ЧИ ВИТРИМАЄ УКРАЇНА ЩЕ ОДИН ЧОРНОБИЛЬ

Ось уже два роки минуло з моменту зупинки третього та останнього енергоблоку Чорнобильської АЕС, хоча до того, коли буде вичерпано її проектний ресурс, залишалося ще десять років. Станцію зупинили під сильним тиском Заходу — взимку, за умов енергетичної кризи в країні. З відсутніми установками з переробки та збереження ядерного палива й радіоактивних відходів.

Людство може зітхнути вільно?

Усе не так просто.

За час після аварії 1986 року для підвищення безпеки Чорнобильської АЕС було вкладено понад 200 млн. доларів США. За підсумками 2000 року станція ввійшла в число двадцяти найбезпечніших АЕС світу. Вжиті заходи цілком виключили можливість повторення аварії такого масштабу, яка сталася 1986 року. Фахівці в Україні, Росії та інших країн гарантували безпечну експлуатацію станції. Технічно останній, третій енергоблок ЧАЕС міг продовжувати працювати ще багато років, виробляючи товарної продукції (електроенергії) на півмільйона доларів на добу. Продовження генерування та реалізації електроенергії дозволили б, відповідно до вимог закону, сформувати фонд зняття з експлуатації, підготувати проект і програму зняття, побудувати об’єкти з переробки та збереження відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів, що накопичуватимуться в ході виведення з експлуатації.

Саме таким шляхом йде нині Литва, готуючись закрити через п’ять років свою єдину Ігналінську АЕС, що виробляє до 60% електроенергії в республіці. І нічого не сталося — і в НАТО Литву прийняли, і в ЄС, і ембарго не застосовують, і президента охоче зустрічають у будь-якій країні. Отже, можна поєднувати реактор РБМК із «європейським вибором», національні інтереси — із побажаннями (навіть дуже наполегливими) сусідів (навіть дуже сильних)?

Наполегливі вимоги дострокового закриття Чорнобильської АЕС Захід обгрунтовував необхідністю підвищення загальної безпеки. Однак тут слід бути послідовним: йдучи від одних загроз, не можна допускати виникнення інших.

Ці нові загрози цілком реальні, хоча, може, і не такі наочні, як працюючий атомний енергоблок.

По-перше, зруйнований 4-й блок із розпиленими і розплавленими залишками ядерного палива (близько 180 тонн!) після закриття ЧАЕС нікуди не подівся, він, як і раніше, небезпечний для навколишнього середовища й вимагає дедалі більше витрат на своє утримання. Створення нової захисної оболонки («Укриття-2») заплановано лише на 2008 рік, але, з урахуванням практики, що склалася, хронічного недофінансування робіт, і цей термін викликає великі сумніви у фахівців.

По-друге, забезпечення ядерної безпеки зупиненої АЕС постійно вимагає значних фінансових вкладень, і це протягом 8—10 років після зупинки, аж до повного вивантаження з реакторів ядерного палива. До 15 грудня 2000 року, тобто до зупинки третього енергоблоку, ядерна безпека станції фінансувалася за рахунок прибутку від продажу електроенергії, тобто за рахунок власних коштів підприємства. Після зупинки блоку прибуток зник. Залишається держбюджет. Можливості його сьогодні, за умов економічної кризи, обмежені, перспективи в найближчі десять років — туманні. На сьогоднішній день недофінансування за всіма джерелами становить 96,8 млн. грн. — це лише по бюджету поточного року. Отже, не буде виконане значне число запланованих робіт, у тому числі — з підтримки ядерної безпеки.

По-третє, фізична охорона діючою АЕС фінансувалася також за рахунок прибутку. Після зникнення цього джерела фінансування заходів з фізичної охорони об’єкта здійснюється зі значними порушеннями термінів і обсягів, систематично відбуваються перебої у виплаті грошового утримання військових, зайнятих в охороні АЕС. За такої ситуації є реальна загроза зниження рівня фізичного захисту. Це може призвести до несанкціонованого вивезення радіоактивно забрудненого устаткування, сировини, брухту, які після первинної переробки з’являться на ринках України та інших країн і приведуть до «розповзання» радіації.

По-четверте, криза призвела також до різкого зниження рівня соціального захисту персоналу, перебоїв з виплатою заробітної плати, що розпочалися з травня нинішнього року. Висококваліфіковані фахівці, що втрачають фахову перспективу, розпочали активно шукати роботу за межами станції та країни. Є обгрунтовані побоювання, що до них виявляють інтерес «проблемні» країни — Північна Корея, Лівія, Ірак, Іран.

По-п’яте, йде «вимивання» найпідготовленіших, грамотних, відповідальних працівників. Молоде кадрове поповнення, покликане заповнити втрату фахівців, вимагає ще досить довгої «шліфовки». Та й це «підживлення» дуже обмежене: далеко не кожний молодий, особливо перспективний, фахівець хоче зв’язувати свою кар’єру, своє майбутнє з атомною електростанцією, що закривається. Така зміна поколінь додатково збільшує існуючі небезпеки.

Таким чином, закриття Чорнобильської АЕС реально призвело не до підвищення, а до зниження рівня безпеки для всього людства.

Зрозуміло, фахівці, що працюють зараз на ЧАЕС, роблять і робитимуть усе від них належне для того, щоб тримати ситуацію під контролем. Це найпідготовленіші люди, які мають неоціненний досвід практичної боротьби з радіацією, із ядерною загрозою. Крім того, вони справжні ентузіасти: чи багато знайдеться у світі фахівців, готових день у день, місяць за місяцем, рік за роком працювати в епіцентрі глобальної ядерної катастрофи, отримуючи при цьому заробіток у 20 і більше разів менший, ніж персонал нормальних — не аварійних! — АЕС в інших країнах? Та й цей заробіток затримується на місяці, не дозволяючи не те що розвиватися, але просто харчуватися, оплачувати житло, відновлятися після важкої та небезпечної роботи в особливо шкідливих умовах, лікуватися, учити і утримувати дітей, тобто елементарно виживати. Сьогодні терпіння цих людей практично вичерпано. І фізично, і психологічно, і морально багато хто з них перебуває на межі розпачу, за яким ніхто не може гарантувати їх соціально безпечну поведінку. За умов, що склалися, не можна виключити вихід ситуації з-під контролю (не приведи Господи!) із можливими важкими радіаційними наслідками для міста Києва, всієї України й значної частини Європи. І дуже мала надія, що багаторазово обдурені, зневірені в усьому, фізично і морально роздавлені люди вкотре самовіддано й безкорисливо встануть на шляху цього лиха.

Чи витримає Україна ще один Чорнобиль?..