Донецький науковий центр: шлях до відродження

Поділитися
Донецький науковий центр:  шлях до відродження
Торік Донецький НЦ мав би відзначити свій піввіковий ювілей. Але зі зрозумілих причин жодних святкувань не було. У липні 2014 року сучасну будівлю НЦ у центрі Донецька захопили й розграбували бойовики - директорові НЦ Олександрові Коновалову вдалося врятувати тільки печатку. А наприкінці того ж року центр було де-юре перенесено з окупованого Донецька до Красноармійська, де до активів НЦ належали вже згадувана печатка й кімната, виділена теж евакуйованим Донецьким національним технічним університетом…

Донецький науковий центр НАН і МОН України було засновано в далекому вже 1965 році.

Він став першим успішним прикладом координації на регіональному рівні зусиль академічних і галузевих інститутів та вищих навчальних закладів для підтримки пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень.Пізніше за його прикладом аналогічні центри було створено в Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Львові. А віднедавна статус регіональних наукових центрів закріплено новим Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Отже, торік Донецький НЦ мав би відзначити свій піввіковий ювілей. Але зі зрозумілих причин жодних святкувань не було. У липні 2014 року сучасну будівлю НЦ у центрі Донецька захопили й розграбували бойовики - директорові НЦ Олександрові Коновалову вдалося врятувати тільки печатку. А наприкінці того ж року центр було де-юре перенесено з окупованого Донецька до Красноармійська, де до активів НЦ належали вже згадувана печатка й кімната, виділена теж евакуйованим Донецьким національним технічним університетом…

Але розгубленість перших місяців війни вже проминула. На контрольованій Україною частині Донбасу живе майже 3 мільйони громадян (1,9 млн у Донецький області, ще майже мільйон - у Луганській). Тут працює низка стратегічних підприємств різних галузей. Війна створила тут багато гострих інфраструктурних, екологічних і соціальних проблем, які наклалися на давні "болячки" рецесивного шахтарського регіону з його значною мірою застарілою видобувною промисловістю.

Водночас тут сьогодні працюють низка потужних університетів. Частину з них перебазованао з окупованих територій (вже згаданий Донецький політехнічний - до Красноармійська, Донецький медичний - до Краматорська, Східноукраїнський імені Володимира Даля - до Сіверськодонецька, Луганський імені Тараса Шевченка - до Старобільська тощо). Частина - продовжує працювати на власній базі у вільних Краматорську, Маріуполі, Слов'янську, ділячись приміщеннями з переміщеними колегами. Тут далі триває навчальна і наукова робота, проходять наукові конференції, відбуваються захисти дисертацій.

Важливо зазначити: університетський потенціал Донбасу так і лишився в межах регіону (з провідних вишів тільки Донецький національний університет було перебазовано до Вінниці). Таке рішення було глибоко вмотивованим: кадри для Донбасу потрібно готувати в самому Донбасі. Адже наївно сподіватися, що сюди вдасться рекрутувати достатню кількість "сторонніх" інженерів, лікарів, агрономів…

На відміну від МОН, НАН України евакуювала свої установи переважно за межі Донбасу - до Києва, Харкова, Дніпропетровська, де з ученими-біженцями, позбавленими власних приладів, матеріалів, бібліотек (усе це лишилося в руках бойовиків), своїми ресурсами діляться інші академічні інститути. Лише Інститут прикладної математики і механіки працює в Слов'янську на базі місцевого університету. Але навіть евакуйовані інститути зберігають зв'язки з "малою батьківщиною", а, в ряді випадків, підтримують на контрольованому Донбасі й роботу своїх структурних підрозділів.

Саме в середовищі науковців Донбасу народилася ідея - відновити активну діяльність Донецького НЦ як координаційного органу для об'єднання зусиль усіх вишів і наукових установ в ім'я відродження регіону. Цю ідею було підтримано на спільному засіданні колегії МОН і президії НАН наприкінці минулого року. Враховуючи сьогоднішні реалії й статус Краматорська як тимчасового обласного центру, було вирішено розгорнути діяльність Донецького НЦ на базі провідного вишу цього міста - Донбаської державної машинобудівної академії, а керівником ДНЦ призначити ректора ДДМА Віктора Ковальова. Реалізувати це рішення доручили авторові цих рядків разом з віце-президентом НАН Сергієм Пирожковим - і це стало приводом для чергової поїздки на схід України.

…У швидкісному поїзді Київ–Костянтинівка сьогодні можна зустріти багато київських урядовців, членів іноземних делегацій, і, звісно, військових. Про те, що фронт недалеко, нагадує і перевірка автоматником ваших особистих речей у фойє готелю "Краматорськ". Але, поза тим, тимчасовий обласний центр, де сьогодні проживає майже 230 тисяч мешканців (з них майже 70 тисяч - біженці з окупованих територій) справляє враження тихого і безпечного. Губернатор Донецької області Павло Жебрівський підтвердив: попри несприятливу загальноукраїнську тенденцію, злочинність на підконтрольних територіях торік знизилася на 25%.

У робочому режимі працює ДДМА. Виникнення тут ще в повоєнні роки цього навчального закладу було цілком умотивоване: Краматорськ - місто великих заводів. На знаменитому Новокраматорському машинобудівному і досі працюють майже 10 тисяч (у кращі часи було в кілька разів більше), і навіть торік НКМЗ виробив продукції на 3 мільярди гривень (і сплатив мільярд податків до бюджету). Отже, випускники ДДМА, отримавши солідну фахову підготовку, мають усі шанси знайти роботу: щороку до НКМЗ приходять понад 100 юнаків і дівчат зі студентської лави.

Сама ДДМА зовсім не справляє враження провінційності. Це - сучасний виш з чотирма факультетами і непоганим кампусом у самісінькому центрі міста. Тут є навіть екзотичний скеледром, який виховав чимало чемпіонів зі скелелазіння. Тут діє власна телестудія, де студенти (машинобудівники й металурги, а не журналісти!) готують професійні й дуже патріотичні ролики, частину з яких показували навіть центральні канали. Тут зібрано непогане лабораторне обладнання, яке дозволяє не тільки підтримувати навчальний процес (фізичні та хімічні курси на базі його лабораторій читають сьогодні і студентам Донецького медичного), а й проводити сучасну наукову роботу. А дидактичну ефективність цього обладнання ми з академіком Пирожковим змогли вповні оцінити тоді, коли в нашій присутності за чверть години було пройдено всі технологічні етапи відливання медалі на честь відновлення роботи Донецького НЦ.

Свіжий струмінь у роботу ДДМА вніс його обраний півтора року тому ректор, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Віктор Ковальов. Корінний краматорчанин, він є помітною постаттю тутешньої патріотичної громади, учасником численних волонтерських акцій. Що, визнаймо чесно, донедавна було для Краматорська виявом не лише громадянської позиції, а й мужності.

Те, що відродження Донецького НЦ стало для української Донеччини і Луганщини непересічною подією, підтвердила участь у сесії "Роль науки у відроджені Донбасу", яка зібрала керівників усіх регіональних вишів і наукових установ, численних місцевих журналістів, губернатора області Павла Жебрівського. Павло Іванович поділився планами докорінної модернізації економіки регіону, осучаснення його інфраструктури. Сьогодні держава і міжнародні донори готові інвестувати в Донбас - але важливо, щоб ці гроші було використано з максимальною ефективністю. І роль науки у визначенні найоптимальніших шляхів такої модернізації - очевидна.

Звісно, сьогодні на Донбасі йде війна. Посеред наукової сесії губернатор змушений був піти, бо зателефонували про чергові серйозні обстріли під Красногорівкою. Але на Донбасі вже звикли сприймати такі новини без паніки. Це тільки в Києві "диванна сотня" впадає в істерику від кожної чутки в соцмережах. А тут українські військові всім виглядом показують: у них є чим дати відсіч. І сьогодні провокації терористів не лишаються безкарними (хоч офіційні речники штабу АТО зі зрозумілих причин не акцентують на цій обставині).

Вселила оптимізм також екскурсія по НКМЗ і розмова з одним з керівників цього без перебільшення унікального підприємства, розташованого на площі 340 га (на глобусі є менші за територією держави). Хоча загалом машинобудування не належить до найвищих технологічних укладів, застосовувані тут інновації є по-справжньому проривними, а масштаби цехів, верстатів і виробів - вражають. При цьому в цехах поруч із плавильними печами та пресами можна вільно дихати: немає пилу, ніде не побачиш на підлозі недопалка. Мій співрозмовник зізнався: в місцевих вбиральнях цілий рік щодня клали по новому рулону туалетного паперу, аж поки нарешті відучили працівників його красти. А на стіні висять плакати з сентенціями власника заводу, легендарного тут Георгія Скударя. Одна з них проголошує: "Працюй не так, як звик, а як потрібно".

Плакат, звісно, російською. Україномовних написів у місті (за винятком ДДМА і ОДА) небагато, а на НКМЗ я їх не побачив зовсім. Хоч синьо-жовтих кольорів ніде не бракує. А кілька співрозмовників з числа корінних краматорчан підкреслили: ще перед другою світовою місто було україномовним, масова русифікація почалася вже згодом.

Але й ніякої агресії щодо української немає. Мовний фактор не заважав аудиторії чоловік на 200 в ДДМА слухати мою лекцію про напівпровідники українською, і принаймні на вустах тутешньої інтелігенції ця мова вже явно не є екзотикою. Та й мій провідник по НКМЗ під кінець екскурсії цілком природно склав нею кілька фраз.

Той самий провідник, представник "старих" еліт і депутат досі не переобраної, але вже давно бездіяльної Донецької облради, не утримався від кліше про те, що "Київ нічого не робить для об'єднання країни". Але водночас від твердо наголосив: таке підприємство, як НКМЗ, у "ДНР" існувати в принципі не може (кілька найважливіших заводів там уже порізано на брухт, або ж відправлено до Росії). І з гордістю додав, що Донецька облрада не ухвалила жодного протиправного "сепаратистського" рішення.

Звісно, проблем на українському Донбасі вистачає. Павло Жебрівський відверто зізнавався, що не може знайти керівника райвідділу освіти в прифронтовій Мар'їнці на зарплатню… в
1 400 гривень. Він також недвозначно висловився на адресу тієї ж "диванної сотні", яка з Києва завзято критикує його за призначення на посади колишніх "регіоналів". Адже на Донбасі обставини були такі, що майже всі фахівці високого рівня змушені були побувати у ПР, але при цьому більшість із них жодною мірою не пов'язані зі злочинами Януковича і його оточення…

Водночас губернатор поділився мрією: аби кожен район, кожне місто Донеччини отримало партнера на "великій" Україні. Це дозволить швидше залікувати рани, завдані війною, а заразом стане найкращою відповіддю тим, хто сьогодні нарікає на "роз'єднаність країни".

Відродження Донецького НЦ теж стане камінчиком у велику справу об'єднання України - через об'єднання її наукових сил заради відновлення багатостраждального регіону, де сьогодні більшість із тих, з ким я мав нагоду спілкуватися, є анітрохи не меншими патріотами України, ніж кияни чи львів'яни.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі