Рінат Старков: «Ціна помилки величезна. Йдеться про долю найбільшої в Україні інвестиції»

Два місяці тому комбінат «Криворіжсталь» (або, точніше, ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») одержав нового керівника. Від попередніх «генералів» гігантського підприємства він відрізняється молодістю (народився 1969 року) та... відсутністю досвіду роботи в металургії. Та ще й має ім’я Рінат, яке запам’ятовується.

Раніше пан Старков (із дипломом економіста МДІМВ і ступенем МВА, отриманим в американському університеті) працював у консалтингових компаніях і російському лісопромисловому комплексі. З цим багажем він і приїхав на «війну» у Кривий Ріг — те, що відбувається навколо комбінату, дедалі більше її нагадує. В ексклюзивному інтерв’ю «Дзеркалу тижня» новий генеральний директор розповів про нинішню непросту ситуацію та перспективи ключового для української металургії підприємства.

— Рінате Анверовичу, ваш попередник був металургом із величезним досвідом. Про вас цього не скажеш. Це вам сильно заважає?

— Якщо бути точним, то до серпня нинішнього року мій досвід у цій галузі дорівнював нулю. Але не думаю, що це так уже критично. У керівництві комбінату працює багато професіоналів, які знають усі технологічні тонкощі. Отже, за необхідності є в кого про них запитати. Моє ж завдання полягає в тому, щоб вибудувати систему взаємовідносин, за якої на виході буде максимальний результат.

— Ваше призначення пов’язане з тим, що ви маєте досвід роботи в умовах конфлікту? Російська лісова промисловість ними традиційно славиться.

— Галузь була справді ненудною, але гадаю, що акціонери, які запросили мене, керувалися іншими мотивами. Умовно кажучи, перший директор від «АрселорМіттал» просто розбирався — «а що ми тут, власне кажучи, купили?», другому довелося працювати за умов найжорстокішої кризи. Переді мною поставлене завдання вибудувати нормальну, прозору структуру роботи комбінату, впровадити процедури. Уже почали над цим працювати, але трансформація такого гіганта в сучасне динамічне підприємство — справа не одного року. Кінцева мета — щоб він працював за міжнародними правилами та стандартами, а не по поняттях.

— А в Україні таке можливо?

— Вважаю, що можливо скрізь. Свого часу я пішов із консалтингу в реальний бізнес, коли побачив, що наші правильні рекомендації втілюються в життя ледь не на 1%. І багато чого вийшло з того, що я вважав за потрібне зробити.

— Якщо тут вийде впровадити третину ваших рекомендацій, це буде хороший результат?

— Цілком стандартний результат. Головне, щоб у ці 30% потрапили всі ключові моменти.

— Що для вас стало найбільшою несподіванкою за ці два місяці?

— Відверто кажучи, не очікував такого жорсткого пресингу комбінату. Зазвичай із містоутворюючим підприємством працюють обережніше… А в нашому випадку це ще й найбільший іноземний інвестор, один із найбільших роботодавців у країні, один із найбільших платників податків…

— І хто стоїть за цим?

— Не хотів би заглиблюватися в сферу здогадок. Але держава вже заявила, що не має до нас претензій. Цього тижня представник уряду заявив у суді, що не підтримує позову Генеральної прокуратури через відсутність порушення інтересів Кабміну. Тобто це не держава.

Тим часом позов прокуратури подано саме в інтересах Кабміну. Таким чином, якщо сам Кабмін цей позов не підтримує, то виникає закономірне запитання: а чиї інтереси захищає Генеральна прокуратура?!

Для нас же найважливішим моментом за ці два тижні судових слухань стала саме заява уповноваженого представника Кабінету міністрів. Їхня підтримка в цій ситуації для нас — показник реального ставлення уряду до інвестора. І ми це дуже цінуємо.

— Роз’ясніть, будь ласка, про що, власне, суперечка? Ви справді зриваєте виконання інвестзобов’язань?

— Коли в 2005 році приймалися зобов’язання, ніхто не передбачав такої потужної та глобальної кризи у світі. Власне кажучи, за післявоєнний час це перша. По металургії вона вдарила особливо боляче. Відповідно до договору купівлі-продажу, підписаному 2005-го, криза в ГМК є форс-мажорною обставиною. Постало питання про подовження терміну дії інвестиційних зобов’язань ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». І коли всі українські металурги згорнули програми розвитку, звернулися по допомогу й ми. Її було надано. Зокрема, на період кризи Фонд державного майна подовжив термін виконання деяких інвестзобов’язань.

Тут важливо зазначити от що — це не було поступкою чи подарунком із боку держави. Це було спільним компромісним рішенням і навіть деякою мірою жестом доброї волі з боку підприємства, адже вступ у силу форс-мажорних обставин формально звільняв нас від відповідальності за невиконання своїх зобов’язань. Водночас інвестор погодився подовжити виконання соціальних зобов’язань, попри кризу, ще на один додатковий рік, до кінця 2011-го. Тобто соціальні зобов’язання тепер виконуватимуться впродовж шести років замість п’яти, передбачених спочатку.

Таким чином, обсяг соціальних зобов’язань було значно збільшено. Я знаю, що це питання розглядалося на конференції трудового колективу та було узгоджене з профспілкою комбінату. А саме підписання додаткової угоди відбувалося публічно, у присутності ЗМІ саме тому, що компанія і ФДМУ принципово хотіли зробити це максимально відкрито.

Нині цю додаткову угоду хочуть розірвати, причому швидко й не дуже звертаючи увагу на зобов’язання сторін. Адже, відповідно до договору купівлі-продажу акцій «Криворіжсталі»», розгляд усіх питань має відбуватися в Міжнародному комерційному арбітражному суді (МКАС) при Торгово-промисловій палаті України. Це положення ігнорується.

Крім того, така серйозна справа розглядається з просто блискавичною швидкістю — три засідання за два тижні. Суддю змінюють за кілька годин до розгляду, виділяючи йому на вивчення багатотомної справи всього кілька годин.

Справа ведеться одним суддею, а не трійкою суддів, як зазвичай у справах такого масштабу. Адже колегіальне рішення більш об’єктивне. Взагалі складається враження, що нас просто не чують чи не хочуть чути, що якесь рішення в голові судді вже готове. Адже ціна питання — кілька мільярдів доларів.

Якщо суддя ухвалить, що додаткова угода з ФДМУ була незаконною, ми банально можемо не встигнути виконати зобов’язання до 28 жовтня — п’ятиріччя підписання договору купівлі-продажу.

— Однак ви, очевидно, оскаржите рішення суду.

— Природно, ми в будь-якому разі подамо апеляцію і обстоюватимемо свою позицію. Але чи варто до цього доводити?

— Тобто ви хочете, щоб процес, для початку, йшов хоча б повільніше?

— Так, ми хочемо, щоб виконувалися умови договору купівлі-продажу та чинне законодавство, у тому числі, щоб суддя з повагою ставився до міжнародних зобов’язань України.

Ми очікуємо об’єктивного і неупередженого розгляду справи без поспіху і з дотриманням усіх процесуальних норм і правил. Адже ціна помилки надзвичайно велика. Йдеться про долю найбільшої в Україні інвестиції. Якщо проблеми виникають у нас, то що казати про перспективи менших інвесторів? Хоча в нас із протилежною стороною, можливо, не тільки різний інструментарій, а й різні цілі. Ми зацікавлені в створенні здорового інвестиційного клімату в країні.

— А що буде наступного року, окрім судів? Адже програма розвитку комбінату досить скромна.

— А це дивлячись із чим порівнювати. Якщо з планами 2006 року, коли майбутнє світової металургії бачилося в оптимістичних тонах, це одне. Якщо з торішнім розпалом кризи, ми вочевидь робимо непоганий крок уперед...

Зокрема, на наступний рік передбачене будівництво машини безперервного відливання заготовок. Можливо, що ми достроково — уже до кінця 2011 року, а не 2013-го, як передбачалося, — виведемо з експлуатації мартени.

— Проте сумнівно, що закриття мартенів дуже потішить людей, які на них працюють. Профспілки вас і так обвинувачують у звільненні 20 тис. осіб…

— Ми не звільнили жодної людини: нам це прямо заборонено договором купівлі-продажу. Більш того, коли було подовжено терміни реалізації інвестиційної програми, нам подовжили і строки заборони на звільнення персоналу.

— А як ви тоді поясните, що кількість працівників упала з 57 тис. до 38 тис.? Це було зроблено в добровільно-примусовому порядку?

— Виключно в добровільному порядку. На підприємстві діє система добровільного звільнення. Люди достроково йдуть з комбінату на пенсію, одержуючи грошову винагороду — у середньому приблизно дворічний заробіток. Іноді, залежно від стажу, і чотирирічний. Це непоганий варіант. Наскільки мені відомо, на інших підприємствах скорочення провели значно жорсткіше.

— І до якого рівня ви будете «добровільно стискатися»?

— У світі прийнято, що на одного працівника металургійного підприємства припадає близько 1000 тонн виплавленої сталі. Щоправда, там інша структура виробництва, приміром, там на балансі підприємства немає соціальної сфери.

— Невже кілька тисяч її працівників настільки дорого обходяться?

— Це справді не найсерйозніша проблема, і соціальну сферу ми навіть розвиваємо. От нещодавно відкрили нову поліклініку. Але продуктивність праці в нас значно нижча, ніж у конкурентів, і питання її підвищення доведеться вирішувати...

Якоюсь мірою ситуацію із зайнятістю згладжує наявність гірничорудного комплексу, який розвиватиметься. Поставлено завдання збільшити виробництво руди, у тому числі й для інших підприємств групи.

— Це стосується існуючого Новокриворізького ГЗК або заявленого вашими акціонерами проекту переробки окислених руд?

— Насамперед розвиватимуться наявні потужності — як з надземного, так і з підземного видобутку. Що стосується окислених руд, то, швидше за все, цей проект здійснюватиметься як спільний, із залученням інвесторів — передусім українських. Вважаю, без них він узагалі неможливий.

Проте все це залишиться на рівні прожектів, поки держава не визначиться — що вона хоче робити з окисленими рудами? Як на мене, то національним інтересам України відповідав би якнайшвидший початок переробки окислених руд, які у Кривбасі вже просто нікуди складати…

— Стосовно сировини. У серпні проти комбінату порушили кримінальну справу щодо ухиляння від оподатковування при імпорті коксівного вугілля.

— Це цілком надумана історія. З минулого року ми почали завозити імпортне вугілля, тому що українського на всіх українських споживачів просто не вистачає. Завозимо від підприємств групи в Караганді, з Кузбасу, уклали контракт про поставки американського за ціною 216 дол. за тонну.

І тут до нас приходять і кажуть, що якась українська компанія ввезла коксівне вугілля зі США за ціною... 380 дол. за тонну. Тобто, завозячи таке вугілля дешевше, ми нібито занижуємо його вартість. І з різниці ми маємо сплатити податок на додану вартість.

Взагалі-то це швидше питання не до нас — навіщо вони завозять вугілля за ціною удвічі вищою за ринкову? Але контрабандистами намагаються зробити чомусь нас.

— Може, вам м’яко натякають, що треба більше купувати українського?

— Та ми купили б, але потрібних марок вугілля просто немає. Причому не тільки коксівного. У нас уже більше десяти років на складах лежить обладнання для пиловугільного вдування, що дасть змогу скоротити споживання газу. Але необхідного вугілля немає...

Ми пропонували дозволити нам брати участь у приватизації вугільних шахт або, можливо, побудувати нову. Хоча, звісно, для всього цього потрібна насамперед інвестиційна стабільність.

— «АрселорМіттал Кривий Ріг» відверто «не щастить» зі сплатою податку на додану вартість. Нещодавно комбінат одержав замість відшкодування ПДВ багато облігацій. Що ви збираєтеся з ними робити?

— Дійсно, приблизно половину заборгованості з ПДВ (на травень 2010-го вона становила 3,5 млрд. грн. — І.М.) ми оформили ПДВ-облігаціями. Це 1,7 млрд. грн. Поки що тримаємо їх у себе, тому що запропонований за ними рівень дисконту на ринку — до 20% — надто великий. Ми втрачаємо на цьому сотні мільйонів гривень.

Взагалі, якщо скласти суму не повернутого нам ПДВ і суму сплачених нами наперед податків, виходить близько 4,8 млрд. грн. Фактично комбінат безпроцентно позичив їх державі. Але це виведені з обороту гроші...

Торік і на початку цього неповернення ПДВ і вимоги переплати податків узагалі йшли лавиною. На початку минулого року було 800 млн. грн., наприкінці — 1,8 млрд. Якби не підтримка материнської структури, це спричинило б дуже великі проблеми. Фактично, нам нічим було б платити зарплату.

— Однак зараз ви не можете реалізувати нові папери.

— Це все ж таки краще, ніж нічого. Крім того, є домовленість про відшкодування «свіжого» ПДВ живими грошима.

Заборгованість по ПДВ дещо скоротилася. Сподіваємося, далі буде так само.

А взагалі контролери нас не забувають. Кількість перевірок цього року збільшилася на понад 30% порівняно з минулим роком. Щодня на підприємстві працюють у середньому три комісії.

— Може, ви їх годуєте добре?

— Хіба що в їдальні. Компанія суворо дотримується міжнародних стандартів і не «підгодовує» перевіряльників.

— Які у вас відносини з місцевою владою?

— Я вважаю, нормальні. Там цілком адекватні люди. У нас конструктивна співпраця з міською владою, відчувається бажання керівництва області допомогти розв’язати проблеми підприємства…

— А враження від самого міста?

— А я його нормально ще й не бачив. Просто ніколи: на комбінаті з ранку до пізнього вечора. У місті знаю, де «Макдональдс»...

Янукович обіцяє,
що реприватизації «Криворіжсталі» не буде

Як повідомило агентство УНІАН, питання про розірвання угоди з компанією «АрселорМіттал», яка придбала комбінат «Криворіжсталь», не порушуватиметься. Про це заявив президент України Віктор Янукович у Парижі під час офіційного візиту.

«Реприватизації не буде», — заявив президент. Він сказав, що причиною проблем із компанією «АрселорМіттал» стало те, що Фонд держмайна України не виніс на засідання уряду питання про перенесення строків виконання інвестиційної програми компанією «АрселорМіттал», а самовільно подовжив ці строки.

За словами президента, Генпрокуратура України порушила відповідне питання. Проте, запевнив він, усі проблеми буде розв’язано в рамках підписаного між урядом і компанією договору.

Він повідомив також, що найближчим часом планує зустрітися з власниками компанії, щоб з’ясувати всі пов’язані з цією справою обставини.