Законослухняний платить двічі? Німецькі інвестори стикнулися з цікавими особливостями стягнення ПДВ в Україні

Вас коли-небудь ставили перед фактом, що платити доведеться не тільки за себе, а й за «того хлопця», який утік, не розплатившись за рахунками? На тій підставі, що ви трохи постояли поруч із ним? Доводиться кричати: «за кого ви мене маєте!», телефонувати високопоставленим знайомим, аби розібралися, а вас у цей час жорстко переконують, що платити потрібно негайно, а розбиратися — потім...

Приблизно в такій ситуації опинилися цементні заводи, які належать німецьким компаніям Dyckerhoff і HeidelbergCement — ВАТ «Волинь-Цемент», ВАТ «Південьцемент» і ВАТ «Кривий Ріг Цемент». Упродовж 2003—2006 років вони купували газ у постачальників, рекомендованих їм «Нафтогазом України», справно розраховуючись за нього та перераховуючи ПДВ. Проте сьогодні ДПАУ вимагає від цементних заводів повторно сплатити ПДВ за цими договорами прямо до державного бюджету. Річ у тім, що газопостачальники ПДВ не сплачували, оскільки імпортний газ від нього був тоді звільнений (що не заважало їм виписувати покупцям податкові накладні). Суди справно підтверджують неправомірність цих вимог, проте держбюджету потрібні гроші, й податкова відмовлятися від них не збирається...

Візьмімо для прикладу ситуацію з ВАТ «Волинь-Цемент» — одним із найбільших цементних заводів заходу України, розташованим у місті Здолбунів Рівненської області. У травні, серпні та грудні 2005 року він уклав три договори з дочірнім підприємством «У.П.К. Ресурс» на поставку 87,2 млн. куб. метрів природного газу за 40,36 млн. грн. Ще низку договорів — на поставку газу на суму близько 30 млн. грн. — було укладено з ТОВ «Енергохолдинг». Обидва ці постачальники рекомендувала заводу НАК «Нафтогаз України». Загалом за договорами з цими підприємствами «Волинь-Цемент» сплатив понад 10 млн. грн. ПДВ.

Газ було успішно поставлено, оплачено і спожито. Відповідно до норм законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість», ПДВ, сплачений при закупівлі товарів, призначених для потреб виробництва, було віднесено на податковий кредит, яким скористалося підприємство. Податковий кредит було оформлено на основі податкових накладних, отриманих від постачальників газу.

На початку 2007 року Здол­бунівська об’єднана податкова інспекція провела документальну перевірку ВАТ «Волинь-Це­мент». За підсумками перевірки було винесено податкові постанови-рішення щодо неправомірності оформлення податкового кредиту та повторного перерахування до держбюджету суми ПДВ, еквівалентної сплаченій за договорами поставки газу. Фактич­но податкова зажадала від підприємств сплатити ПДВ за цими договорами ще раз. А крім податку, заплатити і штрафні санкції. Загалом близько 17,5 млн. грн.

На чому ж грунтувалася така вимога? Відповідно до норм ст. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» і ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», операції з продажу природного газу, завезеного на митну територію України з Росії в ході виконання нашою країною низки міждержавних угод, оподатковувалися нульовою ставкою ПДВ.

Тобто постачальники газу ПДВ за нього не сплачували — ні під час купівлі, ні, надалі, дер­жаві. Проте вищезгадані компанії включали цей податок у рахунки, які виставлялися споживачам газу. Які, у свою чергу, не знали, що споживають «безПДВешний» російський газ. Отже, сплачена цементним заводом сума ПДВ повністю пішла «до кишені» постачальникам.

14 квітня 2007 року ДП «У.П.К. Ресурс» було визнано банкрутом. Ліквідатором компанії призначено юридичну фірму «Юркон Плюс». Юристи «Волинь-Цементу» підозрюють, що вона афілійована з власниками постачальника газу, отже, у ході ліквідаційної процедури ніхто ніяких боргів не одержить. А через три дні, 17 квітня, Камінь-Каширський районний суд Волинської області (у цьому місті був «прописаний» «Енерго­холдинг») визнав недійсними установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Енерго­холдинг». Таким чином, держава втратила можливість повернути ПДВ, що надійшов цим компаніям.

Однак сума чимала — сімнадцять мільйонів гривень. І податковій нічого не залишалося, як знайти тих, хто нікуди не втече, — контрагентів по договорах, великі промислові підприємства з іноземними інвестиціями... Пози­ція податківців — у «Волинь-Цементі» мали знати, що споживають російський газ, не оподаткований ПДВ, і не повинні були включати податок у вартість товару. І вже тим паче відносити цей платіж на податковий кредит.

«Волинь-Цемент» оспорив вимоги, виставлені йому податковою в суді. 4 червня 2007 року Господарський суд Рівненської області скасував три податкових рішення щодо стягнення з підприємства 17,5 млн. грн. ПДВ і штрафних санкцій. Здолбу­нівська об’єднана податкова адміністрація оскаржила постанову суду в апеляційній інстанції. 11 грудня 2007 року Львівський апеляційний адміністративний суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Рівненського обласного госпсуду — без змін.

На думку суддів, норми законів «Про державний бюджет» затверджують джерела доходів і видатків бюджету (у даному випадку — виключають із них надходження ПДВ від продажу росій­ського газу). Визначення платників ПДВ, перелік оподатковуваних і не оподатковуваних операцій, особливості обкладання ПДВ імпорту та експорту — все це визначається законом України «Про ПДВ». Суд дійшов висновку, що дії ВАТ «Волинь-Цемент» відповідали цьому закону.

Як зазначили судді, законодавством не передбачене ні зобов’язання покупця визначати країну походження товару, який він купує, ні самостійно визнавати недійсними чи коректувати податкові накладні з ПДВ. Суд також постановив, що, сплативши ПДВ постачальнику, позивач усі свої зобов’язання зі сплати даного податку перед державою виконав. А відповідальним за перерахування податку державі, відповідно до вищезгаданого закону «Про ПДВ», є продавець.

Однак на цьому податкова не заспокоїлася. Є інформація, що там готуються подати на це рішення касаційну скаргу до Верховного суду. А в червні 2007 року заступник прокурора Рівненської області подав до Рівненського обласного господарського суду позов «в інтересах держави в особі Здолбунівської об’єднаної державної податкової інспекції». У ньому він зажадав визнати недійсними господарські зобов’язання, що виникли на підставі договорів купівлі-продажу газу між ВАТ «Волинь-Цемент» і ДП «У.П.К. Ресурс», а також стягнути на користь держави з перших 87,2 млн. куб. метрів газу, а з останніх — 40,3 млн. грн. на користь «Волинь-Цементу». Причина та сама: неправомірне, із погляду податкової, перерахування ПДВ у ході угоди щодо купівлі газу.

Цей позов також не було задоволено. Суд не знайшов у діях учасників договору свідчень про наявність намірів, що суперечили б інтересам держави (наявність таких намірів має бути встановлено в ході окремого кримінального процесу). Отже, підстав для визнання цих договорів недійсними, на думку суду, також немає. Однак податкова подала апеляцію і на це рішення.

Розвиток подій на інших підприємствах групи відрізнявся від вищевикладеного тільки розміром податкових вимог і штрафних санкцій.

Так, від ВАТ «Південьцемент» (Ольшанський цементний завод недалеко від Миколаєва) ДПІ Миколаївського району вимагає заплатити трохи більш як 600 тис. грн. ПДВ і штрафних санкцій. Податок було сплачено у ході виконання договорів на поставки газу з підприємствами ТОВ «Полтаванафтогазпостач», у якого цементний завод закупив у жовтні 2005 року 6 млн. куб. метрів газу на суму 2,54 млн. грн.

Підприємство оскаржило цю постанову в Господарському суді Миколаївської області. 16 травня минулого року суд задовольнив позов ВАТ «Південьцемент». Мотиви ті ж самі. Податкові накладні під час поставки газу були оформлені за всіма вимогами закону, а отже, право на податковий кредит «Південьцемент» діс­тав. Закон України «Про Держав­ний бюджет України на 2005 рік» не є законом про оподатковування й не може бути підставою для встановлення ставки ПДВ під час розрахунків між підприємствами. Всі свої податкові зобов’язання «Пів­деньцемент» виконав: оскільки ПДВ є непрямим податком, то, заплативши його у вартості газу, він фактично заплатив його в держбюджет.

Реакція податкової така ж — звернення до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Крім того, у серпні 2007 року ДПІ Миколаїв­ського району направила в Миколаївський гос­подар­ський суд позов про визнання недійсними договорів поставок газу за участю «Південьцементу». 16 жовтня суд відмовив податківцям, на що вони також подали апеляцію.

Уже згадане ТОВ «Полтаванафтогазпостач» засвітилося і в аналогічному скандалі навколо поставок газу на ВАТ «Кривий Ріг Цемент», контрольоване німецькою групою HeidelbergCement. З квітня по липень 2007 року податкова вимагала від підприємства зменшити суму податкового кредиту (вважай — повторно заплатити податок) на суму 625 тис. грн. і заплатити 312 тис. штрафних санкцій.

Спочатку «Кривий Ріг Це­мент» (із травня 2008 року — ВАТ «ХайдельбергЦемент Ук­раїна») намагався оскаржити дії ДПІ в адміністративному порядку, звернувшись із протестом у рідну Спеціалізовану ДПІ міста Кривий Ріг, потім — у Дніпро­петровську обласну ДПІ й, нареш­ті, 21 січня 2008 року — в ДПАУ. Оскільки податкові інстанції традиційно виявляли в цьому питанні корпоративну солідарність, цього ж дня, 21 січня, ВАТ направило в Господар­ський суд Дніпропетровської області позов про визнання недійсними вимог податкової.

Крім того, криворіжці вимагали визнати недійсною саму дер­жавну реєстрацію Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу в місті Кривий Ріг, оскільки, на їхню думку, створення такого органу не передбачене Законом Ук­раїни «Про Державну податкову службу». А разом з інспекцією — скасувати й усі її постанови.

У виконанні цієї вимоги суд представникам «Кривий Ріг Це­мент» відмовив. Зате скасував три рішення СДПІ стосовно неправомірного перерахування акціонерним товариством ПДВ за газ.

СДПІ виставила цементному заводу податкову вимогу й по договорах про поставки газу за 2004 рік — 3,15 млн. грн. податку й 1,58 млн. грн. штрафних санкцій. «Кривий Ріг Цемент» подав скаргу в Дніпропетровську обласну ДПІ, але до суду поки що не звертався.

А от з іншим постачальником газу на ВАТ «Кривий Ріг Цемент» — ТОВ «Газтрейд» — усе не так просто. Шестеро колишніх керівників цього підприємства є фігурантами кримінальної справи за ст. 205 ч. 2 «Фіктивне підприємництво (в особливо великих розмірах)» і с. 191 ч.5 «Присвоєння майна шляхом зловживання службовим становищем (в особливо великих розмірах, організованою групою)». Представники цементного підприємства проходять у цій справі як свідки, проте юристи HeidelbergCement побоюються, що це може послужити приводом для тиску на них. Адже щодо угод з ТОВ «Газтрейд» СДПІ Кривого Рогу також виставила «цементникам» претензії — 2,7 млн. грн. з ПДВ і 1,34 млн. грн. штрафних санкцій. ВАТ оскаржило їх у суді.

13 грудня 2007 року Дніпропетровський обласний господарський суд визнав відповідне податкове повідомлення-рішення недійсним. А 5 березня 2008 року це рішення залишив чинним Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, куди звернулася податкова.

Позицію податкової служби не раз висловлювали під час переговорів і консультацій. Вона полягає в тому, що країні й бюджету потрібні гроші, і податківці використовуватимуть усі можливості, аби домогтися їх перерахування. З другого боку, представники податкової інспекції не раз заявляли, що поважатимуть рішення суду щодо розбіжностей із цементними заводами. Суди двох інстанцій — першої й апеляційної — своє слово сказали, і не на користь податківців. Касаційна інстанція — Верховний суд — у кращому для них разі поверне справу на повторний розгляд. Проте й це малоймовірно — ВС уже ухвалював подібне рішення щодо аналогічної супереч­ки податкової служби й ВАТ «Черкасиазот», яке заплатило ПДВ постачальникам російського «безПДВвного» газу. І не на користь податківців.

Численні рішення судів різних інстанцій у різних регіонах України дозволяють говорити про прецедент. А саме про те, що споживачі газу, які заплатили за нього ПДВ, виконали всі вимоги закону. Чим же пояснюється затятість податкової, яка раз за разом оскаржує ці рішення, аж до ВСУ? А чи не готується новий переділ цементного ринку України?

Керівництво обох великих світових виробників цементу — HeidelbergCement і Dyckerhoff — бачить один із шляхів розв’язання цієї ситуації в наданні їй публічності. У середині лютого була проведена спільна прес-конференція компаній, на якій журналістів ознайомили з проблемою. У травні відбувся круглий стіл за участю експертів ринку й навіть представників податкової адміністрації. Останні виступали стисло, коротко, майже не коментуючи ситуацію; головним їхній меседжем було: «треба виконувати рішення суду».

Керівники HeidelbergCement і Dyckerhoff не раз зустрічалися з вищими чиновниками ДПАУ, Кабміну й секретаріату президента. Їм обіцяли всіляку підтримку. Проте під час останньої зустрічі з керівництвом ДПАУ, яка відбулася днями, їх хоча й запевнили, що діалог буде продовжено, проте натякнули, що держава від своїх вимог не відмовиться.

HeidelbergCement і Dyckerhoff — одні з найбільших інвесторів у виробництво цементів і сухих сумішей у нашій країні. Тільки в Східній Європі HeidelbergCement володіє 14 цементними заводами, 70 заводами з виробництва наповнювачів і сухих сумішей і 140 комбінатами з виробництва бетонних виробів. Компанія посідає четверте місце з виробництва цементу у світі. В Україні до складу цієї групи входять ВАТ «ХайдельбергЦе­мент Україна» (цементні заводи в містах Кривий Ріг і Дніпро­дзержинськ). Із 2006 року компа­нія володіє також ВАТ «Донцемент» (Амвросіївський цементний завод).

Компанія займає 27,3% ринку цементу нашої країни. За час роботи в Україні вона інвестувала у виробництво понад 200 млн. грн. Плани інвестицій на най­ближчі три роки — понад мільярд гривень.

Групі Dyckerhoff також належать три українські заводи — ВАТ «Волинь-Цемент» (Здолбу­нів), ВАТ «Південьцемент» (Ольшанське) і ВАТ «Київцемент». Виробничі потужності підприємств групи Dyckerhoff в Україні становлять близько 3 млн. тонн цементу на рік, а обсяги продажу на ринку України досягають 2,5—2,7 млн. тонн.

Обсяг інвестицій в українські цементні підприємства групи з 2000 року становив понад 700 млн. грн. На найближчі три роки заплановано обсяги інвестицій на рівні 1,5 млрд. грн. Крім того, у рамках групи Dyckerhoff в Україні ведеться розвиток такого напряму бізнесу, як виробництво товарного бетону. Заводи Dyckerhoff з виробництва товарного бетону вже працюють у Києві, Севастополі, Одесі й Миколаєві.

Одним із важливих інвестиційних проектів, над якими працюють обидві групи, — переведення цементних заводів на так звану суху технологію виробництва цементу. У це планується вкласти понад 200 млн. євро. Ще 60 млн. євро заводи планують інвестувати в переведення виробничих потужностей на газозбережні й безгазові технології (наприклад, із застосуванням кам’яного вугілля). Проте якщо їх змусять повторно сплачувати податки в бюджет, ці інвестиційні плани повиснуть у повітрі...