Росія позбавить Україну доходів від майбутніх урожаїв

Компанії з РФ - "Уралхім", "Єврохім" і "ФосАгро" та близькі до них структури - провели успішну і безпрецедентну експансію на хімринки країн Східної Європи. При цьому часто - проти волі урядів цих країн. Тому вже зовсім скоро компанії з Росії зможуть відбирати значну частину прибутку в українських аграріїв через нав'язування їм монопольно високих цін на добрива. Крім того, РФ скоро отримає можливість диктувати Україні і її становище на зерновому ринку Європи. Адже, підвищуючи ціни на добрива, росіяни зможуть стримати зростання врожайності зерна на українських полях, але продовжать його підтримувати на Кубані та в російському Чорнозем'ї.

Експансія хімпідприємств РФ у Східній Європі

Купівля виробництв або входження російських компаній до складу акціонерів хімзаводів у Польщі, країнах Балтії, у Болгарії, Румунії, Грузії вже призвели до того, що можливість імпортних поставок добрив в Україну без згоди РФ різко знизилася. З реальних джерел поставок залишився тільки нафтохімічний кластер у районі Перської затоки.

Однак мало який трейдер ризикне везти партію у 20 тис. тонн за 6 млн дол., наперед знаючи, що росіяни в регіоні продажу його товару в Україні завжди зможуть поставити ціну на 5 доларів нижчу й виграти. Після чого доставлені морем добрива через півроку зіпсуються або будуть продані зі збитками .

Сьогодні ж, використовуючи підконтрольні або партнерські потужності з виробництва хімічних добрив у країнах ЄС і Грузії, РФ вже почала новий етап експансії на ринок нашої країни. Його мета - добитися припинення виробництва українських добрив.

Структура світового ринку селітри та карбаміду

У світі є всього п'ять великих регіональних центрів виробництва та відвантаження азотних мінеральних добрив. Перший із них розмішений на узбережжі Китаю. Звідки доставляти продукцію в Україну досить дорого.

Другий - на Східному узбережжі США. Що теж робить логістику в нашу країну дуже витратною.

Третій - узбережжя Північного та Балтійського морів, звідки відвантажують великі партії своєї продукції хімзаводи Європи. Але на цих виробників може впливати своїми цінами на газ "Газпром". Крім того, оскільки судна вимушені огинати весь континент для проходу в порти Чорного моря, цей маршрут доставки добрив стає складним і дорогим.

Четвертий регіон - басейн Чорного моря. Де виробляють добрива для своїх країн і на експорт заводи Росії, України, Грузії, Румунії, Туреччини. Але в нашому регіоні надто багато що залежить від ціни російського газу. А тому ринкова влада РФ над виробниками та урядами, через ціну на поставлений газ, - неймовірно висока. Власне, це й призвело до того, що єдиним, поки що непідконтрольним РФ, ринком добрив регіону є Україна. Тому займання цієї ніші і подальший контроль або закриття внутрішніх потужностей виробництва добрив - пріоритетне завдання наших конкурентів.

І п'ятий регіон у світі, де виробляються й продаються у великих обсягах хімічні добрива, - регіон Перської затоки. Для України він важливий і цікавий тим, що саме звідти логістично найзручніше купувати продукцію, альтернативну російській, якщо вона не може бути вироблена в Україні.

Уперта боротьба українських аграріїв за своє рабство

Яка ж сьогодні ситуація на ринку азотних добрив України, що становлять більшу частину продукції сегменту хімдобрив? Оскільки ще 2008 року РФ спробувала захопити ринок України, встановивши нижчі ціни на газ для своїх виробників, наша країна захистилася митами в 9–12%. Це вирівняло ринкове середовище і зробило конкуренцію більш чесною, - українські заводи хімдобрив не зупинилися, а продовжували працювати.

Другий момент загострення відносин відбувся, звісно ж, 2014 року, коли виробники РФ з новою силою й на новому рівні підтримки від влади РФ продовжили займати ринок хімдобрив України. Але наша країна знову відреагувала підвищенням мит на селітру до 20–36%, а потім - до 42% і захистила чесну конкуренцію на ринку та своїх виробників.

Звісно ж, щоразу впровадження мит проти дешевого товару з РФ супроводжувалося бурхливим спротивом українських агробаронів і фермерів, - вони вимагали дешевших добрив. І звідки їх привезуть - для них не мало значення.

Однак економічна влада все ж зробили вибір на користь збереження свого виробництва, адже і тоді, і тепер були добре відомі приклади країн, таких як Монголія. Сільгоспвиробники якої, доки інші купують селітру по 200–300 дол. за тонну, - вже багато років платять росіянам по 600 дол. за тонну, не маючи вибору.

Чому? Та тому, що уряд країни не боровся за створення свого виробництва, за підтримку конкуренції на ринку. У результаті - трейдери з РФ упродовж року різко збили ціну на продукцію хімпрому. Після чого всі сторонні постачальники хімдобрив залишили ринок країни.

І справді - монгольським аграріям весь рік було дуже добре. Ціни на добрива були дуже низькі. Але потім щось пішло не так, і тепер у продажу буває тільки селітра з РФ по 600 дол. за тонну. Без будь-яких сезонних коливань цін, знижок і послаблень.

Безперечно, цей, монгольський сценарій переформатування ринку російські виробники намагаються реалізувати і в Україні. І їхніми традиційними союзниками виступають місцеві аграрії, які хочуть ціни нижчі, хай навіть ненадовго.

Зразу за хімзаводами буде втрачене й місце на світовому ринку зерна

Що ж чекає країну, якщо уряд усе-таки поступиться тискові українських агробаронів та російських заводів і ринок України заповнять російські азотні добрива?

Підвищення ціни після монополізації стане лише першим наслідком і першою прикрістю. Друга ж проблема буде набагато серйознішою. Адже, як відомо, РФ і Україна продають своє зерно в одні й ті самі країни. До них належать держави Північної Африки, Перської затоки, Близького Сходу.

Так, населення перелічених регіонів велике, йому потрібно багато хліба, але й вирощувати Україна й РФ можуть ще більше. В обох країнах урожаї щороку зростають. Але врожайність становить близько 40 ц із гектара. Тоді як у країнах ЄС - понад 80–100 центнерів із гектара. Отже, є всі підстави очікувати, що зерна в Чорноморському регіоні в недалекому майбутньому стане в півтора-два рази більше - за рахунок активного впровадження агротехнологій, що активно роблять і в Україні, і в РФ.

Тим часом попит на зерно на наших традиційних із росіянами ринках збуту вже не встигає за пропозицією. Раз у раз у країн-покупців виникають претензії до партій товару. Що свідчить про те, що їм є з чого вибирати, або вони не бачать приводу ніяковіти, щоб збивати ціни постачальників.

Отже, зразу після втрати українських заводів добрив наші аграрії можуть отримати не тільки зростання цін від російських постачальників. Сумніший результат - штучний дефіцит добрив із метою знизити врожаї в Україні. І тим самим підтримати російське, а не українське виробництво зерна.

Звісно, на це твердження можна заперечити, що монополії РФ не вдасться відбутися, бо, як уже йшлося вище, Україна завжди зможе купити добрива в хімічних підприємств у районі Перської затоки. Однак цей план має й свої обмеження.

У названому регіоні можна за добру ціну й завжди купити 20–50–100 тис. тонн продукції. Однак, якщо спробувати купити там хоча б 400–500 тис. тонн, - це створить дефіцит на складах виробників і накрутить ціни до неприйнятного рівня. Тим більше в країнах названого регіону немає потужностей, щоб випустити для України додатково 4–4,5 млн тонн добрив, які вона сьогодні споживає.

Отже, зупинивши українські заводи, не захистивши власне виробництво митами, - Україна надовго втратить можливість мати конкурентний ринок хімдобрив. Що виллється у зростання цін, диктат російських виробників та штучні дефіцити продукції, які знизять урожаї зерна.

При цьому російські виробники добрив, через контроль цін, завжди зможуть забрати в українських аграріїв чималу частину їхніх доходів від експорту. Оскільки без внесення добрив або при недостатньому їх внесенні продукцію потрібного класу не виростити. І українські агроекспортери й року не зможуть пропрацювати, не погодившись на ціни, які їм нав'яжуть росіяни.

Атака РФ зі Східної Європи

Зі сказаного вище вже зрозуміло, що боротьба йде за позиції РФ в Україні, які дозволять її підприємствам мати гарантовані великі прибутки десятки років. А уряду РФ - мати ще один потужний важіль економічного впливу на нашу країну. Тому хімічні підприємства у Східній Європі, які частково або повністю куплені росіянами, різко збільшили свої поставки в Україну. Інколи вони навіть поставляють більше, ніж можуть мати теоретичних надлишків від власного випуску.

Причому партії йдуть за демпінговими цінами, що можливо лише, коли виробляти продукцію з допомогою російського газу, який на підприємство поставлений за якимись особливими цінами. Або здійснювати реекспорт продукції, отриманої з РФ.

Однак ці дешеві хімдобрива, по суті, російські, але поставлені в упаковці країн ЄС, ведуть до захоплення ринку України російськими компаніями. У результаті, Україна мусить відбити й нову економічну атаку росіян, - обмеживши їхні поставки, замасковані під продукцію країн ЄС. Тому що втратити свої хімічні потужності Україна не може, - адже заміна їм є тільки у ворога. Який постійно атакує нашу країну то військами, то економічними ударами.

При цьому, за прогнозами, попереду в України - високі врожаї. І, щоб не ділити доходи від них із Кремлем, треба не втратити свої хімічні заводи, звідси - доходи держбюджету від їх роботи і 100 тис. робочих місць для українських громадян.