Міцне коріння вітчизняної псевдонауки

01 березня, 2019, 16:46 Роздрукувати Bипуск № 8, 2 березня-6 березня 2019р.
Відправити
Відправити

З давніх-давен людина мусила пізнавати світ і успішно пізнавала його.

Міцне коріння вітчизняної псевдонауки
© Василь Артюшенко, DT.UA

Методів пізнання та їх інтерпретації, якщо відволіктися від несуттєвих у даному контексті деталей, є лише три: магія, релігія і наука.

Вони химерно переплітаються як у головах деяких індивідуумів, так і в суспільстві в цілому.

Відокремлення науки від релігії та магічних забобонів зайняло тисячоліття, аж доки з'явився великий англійський учений сер Айзек Ньютон. Віруючий християнин, він, проте, дотримувався дуже зручної для занять наукою ідеології, а саме: на його думку, Бог створив світ таким, що людина може його пізнати, застосувавши наукові інструменти дослідження. Великий філософ і фізик не тільки отримав основоположні результати в конкретних науках, а й заповів нам геніально простий і плідний науковий метод. Він полягає в тому, що міркування про побудову Всесвіту або будь-якого з його об'єктів мають спиратися на спостереження й досліди, мають перевірятися й спростовуватись або підтверджуватися. Жодних довільних припущень. Навіть попри естетичну або утилітарну привабливість деяких із них. Крок за кроком започаткована великим Ньютоном природнича дослідна наука відвойовувала в невігластва галузь за галуззю, країну за країною.

Астрологію, яка є породженням магічної передісторії людства, та інші магічні процедури було відкинуто на узбіччя суспільства. Релігія зосередилась у своїх церквах і молитовних будинках. Натомість наука викристалізовувалась і викладалась у школах та університетах. Разом із торжествуючою наукою в суспільстві з'явилися й паразити - псевдонауковці. Вони не обтяжували себе важкою для сприйняття математикою, не винаходили складних точних приладів. Вони імітували наукові дослідження і вдавали із себе науковців. Є різні типи псевдонауковців і різні способи їхнього паразитування. Деякі з них (здебільшого цілком свідомо) фальшують експериментальні дані, роблячи їх привабливішими, аби вигідно продати. Інші не проводять жодних експериментів, а друкують вигадані дані й деталі дослідів.

Псевдонаука часто-густо має замовний, іноді політично мотивований характер. Наприклад, арійський міф, що його пропагував гітлерівський поплічник Альфред Розенберг, мав "обґрунтувати" необхідність панування в світі німецьких нацистів. Наукових підстав для цього міфу не було, але менше з тим, бо народ повівся. В Україні аналогічну роль виконують неосвічені міфотворці, які вигадують, наприклад, що стародавні шумери (IV-ІІІ тис. до н.е.) походять від іще давніших українців, а Ісус Христос був галичанином. Докладно спростовувати ці екзотичні магічні заклинання немає сенсу, бо вони суперечать усім даним, накопиченим історичною наукою, а тому є наочним взірцем псевдонауки. Але вітчизняні можновладці, будучи геть позбавленими будь-яких уявлень про історію власної планети, настільки жадають задовольнити власну пиху, що в захваті від величної, на їхню думку, картини палко підтримують пройдисвітів: наближують до себе, роблячи радниками, нагороджують, преміюють, ставлять на керівні посади. Внаслідок такої підтримки міфотворці створюють осередки, шкілки, плекають учнів, продукують безглузді дисертації.

Ще одним могутнім загоном усесвітньої псевдонаукової армії є плагіатори. Явище це інтернаціональне. Поширене воно здебільшого в країнах, де наукові традиції слабкі, а мораль практично відсутня. В Україні плагіатори є основою псевдонаукового істеблішменту, який уже давно є панівним у галузі науки і освіти (хай читача не введуть в оману поодинокі українські дослідники вищого ґатунку: вони є рідкісним винятком, який володарі думок та ресурсів невдовзі зведуть нанівець). Для того щоб зрозуміти причину такого жахливого занепаду нашого суспільства, треба трохи зануритися в новітню історію.

Українська наукова інституція як сукупність слабко пов'язаних між собою осередків радянської науки була за тієї доби дуже різноманітною за кваліфікацією, виробничою та ідейною спрямованістю, відданістю своїй справі, матеріальним становищем, озброєністю належним обладнанням. На момент розпаду СРСР справжня наука була зосереджена майже повністю у природознавчих інститутах Академії наук УРСР (нині Національна академія наук України). Соціально-гуманітарна наукова сфера була в стані жахливого безладу, від чого вона не оговталася й досі. Вже за часів незалежності було створено кілька додаткових державних академій, де науки як не було тоді, так немає і зараз. Наука в університетах була або досить посередньою, якщо говоримо про технічні заклади, або практично навіть не жевріла, якщо йдеться про гуманітарно-соціальні науки.

За останню чверть століття наявні наукові ресурси були пущені за вітром. Сотні найкращих науковців-природознавців середнього і молодого віку поїхали світ за очі. Хтось улаштувався добре, хтось - ні, але додому повернулися одиниці. Тому природничі науки втратили більшість потенціалу, але ще якось працюють за рахунок часткової зайнятості співробітників за кордоном. Псевдонаукова активність серед природознавців НАНУ спостерігається, але вона порівняно помірна, хоча окремі академіки (а персональні члени НАНУ та інших державних академій є найгіршими серед наукового загалу, якщо не зважати на дрібку фізиків і математиків, де ситуація трохи краща) неодноразово жахали антинауковими твердженнями, в тому числі у популярних виданнях. Наявність псевдонауковців серед академіків не має дивувати, оскільки чимало з них робили кар'єру через комсомол, компартію і Комітет Держбезпеки СРСР.

Природознавці і науковці в технологічній сфері не всі були ялові, бо радянська влада прагнула знищити західний світ, а тому розвивала військово-промисловий комплекс. Українські природознавці й технарі мали забезпечувати супровід відповідним розробкам. Згадую, як моїй начальниці, відомому вченому, академіку Антоніні Федорівні Прихотько, вічний президент НАНУ Патон казав: "Науку хай роблять у великій академії (АН СРСР), а нам залишаються практичні розробки". Наслідки такої дискримінаційної політики з боку Москви і власної президії НАНУ бачимо й нині.

Щодо соціальних дослідників, то варто трохи реабілітувати бодай частину з них. Справді, "чисті" гуманітарії не надто завинили перед суспільством, бо дослідження, скажімо, угро-фінських мов не так приваблювало партійних функціонерів, як історія їхньої улюбленої комуністичної партії-годівниці. Є поодинокі справжні історики, археологи, філософи. Та все ж таки філософія, історія, юриспруденція, соціологія залишалися вузькопартійними науками. Тут цінувалися не так знання, як беззастережна відданість російським господарям. І місцеві старалися як могли. Тому, коли Україна відокремилася, до влади прийшли випускники соціально-гуманітарних факультетів, як це зазвичай притаманно й країнам Європи або Північної Америки. Проте якість випускників Оксфорду або Гарварду є на порядки ліпшою, ніж якість випускників Київського університету імені Шевченка або Київського педагогічного інституту тоді ще імені Горького. Крім власної неспроможності належно керувати державою, ці колишні компартійці - патріоти за посадою - почали сіяти навкруги псевдонауку й плагіат. Адже нічого іншого вони не знали і не здатні були робити. Науковий метод Айзека Ньютона залишився для них так само далеким, як Сіріус.

Маючи вказану вище спадкову хворобу, наші соціальні й гуманітарні науковці, котрі значно зросли чисельно після величезного валу фальшивих нікчемних дисертацій, безперервно виробляють плагіат і зовсім не соромляться цього! Один ректор університету, якого щойно відзначив високою нагородою президент країни, на справедливі звинувачення в плагіаті, знайденому в його докторській дисертації, зухвало відповів: "У абетці 32 літери". Насправді, в сучасній українській абетці 33 літери, але навіть ця обставина не виправдовує свідомого плагіату.

Підіб'ємо невтішні підсумки. Псевдонаука в Україні має не тільки загальнолюдське коріння, а й власне специфічне, зумовлене відсутністю західних традицій доброчесності, а натомість - наявністю традицій, запроваджених російською владою радянської доби серед українських посіпак. Позбутися хибного спадку без радикальних кроків неможливо, оскільки псевдонауковці швидко плодять свої клони й паростки. А на радикальні кроки в цій царині не здатна влада пострадянської номенклатури, яка править країною і навіть не думає забиратися геть, прагнучи залишити теплі посади в імітаційній сфері своїм нащадкам, біологічним та ідейним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК