Наука під арештом

Уже півтора року Національний науково-дослідний інститут українознавства (ННДІУ) перебуває в стані жорсткого пресингу та облоги. У серпні 2011 р. над ним нависла реальна загроза ліквідації. Становище врятував президент України В.Янукович. Здавалося, можна нарешті розгорнути заплановану багатоаспектну роботу.

Однак… Навіть після витвережуючого втручання адмініст­рації президента в особі її глави С.Льовочкіна та радника президента Г.Герман рейдерські напади на ННДІУ групи зацікавлених осіб, що діяла за підтримки міністра освіти Д. Табачника, не припинилися. І це говорить багато про що.

Свого часу, пане міністре, я звертався до вас із низкою запитань, без розгляду і вирішення яких неможливий розвиток інс­титуту (тепер його офіційна наз­ва -Національний науково-дос­лідний інститут українознавства та всесвітньої історії).

На жаль, ви не відповіли на них (як здебільшого не відповідали й інші працівники міністерства, за винятком М.Гончаренка).

Отож іще раз про штучно породжені, але об’єктивно невідкладні для позитивного розв’я­зання проблеми. Досі ми намагалися налагодити контакти для узгодження позицій, виходячи, здавалось би, з очевидного: інс­титуту не з руки бути в конфронтації зі своїм міністерством, але й міністерству не гоже конф­лік­тувати із своїм інститутом. Од­нак виявилося, що цієї максими не дотримується частина ваших слухняних працівників. До­кази викладу фрагментарно, ос­кільки ви найкраще знаєте плановані вами особисто і заходи, і очікувані наслідки. Отже, що бу­ло потрібно для подальшої ус­піш­ної роботи ННДІУ?

Найперше - це, зрозуміло, науково чесне й відкрите фор­мулювання політики МОН і його очільника спочатку щодо ННДІУ, а тепер і ННДІУ та все­світньої історії. Зрозуміло, що її можна було виробити й реалізувати лише за умови конструктивної співпраці. Однак що ж вийшло? Абсурдно, але за півтора року ніхто з МОН усебічно не ознайомився з практичною діяльністю колективу інституту, а тому не виклав навіть елементів програми перспективної співпраці МОН і ННДІУ.

Що було? Постійне й системне блокування, а то й торпедуван­ня діяльності інституту, а згодом і неприховане, однак закамуфльоване рейдерство!

Ознаки такої політики виявилися ще в час першої (і - єдиної!) нашої зустрічі. Я намагався розгорнути панораму нашої багаторічної діяльності, сподіваючись на вашу активну підтримку, - але у вас були свої плани щодо ННДІУ. На жаль, як виявилося, - цілком протилежні. Це прояснилося, зокрема, в тому, що ви практично не реагували на розповідь про зроблене та плани, зате одразу ж зреагували на повідомлення, що я маю намір завершити 19-річне керівництво створеним мною інститутом і пропонувати обрати новим директором молодого, авторитетного заступника (на відповідній заяві ви одразу ж написали «згоден»), але далі почали говорити про «підозрілу династичну» тенденцію, а потім запропонували «посилити» інститут якимось проректором, який нам має «сподобатися».

На застереження, що в ННДІУ виконують наукові теми й програми більш як 20 своїх академіків та професорів, майже 20 іноземних педагогів і вчених та понад 30 кандидатів наук, а проректора, який би проявив себе в українознавстві, ми доти не зафіксували, - ви пообіцяли додатково вивчити питання.

Здавалося б, суто спонтанний епізод, та виявилося, що насправді він увиразнив ваш давно замислений таємний план. На жаль, зловісний план! Бо коли були проведені звітно-виборні збори, і колектив, на мою пропозицію, одноголосно обрав нового директора (кандидатуру якого МОН протягом чотирьох років заносив до списку резерву!) - вибухнув скандал. Ваші функціонери оголосили збори... недійсними, бо на них, мовляв, не був присутній представник МОН!

Ви добре знаєте, що згідно із законами на зборах, по-перше, присутність представника МОН не обов’язкова; а по-друге, заступника міністра М.Стріху, який мав бути на зборах (вони були призначені на ранок), опівночі повідомили про звільнення з посади.

На всяк випадок ми звернулися до іншого заступника міністра і начальника департаменту, але в них були свої дуже важливі заходи. Один із працівників МОН застеріг: «Дивіться, планується призначення в.о. директора». Чужого. І я написав заяву, що відкликаю свою заяву про звільнення з посади. І згідно із законом продовжував працювати.

Були проведені нові звітно-виборні збори, на які ми запрошували всіх бажаючих працівників МОН, однак на збори з’явилася... знімальна група!

Жодних претензій до зборів не було, матеріали виборів ми надіслали до управління МОН, проте відповіді досі не одержали. Більше того: вибори визнано нелегітимними. І тоді ми провели ще одні збори...

Ви переконалися, що колектив ННДІУ є високопрофесійним і сповненим почуття гідності, отже, посадити в керівне крісло «симпатичного проректора» шляхом іще одних виборів не вдасться, - і тоді вдалися до ще одного абсурдного ходу. Про нього в січні 2011 р. ми дізналися з інформації на «5 каналі» телебачення: Кабмін видав розпорядження про... реорганізацію ННДІУ в Науково-дослідний інститут українознавства та... все­світньої історії.

Тепер уже очевидно (а ми ще тоді це зрозуміли), що ні вас, ні ваших «реформаторів» не цікавить не тільки українознавство, а й усесвітня історія! Бо для реалізації розпорядження необхідно було вирішити низку питань: концепції та плану роботи оновленого інституту, фінансування, кадрів, технологій, засобів спів­праці з іноземними центрами українознавства. Однак про це не було й мови. «Реформаторів» цікавив сам інститут, його приміщення і земля, але ж ними не заволодіти без опанування керівництва інститутом.

І тоді ви, п. Табачник, створили комісію з нібито реорганізації і призначили її головою працівника Академії внутрішніх справ - завідуючого кафедрою історії... права А.Чайковського. Ось це й розкрило ваші справж­ні наміри, адже виявилося, що в комісії з «реорганізації Інституту українознавства» немає жодного ні наукового представника інституту, ні українознавця, а пан Чайковський навіть формально не належить до МОН України. Більше того, він не має і початкової українознавчої кваліфікації. Сумнівні інновації!

Та справа, на жаль, абсурдна не тільки у формальній площині. Згідно з якими і чиїми повноваженнями ви пропонували КМ цей проект?

Колектив ННДІУ, його керівництво поставали сторонньою масою, якої ви не удостоїли не тільки згоди, а й інформації. Ми поцікавилися, чим мотивувала ініціативу колегія МОН, але дізналися, що колегія цього питання не розглядала. Отже, ви пропонували виключно від себе?

Ми спробували з’ясувати, на підставі чого приймалося згадане вище розпорядження Кабінету міністрів та які ставилися завдання перед новою структурою інституту?

Відповіді не було і немає й досі. Натомість вийшов наказ МОНМС, підписаний першим заступником міністра Є.Сулімою (чому не міністром?!), згідно з яким розпочинала діяльність комісія з реорганізації. І знову - не тільки без погодження, а й без відома колективу ННДІУ та його керівництва. Отже - іще один відвертий факт службового ігнорування юридичних і морально-етичних законів!

Особливо було виділено три пункти: 1) позбавлення ННДІУ статусу юридичної особи; 2) відсторонення законно обраного директора від виконання ним обов’язків; 3) звільнення з посад усіх працівників ННДІУ... Єдиним повновладним керівником (і працівником?) ставав... А.Чайковський.

Виявилося, що вся реорганізація зводилася до... ліквідації існуючого ННДІУ. Що ж мало реорганізовуватися?!

Я одразу ж звернувся з письмовим проханням відповісти на пов’язані із цими «новаціями» питання. Ви, п. міністре, не удостоїли мене своїх відповідей.

Потім буде спроба радника президента Г.Герман посприяти нашій зустрічі для обговорення найважливіших питань; ви висловили згоду зустрітися наступного дня в міністерстві. Я марно прочекав три з половиною години…

Загалом-то, чим би ви могли виправдати дії - свої і ваших працівників? Як і те, що діялося довкола формально неіснуючого ННДІУ... А діялося незбагненне: розпорядженням Кабміну визначалося, що в місячний строк МОН розробить положення про новий інститут, а в два місяці - здійснить реорганізаційні заходи. Тоді, згідно з указом президента, і за новою структурою, створеною на основі існуючого ННДІУ, зберігався статус національного. А далі мав знову зафункціонувати статут ННДІУ та всесвітньої історії. Що й необхідно узаконити.

Спливли ті обидва строки: ні положення, ні плану реорганізації колективу ННДІУ запропоновано не було. Колектив ННДІУ запросив на раду інституту визначену МОН комісію з реорганізації, - але вона не появилася, бо А.Чай­ков­ський розгнівались: як це «ліквідована» рада може ставити якісь вимоги?..

Тоді трудовий колектив ННДІУ створив свою комісію з реорганізації. Вона розробила концепцію, план реорганізації, структуру, штатний розпис та статут реорганізовуваного інституту і запропонувала п. Чай­ковському спільно провести обговорення й координацію планів обох комісій. Він відкинув і цю ініціативу колективу ННДІУ. Бо конструктивних планів у нього не було, як не було й реальної комісії та її планів щодо реорганізації. Була - комісія з ліквідації ННДІУ.

А.Чайковський правив одноособово і по-диктаторському владно, втручаючись у всі сфери незнайомої йому структури та галузі науки.

…Інститут українознавства - ровесник незалежної України. За цей час його колективом створені концепція і програми (все­українська та міжнародна) українознавства. Проведено 19 міжнародних форумів, у яких узяли участь десятки зарубіжних країн (від Австралії до Японії). Укладено й реалізуються угоди з університетами, науковими центрами, кафедрами Австралії і Бразилії, Великої Британії і Франції, Канади і США, Польщі і Росії, Болгарії і Грузії, Азербайджану і Казахстану, Китаю і Молдови... Випущено 50 номерів журналу «Україно­знавство» та 25 випусків збірників наукових праць; видано кілька сотень монографій та тисячі наукових статей. Створено навчальні програми (у тому числі із Шкільною радою США) з українознавства для дитячих садків, шкіл і ВНЗ. Розроблено низку міжнародних проектів, відзначених свідоцтвами та сертифікатами. Ведеться підготовка й перепідготовка науково-педагогічних кадрів. Ефективно працює спеціалізована рада із захисту докторських і кандидатських дисертацій. Виконуються наукові теми міжнародного рівня, за матеріалами яких видано сотні монографій і тисячі наукових статей...

Як бачите, Дмитре Володи­мировичу, ми й без міфічних «реорганізацій» органічно пов’язані із світовою історією, бо й українознавство визначається як «наука про Україну та світове українство у всьому часо-просторовому обсязі їх розвитку та перспектив»... Не зустрінемо лише в жодному розділі українознавчої сфери прізвища А.Чай­ковського!.. А тому закономірне запитання: на яких підставах саме йому доручалося здійснювати процес реорганізації? Чому не бралася до уваги відома максима великого І.Крилова: «беда, коль сапоги начнет тачать пирожник, а пироги печи сапожник...»?

У виконанні А.Чайковського виявився цілий ланцюг заходів, які спочатку гальмували, а далі мали й руйнувати всю систему життєдіяльності науково-дослідного українознавства. Не будемо вести мову про «дрібниці», як-от: заборона директору ННДІУ користуватися інститутською машиною чи встановлення не більш як триденного терміну відрядження і виїзду за межі Києва лише з дозволу МОН (?!). Як арештанту.

Посилаючись на наказ, підписаний Є.Сулімою (до речі, ліквідаторський наказ), п. Чай­ковський узяв на себе воістину диктаторські повноваження: і адміністративно-господарські, і організаційні, і фінансові: він один, привласнивши печатку ННДІУ, санкціонував (чи заперечував) усі інститутські документи - і внутрішнього, і міжнародного характеру.

Але вершиною цього свавілля стала ліквідація статусу ННДІУ та розробка положення про ННДІУ та всесвітньої історії, що орієнтувало на жорстку централізацію та ручне управління з боку МОН абсолютно всіма ланками життєдіяльності наукової установи (зокрема, замість виборів - призначення директора міністерством і - могутнє відкриття! - призначення міністерством навіть керівників підрозділів (що є аналогом керівників кафедр), а головне - заступника директора, який наділявся надзвичайними повноваженнями, - як заявив п. Чайковський, секретним контрактом з конфіденційними повноваженнями). Не зафіксовано положенням хіба що необхідності складати присягу перед міністром, його заступником і заступником директора ННДІУВІ...

Події, пов’язані з «реформуванням» Інституту українознавства, не можна вважати прикрим винятком. Дивні «перебудовні» процеси відбуваються в університетах Донбасу, Одеси, Умані, Києва, Львова, Полтави та ін. міст. І всі ті ВНЗ з числа не відсталих, а передових! І їхні керівники відомі не консерватизмом, а реформаторством, визнані талановиті вчені. А що ж принципово поліпшилося після їх заміни?..

І тут виникають запитання ширшого плану: що змінилося в кращий бік внаслідок ваших «реформ», п. Табачник? Прийшовши до МОН, ви почали зі скорочення терміну навчання: з 12 класів до 11-ти. В Європі є 11-річне і 14-річне навчання. Але які були мотиви і як здійснювалася «реформа»? Яку було проведено аналітичну науково-організаційну підготовчу роботу? Запитання риторичне. І що вийшло? Розгуб­леність і школярів, і педагогів, і батьків. Потрібними стали підручники нового (але якого?) типу. Однак їх не було (як не вистачає й досі); випустили букварі російською мовою з перевищенням потреб, а українською - з недостачею; кадри ніхто до кардинальних змін не готував; діти, батьки, педагоги стали об’єктом волюнтаристських експериментів. Зокрема щорічних змін правил вступу до ВНЗ та корективів до умов зовнішнього тестування. Не випадково, що тисячі дітей після 11 класу стали поповнювати «декласовані» верстви суспільства (адже їх, як правило, не брали ні на виробництво, ні в армію!). Головним мотивом було: за скорочений на один рік план буде додано три - за рахунок навчання дошкільнят: як в Англії... Але в Англії в садках 95% дітей, а в нас за хисткою статистикою - 64. До того ж - там садки упорядковано найкращими педагогами, програмами, технологіями, - а в Україні?

Наступним вашим кроком стала ідея «оптимізації» шкіл, яка звелася до... ліквідації значної частини загальноосвітніх навчальних закладів. На подив, а згодом і обурення школярів та їхніх батьків і педагогів, - до ліквідації передовсім... україномовних закладів. І це за умови, що в США майже 30 шкіл українознавства, а в ряді областей України їх одиниці. Однак - не дивно, бо з перших же кроків ваше реформаторство торкнулося головним чином... української мови: відведеної на її вивчення кількості годин, програм і підручників з української мови, історії, літератури... І не лише шкільних. Було вилучено підготовку та іспити з української мови для аспірантів. Апофеоз - вилучення з проекту закону про ВНЗ доти існуючих для вищої школи принципових положень: навчання та виховання здійснювати: 1) на грунті українознавства; 2) державною - українською мовою... А ви на всіх широтах упроваджували мову російську. А також було запропоновано керуватися «законом про мови», внесеним Єфремовим, Симоненком, Гриневецьким, - хоча він був відхилений (навіть для розгляду) Верховною Радою! З проекту закону про ВНЗ практично вилучено систему виховання, а завдання ВНЗ зведено лише до «організації навчального процесу»?!

Отже: такими вийшли ваші «реформи»… Якби ви, Дмитре Володимировичу, були лідером певної партії чи конфесії, то ще могли б проповідувати певні (хоча практично й антисуспільні) ідеї, але ж ви міністр, тобто особа, наділена державними, владними повноваженнями. Чому ваша позиція дисгармоніює з політикою президента і Гуманітарної ради при президентові? Чи можливе таке в будь-якій цивілізованій країні?

Світовий форум українців категорично не сприйняв вашої політики, - чому ж не рахуєтеся з думкою та позицією не лише інтелігенції, а й усієї світової громади? Чому досі продовжуєте «реорганізацію» ННДІУ та все­світньої історії в дусі українознавчого нігілізму та агресивного рейдерства? То яким і чиїм інтересам служите п. Табачник?