«Фаховi видання» як шлях до наукової ізоляції України

Політична еліта України проголошує: магістральний шлях розвитку країни — інтеграція в міжнародне співтовариство! Проте деякі конкретні кроки мають прямо протилежну спрямованість. Торкнемося питання захисту дисертацій, а ще конкретніше — публікацій результатів наукових досліджень. В усьому світі для оцінки діяльності ученого використовують так званий індекс цитування (тобто скільки посилань на роботи з’явилося в головних журналах світу, за винятком, природно, автопосилань). Головні ж журнали визначають за імпакт-фактором — відношенню числа посилань на статті з даного журналу до числа опублікованих у ньому статей. Публікація статей у журналах із хорошим імпакт-фактором вводить дослідника до світового наукового співтовариства. З власного досвіду знаю: коли приїжджаєш до західного університету, господарі неодмінно подивляться, де опубліковано твої статті. У списках опублікованих робіт західні професори звичайно виділяють поділ peer-reviewed papers, куди поміщають публікації в журналах вищої категорії.

Отже, шлях до визнання міжнародним науковим співтовариством — публікація в журналах із високим імпакт-фактором (список їх неважко знайти в Інтернеті). З метою підвищення міжнародного престижу країни такі публікації мають заохочувати. У низці західних університетів кафедра, яка опублікувала багато peer-reviewed papers, має додаткове фінансування на наукову діяльність, а учений із найбільшою кількістю публікацій такого рівня нерідко отримує грошову премію чи іншу винагороду.

ВАК України такі публікації... забороняє. Ні, звичайно, публікувати статті в хороших закордонних часописах можна, але ВАК України їх науковими не визнає і використовувати в дисертаціях не дозволяє. Інша річ «Праці Червонопупської академії всіх наук». Це не «фахове» видання. Проблема, щоправда, у тому, що ці труди ніхто не бачить і не читає. Виходить за Жванецьким: наукова продукція України неухильно зростає, але її не помічають, оскільки хто її продукує, той і читає.

Вихід із цього безглуздого становища знайти дуже просто. Скажімо, ввести бали за публікації: у міжнародному журналі з високим рейтингом — 10 балів, у центральному українському журналі — 5 балів, у виданнях, що не користуються визнанням, — 1 бал. І, наприклад, для захисту кандидатської дисертації потрібно набрати (умовно) 15 балів, докторської — 60. Тоді й вдасться подолати задушливий комплекс провінціалізму.