АКАДЕМІЧНИЙ СКЛЕРОЗ

Цікава ідея порівняти ознаки старіння наукового інституту та прояви старості в людини належить лауреату Нобелівської премії академіку Петру Леонідовичу Капиці. З притаманним йому почуттям гумору великий фізик висловив її в своїй знаменитій промові на урочистих зборах, присвячених 50-річному ювілею Фізико-технічного інституту ім. А.Іоффе:

— З віком у людини з’являються старечі ненажерливість, ожиріння та балакучість, а інститут, відповідно, починає поглинати більше коштів, ніж йому корисно освоїти, обзаводиться кадрами, що не беруть активної участі в роботі. І публікує статті, попри те, потрібні вони чи ні. З віком у людини втрачається здатність до розмноження. Те саме спостерігається в інституту. Здорова життєдіяльність наукового закладу супроводжується вихованням молоді, створенням самостійних інститутів і лабораторій, які розвивають нові напрями. Якщо інститут перестає це робити, то це — прояв старечого склерозу. Які ж засоби існують для боротьби з проявом старості? Основний вказав Резерфорд. Він говорив мені: «Капице, я почуваюся молодим, бо працюю з молоддю».

Після проголошення цієї жартівливої промови минуло чимало часу. У наших сьогоднішніх реаліях смішно говорити, приміром, про занадто великі кошти, виділені державою на науку, зате інші ознаки склеротичних проявів у людини та НДІ, названі Петром Капицею, наявні.

— Давайте подивимося з цього погляду на співдружність поколінь у вітчизняній науці, — пропонує заступник голови Північно-Східного наукового центру НАН України, кандидат фізико-математичних наук Костянтин Прядкін. — Приміром, на вікову структуру наукових кадрів в академічному секторі харківського «куща» установ НАН України. Оскільки тут зосереджено 15 академічних НДІ, де працює другий за чисельністю (після Києва) колектив учених, котрі репрезентують 7 із 13 відділень НАН України, висновки цілком можна поширити на нашу науку в цілому.

У наукознавстві під час дослідження динаміки наукової продуктивності заведено розглядати три укрупнені групи: молоді вчені — до 30 років, середнього віку — 30—50 років і старшого — передпенсійний і пенсійний період. Молодим притаманна максимальна фахова мобільність і продукування нових ідей. Середня група виявляє найбільшу наукову активність. Наукова продуктивність представників старшої групи порівняно з першими двома знижується, але ця обставина значною мірою компенсується їхнім внеском у становлення наукової молоді.

У харківських академічних інститутах трудиться трохи більш як дві тисячі науковців, серед них 13,6% докторів і 51,3% кандидатів наук. Таким чином, майже дві третини науковців є фахівцями вищої кваліфікації. Але з загальної кількості наукових працівників лише 8,2% не досягли 30 років, кандидатами наук стали тільки 1,5% молодих учених, а докторів наук серед них узагалі немає. На жаль, не набагато кращі справи й у середній віковій групі, котра становить 40% загальної чисельності працівників. Хоча кандидатів наук у ній істотно більше, ніж у молодшій (19,9%), докторів наук однаково дуже мало — цифра ледь перевищує 2%. Причому в 12 наукових установах докторів наук, молодших 50 років, немає взагалі! А стосовно старшої групи, то з показниками, здавалося б, все в порядку — і кандидатів наук тут 29,9%, і докторів — 8,8%, проте її численність (50,6%) викликає обгрунтоване занепокоєння.

Причини відпливу молодих кадрів прості й усім зрозумілі. Головна з них — катастрофічно злиденне фінансування науки, попри всі гучні декларації про безальтернативність інноваційного шляху розвитку України. Так, дедалі більше й більше віддаляється в світле майбутнє проголошений ще 1994 року Верховною Радою критичний показник щорічного бюджетного фінансування науково-технічної діяльності — 1,7% ВВП. Відтоді ця магічна цифра кочує з документа в документ, проте реальні витрати держбюджету за розділом «Фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу» 2002 року реально становили близько 0,28%, а на 2003 рік заплановано ще менше.

Та й із якого доброго дива, додам від себе, молодь йтиме в науку, коли устаткування наукових установ застаріло, а посадові оклади молодших наукових працівників не дотягають навіть прожиткового мінімуму? До того ж публікація необхідних статей, підготовка, написання й захист дисертацій як кандидатської, так і докторської, стали нині своєрідним бізнес-проектом, у цю процедуру потрібно вкладати чималі гроші з неясним прогнозом отримання дивідендів.

Звісно, є колективи, котрі намагаються залучити й закріпити молодь, дати їй можливість творчого зростання. За рахунок НТК «Інститут монокристалів», приміром, утримується філія однієї з кафедр Харківського національного університету. Студентам, прикріпленим до неї, виплачують стипендію з коштів концерну, а після закінчення навчання їх працевлаштовують. Практикується зарахування найкращих із них в очну аспірантуру. Тут також відроджено проведення молодіжних конкурсів науково-технічних робіт із матеріальним стимулюванням переможців.

Спеціальний фонд фінансової підтримки молодих учених створено в Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут». Після довгої перерви тут знову відкрито аспірантуру й докторантуру. Протягом останніх років центр поповнився більш як 30 молодими фахівцями-фізиками. Відродила колишню традицію проведення молодіжних науково-практичних конференцій «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених Харківщини» Асоціація молодих учених і спеціалістів міста. Обласна влада встановила щорічні стипендії молодим ученим — переможцям обласних конкурсів науково-дослідних робіт.

Але поки що всі ці приклади — лише винятки, які підтверджують правило. Кому передаватимуть свій досвід наші відомі вчені, керівники наукових шкіл і напрямів? За такої деформації структури наукових кадрів у бік збільшення частки старших вікових груп учнів на всіх явно не вистачить. Якщо нічого не зміниться, то в найближчому майбутньому наукові школи, що формувалися десятиліттями, неминуче зникнуть і збудуться гіркі слова академіка Б.Патона про остаточне перетворення Національної академії наук України на подобу соцзабезу.