Чому в Україні уникають говорити про великі запаси нафти й газу

Долю науки в Україні «Дзеркало тижня» обговорює досить часто. Та про практичних дослідників надр насправді майже не говорять, особливо останнім часом. Хоча саме вони посилюють енергетичну незалежність країни та приносять реальні гроші до державної скарбниці. В останні роки цьому сегменту галузі виживати особливо важко. Щоб читачі «ДТ» зрозуміли, що, як і чому, розповім про все на прикладі свого підприємства.

Колись у державному підприємстві (ДП) «Полтавнафтогазгеологія» працювало 12500 чоловік. Тут було зібрано найкращих фахівців з розвідки нафти і газу. На рахунку підприємства — відкриття понад 400 великих, унікальних родовищ і до 1000 середніх. Географія відкриттів — від Карпат до найвіддаленіших точок Сходу колишнього Радян­ського Союзу. Центральне місце на ВДНГ СРСР колись займала «Полтаванафтогазгеологія».

На жаль, від часу здобуття Україною незалежності розвідані запаси в країні не збільшуються. Спочатку це позначилося на зниженні фінансування галузі, а потім призвело до падіння обсягу виконаних бурових робіт. У 1995—1997 роках розпочався деякий відплив фахівців.

Надія з’явилася, коли в 2000 році було створено Національну акціонерну компанію «Надра Ук­раїни». У цю структуру разом зі своїм майном, нажитим за 70 років існування підприємства, ввійшла і «Полтавнафтогазгеологія».

Проте незабаром стало зрозуміло, що можновладці — окремі депутати та урядовці — мають свої види на енергоносії. Коли створювали компанію «Надра України», вони почали збирати і дробити на частини держкомпанії, щоб легше було відчужувати їхнє майно.

У 2006 році, коли я прийшов у «Полтавнафтогазгеологію», вона перебувала в дуже важкому стані: роботи проводилися лише на одній бюджетній свердловині — Загорянській. Борг підприємст­ва сягав 18 млн. грн., а мої попередники планомірно готували його до банкрутства. Проте було очевидно, що за складом фахівців, за унікальними досягненнями у недалекому минулому — це був справжній діамант серед підприємств галузі. Основне, що науковий потенціал удалося зберегти. За півроку мого керівництва компанії вдалося погасити заборгованість і заробити 8 млн. грн. прибутку. Вона почала оживати!

2006 рік був найуспішнішим у фінансовому сенсі, оскільки підприємство знову почало набирати обертів, підвищилася зар­плата, працівники стали отримувати преміальні. Своїм коштом «Полтавнафтогазгеологія» почала буріння двох свердловин. Здавалося, що попереду чудові перспективи.

Ще наприкінці 2005 року в Україні помінялася влада, що призвело до зміни міністра екології та керівництва НАК «Надра України». А вже наприкінці 2006-го і впродовж 2007 року, на мій погляд, на 80% було знищено НАК «Надра України» за рахунок вимивання основних коштів, обладнання, яке пішло в напівлегальні фірми. Вершиною дерибану стало те, що навіть центральну будівлю НАК «Надра України» на вул. Володимирській було відчужено.

Наше державне підприємство, що успішно працювало, не стало вписуватися в нову схему приватизації. Мене звільнили. Незаконно. Я подав до суду. Та щойно суд мене поновлював, керівництво відразу звільняло. Нещодавно, вже в 2009 році, я в черговий раз був поновлений на посаді й приступив до керівництва підприємством.

Масштаби розгрому підприємства за цей період важко описати — якщо до 2007 року воно практично підвелося на ноги і почало платити людям нормальні зарплати, то на цей момент кредиторська заборгованість сягнула 75 млн. грн. Зарплата не виплачується з вересня 2008-го. Нині у відновленні підприємства ставку зроблено на збереження основного творчого потенціалу, на скорочення кількості адмін­апарату, на відновлення зруйнованого господарства і повернення ліцензій на дослідно-промислову розробку надр, відібраних у підприємства в 2007 році.

Два перші судові позови проти компаній «Астроінвест України» і «Астроінвест Енерджі» були виграні. Суд визнав, що дві ліцензії забрали незаконно. Мінприроди, відповідно до рішення суду, повернуло нам ліцензії на Загорянське та Пірковське родовища.

Цікава історія Загорянського родовища. «Полтавнафтогазгеологія» за бюджетні кошти виконувала роботи з буріння свердловини №3. Проте в 2007 році, коли до проектної глибини залишалося всього 80 метрів, свердло­вину було передано в оренду ком­панії «Астроінвест Енерджі». Во­на закінчила буріння і відразу роз­почала експлуатацію сверд­ловини. Держкошти в обсязі 30 млн. грн., витрачені на ці роботи, перейшли в руки приватного інвестора разом із двома ліцензіями.

Паралельно розвивалася ще одна неприємна ситуація, пов’язана із Сахалінським родовищем, яке розташоване на кордоні Полтавської, Харківської та Сумської областей. Коли розпочалася боротьба за НАК «Надра Ук­раїни», каменем спотикання (у тому числі) була й ліцензія на Сахалінське родовище. Наше підприємство відкрило це родовище в 1975 році й до 2004 року було ліцензіатом і розроблювачем Сахалінської площі. Та з 2000-го ситуація почала змінюватися — свердловини забрали, а ліцензію «Полтавнафтогаз­геології» передали приватним фірмам. Держпідприємство опинилося не при справах.

У 2005 році, з приходом міністра екології Ігнатенка, за рішенням міжвідомчої комісії це рішення наказом Мінприроди на підставі рішень судів усіх інстанцій було анульовано.

Нинішній міністр Г.Філіп­чук багато говорив про нібито ліквідацію незаконних ліцензій, але як з’ясувалося, це були лише слова. На нашому прикладі можна побачити долю сотень інших підприємств. Так, у 2008 році рішенням судів усіх інстанцій, зокрема й Верхов­ного суду, було ліквідовано незаконну ліцензію ЗАТ «Укрнафто­буріння». Автома­тично мала бути ліквідована й угода про роботу на Саха­лінсь­кому родовищі. Проте 10 січ­ня 2009 року Г.Філіпчук підписує наказ, який підтвер­джує видачу ліцензії «Укрнаф­тобурінню».

Для довідки: 5 березня 2009 року на рахунки НАК «Надра України» від ЗАТ «Укрнафтобурін­ня» надійшло 2 млн. грн. за продану геологічну інформацію по Сахалінському родовищу. І це при тому, що держава витратила на його відкриття і розвідку приблизно 600—800 млн. дол. Продав­ши за мізерну суму дорогоцінну інформацію, керівник НАК «Надра України» за командою з Мінприроди і Кабміну підписує договір із ЗАТ «Укрнафтобу­рін­ня», відповідно до якого НАК «Надра України» не матиме претензій і домагань на ліцензію на Сахалінське родовище.

Ринкова вартість Сахалінської ліцензії — 300 млн. — 1 млрд. дол. Хто оцінював? Конституція Ук­раїни і Закон «Про нафту і газ» кажуть, що ліцензія на промислову розробку має продаватися на аукціоні. Цього не зробили. У результаті цієї шахрайської операції в держпідприємства «Полтав­наф­тогазгеологія» вкрали як мінімум 30 млн. дол., а в України — як мінімум 300 млн. дол.

Те, що розпочав у 2006—2007 роках міністр екології Василь Джарти, нині благополучно завершує руками свого міністра екології прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко — галузь руйнується загалом.

Для чого це робиться? Відповідь проста — щоб підприємства перейшли в приватні руки. Видаючи наказ про передачу ліцензії на родовища ЗАТ «Укрнафтобуріння», Філіпчук розумів, що порушує закон. На зустрічі з губернаторами Ю.Ти­мошенко при губернаторі Полтавської області дає міністру екології наказ анулювати ліцензію «Укрнафтобуріння» і передати її держпідприємству. Однак із чотирьох пунктів наказу прем’єр-міністра виконуються два, і залишається в силі діюча ліцензія «Укрнафтобуріння».

Це, певне, була гра в хорошого прем’єра і нехорошого хлопчика для биття — міністра екології. Небайдужим у цій ситуації залишається тільки губернатор Полтавської області. Він написав десятки листів у РНБО, прем’єр-міністру про ситуацію в галузі.

Ситуація ускладнюється і тим, що я нині бачу дуже багато комісарів із Росії, які приміряються до запасів наших надр. Виникає запитання: навіщо їм наші нафта та газ при їхніх запасах? Оскільки я сам працював на буровій у Сибіру, знаю з особистого досвіду — там на 10 тис. км тайги немає жодного населеного пункту. Тягти на 3—5 тис. км трубопровід і розміщувати буровиків чи нафтовиків — справа важка, яка потребує мільярдних вкладень і величезних кваліфікованих людських ресурсів. Інша річ — добувати газ або нафту в нас, в Україні, де створено всю необхідну для цього інфраструктуру. Для цього й організовується нині великий російсько-український консорціум, де домінуватиме Росія.

Тому не випадково поширюється міф про те, що Україна бідна на запаси газу, нафти, конденсату. Не вірте цим казкам! Дніпровсько-Донецька западина вміщує понад трильйон кубометрів газу, велику кількість нафти та конденсату. Якщо взяти показники по Полтавській області, то ці родовища сумарно несуть понад 800 млрд. кубометрів газу тільки на розвіданих глибинах. Є передумови, що на глибинах 7—8—10 км існує аномальний тиск і величезні запаси вуглеводнів.

За чим зупинка? При владі тільки політики, а не професіонали.

Власник нашого підприємства — держава. На жаль, поки що цей власник недбайливий, він не розуміє, що в його розпорядженні перебуває те, що визначає завтрашній день України, основу її незалежності.

«Полтавнафтогазгеологія» веде облік природних запасів, роботу родовищ, режими свердловин. У нас проводиться постійна наукова праця в польових умовах. Ми зберегли науковий потенціал. Розпочато роботи на Короленків­ській свердловині, подано заявки на геологорозвідувальні роботи ще на кількох площах.

В Україні на 40% відпрацьовані глибини до 5,5 тис. метрів. Великі глибини практично ще навіть не вивчали досить фундаментально. Саме «Полтавнафтогаз­геологія» виконувала замовлення з дослідження глибоких горизонтів на параметричній свердловині №9 Лисовської площі. На ній ми пройшли майже 8 км.

Горизонти нижчі за 5,5 тисячі метрів однозначно перспективні, тому що містять великі поклади газу з аномальним тиском у 1000 атмосфер. Це глибоко, але вартість продукції виправдовує капіталовкладення. Та поки були державна розвідка і державне буріння, країна одержувала колосальні прибутки. Сьогодні замість них працюють інвестори, які експлуатують державні вкладення для наповнення своєї кишені. Держава не може переспрямувати гроші на додаткову розвідку, на освоєння родовищ. Ці гроші йдуть на купівлю депутатських мандатів, посад і багато чого іншого. Цю ситуацію необхідно змінювати!

Як керівник ДП «Полтавнафтогазгеологія», хочу запитати всіх людей, які працюють на підприємствах нашої галузі: скільки ви ще спостерігатимете за всім цим? Вас ведуть «на забій», користуючись вашою мовчазною згодою. Від себе зауважу: ми не мовчали й не мовчатимемо. Так просто ми не здамося!