Гендер на полі гібридної війни

Гендерна педагогіка вже давно стала сферою життєдіяльності, на яку випущено й націлено багато гострих стріл, навіть релігійних.

Чому саме на неї? Тому що гендер як комплексний індикатор демократичного розвитку країни пронизує всі сфери життєдіяльності людини - статеві ролі в сім'ї, процес навчання, вибір професії, виконання громадянських ролей. Отже, від того, якою буде гендерна соціалізація - традиційною, патріархальною, що диктує певні сценарії підпорядкування "слабкої" статі "сильній", чи демократичною, спрямованою на пошанування особистості, її власного волевиявлення попри нав'язувані стереотипні очікування, залежить сценарій життєдіяльності не лише окремої людини будь-якого віку, а й держави загалом.

Не випадково гендерний мейнстріминг як пошанування суб'єктності, життєстійкості особи, без огляду на її статеву належність, проголошений державною політикою країн Європейського Союзу. Згідно з глобальним дослідженням Світового економічного форуму, за Індексом ґендерного розриву (The Global Gender Gap Index 2016) Україна в 2016 р. посіла 69 місце серед 144 країн світу.

Проте полем політичної війни була й залишається боротьба за свідомість, цінності людини, особливо у сфері виховання дітей та молоді. Згадаймо численні атаки за часів Януковича т. зв. "батьківських комітетів" на підрозділи Міністерства освіти і науки України сотнями листів, написаних ніби під копірку, з вимогою заборонити поширення такого виховного зла як гендер, який, мовляв, руйнує сім'ю, нав'язує гомосексуалізм, перетворює хлопчиків на дівчаток і, навпаки, підриває традиційну ментальність народу тощо. Звичайно, ляльководи борців за "правильне" статеве виховання й гадки не мали, що саме вони є активними поборниками гендеру, ось тільки не того, який дедалі більше поширюється навіть у мусульманських країнах і спрямований на рівноправ'я статей у здобутті освіти, родинному, професійному, громадянському функціонуванні, а навпаки - на реалізацію "домострою".

Не будемо згадувати й інші спроби в Україні проcунути в дидактичний процес патріархальні настанови на сімейні цінності, та ще й під грифом МОН, мовляв берегинею сімейного життя в першу, і другу і третю чергу має бути виключно вона, а не він. При цьому прихильники традиційного гендеру були і є абсолютно байдужими до долі пересічного чоловіка, тривалість життя якого в середньому менша від жіночих показників на 11 років (більше хіба що в Білорусі - 12 та Росії -13 років, відповідно). Ні сном ні духом вони не відають, що цивілізовані країни всіляко заохочують чоловіче населення, і насамперед - сімейних чоловіків, до декретних відпусток у разі поповнення сім'ї, всіляко позбуватися синдрому "Дякувати Богу, понеділок", що, як символ патріархальної поляризації інтересів статей, призводить їх до хатнього самоусунення, відчуження від дому, виховання дітей, а отже до стресів і психологічної дезадаптації впродовж дорослості, а не тільки при виході на пенсію, що підвищує показники надсмертності чоловічого населення.

Що чи хто може змінювати свідомість дорослої людини? Якщо в дитячі та юнацькі роки це - батьківська сім'я, то надалі - мас-медіа. І хоча сьогодні ЗМІ дедалі частіше нівелюють статеві стереотипи й подають нове бачення образів сучасних жінок і чоловіків, їхніх взаємозамінних ролей у родинному житті та суспільстві, все ж за чоловіками традиційно закріплено важливі сфери суспільної діяльності: політика, бізнес, військова справа та ін. Жінкам відведено роль берегині (образ матері-виховательки), вправної домогосподарки, а головне призначення жінки - бути дружиною, коханою, привабливою. Популярні українські мас-медіа у різний спосіб продовжують експлуатувати патріархальну ідею зумовленої природою полярності інтересів, уподобань, нормативів поведінки статей, де молодість і краса - запорука успіху жінки, тож варто дбати не про кар'єру, професійну компетентність, а виключно про жіночність, спокусливість, привабливість. Матеріальний статус пропагують провідним мірилом гідності чоловічої статі, оскільки призначення чоловіка - бути годувальником і захисником, тож сфера інтересів "справжнього чоловіка" завжди поза домом, у соціумі.

І хоча учасники Революції Гідності та волонтери АТО протистоять таким настановам про "справжнє" чоловіче і жіноче, дедалі частіше прихильники традиційного виховання набувають іміджу "новаторів" гендерного експерименту.

Часом складається враження, що журналісти провідних телеканалів та Українського радіо зовсім не відають про елементарні поняття у царині гендерних знань та досліджень.Разом із запрошеними гостями програм вони всіляко глорифікують стереотипізовану жіночність і маскулінність, яку через брак наукової обізнаності досить часто пропагують "експерти-гості", зокрема й психологи. Чимало працівників мас-медіа не ознайомлені з головними поняттями гендерної педагогіки, зокрема: виховуємо особистість, а не стать; не існує статевовідповідних, тобто підходящих для статі видів діяльності, освоєння будь-якого виду побутових чи професійних занять залежить від індивідуальних інтересів, здібностей, мотивації діяльності індивіда; статевотипізована поведінка як чоловіка (маскулінність), так і жінки (фемінність, жіночність) перешкоджає їхньому нормальному соціальному функціонуванню; андрогінні властивості як поєднання в особистості так званих жіночих і чоловічих поведінкових моделей незалежно від її статі є умовою успішності й універсалізації виконання будь-яких ролей (подружніх, батьківських, сімейних, професійних чи громадських); жінка і чоловік відіграють однаково вагомі ролі в родині та вихованні дитини, а також у професійній та політичній діяльності; дівчатка і хлопчики, жінки й чоловіки мають рівні права і можливості в оволодінні професійно-освітніми та трудовими вміннями і навичками, кар'єрному зростанні; майже всі професії можуть опановувати й виконувати представники як чоловічої, так і жіночої статі; у вихованні дітей та молоді слід виходити з тези про рівні можливості статей у розгортанні їхніх майбутніх життєвих сценаріїв; недопустимо протиставляти людей за статевою ознакою в їхніх психічних властивостях, уміннях, диференціації сфер життєдіяльності (інтересах, потребах, звичках, здібностях) - дівчатка і хлопчики, жінки та чоловіки мають багато подібного й зовсім небагато відмінного; важливо розвивати вміння дітей і дорослих протистояти стереотипам і статевотипізованим очікуванням: їхнє прийняття може значно обмежити особистий розвиток і зростання; важливо ще з дитячих років підтримувати дружнє співіснування статей, вони мають отримувати рівнозначне виховання і навчання на базі виконання однакових учнівських ролей, включення у спільні види ігор, забав, позанавчальної діяльності тощо.

Попри особливу роль ЗМІ в умовах гібридних воєн, їхні українські представники останнім часом надають потужну інформаційну та соціальну підтримку спробам ренесансу патріархату, зокрема пропаганди статеводиференційованого навчання і виховання дітей у дошкільних закладах, насадження стереотипу "втрати жіночності" та "втрати чоловічості" і її плекання в умовах роздільного навчання хлопчиків та дівчаток, кадетів та панянок, або шляхетних, мужніх та істинних леді. Як не дивно, ця виховна ідея роздільного виховання знайшла своїх прихильників в освітніх закладах. І це в той час, коли українська школа нарешті починає впроваджувати інклюзивне навчання, а діти з особливими потребами починають навчатися серед пересічних школярів, адже доведено, що таке змішане навчання позитивно впливає як на психічний розвиток дітей із особливими потребами, так і на психіку їхніх однокласників.

Які аргументи на захист роздільної концепції наводять її автори? Виявляється, що дівчатка вже з першого класу випереджають у психічному розвитку однолітків хлопців, крім того, вони більш лякливі, отже доцільно їх поділити на групи за статевою належністю. Крім того, на думку авторів концепції, у старших класах протилежна стать починає відволікати від дидактичних завдань, та ще й негативно впливає на самооцінку, занижує її, породжує невпевненість у собі, тож краще їх розмежувати. Чи не відособлюються статі одна від одної при їх розділення? Ні-ні, запевняють прихильники роздільного навчання, гендерна паритетність у виховному процесі є, адже, щоб не було дефіциту міжстатевого спілкування, регулярно проводяться спільні екскурсії, прогулянки, чаювання…

Можливо, сучасним "новаторам" доцільно було б ознайомитися також із думками "Несторки української педагогічної літератури", як називали її сучасники, Софії Русової, що свого часу дискутувала з проблеми спільного навчання дівчаток і хлопчиків з відомим американським психологом Стенлі Холлом: "Коли з дитинства дітей ведуть спільно - і дівчата і хлопці у спільній праці і спільних іграх і розвагах звикають до товаришування, тоді в юнацькому віці це товариство не стає для них чимось незвичайним, і по всіх школах, де коедукація поставлена з великою увагою взагалі до психології учнів, там вона дає найкращі наслідки - зближує обидві статі, паралізуючи небажаний флірт справжніми товариськими відносинами, ставлячи ці взаємини на певний шлях спільної праці, прагненнями до одної загальної мети, товариського інтимного догляду вихованців та вихованок".

Яке ставлення у прихильників роздільного навчання до сучасного гендерного гасла сучасної педагогіки: "Дівчата - до СТЕМ!" (від початкових літер англійських слів - наука, техніка, інженерія, математика). Чи заохочують дівчаток-панянок до опанування точних дисциплін, як це вже роблять в освітніх закладах на всіх континентах світу? Ні, звичайно, швидше за все, вважають його шкідливим, адже виявляється, що тільки кадетів-хлопчиків у їхньому закладі приваблюють логіка, економіка, шахи, а без дівчат у цій справі в них підвищується успішність, що підтверджено зростанням кількості відмінників. Отже, гасло роздільного навчання - тільки кадетів привчати до СТЕМ, адже розуміння і знання техніки, транспортних засобів здатне привчити представників "сильної" статі до ідеї захисту вітчизни, військової справи, патріотизму. Порівняймо, що, навіть попри домінуючі традиційні гендерні настанови в Росії, їхні дівчатка-кадети нарівні з однолітками хлопцями опановують техніку, демонструють знання зброї та її застосування на практиці. А ось українських панянок привчають до мистецтва, лікарської справи, опікування, а уроки математики, на переконання вихователів панянок, доцільніше замінити на завдання замальовок, каліграфії, бісероплетіння …

Перечитуючи твори Василя Сухомлинського, написані тоді, коли ще ґендерна проблематика не була предметом наукових досліджень і навіть сам термін "ґендер" ще не був у вжитку, можна дивуватися прозорливості його поглядів щодо проблеми рівності можливостей навчання, які воістину випередили час: "По-перше, треба, щоб кожна дівчинка виховувалась самобутньою і яскраво вираженою особистістю, щоб усім без винятку дівчаткам нестерпною була навіть думка лишатися непомітною, пасивною, слабовільною. Орієнтація дівчинки-жінки на активну участь у суспільному виробництві, а не на пасивну роль домашньої господарки, на пасивне обмеження сфери її діяльності доглядом за дітьми - ось що дуже важливо в тому загальному тоні, який має характеризувати духовне життя школи. Бути матір'ю, бути вихователем дітей - горда й почесна місія, але коли тільки цим обмежиться діяльність жінки - вона буде залежною істотою".

Кінцеві дидактично-виховні результати панянок і кадетів ще попереду, адже новітній гендерний експеримент триває з 2010-го по 2017 р. Поцікавимося, тож які бодай проміжні виховні досягнення впровадження статевого відособлення.

Відповідь на ці запитання дають матеріали програми студії 1+1, яка торік захоплено висвітлювала цей виховний досвід. Наведемо максимально наближений до оригіналу занотований нами контекст: "Чи задумувались ви над тим, як із маленької донечки виростити справжню, впевнену в собі панянку: освічену, розумну, чемну, приємну в спілкуванні, майбутню берегиню родинного тепла? Це дійсно дуже нелегка справа. Але шлях до здійснення мрії відкривають двері ліцею-інтернату "Кадетський корпус" (класи паняночок). Крім загальноосвітньої програми, панянки поглиблено вивчають англійську мову, займаються хореографією, образотворчим мистецтвом, бісероплетінням, відвідують театральну студію, уроки вокалу, хоровий спів, вивчають правила етикету, пізнають основи християнської моралі. Гасло виховання ліцею "істинних леді": "Мати мир з усіма і бути гарною щодня!" Інтеріоризовані цілі навчання в ліцеї у відповідь на запитання "Якою має бути сучасна панянка?" висловлені ними в такий спосіб: "Розумною, з розвиненими інтелектуальними здібностями, ерудованою, пунктуальною, яка навчається цінувати свій час"; "Бути доглянутою в усіх відношеннях, від зачіски, до черевичків, яка вміє володіти собою і своєю мовою, бути сучасною"; "Паняночка повинна знати, в чому секрет її чарівності, вона вміє підкреслити свою родзинку і приховати недоліки"; "Панянки опановують мистецтво гостинності (як тримати виделку, ножик); Панянка: "розумна", "терпелива", "вихована", "як принцеса, граціозна", "стежить за собою", "ніколи не свариться", "взірець доброти, розуму і ввічливості", "має бути ангелом"…

Чи сумісні такі плоди виховання дівчаток із сучасними педагогічними гаслами Євросоюзу: "Жити в рівності і гідності! Забезпечувати гуманітарну безпеку!" Проте вони співзвучні з роздумами класика української педагогіки Василя Сухомлинського: "...Дівчатка мають жити активним громадянським життям, занадто велика зосередженість на самій собі, заглиблення в свій внутрішній духовний світ... призводить до того, що в роки ранньої юності дівчина стає беззахисною, коли треба відстояти свою честь і гідність"; ... "Не допустити того, щоб жінки наші ставали освіченими, інтелектуально багатими рабинями - одне з дуже важливих завдань школи".

Як мовиться, краще не скажеш…