Дракон біля воріт

Завдяки тому, що перший тиждень жовтня вперше за останні півтора року минув без єдиного пострілу вздовж лінії фронту в Донбасі, нарешті з'явилися підстави більш упевнено говорити вголос слово "деескалація".

Це потенційно означає, що металурги скоро зможуть полагодити зруйновані залізниці та, нарешті, дозволити собі збільшити завантаження потужностей. Однак ще одна загроза прийшла зі Сходу більш далекого. Китайські металурги продовжують агресивний ціновий демпінг, через що багато українських виробників уже стикнулися з необхыдныстю працювати з мінімальною рентабельністю. Якщо така тенденція збережеться, то або не буде сенсу нарощувати виробництво, або курс гривні очікують нові випробування.

Мир, якого чекають металурги

До української металургії відомості з ратних полів мають прямий стосунок. Війна розрізала Донбас фронтовою лінією навпіл. Виплавка сталі по обидва боки лінії зіткнення впала на третину. В основному за рахунок підприємств на окупованій території. Через зруйновані мости й залізничні колії підвезення сировини й відвантаження готової продукції стали складнішим, дорожчим і тривалішим процесом. Ключові залізничні вузли - у Ясинуватій і Дебальцевому - перетворилися на поле битви й були зруйновані. Термін перетинання товарами лінії фронту став тривалішим - через огляди, обстеження, обмеження, яких не було в мирний час.

Донбас завжди був ключовим регіоном для "Укрзалізниці", в якому формувався товарообіг. Бойові дії в регіоні боляче вдарили по діяльності залізниці, однак поновлювати активні перевезення ще рано. Доля вагонів, які відправляються в зону АТО, часто під сумнівом. Тому для підприємств, що розташовані на окупованих територіях, вагони в особливому дефіциті, хоча рухомого складу бракувало завжди, і проблема не нова. Це - ще один чинник, який стримує виробництво металопродукції.

У таких умовах виробництво сталі на підприємствах зберігається на рівні 1,9–
2,1 млн т на місяць останні півроку. У вересні всі разом виплавили 2,06 млн т сталі (що на 14% більше, ніж у вересні 2014 р.). Це вже непогано порівняно з осінню 2014-го або ранньою весною 2015-го, коли різка ескалація бойових дій змусила сталеварів знизити виробництво до 1,6–1,8 млн т на місяць. Однак нинішні обсяги ще далекі від потенційних 2,7–2,8 млн т (а то й більше), якби не було війни.

Нині Україна зберігає десяту позицію у світовому рейтингу найбільших виробників. Це не сьоме місце, як було довгі роки незалежності, й Бразилія з Туреччиною, що нарощують потужності, обійшли Україну. Проте збереження нинішніх позицій можна назвати досягненням. Жодна інша країна з першої десятки не стикається з такими проблемами.

Кожна тонна на вагу заліза

Насправді всі металургійні підприємства, що розташовуються на захопленій землі, вже працюють, хоча і з меншим навантаженням, ніж могли б. Алчевський меткомбінат, що входить у корпорацію "ІСД" (належить продержавним російським акціонерам) і простоював з літа 2014-го, планував запустити у вересні другу доменну піч (агрегат для виробництва чавуну) на додаток до першої печі, запущеної в червні.

Через проблеми, що накопичилися, цього не сталося, але із серпня підприємство почало випускати готову продукцію - лист, попри неритмічні поставки сировини. Лист цей відвантажується в основному в Росію, де, мабуть, не особливо чіпляються до юрисдикції походження матеріалу. Комбінат досі зареєстровано в окупованому місті Алчевську, і його продукція при поставках у Росію українську митницю та інше оформлення не проходить. Увесь лист у Росію, де й так надлишок металу, не відвантажиш, та й рублеві ціни нині зовсім нецікаві постачальникам. Тому у вересні АМК виробив сталі разів у п'ять менше, ніж міг би, - 91 тис. т. Ходять чутки, що бойовики "ЛНР" і їхні куратори в РФ вели переговори про поставки листа з Алчевська в Європу. Однак малоймовірно, що на практиці вийде створити прецедент поставки металопродукції з невизнаної юрисдикції без додаткової реєстрації в Україні.

Другий український меткомбінат російської групи - ДМК ім. Дзержинського, що посідає нині п'яте місце в Україні за обсягами виробництва, - працює стабільно з високим завантаженням, випускаючи 220–250 тис. т сталі на місяць. За три квартали 2015 р. підприємство незначно (на 0,3%) наростило виплавку сталі - до 1,851 млн т. Причина такої стабільності на тлі 20-відсоткового падіння обсягів випуску в галузі (до 17,1 млн т) полягає в тому, що комбінат розташований у Дніпропетровській області. Підприємство навіть займається пусконалагоджувальними роботами на новому сортопрокатному стані 400/200, який дасть змогу випускати куток із більшою додатковою вартістю. Звичайно, в поточній ситуації підприємства намагаються заощаджувати гроші, щоб мати змогу вистояти в складних ринкових умовах, які можуть стати ще складнішими. Можливість заробляти більше на готовій продукції порівняно з продажем напівфабрикату (квадратної заготовки) - прямий стимул не заморожувати проект.

Найбільший український меткомбінат "АрселорМіттал Кривій Ріг", що належить транснаціональній компанії ArcelorMittal, у вересні відновив обсяги виплавки стали до 512 тис. т після літнього просідання, коли попит традиційно слабшає й коли місячне виробництво знизилося менш як до 400 тис. т. Усього за дев'ять місяців 2015 р. підприємство зменшило виробництво сталі на 2,5% (до 4,37 млн т), що порівняно з показниками розташованих у Донбасі колег можна назвати стабільним результатом. Комбінат також не повністю згорнув інвестиції. Пріоритетний проект розвитку нині - будівництво установки вдування пиловугільного палива (ПВП) на одній із п'яти доменних печей, ДП №9, що являє собою близько третини всіх доменних потужностей підприємства. Впровадження установок вдування ПВП - один із найпопулярніших напрямів модернізації серед українських металургів, які працюють в умовах рекордно високих цін на природний газ. Проект готовий на 75% і, на думку експертів, дає змогу скоротити витрати на випуск чавуну приблизно на рівні 20 дол. за тонну.

Такі ж проекти холдинг "Метінвест" (належить Рінату Ахметову й Вадиму Новинському) планує реалізувати на своїх Єнакіївському метзаводі та "Азовсталі". На Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча й на "Запоріжсталі" установки вдування ПВП уже діють на всіх доменних печах. Швидка окупність таких проектів і пряма економія, зокрема за рахунок зниження витрати коксу, є сильним аргументом для того, щоб активні роботи відновилися відразу ж після стабілізації обстановки в регіоні. Крім того, перехід на ПВП ще кількох комбінатів у перспективі знизить загальні потреби України в газі.

Метпідприємства "Метінвесту" здатні ще наростити виробництво сталі у випадку, якщо інфраструктуру регіону буде відремонтовано, а вузькі місця в логістиці сировини й готової продукції буде усунуто. Обидва маріупольські меткомбінати працюють із завантаженням 70–80%, Єнакіївський завантажено приблизно на 60–65%, хоча керівництво компанії вважає, що самі підприємства можуть виробляти більше. Перебуваючи в процесі реструктуризації свого боргу (близько 3 млрд дол.), "Метінвест" прямо зацікавлений у здатності збільшити обсяги виробництва. Щоб прискорити цей процес, компанія бере участь у відновленні інфраструктури, наприклад, підірваного в грудні мосту в Маріуполі, через який проходили поставки продукції. Питання юридичного місцезнаходження Єнакіївського метзаводу, який де-факто працює на окупованій території, вирішено так: підприємство перереєструвалося в Маріуполі й працює в українському законодавчому полі. Таким же шляхом пішов Харцизький трубний завод, що входить у "Метінвест" і випускає труби великого діаметра.

Плани власника Донецького металургійного заводу (ДМЗ) Віктора Нусенкіса в цьому сенсі невідомі. Сам завод поки що нарощує виробництво чавуну, зазнаючи періодично перебоїв із поставками сировини. Якщо влітку випускалося 46–54 тис. т продукції на місяць, то до вересня місячний випуск становив
94 тис. т. Правда, за рахунок тривалого простою в першому кварталі 2015 р. поки що річний результат виглядає провальним - зниження по чавуну близько 44% (до 426 тис. т). Стабільність і реальне перемир'я вплинуть на ДМЗ, бо чавун у чушках має хороший попит на ринку, даючи можливість працювати з привабливою рентабельністю.

Ціни на метал обвалюються

Якщо узагальнити ситуацію на окремих виробництвах, виходить, що за рахунок маріупольських, єнакіївського та алчевського підприємств Україна загалом може потенційно наростити випуск сталі ще на 500–600 тис. т на місяць, або на 6–7 млн т у річному вираженні. Це допоможе повернути втрачені позиції у світовій табелі про ранги країн - найбільших виробників металу. Нині галузь працює на рівні 24 млн т сталі по року, а 2014-го вона виробила 27,2 млн т, тобто скорочення становить 17%.

Як показує практика, обсяги - це нині ще не найголовніше. На відміну від ситуації, яка була на ринку ще півроку-рік тому, коли ціни на сталь були стабільнішими, одного нарощування обсягів буде недостатньо. Зараз котирування сталеливарної продукції просідають практично щотижня. Ціни на сляб упали з початку літа на 50 дол. за тонну (до 255 дол./т), ціни на заготовку обвалилися на 80–90 дол. (до
270 дол./т). І кінця-краю цьому падінню не видно, бо китайські постачальники дуже агресивно демпінгують. Як тільки продавці з регіону СНД погоджуються на нове зниження цін, китайські конкуренти роблять пропозицію на 10–15 дол. вигіднішу.

Китайським металургам подітися особливо нікуди. Їхній внутрішній ринок скорочується через уповільнення зростання економіки, залишаючи місцевим виробникам тільки один вихід - продавати більше на експорт. У результаті такої цінової політики виробники з України з багатьох товарних позицій уже впритул наблизилися до рівня своєї беззбитковості. А отже, ще місяць-другий такого падіння цін, і випуск сталі стане збитковим. Це означає, що нарощувати виробництво метпідприємствам у нинішніх умовах буде нецікаво. І тоді представники галузі можуть намагатися лобіювати новий виток девальвації національної валюти. І хоча їхній вплив у нинішніх коридорах влади далеко не той, що в колишні часи, об'єктивне падіння експортної виручки може справити негативний вплив на все ще дуже хисткий платіжний баланс країни. Особливо в традиційно непростому заключному кварталі року.