Інфомагістраль

Павутиння для вчених. Індпошив

«Я пам’ятаю, як усе розпочиналося», які безкраї обрії інтелектуального, культурного та соціального зростання відкривав перед нами новонароджений Інтернет! Як перехоплювало подих від можливості віртуально відвідати Лувр, долучитися до незліченних багатств найбільших бібліотек, збагатитися найвищими досягненнями людського розуму! Від можливості, нарешті, бути в курсі найостанніших і злободенних наукових відкриттів. Проте минули десятиліття, і стало зрозуміло, що основними функціями Інтернету цілком може стати поширення порнографії, комп’ютерних вірусів, а сам він перетвориться на живильне середовище для віртуальних шахраїв. Найкращі комп’ютерні уми, які зібралися минулого тижня у Філадельфії, оприлюднили дві новини — як завжди, одну хорошу, а іншу навпаки. Друга полягає в тому, що впоратися з переліченими вище віртуальними неподобствами вони (уми) не зможуть. Проте планують створити нову Всесвітню мережу, безпечну, просвітницьку та вседоступну.

Новий проект, ініційований Американським національним науковим фондом, має назву GENI (Global Environment for Networking Investigations — Глобальне середовище для мережних досліджень). Його вартість оцінюється в 300 мільйонів доларів, причому про виділення перших шести невеличких грантів американці оголосили ще 22 серпня. Нова мережа має внеможливити розкрадання інформації, а натомість всіляко полегшувати обмін ідеями, а також сприяти оптимальнішому розподілові праці в процесі їх перевірки та втілення. Наприклад, китайські вчені, які визначили біологічно активну речовину одного з традиційних засобів народної медицини, через якийсь час можуть одержати з Японії віртуальну тривимірну модель її молекули, із США — математичний прогноз її взаємодії з іншими препаратами, а із Сінгапура — результати її тестування на клітинних культурах. І все це — без будь-якого ризику всіляких віртуальних халеп на кшталт комп’ютерних вірусів чи «троянських коней». Характерно, що створити таку мережу планується з урахуванням нових, ще навіть не існуючих, бездротових мобільних технологій, проте цілковито заперечується збереження інтересів комерційних та у сфері порнографії.

Не лише жовтій пресі вірити не можна...

Джон Іоанідіс, грецький епідеміолог, узявся вивести коефіцієнт достовірності наукових публікацій у найпрестижніших медичних журналах. Загалом він перевірив 49 статей, опублікованих із 1990 по 2003 рік. До його списку потрапили лише ті роботи, число посилань на які в тих самих журналах перевищувало тисячу. На цей час 14 із них уже виявилися спростованими в перебігу наступних досліджень. Проте математична модель, розроблена уїдливим греком, пророкує, що це ще не межа.

Чинниками ризику спростування д-р Іоанідіс називає статистичну значимість (іншими словами, необхідність вибирати одну з величезної кількості можливих гіпотез — наприклад, при з’ясовуванні функції конкретного гена), а також методологічні похибки. Зокрема, недостатність вибірки, слабкість прояву досліджуваної ознаки, явну чи приховану зацікавленість в отриманні конкретного результату. Не дивно, що вірогідність широкомасштабних, добре спланованих і щедро профінансованих незалежними структурами досліджень становить 85 відсотків, тоді як у протилежному випадку неспростованими залишаються лише 17 відсотків праць. Середній коефіцієнт вірогідності, виведений Іоанідісом, становить 50 відсотків. Журнал The Economist, де повідомлено про цей висновок, в основному з цим погоджується.

Шимпанзе і людина —
у пошуках десяти розбіжностей

Переможними реляціями про повне розшифрування генома чергового з братів наших менших здивувати когось досить складно. Проте можливість ознайомитися з генетичним паспортом шимпанзе, найближчого з родичів людини, розтривожила уми не лише вчених. Мало того, вважалося, що порівняння генома шимпанзе, про розшифрування якого журнал Nature повідомив лише минулого тижня, і генома людини, секвенсування якого було в основному завершено ще 2001 року, дасть змогу з’ясувати, що саме робить людину людиною. Принаймні ще місяць тому такі надії видавалися цілком виправданими.

Проте попередній порівняльний аналіз двох геномів приніс чимало несподіванок. Поки що жодного людського гена, якого б не було в шимпанзе, виявити не вдалося. У наших найближчих родичів є й ті гени, які в людей пов’язували з розумовим розвитком, і ті, які відповідають за відсутність волосяного покриву на тілі, і навіть ті, що відповідають за мову. З трьох мільярдів пар генетичних «букв» розходження зареєстровано лише в 1,2 відсотка. Третина спільних генів практично ідентична в обох видів, еволюційні шляхи яких розійшлися шість мільйонів років тому. Це означає, що видові відмінності виникають не за рахунок розбіжностей у самих генах, а за рахунок того, яким чином зчитується закладена в них інформація.

Наприклад, гени, які в геномі людини, на відміну від мавпячого, продубльовані, дають можливість синтезувати більшу кількість протеїну одного виду. До того ж гени, котрі в людини еволюціонували значно швидше, часто відіграють роль регуляторів. Частково ці припущення підтвердилися в процесі порівняльного аналізу експресії генів п’яти типів тканин, узятих у представників цих двох видів. Цікаво, що найбільші розходження було виявлено в клітинах печінки. Найменші — у тканинах мозку.

Корів до сказу довели люди

Класична теорія свідчить, що причиною спустошливої епідемії коров’ячого сказу у Великобританії стало потрапляння до корму тварин пріонів з організмів корів, уже хворих на губчастоподібну енцефалопатію. Але не зовсім зрозумілим залишається той факт, що донедавна про таке страшне захворювання великої рогатої худоби взагалі мало хто чув. Спроба «переадресувати» обвинувачення вівцям не надто змінює ситуацію. Зате нова версія, висунута британськими епідеміологами Аланом і Ненсі Колчестер, проливає світло на проблему, хоча й викликає початкове несприйняття своєю квінтесенцією: поширення епідемії в Англії було спричинене тим, що до корму корів потрапили останки інфікованих... людей.

На думку вчених, статися це могло в 1960—1970-х роках, коли Великобританія масово завозила кісткове борошно з Індії. Відповідно до місцевих звичаїв, мертвих пускають за течією, найчастіше водами Гангу. Припускається, що з часом ці останки цілком могли потрапити на заводи з виготовлення кісткового борошна, а відтак бути згодовані британським корівкам. Частково підтвердження своєї теорії Колчестери знайшли у численних скандалах, які спалахували навколо кісткового борошна індійського походження з 1960-х років.

За даними журналу Lancet, в Індії в людей діагностується в середньому по 150 випадків губчастоподібної енцефалопатії на рік. Проте в тому самому номері наведено результати досліджень індійських нейрологів, які стверджують, що за 37 років у країні було виявлено лише 85 випадків хвороби Кройцфельда-Якоба, і що всіх померлих з таким діагнозом було спалено в крематорії.