«Україна — європейська держава, вона не може стати країною третього світу»

Новий виток зростання цін на нафту загострює питання функціонування нафтопереробної галузі та ринку нафтопродуктів України. Схоже, що діагноз українським нафтопереробним заводам (НПЗ) поставлено - неконкурентоспроможні. Хто в цьому винуватий: власники заводів, які не вклали потрібних коштів у модернізацію; держава, що не створила необхідних умов для цього, чи зарубіжні конкуренти, які активно інвестують у розвиток?.. У будь-якому разі можна говорити про те, що час згаяно.

Як могла б розвиватися ситуація і яку нафтопереробку ми могли б мати нині, про це можна судити з досвіду наших білоруських сусідів, а точніше - Мозирського НПЗ. За останні роки підприємство освоїло більше інвестиційних коштів, ніж усі українські НПЗ разом узяті. Поступове поліпшення якості продукції з виходом на випуск бензину та дизельного палива за стандартом Євро-5 разом з ефективною логістикою стосовно України привело до стійкого зростання поставок білоруських нафтопродуктів. Тим часом українські нафтопереробники звинувачують білорусів у недобросовісній конкуренції за рахунок одержання дешевої російської нафти завдяки особливим відносинам цих двох держав. В інтерв’ю DT.UA генеральний директор ВАТ «Мозирський НПЗ» Анатолій КУПРІЯНОВ висловив свій погляд на те, що відбувається, поділившись таким чином досвідом, що може бути застосований для відновлення української нафтопереробки з одночасним і безумовним дотриманням інтересів споживачів.

- Анатолію Олександровичу, на сьогодні в складі Мозирського НПЗ такий набір технологічних установок, якого немає на всіх НПЗ України разом узятих. Однак ви продовжуєте будувати, зокрема, розпочато процес створення установки гідрокрекінгу вартістю 950 млн. доларів... Навіщо вам усе це, якщо технічно ви вже набагато випереджаєте конкурентів?

- За результатами 2010 року глибина переробки нафти на нашому заводі становила 72%. Майже 30% - це мазут, що продається за низькою ціною всередині країни або на експорт. З допомогою нової установки мазут або гудрон ми зможемо перетворювати на товарну продукцію з вищою доданою вартістю - дизпаливо, скраплений газ, вакуумний газойль. Умовно кажучи, замість нафти ми зможемо закуповувати як сировину мазут, якого на ринку дуже багато. Зрозумійте, з глибиною переробки понад 90% ми будемо конкурентоспроможні завжди, за будь-яких умов. Модернізація Мозирського НПЗ - це питання енергетичної незалежності нашої держави.

- До питання про ефективність. З якою метою нарощується технологічний потенціал заводу в контексті поліпшення якості палива, адже наявні на НПЗ потужності вже дають можливість працювати в рамках стандарту Євро-5?

- Ми хочемо створити заділ на майбутнє, треба бути готовими до перспективних стандартів якості, якщо вони посилюватимуться. Нині ми будуємо установку гідроочистки дизпалива, яка випускатиме продукт практично взагалі без сірки. Вона унікальна, у світі таких установок усього кілька. За моїми оцінками, завод матиме запас міцності за якістю дизпалива мінімум до 2020 року.

Доволі складним продуктом у плані виробництва є бензин. Нині на пострадянському просторі немає НПЗ, готових до випуску всього обсягу бензинів по Євро-5. Ми теж рухаємося до цього поетапно. 2004-го
запустили установку каталітичного крекінгу, 2008-го - алкілування, торік - гідроочистку бензинів каталітичного крекінгу. Цього року, сподіваюся, запустимо ізомеризацію. У третьому кварталі почнемо будувати ще одну комбіновану установку з випуску трьох високооктанових компонентів (МТБЕ/ЕТБЕ, ТАМЕ і димерсол). Її запуск 2013 року дасть нам змогу повністю перейти на виробництво бензину по Євро-5.

Крім того, й інші продукти ми переводимо на євростандарти. Це, зокрема, скраплений газ, який ми успішно реалізуємо в Польщі та частково в Україні. Недавно ми також сертифікували бітум, і коли навесні запустимо бітумну установку (в зимовий період не експлуатується. - Авт.), продукт відповідатиме євростандартам. Таким чином, до 2013-го всю товарну продукцію, що випускається в Мозирі, буде сертифіковано за євростандартами.

- Понад 40% акцій Мозирського НПЗ належать російським нафтовим компаніям, зокрема ТНК-ВР, стільки ж - державі Білорусь. Скажіть, як удається протягом стількох років переконувати акціонерів спрямовувати весь прибуток на розвиток? В Україні держава за будь-якого зручного випадку намагається витягти дивіденди з підприємств, та й «приватники» ще не особливо звикли грати «у довгу»…

- Розумному господарю важливо, щоб курка несла багато яєць і робила це якомога довше. В інтересах держави, щоб виробництво працювало рівномірно і довго, сплачуючи податки та даючи прибуток. Модернізація - це збільшення фінансових надходжень до державної скарбниці. Уявіть, скільки додаткових податків надійде до бюджету завдяки вкладенням, які ми інвестували протягом останніх шести років. Включаючи поточний рік, ще близько 1,11 млрд. дол. буде вкладено в основний капітал до 2015 року. Зрозумілий і інтерес приватних акціонерів, адже вартість їхнього пакета акцій пропорційно збільшується. Тому за реінвестування прибутку заводу в розвиток на зборах акціонерів «за» голосують і держава, і російські акціонери.

Модернізація має здійснюватися постійно, припинення цього процесу неприпустиме. Ми модернізуємося десять років і, як результат, спроможні ефективно працювати навіть у найнесприятливіших умовах. Держава виступає мудрим господарем, який знає, що підприємство треба добре «годувати», аби одержати стабільного платника податків. Гадаю, якби ми 1999-го не стали на шлях модернізації нашої нафтопереробки, то нині нам довелося б
дуже сутужно.

- Власне, нині ми й спостерігаємо таку картину в українській нафтопереробній галузі. Більшість НПЗ в Україні було продано приватним компаніям, істотна держчастка залишилася тільки в Кременчуцькому НПЗ. Як ви вважаєте, що має зробити держава, щоб допомогти галузі, яка переживає не найкращі часи, як і вся європейська нафтопереробка?

- Можу сказати одне: без участі держави підняти нафтопереробку важко. У нашому випадку, крім готовності держави реінвестувати прибуток у модернізацію, потрібно зазначити ще один украй важливий момент, що допоміг стартувати нашому активному розвиткові. 1999-го держава надала гарантії повернення кредиту в розмірі 92,5 млн. німецьких марок. Ці абсолютно фантастичні на ті часи кошти ми взяли в Німеччини із зобов’язаннями придбати німецьке обладнання. Якщо мене не зраджує пам’ять, Лисичанський і Одеський НПЗ разом узяті було продано Україною російським компаніям за менші гроші. Ми дуже ефективно використали німецький кредит, модернізували кілька технологічних установок. Далі були держгарантії за порівняно невеликим австрійським кредитом під будівництво установки вісбрекінгу (10 млн. дол.). Кредитували нас і акціонери, які надали на паритетних умовах 102 млн. дол. для будівництва комплексу каталітичного крекінгу. Підтвердження слушності обраного шляху ми одержали вже в 2004-2005 роках, коли заробили непогані гроші та змогли швидко розрахуватися за всіма позиками. Дуже успішними були для нас і наступні роки до кризи.

Стосовно ролі держави в нафтопереробці, то думок багато, і вони визначаються станом того чи іншого ринку. Особисто я вважаю, що підприємствами, від яких залежить економічна безпека країни, має управляти держава.

- Ваші успіхи гідно оцінили українські нафтопереробники, які звинувачують Мозирський НПЗ у недобросовісній конкуренції або ціновому демпінгу за рахунок одержання дешевої нафти з Росії. Як ви можете це прокоментувати?

- Ми з колегами багато обговорювали цю дивну тему. Зверніть увагу, всі наводять як приклад 2010 рік, котрий саме видався для нас дуже складним. Розпочалися поставки російської нафти з митом, альтернативні надходження з Венесуели. За підсумками минулого року наш прибуток становив 30 млн. дол. Але ж раніше ми працювали в комфортніших умовах, закуповуючи нафту до 2007 року взагалі без мита за внутрішніми цінами Росії. Тоді чомусь це нікого в Україні не хвилювало! І, на мій погляд, тому що український ринок був переповнений неякісним паливом, «бодяжили» багато, наш бензин А-92 продавали найчастіше як А-95. Це був час низькоякісної продукції, відповідно, й низьких цін. Зауважте, тоді українські НПЗ купували нафту за світовими цінами, і їх усе влаштовувало.

Нині, коли ціни вкрай високі, ми маємо в кошику переробки дорогі сорти нафти, сплачуємо російське експортне мито на нафтопродукти, - починаються якісь розмови про демпінг із боку Білорусі. При цьому всі наші обсяги реалізуються через відкриті електронні торги за участі десятків компаній із СНД і Європи. Про який демпінг може йтися? Іноді просто смішно, адже деяким нашим конкурентам, схоже, вже не подобається саме географічне положення Мозирського НПЗ, який ближче до Києва, ніж українські НПЗ.

- У такому разі, яка ваша версія того, що відбувається?

- Мені здається, що деякі учасники ринку прагнуть будь-що втриматися на ньому, причому з мінімальними витратами. Фактично це бажання зберегти ринок низькоякісного продукту.

Три роки тому Київ мене буквально вразив. Якщо чесно, я й уявити собі не міг, якими темпами розвивається Україна, як перетворився паливний ринок, які автомобілі їздять столичними дорогами! І якщо раніше наш високоякісний продукт не цікавив ваших трейдерів, та й був не таким важливим для споживача, то тепер ми затребувані - ринок змінився! Якщо раніше було багато «бодяжної» продукції за низькими цінами, то нині людям потрібна якість! Завдяки якості, ми зайняли серйозну нішу. Вважаю, споживач задоволений якістю нашого продукту. І якщо нас витіснять, прийдуть інші. А якщо не прийдуть, то знову потече на ринок паливо низької якості. Хіба в цьому перспектива для ринку, для споживача, для країни? Я впевнений, навіть якщо мита запровадять, це ненадовго. Україна - європейська держава, вона не може собі дозволити стати країною третього світу.

- Проте власники НПЗ в Україні кажуть, що з допомогою мит вони зможуть наростити переробку і модернізувати свої виробництва для випуску продукції рівня Євро-4 і Євро-5 у найкоротші терміни, за рік-два…

- Давайте відразу розділимо два аспекти - якість нафтопродуктів і ефективність переробки нафти як бізнесу. Всі розмови про те, що якщо буде створено якісь умови, то з тим же набором технологічних установок заводи будуть готові ефективно працювати, - порожні. Це неправда. З трудом, але можу погодитися, що можна досягти якості рівня Євро-4.
Мабуть, хтось зможе випустити певні партії Євро-5, але промислово виробляти цю марку не вийде. А тепер найголовніше: заводи не перестануть бути збитковими! Скажу більше, вони тільки погіршать своє становище, бо витратять гроші на якість, але продавати продукти дорожче, ніж сьогодні, не зможуть. За такої ціни на нафту потрібні нові процеси з поглиблення переробки. Проект будь-якої установки, його погодження, держекспертиза займають півтора-два роки, однак устаткування ще треба виробити та змонтувати. Швидко в цій галузі нічого не відбувається.

Далі, якщо звернутися до світового досвіду експлуатації НПЗ в Америці чи Європі, то заводи з потужністю менше 6 млн. тонн нафтопереробки на рік не мають перспектив і змушені йти з ринку. Працюючих заводів із низькими потужностями у світі залишилося дуже мало. Майбутнє - за великими підприємствами, що мають повний набір технологічних об’єктів і випускають продукцію відповідної якості. Продукція має відповідати високим вимогам. Таким чином, за відповідних вкладень стабільна перспектива є тільки в Кременчука і Лисичанська. Боюся, в інших українських НПЗ такої перспективи немає.

Ситуація з українськими НПЗ мені зрозуміла: без інвестицій ця галузь не живе. Я чув, що один із найбільших НПЗ вашої країни витрачає на розвиток близько 20 млн. дол. на рік. Для порівняння: Мозирський НПЗ тільки на поточні або планові ремонти спрямовує на рік не менш як 45 млн. дол. Ці гроші ми навіть не враховуємо як інвестиції. А що таке 20 млн. дол. для великого НПЗ, якщо, приміром, одна установка гідроочистки бензину каталітичного крекінгу коштує 100 млн. дол.!