ЧАС ОБИРАТИ ЕЛЕКТРОННІ КАРТИ

У науково-дослідному інституті геодезії та картографії Міністерства екології та природних ресурсів України розроблено принципово новий підхід до складання бази даних і вирішення сили-силенної господарських, територіальних, регіональних проблем.

Входження в ринкові реформи в цьому НДІ, що має за плечима гарну школу класичного картографування, ознаменувалося переходом на роботу з цифровими моделями територій. Саме вони компактно і ємно (якщо, звісно, вміти їх «читати») швидко дають потрібну, об’єктивну картину. Принцип, на якому грунтується геоінформаційне картографування, виник на перетині багатьох наук, включаючи методи аерокосмічної зйомки, цифрової фотометрії та кібернетику. Так настав час геоінформаційних систем, тобто автоматизованих електронних технологій — реєстрації відомостей і управління територіями. Вони дорого коштують, але витрати окуповуються швидкістю і якістю інформації.

Електронне картографування — досконалий інструмент і помічник у проведенні цивілізованої господарської політики. Нинішня земельна реформа — найскладніший історичний процес. Щоб не вчинити тяжких помилок минулого, не зробити чергове «розкуркулювання навпаки» при розпаюванні землі, треба врахувати масу чинників. Серед них — місцезнаходження ділянки, якість грунту, близькість до дороги, наявність транспорту, промислових об’єктів (і на якій відстані) тощо. А візьмемо містобудівництво. Сотні параметрів впливають на те, щоб забудову оцінили не лише сучасники, а й нащадки, щоб вона була надійна і приваблива. Береться до уваги все: наявність підземних вод, рельєф місцевості, можливість підвести газ і навіть відкрити магазин. Лише тоді об’єктивно визначається вартість землі і податок на неї. Найточніші відомості надасть електронна комп’ютерна карта, на якій позначено те, що цікавить замовника. До тексту з інформацією додається кілька варіантів оцінки ситуації й альтернативних рішень — весь «комплект» розроблено працівниками інституту на найсучаснішому рівні.

«Екзотичний» факт: Україна не має точного плану всіх підземних комунікацій, а це — розрив загальної інфраструктури. Холодні батареї взимку, відсутність гарячої води, коли в будинку маленька дитина, — катастрофа для будь-якої сім’ї. Всі найскладніші комунікації, якщо їх перенесено на електронну карту, можна було б відремонтувати набагато швидше. Аварійна служба могла б працювати в режимі «сьогодні на сьогодні», маючи дані про підключення кожного нового об’єкта в стару систему, стан грунту, труб тощо.

В Україні послугами географічних інформаційних систем поки користуються порівняно мало. Але, як підкреслив заступник директора вищезгаданого інституту з наукової роботи, кандидат технічних наук Анатолій Лященко, надалі без них не обійтися. Скласти повне джерело даних — кадастр водного чи лісового господарства, природних або лікувальних ресурсів тощо можна лише спираючись на електронні технології. Поки ж географічні інформаційні системи частково використовують лише в крупних містах, передусім у Києві, Львові, Дніпропетровську.

На Заході географічні інформаційні системи застосовують дуже широко. Як вважає видатний американський картограф Дж.Морісон, використання електронних технологій «означає кінець трьохсотлітнього періоду картографічного креслення і видання друкованої продукції». Цей переворот у картографічній науці за значенням дорівнює лікуванню лазером або можливості клонування. В Англії, наприклад, діти носять у кишенях і рюкзаках маленькі супутникові приймачі, у яких є відомості про маршрути, цікаві для дитини. Цей путівник може подати сигнал батькам, якщо його хазяїн заблудився чи йому щось загрожує. Така «поведінка» розумного «охоронця» можлива тому, що геоінформаційний простір — телекомунікаційна система, у яку входить і Інтернет, і супутники, і центри електронних карт.