Чи потрібні сьогодні громадські академії?

Нові наукові асоціації, чимало яких гордо назвалися "академіями" (дуже часто - без належних на те підстав), масово з'являлися на межі 1980-1990-х років. Учені вірили: звільнившись від ідеологічного диктату, реформована й відкрита світові українська наука зробить якісний ривок уперед.

На жаль, реальність швидко розбила ці сподівання. Значна частина нових наукових структур, які виникли на хвилі перебудови і незалежності, тихо вмерла. Проте не всі. Серед громадських наукових організацій, котрі виникли на початку 1990-х й успішно працюють досі, - Академія наук вищої школи України, що відзначила своє 20-річчя.

Заснування АН ВШ України стало відповіддю на об'єктивну потребу піднести статус університетської науки, яка в рамках виробленої в СРСР адміністративної системи перебувала в дискримінованому становищі відносно науки академічної. До першої ініціативної групи зі створення академії ввійшли професори Київського національного університету імені Тараса Шевченка фізики Віталій Стріха і Юрій Чутов та геолог Микола Дробноход. На с кликані ініціативною групою установчі збори 27 листопада 1992 року прибуло 50 провідних докторів наук, професорів українських ВНЗ, які й ст али академіками-засновниками АН ВШ України. Збори затвердили ультрадемократичний статут академії.

Металург Софія Пінчук і геолог Микола Дробноход

АН ВШ України стала організатором численних наукових конференцій, семінарів, "круглих столів", присвячених актуальним проблемам розвитку української науки та вищої школи, з 1997 року виходить академічний журнал "Освіта і управління". Потім в історії академії був складний період. Після смерті В.Стріхи знайшлися люди, котрі захотіли перетворити її на своєрідний "орден святого Станіслава", де за гроші видавали б дипломи, що тішили б самолюбство провінційних професорів. Великих зусиль довелося докласти, аби очистити структуру від цих далеких від науки ділків. Але 2004 року кризу було подолано, життя АН ВШУ ввійшло в нормальне академічне русло. Наприкінці минулого року в залі засідань ученої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася щорічна конференція АН вищої школи України. В ній узяли участь 104 науковці, які представляли головні університетські центри держави (Київ, Харків, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Одесу, Запоріжжя, Чернівці, Ужгород, Івано-Франківськ, Сімферополь) й увесь спектр наукових досліджень, що розвиваються в Україні. У залі зібралися учені різних поколінь (від 93-річного математика В'ячеслава Добровольськогодо 36-річного політолога Івана Монолатія), у тому числі й дев'ятеро із засновників академії. Як це й годиться, на ювілейному засіданні звучало багато привітань. Потімдемонструвався відеофільм, присвячений подіям 20-річної давності. А самі учасники їх ділилися спогадами.

Знаний фахівець із ветеринарної медицини професор Валентин Яблонський, народний депутат України ІІ скликання, згадував, яким щасливим почувався, повертаючись із дипломом академіка АН вищої школи України до Кам'янця-Подільського на третій полиці плацкартного вагону…

Академік НАНУ Ярослав Яцків і голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Лілія Гриневич

Попри урочистий настрій, доповідь президента АН вищої школи М.Дробноходамістила аж ніяк не святкові ноти. Микола Іванович наголосив: "Останні два роки і дев'ять місяців були дуже складними для української науки та вищої освіти. Й наша академія була однією з дуже небагатьох структур, які завжди називали речі своїми іменами. Ми чесно й відкрито критикували кроки очільників МОНМС, що вели до руйнування стандартів шкільної освіти, нищення університетської автономії, позбавлення нашої освіти її національного змісту. Ми дали вичерпний аналіз ганебної за своїм фаховим рівнем Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр., поспіхом затвердженої так званим ІІІ з'їздом працівників освіти України 28 жовтня 2011 р. Кажу "так званим", бо його делегатів ніхто не обирав, і більшість освітянського загалу взагалі не знала про його проведення. Ми послідовно опонували горезвісному міністерському проектові закон у "Про вищу освіту", - і зусиллями освітянської громади його вдалося заблокуват и. Ми дали експертний висновок щодо не менш горезвісного законопроекту "Про засади дер жавної мовної політики" - який, на жаль, таки став законом, і ті його негативні наслідки для всіх сфер суспільного життя, про які ми застерігали, вже стали, на жаль, реальністю. Ці та інші наші звернення і заяви були широко оприлюднені в ЗМІ і послужили зростанню нашого авторитету як організації, котра не боїться говорити правду".

Водночас М.Дробноход із гордістю говорив про те, що практично всі академіки АН вищої школи України є фундаторами власних наукових шкіл, збагатили науку результатами першорядного значення. Лише за звітний період дипломи лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки отримали академіки Ярослав Лепіх, Софія Пінчук, Олександр Наконечний, лауреатами Державної премії України в галузі освіти за навчально-методичний комплект "Диференціальні рівняння" стали академіки Микола Перестюк та ІгорПарасюк.

Чимало академіків АН ВШ України обрано дійсними членами і членами-кореспондентами найпрестижніших міжнародних наукових товариств та державних академій України. Є й інша тенденція - багато членів державних академій вважають для себе честю балотуватися й бути обраними до АН вищої школи України.

У резолюції конференції АН вищої школи ще раз підтвердила репутацію організації, котра не боїться говорити правду. Відзначено, що поспіхом ухвалений Верховною Радою і підписаний президентом України Державний бюджет 2013 року є бюджетом дальшого занепаду всіх секторів української науки, а його реалізація неминуче призведе до значних скорочень як в інститутах НАН України, так і в науково-дослідних підрозділах університетів, котрі й до того перебували в надзвичайно скрутному стані. Тому конференція звернулася до президента, новообраної Верховної Ради, уряду України з такими пропозиціями:

1. При дальшому проведенні адміністративної реформи передбачити існування єдиного органу державної влади, відповідального за вироблення і здійснення державної науково-технічної політики.

2. Передбачити істотне збільшення державної підтримки наукової сфери, оскільки саме розвинена наука є запорукою входження України до числа провідних держав світу.

3. Забезпечити ефективну систему координації та підтримки наукових досліджень у ВНЗ, оскільки, як свідчить світовий досвід, саме університети мають бути найважливішими центрами фундаментальної науки та інноваційних розробок.

4. Створити ефективну систему підтримки інноваційних наукомістких проектів (зокрема через апробовані механізми технопарків і наукових парків).

5. Істотно підвищити роль і збільшити бюджет Державного фонду фундаментальних досліджень, оскільки саме потужна фундаментальна наука є сьогодні безумовним "активом" України, її шансом на розгортання інноваційних проектів завтра.

6. Захистити і зберегти Національну академію наук України, не допустити знищення її наукового потенціалу, зазіхань на землі, споруди та майно НАН, які мають і надалі лишатися в державній власності та служити розвиткові науки.

7. Забезпечити реальне партнерство держави з усіма авторитетними науковими асоціаціями і товариствами при виробленні та здійсненні наукової політики. З цією метою відродити роботу громадської Національної наукової ради України, яка продемонструвала свою ефективність на початку 1990-х років.

8. Створити державно-громадські органи управління зі спеціальним статусом для атестації наукових кадрів і контролю за дотриманням наукової етики.

9. Повернутися до засад демократичної політики у сфері освіти, яка здійснювалася з 1991 року по березень 2010-го. Категорично не допускати акцій, що ведуть до обмеження використання української мови у сфері науки і освіти та принижують національну гідність українців.

10. Послідовно втілювати в життя євроінтеграційні принципи при здійсненні міжнародного співробітництва у сфері науки і освіти. У сьогоднішніх реаліях важко припустити, що зацитований заклик АН вищої школи буде почуто тими, кому він адресований. Але завдання громадських наукових організацій - уперто стукати в двері, які нині, на жаль, зачинені.

Завдання цих організацій - бути майданчиками для вироблення позиції наукової спільноти й інструментами обстоювання її інтересів (що збігаються з стратегічними інтересами держави).

Ці завдання вже 20 років намагається виконувати Академія наук вищої школи України.