COVID-19: постраждають усі

Гра в одні ворота

Усім уже зрозуміло, що заборони, якими влада хоче вберегти (хочеться вірити) громадян країни від маленького, але дуже-дуже підступного й настирного коронавірусу, вже призвели до прогнозованих сумних наслідків. Бізнес заплатив і ще заплатить вищу ціну, але навіть це не змусило державу хоча б припинити вакханалію з медичними масками… Ні їх, ні гумових рукавичок немає навіть у продуктових маркетах країни. Можновладці поки що не завдали собі клопоту навіть організувати "дозований" доступ покупців у торгові приміщення і забезпечити розмітку з метровою відстанню для умовно безпечного стояння в чергах, як це нині повсюдно практикується в європейських країнах.

Щоб просто закрити чийсь бізнес, багато розуму не треба. (До націоналізації приватних компаній для захисту економіки від наслідків пандемії коронавірусу, як це у разі потреби мають намір зробити у Франції, ми ще не доросли.) Погано те, що далеко не всі закриті компанії зможуть потім відкритися… У зв'язку з цим утішає лише одне - може, тоді чиновники й депутати, які приймають драконівські закони та правила гри, нарешті зрозуміють, хто кого годує й кому треба створювати умови для роботи, а не перманентно вставляти палиці в колеса.

Природно, бізнес недоодержить доходів, недоплатить найманим працівникам зарплати й найчастіше буде просто змушений звільняти співробітників. Це станеться, навіть якщо влада запровадить для нього обіцяні податкові й адміністративні послаблення і при цьому не дуже скупитиметься. А тим, хто зійшов із дистанції, вони взагалі не знадобляться.

Поки ж іде гра в одні ворота, яка неминуче призведе до згортання ділової та споживчої активності, деморалізації бізнесу і населення, падіння доходів громадян, зменшення надходжень до скарбниці від оподаткування, а зрештою - до різко негативних загальноекономічних наслідків.

Економічний цугцванг

Україна вживає заходів для зменшення наслідків поширення епідемії COVID-19. І це правильно. Але наскільки успішними виявляться медичні заходи, залишається під сумнівом.

Зате цілком зрозуміло вже зараз: економічна епідемія 2020 року матиме особливо негативні наслідки саме для нашої країни. Дрібному й середньому бізнесу, і без того ослабленому традиційними проблемами, буде завдано найпотужнішого фінансового удару, значно пом'якшити який держава просто не в змозі. А переважній частині небагатого населення доведеться надовго перейти в особливий економрежим.

COVID-19 лише послужив стартером загострення економічної кризи в Україні. За великим рахунком, українська економіка перебуває в перманентній кризі з невеликими та короткими проясненнями от уже майже три десятки років. Причому останній прояв цієї хронічної хвороби стався буквально напередодні, коли різко пішли в "червону" зону багато які з економічних макроіндикаторів: промвиробництво, темпи зростання ВВП, бюджетний і пенсійний дефіцити, заборгованість за комунальними послугами, сальдо зовнішньої торгівлі товарами тощо.

І якщо для світової економіки все ще зберігаються шанси відскіпатися стресом відповідно до згортання пандемії, то для України ймовірність вийти сухою з води практично дорівнює нулю.

Збитки через скасовані культурні, спортивні, розважальні заходи, через порожні зали кінотеатрів, концертні зали і фітнес-клуби, закриті кафе й ресторани і крах туристичної галузі - це лише вершина айсберга. За принципом доміно постраждають або дуже ризикують добряче постраждати практично всі галузі української економіки.

Перша під ударом - торгівля

З економічної історії України 2019 року: ключовими драйверами зростання стали сільське господарство, торгівля, будівництво й транспорт.

Одним із локомотивів, що підтримували вітчизняну економіку на плаву в останні роки, була торгівля. Звичайно, виметені майже під нуль із магазинних полиць крупи та макарони дадуть короткочасний плюс у торговельний оборот, тим більше що в метушні скуповуються й супутні товари.

Та цей плюс призведе до неминучого спаду в майбутньому, адже на споживання накопичених у домашніх господарствах запасів піде час. Та й грошей на нові покупки стає дедалі менше, - багато компаній і фірм у недалекому майбутньому не будуть особливо щедрими в оплаті праці співробітників в умовах падіння оборотів, ну й можливості заробити в інших країнах, зі зрозумілих причин, суттєво скоротяться.

А ще на нас чекає різке зниження обороту споживчих товарів усієї промислової групи, як це вже стало помітно в охопленій пандемією Європі. Там за короткий період часу вже сформувалися мінус 10% від звичного обороту. Поки ж в Україні спостерігається лише прелюдія - багато мережних орендарів уже розіслали "листи щастя" власникам приміщень із проханням терміново знизити орендну плату або скасувати її зовсім на час простою торговельної точки. Вони мотивують це тим, що в Китаї та Європі падіння товарообігу обчислюється вже десятками відсотків, і цей процес неминуче очікує й наші роздріб з оптом.

Обмеження пересування і самоізоляція населення призведуть не лише до падіння торгівлі, сфери туризму та бізнесу авіакомпаній, а й до зменшення пасажиропотоку на інших видах транспорту, зниження вантажоперевезень, збільшення падіння промвиробництва й, урешті-решт, до зростання бюджетних недоїмок до рівня, що змушує змиритися з неминучим секвестром, а також до згортання капітальних вкладень і зниження соціальних стандартів.

Локомотив - у кюветі

Будівництво - ще один локомотив, який останніми роками служив паличкою-стукалочкою для українського бюджету.

Забудовники на хвилі недовіри населення і бізнесу до банківської системи наштампували по країні багато посередніх новобудов "для небагатих". Причому й за масштабом, і за якістю цю забудову можна порівняти з усім відомою "хрущовською". Житло, масово побудоване в останні роки в Україні, не тільки низькоякісне, а й надлишкове за кількістю як для населення, що постійно скорочується, а ще воно не відповідає за ціною доходам громадян.

Такі процеси вже призвели до того, що в Києві стався безпрецедентний застій на ринку оренди.

Із середини грудня по березень поточного року сотні квартир (значна частина яких - новобудови під оренду), викинутих на ринок в умовах скорочення припливу "заробітчан" із регіонів у столицю, ще не забезпечили зниження вартості оренди, але вже призвели до безпрецедентного "зависання" навіть непоганих квартир, простою, неотримання прибутку їхніми власниками.

Із літа минулого року як у Києві, так і в інших великих містах країни почала надуватися бульбашка і на ринку продажу житла. Приміром, деякі об'єкти як первинної, так і вторинної нерухомості навіть на тлі падаючого восени минулого року долара подорожчали у Львові до 50%.

Такі казкові цінники, надлишок новобудов, багато незавершених об'єктів і неадекватні ціни можуть призвести до падіння ринку житла. Так, це не буде лопання бульбашки зразка 2008-го, адже нині немає кредитно-іпотечної історії, але все одно наслідки для економіки країни можуть бути колапсоподібними. Зауважте, будівництво - це не тільки будинки, воно впливає на суміжні галузі: виробництво будматеріалів, меблів, освітлювальних приладів, електротехніки…

Отже, під величезним пресом опинилися драйвери потенційного зростання ВВП: торгівля, будівництво і, звичайно ж, транспорт (обмеження в транспортній сфері, поза будь-яким сумнівом, завалять усі колишні "принади" від галузі).

Залишається сільське господарство. Але, як відомо, воно перебуває під прицілом земельної реформи, спрямованої на посилення великих агрохолдингів, які й так досить привільно почуваються, на шкоду дрібним фермерам.

Хаос згідно з розкладом

Кожні 10–12 років світова економіка поринає в хаос.

Чорний понеділок (англ. Black Monday) 19 жовтня 1987 року - день, у який сталося найбільше падіння промислового індексу Доу-Джонса за всю його історію, - 22,6%.

Азіатська фінансова криза 1997–1998 років - економічна криза в Південно-Східній Азії. Відплив капіталу й падіння цін на сировинні товари призвели до виникнення російської економічної кризи 1998 року. Останньою луною кризи став аргентинський дефолт 2001 року. (Україна пережила тоді першу серйозну девальвацію гривні.)

Криза 2008 року якщо не за глибиною, то за масштабами й наслідками можна порівняти лише з Великою депресією 1930-х років. У 2009 році світовий ВВП уперше з часів Другої світової війни показав негативну динаміку. Фінансовому катаклізму передувала найгостріша іпотечна криза в США, яка почалася в середині 2007 року, і колапс на ринках нерухомості багатьох країн світу. (І ця криза ознаменувала друге доволі суттєве знецінювання української національної валюти.)

Березень 2020-го може ввійти в економічну історію як перший місяць нової світової економічної кризи. Світ зазнав економічного нокдауну.

Для довідки: світові фондові й товарні ринки відновили падіння 16 березня, попри рішення Федеральної резервної системи США про зниження ключової ставки практично до 0% річних. Як повідомляє Reuters, європейський фондовий ринок на відкритті торгів 16 березня просів на 2,8%, акції американських компаній, які торгуються на європейських і азіатських ринках, знизилися на 4,77%. Також знизилися фондові індекси Японії на 3,1%.

І гривня вже відреагувала звично й традиційно - стрімким піке, навіть попри мільярдні розпродажі валюти із засіків Нацбанку.

Тригером (англ. trigger - спусковий гачок) проблем у світових економіках 2020 року, схоже, став COVID-19. Епіцентром поширення хвороби, ефективних засобів боротьби з якою ще немає, став Китай.

І якщо США - голова світової економіки, то Китай - хвіст (індикатор, баланс і противага).

Китай - це два в одному, він не тільки найбільший виробник товарів, а й найбільший споживач. І якщо зниження споживання в Китаї - це лише квіточки для світової економіки, то закриті на карантин фабрики, обмеження переміщення робочої сили та падіння вантажопотоків - це вже ягідки.

Недивно, що ще в лютому Китай оголосив про найгірші виробничі показники, більш негативні, ніж навіть під час Великої рецесії 2008 року.

Проблема поглиблюється тим, що шлях Китаю нині повторюють європейські країни і США.

Закриття кордонів, ізоляція й самоізоляція величезного масиву трудових ресурсів, пригнічення ділової та споживчої активності, вповільнення темпів зростання, а в окремих країнах можлива стагнація, скорочення промислового виробництва, торгівлі й вантажоперевезень - це непоганий "коктейль Молотова", наслідки якого зможуть пережити далеко не всі країни світу.

Постраждають, а точніше, вже постраждали всі, але особливо серйозні наслідки, за яких не виключений і "летальний" економічний результат, можуть настати для економічно ослаблених країн, до яких належить і Україна.

П'ять топ-проблем української економіки

От лише деякі негативні чинники, що свідчать про мегависокі ризики для України ввійти в повномасштабну внутрішню фінансово-економічну кризу вже восени поточного року.

1. Українська економіка згортається, і перше за останні роки мінусове значення темпів зростання ВПП - це лише наслідок відсутності економічної стратегії та спроба погасити проблеми залученням міжнародних спекулянтів у споруду за назвою "піраміда ОВДП". Так, поки що цей чинник ще не відіграв, нерезиденти пов'язані термінами розміщення облігацій, а на нерозвиненому вторинному ринку вийти з гри не так-то просто. Однак із кожним місяцем якісь пули облігацій погашатимуться по термінах, і нескладно припустити, що як реальним іноземцям, так і "кіпріотським", які правдами й неправдами накопичили величезні капітали в нашій небагатій країні, українська гривня непотрібна.

2. В останні місяці "фізики" і "юрики", обмануті спекулятивним припливом капіталу, залученого "під дахом" Міністерства фінансів, активно скидали валюту й розміщалися не тільки в ОВДП, але й на звичайних депозитах у банківській системі України.

Проблема в тому, що більшість вкладів розміщено на термін до шести місяців (позначається генетична пам'ять від попередніх криз і краху банківської системи під час минулої кризи).

Неважко здогадатися, що багато вкладників волітимуть перестрахуватися й пережити і пандемію, і проблеми світової та внутрішньої економіки у твердо конвертованій валюті, до якої гривня не належить. А враховуючи "надгеніальний" задум вітчизняних фінансистів, згідно з яким міжнародним спекулянтам і внутрішнім ділкам навіть у валютних розміщеннях держава гарантує 3–4% річного прибутку, тоді як населенню й "рідному" бізнесу пропонують валютні вклади під 0,5–1,5%, та й від цього мізеру не ховаючи очей відщипують іще 19,5% у вигляді податків, куплена валюта може піти не на банківські рахунки, а в кеш.

3. Криза відбувається в умовах, коли в країні так і не добралися до реальних грошей у тіньовому корупційному наварі. Мова про мільярди гривень контрабандних грошей з митниці, про які так багато говорили і які вже мало не ділили в держбюджеті. Про недоплачені великим бізнесом податки, тіньові капітали з потоків і схем. Усе це продовжує працювати не на бюджет країни, а на досить обмежену кількість "дорогих піджаків" із кишенями. Ми вже писали, що Україні бажані для економічного прискорення, але принципово не потрібні ні план Маршалла, ні МВФ, ні навіть прямі іноземні інвестиції. Реальні гроші могла б забезпечити ефективна економічна система, підкріплена відповідними законами й судами.

4. На цьому тлі "вироком" і найліпшим індикатором реального стану економки та курсу національної валюти служить ситуація з відпливом трудових ресурсів за кордон. І німці, й поляки просто запекло конкурують за наших гастарбайтерів.

Із нового року Польща запровадила нову суперпільгу саме для молоді до 27 років. Тепер фактично нульове оподаткування молоді привело до того, що середньомісячна зарплата саме цієї категорії "заробітчан" збільшилася приблизно на 200 доларів на місяць, та й самі ставки на серйозних польських виробництвах і в сфері послуг відчутно підросли. Дедалі частіше ми чуємо про зарплати саме для кваліфікованих працівників у "злотувках" (у нашому еквіваленті на рівні 120–200 і навіть 250 гривень на годину). Бонусом найчастіше йдуть безплатне житло та відносно дешеві польські продукти.

5. Нафтова війна, що йде на повну у світі, скоріш за все, призведе до значної спадної корекції цін на українські експортні товари.

У мінусі на мільярди доларів

У цих умовах економічна стратегія "все продати (приватизувати) по можливості швидко й за будь-якими цінами" - це шлях у нікуди.

Так, можна протягнути ще певний час і, можливо, навіть докинути до середніх зарплат і пенсій дві-три сотні знецінених гривень, які нічого не вирішують.

Згортання вітчизняної економіки та стрімке зростання цін можуть укотре зіграти злий жарт із трудовими ресурсами. Хоч би не сталося так, що уряди інших країн підраховуватимуть профіт від внеску українців у розвиток їхніх економік, який обчислюватиметься мільярдами доларів. А українська економіка, яка багато-багато років, по суті, паразитувала на спекулятивних запозиченнях і мільярдах доларів від гастарбайтерів, залишиться і без трудових ресурсів, і без зовнішніх уливань.

Тим більше що COVID-19 має намір внести дуже-дуже суттєві корективи у звичні щорічні (близько 12 млрд дол. 2019 року) надходження від українців за кордоном. За оцінками експертів, за найоптимістичніших розкладів мінімум 5 млрд дол. від раніше очікуваної суми ми цього року не побачимо.

Виходить, майже неминуча економічна криза в Україні накладеться на проблеми з виплатою боргів. А тепер додайте сюди вже реальну перспективу залишитися сам-на-сам із цими боргами, тобто без грошей МВФ, а отже, і без грошей інших світових кредиторів…

Навіть за відсутності нових неприємностей упоратися з таким викликом буде дуже й дуже непросто.

Якщо ж так званим новим чорним лебедем (подією, що має значні наслідки) стане рішення українського суду на користь колишніх власників Приватбанку, наслідки взагалі можуть вийти з-під контролю. У цьому разі виходом із кризи може стати повний крах економіки, дефолт і девальвація національної валюти до курсу понад 30 гривень за долар із відповідними соціальними наслідками.

Гривню вже опустили. Далі згідно з планом "летальний" економічний результат?

Всі статті Вадима Башти і Сергія Следзя.