Інфомагістраль

«Американський ідол» — на інноваційний лад

Суперпопулярне британське телешоу, яке зібрало в американському виконанні рекордну аудиторію, послужило прообразом нової моделі стимулювання в науці й інноваціях. Відтепер полювання на таланти в галузі технологій провадитиметься за тим самим принципом, що й на таланти в сфері шоу-бізнесу. І у міру того, як найкращі науковці боротимуться за володіння найвищими матеріальними преміями, наданими різноманітними підприємцями, ці підприємці своєю чергою змагатимуться за право запропонувати вищий приз за найбільш інноваційний прорив. Тобто, ринком премій — по ринку інновацій.

Увести м’яч у гру передбачається 3 березня з подачі засновників Google, які заслужили симпатію технарів усього світу за премію в розмірі 10 мільйонів доларів, виплачену за розробку приватного космічного корабля. Нинішньої ж весни планується зібрати 50 мільйонів доларів для фінансування подальших програм X Prize Foundation.

На цьому етапі зібрані гроші виплачуватимуться у вигляді премій за інноваційні прориви в галузі медицини, подолання бідності, розроблення найбільш технологічних і екологічно чистих двигунів автомобілів. Проте не виключено, що вже найближчим часом кошти X Prize використовуватимуться за принципом «хто сплачує гроші, той і замовляє музику» — тобто стимулюватимуть бурхливу інноваційну діяльність саме в тому напрямі, в якому зацікавлені основні вкладники фонду. Адже одним із привілеїв останніх буде придбання за пільговою ціною акцій компаній, створених для розробки інноваційних підходів.

Утім, Поль Кедровськи, виконавчий директор компанії William J. von Liebig Center, який відстежує тенденції розвитку венчурного капіталу, стверджує, що ці премії вплинуть хіба що на медійний рейтинг відзначених інновацій. А ось ініціатива Альберта Гора, колишнього віце-президента США, і Річарда Бренсона, британського мільярдера, які запропонували премію в 25 мільйонів доларів за прорив у галузі скорочення викидів парникових газів, має значно більше шансів на успіх. Як і скромніша ініціатива Netflix — компанії, що займається онлайновим поширенням різноманітних форматів кінопродукції і пропонує мільйон доларів за систему, здатну передбачити успіх кожної конкретної кінопродукції на основі вже відстежених глядацьких симпатій.

Кількість різноманітних фондів, які пропонують таку «дрібницю», як 100 тисяч доларів за вирішення досить специфічної науково-прикладної проблеми, автори The International Herald Tribune не стали навіть підраховувати. Та при цьому запевнили, що при відповідній завзятості кожний зацікавлений в інноваціях мільйонер знайде свого «американського ідола».

Рукотворні джунглі на навколоземній орбіті

Упродовж кількох десятиріч проблема орбітальних джунглів хвилювала винятково наукових фантастів і футурологів. Проте цьогоріч, через півстоліття після першого запуску штучного космічного супутника, кількість рукотворних об’єктів, що обертаються навколо Землі, досягла 10 тисяч. Власне, це можуть бути й не самі об’єкти, а їхні залишки. Головне, що їхні розміри перевищують 10 сантиметрів, а їхня кількість створює загрозу ризику сутички для тих космічних апаратів, які тільки плануються до запуску.

«Розстріл» власного, віджилого свій вік супутника китайськими ракетами тільки погіршив ситуацію. Сотні його уламків підвищили ризик успішного функціонування діючих супутників, а також значно скоротили шанси запуску міжпланетних і міжзоряних кораблів. Понад те, на думку американських фахівців, такі акції спроможні ініціювати ланцюгові реакції, у ході яких руйнація одного зі штучних орбітальних тіл викликає (з допомогою незапланованих зіткнень) катастрофу інших.

Примітно, що від початку саме США і Радянський Союз зробили найбільший внесок у культивування цих джунглів, здійснивши з 1968 по 1986 роки понад 20 випробувань протисупутникових ракет. Хоча ще 1978 року Дональд Кесслер, один із керівників НАСА, попередив, що експоненціальне зростання кількості штучних супутників навколо Землі створить згодом нездоланну для міжпланетних кораблів перепону. У 2005 році співробітники американської національної академії, які нарахували вісім тисяч таких об’єктів на навколоземній орбіті, заявили про досягнення «критичної щільності» космічного сміття. Пропонують два способи вирішення проблеми: буксирування найбільших уламків ракетами-роботами на спеціальні космічні смітники чи знищення їх наземними лазерами. Щоправда, жоден із цих способів не є оптимальним ні з технічної, ні з економічної точок зору.

Стовбурові клітини проти... паличок для їжі

Яким чином в оці молодої жінки опинилася паличка для їжі, журнал The Economist не повідомляє. А ось про те, що сталося після того, як постраждала опинилася в шанхайському госпіталі, розповідає дуже докладно. Доктор Шу Сінхонг, який вирішив брати твердження «нервові клітини не відновлюються» за аксіому, витяг паличку з рани і старанно зібрав усе, що до неї прилипло. Як виявилося, це були клітини нижньої префронтальної підкірки. Опрацювавши зібраний матеріал спеціальними реактивами, дослідник установив, що деякі з них мають маркери, характерні для стовбурових клітин. У процесі наступної культивації з’ясувалося, що чотири відсотки від загальної кількості клітин здатні ділитися з утворенням клітинних колоній.

Натхненний успіхом, д-р Шу зробив спробу зібрати клітинний матеріал в інших пацієнтів із відкритими травмами головного мозку. У 16 із 22 проб були виявлені нервові стовбурові клітини, з яких потім були отримані клітинні культури. Імплантувавши зразки цих клітин у мозок мишей із «виключеною» імунною системою, вчені зареєстрували розвиток нейронів, які не просто інтегрувалися в структуру мозку піддослідних, а й продемонстрували спроможність генерувати та передавати електричний імпульс. Після ще жорсткішої перевірки на мавпах було вирішено перейти до експериментів із самими постраждалими. Власні стовбурові клітини були імплантовані восьми пацієнтам. Надалі всі хворі (зокрема й ті, хто не отримав ін’єкції стовбурових клітин) були передані під нагляд іншій групі лікарів, котрі не знали, як їх лікували до цього. Різниця в отриманих результатах була досить достовірною для того, щоб визнати нову методику такою, що заслуговує на подальші дослідження.

Примітно, що кількість стовбурових клітин, як виявилося згодом, залежить від ділянки головного мозку, і найбільш перспективним у цьому відношенні є саме лобові відділи.