвідсталішого краю у країні: «Останнє місце Луганської області пояснюється тим, що за результатами минулого року — це єдиний регіон, де спостерігалося зростання заборгованості у виплаті зарплат, а також найвищі темпи зростання втрат збиткових підприємств від звичайної діяльності до оподаткування... У цілому область посідає п’ять останніх місць серед усіх регіонів за 11 показниками».

Гадаю, місцеві вчені чиновники не могли повернутися до аналізу своїх пророцтв, оскільки були зайняті розробкою нового наукового фоліанта — «Стратегії розвитку Луганської області до 2011 року». Можна лише дивуватися дослідницькому мисленню державного менеджера-бюрократа, який спочатку розробляє «Програму», а п’ять років по тому замислює «Стратегію». Але мова зараз не про це, а про те, яка висока наука кується під дахом обласної адміністрації.

Річ у тім, що через рік після обнародування «Програми-2010» її головний редактор захищає кандидатську дисертацію з економічної спеціальності на тему «Забезпечення сталості регіональних виробничих систем». Зв’язок між цими роботами прямий, про що автор згадав у авторефераті своєї дисертації: «Основні положення дисертаційної роботи з методичного забезпечення ризикосталості регіональних виробничих систем було покладено в основу розробки прогнозних варіантів розвитку підприємств регіону у «Програмі соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999—2010 роки». Вочевидь, якщо результатом наукової діяльності губернатора після «Програми-2010» стала кандидатська дисертація, то після опублікування «Стратегії-2011» найближчим часом наділений ступенем чиновник потішить нас докторською. Працездатності його можна лише дивуватися: за півтора року О.Єфремов опублікував 16 наукових статей обсягом у 83 сторінки! І все це — без відриву від керівництва. Далеко не кожна кафедра ВНЗ працює з такою продуктивністю!

Про якість праць кандидата економічних наук, а за сумісництвом губернатора області, говорити не будемо, а от на аналізі його дисертації зупинитися варто. Особливо вражають посилання автора на першоджерела. Приміром, О.Єфремов пише: «Нині регіональна економіка є одним із наймогутніших інструментів дослідження економічних аспектів посткомуністичної трансформації в Україні», а посилається на... московське джерело 1995 року видання. Спираючись на думку академіка Н.Некрасова, автор у літературному огляді посилається на... статтю А.Овчарова.

Бажаючи відзначити досягнення місцевих науковців, губернатор у своєму дослідженні наголошує: «Колектив учених-економістів Луганського державного аграрного університету під предметом регіональної економіки розуміє...», але цю цитату чомусь бере з книги А.Рубана, опубліковану в... Томському університеті... 1983 року.

Не можна не звернути уваги на численні таблиці дисертанта. Коли губернатор у таблиці, що ілюструє аналіз роботи окремих галузей промисловості Луганської області 1999 року, посилається на публікацію донецьких авторів, видану... 1996 року, ще можна було б якось стриматися, але коли в матеріалах до таблиці обсягів науково-технічних робіт, виконаних організаціями та підприємствами Луганської області в 1998—1999 рр., він посилається на роботу англомовного автора Л.Лесрона, перекладену... 1975 року, стає соромно за нашу економічну науку.

Усі ці наукові ляпсуси можна вважати преамбулою, адже сутність роботи — у забезпеченні сталості регіональних виробничих систем. На думку автора, досить порівняти статистичні показники діяльності підприємств області за 1998—1999 рр., щоб зробити економічний прогноз на десятиліття вперед. Що ж, практика як критерій істини спростувала вже всі «науково обгрунтовані» прогнози розвитку регіону та сталості регіональних виробничих систем. Переважна більшість реальних показників навіть не потрапила в діапазон розрахованих максимальних і мінімальних соціально-економічних досягнень. Не перевантажуватиму читача цифрами, а для прикладу наведу бачення нашим губернатором далекої перспективи зростання щомісячної зарплати жителів регіону. Відповідно до розрахунків О.Єфремова, середня оплата праці земляків на період 2001—2010 рр. становитиме 210 гривень, а в період від 2011 до 2025 рр. вона сягне 250 гривень. Подальші коментарі, гадаю, зайві. Читаючи рукопис, просто відчуваєш гордість за українську економічну науку, за те, що «нашого полку прибуло».

Губернатор — не єдиний вчений-бюрократ у нашій області. Начальник обласного управління, не залишаючи крісла облдержадміністрації, захистив докторську, яку назвав «Наукове обгрунтування стратегічних напрямків реформ охорони здоров’я на регіональному рівні». Цей чиновник, щойно потрапивши в «номенклатуру», відразу ж усією душею перейнявся науковим пошуком. Обіймаючи за сумісництвом посаду доцента на хірургічній кафедрі місцевого медуніверситету, начальник усіх лікарів так і не написав жодної роботи з хірургічного фаху. Незрозуміло, за які заслуги у встановлений термін без проблем одержав звання «доцент», яке багато кандидатів медичних наук чекають роками. Обласний чиновник захистив докторську дисертацію за фахом «соціальна медицина», так і не переступивши поріг однойменної кафедри.

Про «реформи на регіональному рівні» цього керівника жителі області чули багато, тепер про них можна почитати й у його науковій праці. Однак чомусь ніхто не відчув реальних змін у охороні здоров’я. Гадаю, що організатор регіональної охорони здоров’я незабаром змінить доцентський диплом на професорський.

Навіть дивно, як у коридорах влади, де добір кадрів здійснюється за принципом «надто розумних нам не треба!», все рідше можна зустріти чиновника, який не має відношення до науки. Може, все-таки правий прем’єр-міністр В.Янукович, що час уже владі зміститися з бюрократичних кабінетів до університетів?