Європейському інституту технологій та інновацій — бути!

Правда, поки без прописки та фінансування. Однак сам факт позитивного рішення з цього приводу осін­ньою сесією Європарламенту багато експертів розцінюють дуже схвально. Адже від початку ідея створення загальноєвропейського центру координації освітніх, науково-дослідних і впроваджувальних структур, висунута ще в 2005 році (щоправда, тоді йшлося тільки про Технологічний інститут), була сприйнята більш ніж скептично. Проте розширення назви мало свій ефект. Адже, за словами доповідачки з цього питання Рейно Паассіліни, «інновації все ще залишаються ахіллесовою п’ятою Європи».

Витрати на наукові дослідження в країнах ЄС становлять 1,8 відсотка ВВП. У США — 2,7. В ідеалі має бути не менш як три відсотки. Понад те потрібно, як зазначав президент Єврокомісії Хосе Мануель Баррозо, зруйнувати стіни між наукою, освітою і бізнесом. Це дозволить розв’язати європейську проблему низьких темпів економічного зростання при високому рівні безробіття.

Передбачається, що новий інститут матиме дворівневу структуру й складатиметься з керівного органу та з мережі науково-інноваційних співтовариств. Кожне таке співтовариство має включати як мінімум три партнерські організації (зокрема одну з корпоративного сектора, іншою обов’язково має бути навчальний заклад), розташовані принаймні у двох різних європейських країнах. Ці співтовариства повинні зберегти значну автономність, що не завадить їм отримати кошти з бюджету.

Щоправда, з бюджетом у європарламентаріїв не склалося. Поки що. Від початку річний бюджет інституту на най­ближчі шість років (із 2008 року) оцінювався в 2,4 млрд. євро. Хоча Євросоюз повинен профінансувати проект лише на початковій стадії (у розмірі 300 млн. євро), а потім відступити на другий план і спостерігати за тим, як європейські держави, комерційні структури, університети та фонди ринуть вкладати туди свої кошти. Проте наразі гроші не виділені навіть на запуск проекту. Як не обрано й країну, де базуватиметься інститут. Розроблено лише процедуру його створення, що передбачає, зокрема, обговорення в національних урядах, а потім створення спеціального комітету для узгодження можливих розбіжностей.