АЕРОКОСМІЧНИЙ МОНІТОРИНГ: КЛІЄНТ НЕ ДОЗРІВ?

У 1993 році на Закарпаття накотилась одна з «регулярних» останнім часом повеней. Державна комісія виїжджала на місце стихійного лиха кілька разів підряд, але не могла встановити розміри збитків, доки не підключили до справи спеціалістів Львівського науково-дослідного центру аерокосмічної інформації та екологічного моніторингу (НДЦ АКІЕМ).

У 1997 році — нова повінь, нові руйнування. Матеріали аерофотозйомки обробили за добу і порівняли з даними чотирирічної давнини. Подана тодішньому міністру з надзвичайних ситуацій Валерію Кальченку інформація свідчила про неприємні речі. «Полетіли» ті ж дамби, греблі, мости, що ремонтувалися в 93-му. Виходило, що гідротехнічні споруди відновлювались абияк, «на піску, а не на цементі». Куди ж тоді поділись виділені для цього гроші?

Цю не таку вже й давню історію повідав директор львівського центру Анатолій Комісарчук, щоб дати відповідь відразу на два запитання: «яка користь державі від аерокосмічного зондування?» та «кому це не потрібно?» На думку Анатолія Антоновича, облдержадміністрації, які можуть завищувати розміри збитків від стихійних лих, ніяк не зацікавлені в інформації НДЦ АКІЕМ. На мільйонах перевернутих в черговий раз кубометрів землі дуже зручно відмивати гроші з такого «неміряного» мішечка, як резерв Кабміну. Чергове нещастя (на Тернопільщині, Волині чи в Закарпатті) — і з’являється шанс поправити матеріальне становище. Не для всіх, звичайно, — для одиниць.

Методики і технології, якими «озброєний» Центр, народжувались за радянських часів. Тоді львівські дистанційники (так себе називають спеціалісти дистанційного зондування поверхні Землі) отримували мільйонні замовлення з Москви на відпрацювання різних загальносоюзних програм. Анатолій Комісарчук вважав правильним здійснювати ці проекти на прикладі Західної України. Напрацьовані методики і програмні засоби потім годились для застосування будь-де.

Сфера діяльності центру лежить на стику різних наук. Тому при його організації до роботи залучали фахівців різних спеціальностей: геологів, лісників, геодезистів, землезнавців, а також математиків, фізиків, програмістів. Розповідають, колись запросили на роботу професорів, і ті не могли второпати, що рельєф можна записати формулами, а по відбитій від поверхні землі сонячній радіації — встановити процентний вміст у ній гумусу. Для того, аби математик навчився розуміти фізика, фізик — лісника, і всі разом — природу, знадобилось десять років.

Зараз у давно не ремонтованому особняку на затишній львівській вулиці залишились найстійкіші, близько п’ятдесяти фахівців, достойних медалі «Три роки без зарплати». Анатолій Комісарчук розуміє, як легко можна втратити напрацьоване за багато років і як ніхто інший уявляє, чого коштуватиме відтворити все з нуля. Директор бачить свій центр міжгалузевим, тобто таким, що працює і на сільське господарство, і на екологію, але, в першу чергу, на державу. І, відповідно, розраховує на бюджетне фінансування.

Якось у Міністерства з надзвичайних ситуацій виникла необхідність у супутникових знімках для оцінки масштабів задимлення території України від лісових пожеж у зоні радіоактивного забруднення Білорусі. Звернулись до Національного космічного агентства, яке має можливості зробити «фото» будь-якого квадрату України з українсько-російського супутника «Океан-О» чи з зарубіжного. Проте «прочитати» інформацію з космічного знімка замовники здебільшого ще не готові. Тому в агенстві думають над тим, щоб включити до свого штату спеціалістів-аналітиків для обробки супутникових знімків. Начальник управління Національного космічного агентства Євген Махонін вважає, що столичні спеціалісти мало чим зможуть допомогти, коли справа стосуватиметься Західного регіону. Нічого двічі наступати на граблі і створювати в столиці нові структури, якщо вони вже існують на місцях.

«Сила» львівського центру в напрацьованому за багато років банку інформації по Західному регіону. Зважаючи на природні особливості краю (зсуви, повені, неконтрольована лісозаготівля), майбутнє організації — в співробітництві з обласними держадміністраціями, зокрема в плані прогнозування і попередження стихійних лих. На це, до речі, в місцевих бюджетах передбачені кошти.

У вересні на зустрічі з підприємцями і промисловцями прем’єр-міністр Анатолій Кінах визнав, що робота західно-українських дистанційників потрібна країні. Сімом потенційно зацікавленим відомствам голова уряду доручив «розглянути можливість надання науково-дослідному центру аерокосмічної інформації та екологічного моніторингу при інституті імені В.Глушкова (м. Львів) функцій міжвідомчого центру обробки аерокосмічної інформації з виділенням цільового фінансування».

Чи зможуть організації, такі як НДЦ АКІЕМ та подібні йому, самостійно заробити собі на життя в умовах госпрозрахунку? Заступник генерального директора Національного космічного агентства Едуард Кузнєцов, якому добре відома ситуація на ринку, скептичний: «Зараз немає достатнього попиту на «космічну» інформацію. Треба виховувати споживачів такого високотехнологічного продукту». Тому, доки «клієнт не дозріє», не завадила б бюджетна підтримка. В тому числі і самому НКАУ, — вважає заступник генерального.

Дещо інша позиція у Міністерства з надзвичайних ситуацій. У МНС вважають недоцільним брати львівський центр на свій баланс. Але соломинку, за яку львів’яни можуть вхопитися, міністерство кинуло. У Києві створюється Всеукраїнський науково-дослідний інститут цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Інститут матиме філії у Харкові та Львові. Як один з двох можливих варіантів бази для львівської філії розглядається НДЦ АКІЕМ. Бюджетного фінансування львівським спеціалістам з дистанційного зондування не обіцяють, але в МНС запевняють, що завалять їх замовленнями. Звісно, платними.

Анатолій Комісарчук, очевидно, цілком би був щасливий працювати на сім західних областей і на «центр». Але досвід такої роботи досі був скоріше негативний. Останнє замовлення датоване 2000-м роком. Помісячно розписана програма зйомки зсувів у Закарпатті на замовлення облдержадміністрації закінчилась на першому ж пункті. «Відлітавши» перших десять годин, Ужгородське авіапідприємство далі не захотіло надавати літак «за спасибі». А за перші польоти, які оплатив НДЦ АКІЕМ власними грошима, замовник розрахувався аж через півтора року…