Мамонтеня шукає маму... …Або тата. Одним словом — творця

Сенсаційна новина прийшла наприкінці року. Як повідомляє інтернет-версія журналу «Нейчур», ученим удалося розшифрувати генетичний код мітохондрії волохатого мамонта, що вимер кілька мільйонів років тому. Вона дозволяє зсередини глянути на еволюцію слонів, які стоять найближче до мамонта.

Як твердить професор Міхаель Хофпайтер з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка, котрий керував дослідженням, «це найдовший розшифрований на сьогоднішній день ланцюг ДНК особини періоду плейстоцену».

У дослідженні було використано новітню технологію, яка дозволяє працювати з найдрібнішими зразками скам’янілих кісток. З її допомогою з фрагмента вагою усього 200 міліграмів було виділено 46 фрагментів ДНК, які потім удалося зібрати в єдиний ланцюг. У результаті вчені змогли побачити повну картину ДНК мітохондрії мамонта — дуже важливої частинки генетичного матеріалу, яка знаходиться поруч із клітинним ядром. Вона передається по материнській лінії з невеликими, але регулярними, змінами, а тому відкриває для вчених двері в минуле — саме ДНК мітохондрії особливо важлива у вивченні еволюційних зв’язків між видами.

Проте повідомлення в Інтернеті викликало чергову хвилю неймовірних фантазій і дискусій, пов’язаних із відтворенням доісторичних тварин. Вони розпочалися після того, як 1977 року радянські вчені знайшли мамонтеня Діму. Суперечки дещо стихли, коли було доведено: клітин, завдяки яким можна було б «оживити» волохатого, у «маляти» не збереглося.

Новий виток наукових (і не зовсім) дискусій розпочався внаслідок серйозних успіхів молекулярної біології, зокрема появи сучасних технологій генної інженерії і клонування. Багато хто почав говорити про відтворення давно зниклих рослин і тварин — наприклад, цілого парку юрського періоду. Оскільки деякі види рослин льодовикового періоду ще існують, то, деякі мрійники вважають, що сконструювати екосистему, подібну до тієї, у якій жили мамонти, цілком реально.

Особливий ентузіазм випромінювали японці. У липні 2003 року вони отримали фрагменти залишків мамонта, котрий загинув у Якутії, і з запалом розпочали роботу, сподіваючись відшукати уцілілий генетичний матеріал. Проблеми виникли вже на стадії мікробіологічного аналізу — він мав показати, чи можливо взагалі клонувати тварину. Японці збиралися клітинне ядро з ДНК мамонта помістити в ембріона слона та імплантувати слонисі, після чого на світ мало з’явитися дитинча, з якого розпочнеться тривалий селекційний добір. Через двадцять років перехресного запліднення, сподівалися вчені, народиться чистокровний мамонт. Проте минуло вже понад два роки, але жодних більш-менш цікавих наукових результатів здобути не вдалося — принаймні громадськості про це нічого не відомо.

Останні результати розшифровування ДНК мітохондрії мамонта знову дали поживу для наукових фантазій. До того ж щось подібне біотехнологи вже робили: правда, не з тваринами, а з рослинами, коли в ДНК одного виду вводилися ланки ДНК іншого (аби «поліпшити породу»).

До можливості ж за фрагментом ДНК мітохондрії мамонта згодом відновити цілу тваринну більшість фахівців ставляться скептично. Експерт з фауни льодовикового періоду і керівник відділу мамонтів у Національному історичному музеї США Росс Макфі вважає це необгрунтованими фантазіями: навіть знаходячись в екстремально низьких температурах, клітини ДНК швидко розпадаються після того, як організм умирає — тому всі розкопані і добуті з-під товщі льоду генетичні матеріали були безнадійно пошкоджені.

Крім того, як сказав в одному з інтерв’ю завідуючий лабораторією Палеонтологічного інституту РАН Олександр Агаджанян, мамонти і сучасні слони один від одного досить віддалені генетично. А отже, йдеться про спробу створити міжвидовий, а можливо і міжродовий гібрид. Досі це не вдалося зробити навіть на сучасних тваринах, у яких можна виділити будь-яку кількість необхідних клітин — у випадку з клонованою вівцею Доллі можливість успіху становила 0,02%.

— Коли лиш почали одержувати генно-інженерних тварин, виникла дещо гумористична ідея: узяти гени бегемота, пересадити їх свині й отримати поросятко розміром з бегемота, — коментує завідуючий відділом Інституту молекулярної біології і генетики академік Віталій КОРДЮМ. — А першою трансгенною твариною стала біла мишка, якій пересадили ген гормону росту пацюка. Логіка була така: пацюк великий, миша — маленька, а отже, ген гормону росту пацюка забезпечить отриманій мишці великий розмір. Справді, трансгенна миша була більшою від звичайної. Проте виявилося: в її організмі під упливом пересаджених генних конструкцій синтезувалося більше власного гормону росту. Тобто більшою вона стала не тому, що було задіяно гормон росту пацюка, а тому що виробилося більше власного.

А от роботи з розшифрування генома мітохондрії мамонта справді неймовірно цікаві. Помістивши інформацію в банк даних, можна порівнювати її з матеріалами, отриманими від інших тварин. Адже крім довгої шерсті, іклів та іншого, у мамонта, як у будь-якої вимерлої тварини, були ще й певні тонкі фізіологічні, біохімічні відмінності, котрих немає в нині живих організмів. Фактично геноми викопних тварин необов’язково мати матеріально, оскільки сьогодні можна синтезувати будь-який із них, достатньо лиш мати інформацію про послідовність ДНК, аби знати особливості взаємодії білків, які кодують ці гени.

— Кажуть, що, розшифрувавши ДНК мамонта, можна дізнатися, чому вони вимерли.

— Це одне з припущень. От якби можна було розшифрувати ДНК динозаврів, напевно, можна було б визначити, чому вони вимерли. Насправді суперечки, від чого вимерли мамонти, мене, чесно кажучи дивують: мамонтів знаходять у Сибіру, у вічній мерзлоті, де в якійсь період різко знизилася температура до 40 градусів морозу і ніякого корму — як тут не вимерти?

Коректно буде говорити про інше. Заледеніння не могло виникнути протягом одного року: воно поступово насувалося з півночі. Отож, питання чому мамонти не пішли у звичну для себе кліматичну зону, справді незрозуміле.

— Недавно з’явилася версія, що їм перешкодив «пташиний грип».

— Галас навколо пташиного грипу здіймається конкурентами виробників курятини. Наведу приклад. На планеті Земля, за деякими оцінками, понад 300 мільйонів хворих на хронічний гепатит С. За даними ВООЗ, половина з них протягом приблизно 10 років занедужає і помре від раку чи цирозу печінки. У світі від гепатиту С умирає людей більше, ніж від СНІДу. Україна, напевно, не виняток — ми не ізольовані від світу. Проте найбільше уваги в пресі приділяється пташиному грипу.

Хочу запитати, чи хтось у нас не те що помер, а хоча б занедужав на пташиний грип? Птахи гинуть від нього вже давно, але для того, щоб упоратися з існуючою загрозою, цілком вистачить санітарних заходів.

Утім, пташиний грип реально небезпечний. Вірус невблаганно еволюціонує і наближається до того, щоб викликати захворювання у людей і передаватися від людини до людини, при цьому смертність буде дуже високою. Проте смертність від нього і нині вже досить висока (у процентному співвідношенні). Але щодо заходів для запобігання можливій епідемії у нас нічого не робиться.

— Чи має якесь наукове підгрунтя обіцянка відновити давнього мамонта?

— Клонування слонів сьогодні не розроблено. Напевно, у разі потреби його могли б розробити, але для цього потрібна хоча б одна непошкоджена клітина з цілим ядром. Це можливо тільки у разі, якщо відбувається заморожування в спеціальних умовах: інакше кристалики льоду, які утворюються при заморожуванні, усе руйнують. Ви можете подивитися клітину, виділити ДНК, зробити цитологічний, гістологічний, біохімічний і який завгодно аналіз. Але саму клітину виділити не можна.

— Промайнула інформація про те, що навчилися штучно створювати живі клітини. Можливо, знаючи ДНК мамонта, можна відтворити його клітину?

— Досягнення сучасної науки не дозволяють це зробити. Можна відтворити клітину з різних клітинних компонентів. Але щоб цілком відтворити живу клітину — це не серйозно. Дуже часто, беручи за основу коментар фахівця, люди роблять узагальнення, які зовсім не відповідають дійсності.

— Найближчим часом мамонтеня ми не побачимо?

— Поки що ні.