Точка екстремуму. Продовження співробітництва України і МВФ знову під сумнівом

В Україну прибула чергова місія Міжнародного валютного фонду - перевіряти виконання умов угоди, підписаної радою директорів МВФ 28 липня і подовженої 22 грудня минулого року. На жаль, як і під час попередніх візитів ревізорів, українська сторона не може похвалитися виконанням не те що повного переліку вимог, а й цілої низки принципових домовленостей. Зокрема, однієї з найскладніших - про реалізацію пенсійної реформи.

Крім того, представники українського уряду вже заявили, що спробують відмовитися від іще одного принципово важливого для МВФ рішення - чергового (квітневого) підвищення тарифів на газ для населення. Під сумнівом - виконання ще як мінімум кількох пунктів програми.

Аналіз ситуації та перспектив своєчасного виділення чергового траншу ускладнюється ще й тим, що точні умови МВФ-ської угоди, після їх останнього перегляду, досі так і не опубліковані. І сьогодні можна з високою часткою впевненості стверджувати, що наступний транш навряд чи надійде в Україну до 15 березня ц.р., як це планувалося. Більш того, є сумніви в можливості продовження співробітництва.

Те, що нинішній раунд переговорів буде набагато складніший від попереднього, було очевидно ще в листопаді, коли Київ і місіонери фонду погоджували умови надання другого траншу (на 1 млрд. СПЗ, або близько 1,5 млрд. дол.). До речі, й листопадові консультації не пройшли гладко, хоч би як високопосадовці від української сторони хвалилися виконанням «більшості ключових умов Меморандуму про економічну та фінансову політику» (див. «ДТ» №42 від 13 листопада 2010 р.).

Зрештою місія поїхала з позитивним вердиктом, повідомивши про «досягнення порозуміння на рівні експертів» і намір рекомендувати раді директорів фонду виділити черговий транш. Але із застереженням - «після виконання українською стороною попередніх заходів».

Виконання попередніх заходів затяглося. Замість 30 листопада, як передбачалося за початковою версією угоди stand by, перерахування траншу відбулося в переддень Нового року - 22 грудня, коли у Вашингтоні фактично вже розпочиналися різдвяні канікули й ділове життя припинялося.

Цій події в Україні передувала епопея із внесенням у парламент - винесенням із парламенту законопроекту щодо пенсійної реформи, яка є одним із ключових елементів нинішньої угоди офіційного Києва і МВФ. Історію можна було б назвати потішною і навіть кумедною, якби вона не була такою сумною, наочно демонструючи, наскільки низький нині рівень довіри іноземних партнерів до української влади, коли справа стосується виконання договірних зобов’язань. На жаль, нинішньому уряду поки не те що не вдається відновити серйозно підмочену при прем’єрі Тимошенко репутацію, а й доводиться часом проявляти навіть більшу спритність, виманюючи у вашингтонських візаві чергові транші.

Так, умовами меморандуму, судячи з опублікованого в серпні тексту, граничним терміном ухвалення закону про пенсійну реформу (а не тільки його подання до парламенту!) було встановлено 31 грудня 2010 року. Це - один із так званих структурних маяків, уникнути виконання яких, на відміну, наприклад, від індикативних критеріїв, дуже складно. Тим паче що, маючи сумний досвід кількох останніх років, українському уряду вже не вірять на слово, сповідуючи принцип театрального монтера Мечникова: стільці проти грошей. Єдина відмінність у тому, що стільці (тобто виконання зобов’язань) - наперед.

От і довелося уряду 13 грудня реєструвати у ВР законопроект без змісту. Хоча назва і реквізити на сайті фігурували (№7455 від 13.12.2010 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»), а прем’єр-міністр М.Азаров того самого дня дав віце-прем’єру С.Тігіпку доручення організувати громадське обговорення пенсійної реформи, тексту документа ніхто не бачив понад тиждень. Як довелося пояснювати спікеру В.Литвину, хоча законопроект начебто і було внесено у парламент і зареєстровано, «потім Кабінет міністрів України взяв його на доопрацювання». Втім, анонімні джерела інформагентств по ходу повідомляли, що насправді ніякого законопроекту щодо пенсійної реформи уряд не вносив.

Чи то підвищена увага суспільства до пенсійного реформування, чи то значно зросла пильність, завдяки гіркому досвіду попереднього співробітництва з Києвом, змусили бути напоготові й функціонерів МВФ, однак оголошення виконавчої ради директорів фонду про виділення Україні другого траншу кредиту stand-by прозвучало лише після реальної передачі законопроекту в парламент (20 грудня 2010 року).

Звичайно, не можна виключати, що в останній версії меморандуму, умови якого саме й переглядалися під час листопадового візиту місіонерів МВФ, дедлайн щодо ухвалення пенсійного закону було відсунуто на пізніший час (з урахуванням реальної неможливості вкластися в раніше встановлені терміни). Як усе є насправді, сказати із упевненістю не можна - нинішньої редакції меморандуму за минулі два місяці так офіційно й не опублікували. Для порівняння: повний текст першої редакції нинішньої угоди між МВФ і Україною був оприлюднений на сайті фонду 11 серпня - менш як через два тижні після затвердження радою його директорів.

«ДТ» звернулося у Вашингтон із проханням пояснити затримку з публікацією тексту меморандуму після його останнього перегляду. У відповідь ми одержали пояснення, що причини затримки мають адміністративний характер: засідання ради директорів відбулося 22 грудня - напередодні, як ми вже згадували, свят (католицького Різдва, за яким ідуть православні свята). Таким чином, «традиційні три тижні», які потрібні для фіналізації та публікації документа, насправді стартували з 10 січня.

Також у МВФ пообіцяли опублікувати документ «дуже скоро».

Проте неофіційні пояснення, отримані нами принагідно, указують, що в затримки могла бути ще одна причина: узгодження публікації всіляко затягувала українська сторона, певне, побачивши в тексті меморандуму якусь небажану для населення інформацію.

Та якщо нинішній зміст меморандуму стане скоро відомий (хоча який у цьому сенс, якщо умови вже знову переглядаються), то затвердження пенсійного закону, вочевидь, відбудеться ще нескоро. 1 лютого 2011 року (певне, із нагоди приїзду місії) було оголошено тільки про початок другого етапу публічних консультацій стосовно законопроекту, а віце-прем’єр С.Тігіпко повідомив про намір відкликати (знову!) документ із парламенту, щоб урахувати отримані під час першого етапу публічних обговорень пропозиції. За його словами, доповнений документ буде подано у парламент до 16 лютого, коли мають відбутися парламентські слухання з «пенсійного» питання. Тобто вже після від’їзду місії МВФ із Києва.

Уперше наявність прострочених зобов’язань перед МВФ пан Тігіпко визнав ще 26 січня, заявивши, що «ми не готові (до продовження співробітництва з МВФ), поки не прийняли всіх необхідних рішень». При цьому пояснення ситуації (в ефірі «5 каналу») було досить плутаним: «У МВФ є чотири вимоги, які вони закладали як основні рішення, що дозволили б нам одержати програму з ними. Ми прийняли більш як 20 рішень. Думаю, що нині ми внесемо зміни та додамо ще рішення, тому що зараз триває дуже активне обговорення».

Повторна констатація прострочення пролунала з вуст віце-прем’єра через кілька днів: «Якщо подивитися по програмі МВФ, то ми ці терміни пропустили». Але при цьому чиновник був налаштований дуже оптимістично: «Я вважаю, що з МВФ ми зможемо домовитися».

Домовлятися, звичайно, можна. Тим паче що умови меморандуму справді не є священною коровою. Проте, на жаль, пенсійна реформа - далеко не єдина не виконана українською стороною обіцянка.

У своєму щотижневому огляді аналітики «Райффайзен Банку Аваль» навели перелік найпомітніших перешкод для успішного завершення нинішньої місії фонду. «Зокрема, показник грошової бази незначно перевищив рівень, закладений у програмі (утім, це був лише індикативний критерій, невиконання якого не є серйозним порушенням угоди), - стверджується в звіті. - Крім того, не до кінця зрозуміло, чи змогла Україна вкластися в показник загального фіскального дефіциту, передбаченого угодою з МВФ (6,5% ВВП). Адже ситуація в «Нафтогазі», судячи з усього, залишається досить важкою, тому не виключено, що фінансовий дефіцит компанії набагато перевищив прогнозний показник у 1% ВВП».

Від себе додамо, що оцінювати фінансові показники «Нафтогазу» за минулий рік дуже важко через цілковиту інформаційну закритість відомства. Мало не єдиний оприлюднений показник - дані про вартість закупівель блакитного палива, які не становлять у відриві від інших індикаторів жодної практичної цінності.

Коли що й могло вселити громадянам певний оптимізм, то це нещодавні заяви двох головних функціонерів з енергетичних питань: спочатку - міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, потім - першого віце-прем’єра Андрія Клюєва. Обидва оголосили про намір відмовитися від передбаченого умовами все того ж меморандуму 50-відсоткового підвищення цін на газ для населення з 1 квітня ц.р.

Звичайно, зважаючи на інші непопулярні рішення (підвищення тарифів на тепло і гарячу воду, а також на електроенергію), таке скасування було б дуже доречним для зниження у країні зростаючої соціальної напруги, за якою уже реально маячить загроза катастрофічних електоральних втрат нинішньої влади. Але невже нинішній фінансовий стан НАКу дозволяє таку розкіш?

До речі, ще однією з найважливіших домовленостей із МВФ («структурних маяків») було зобов’язання української сторони до 31 грудня 2010 року «приступити до імплементації реформи і реструктуризаційної стратегії для «Нафтогазу» відповідно до принципів Брюссельської декларації». На жаль, далі ухвалення закону про реорганізацію внутрішнього ринку газу цей процес не просунувся: відтоді не вийшов у світ жоден підзаконний акт, не кажучи вже про реальні кроки з реорганізації.

Також Україна не виконала ще одного індикативного», але вкрай показового критерію - зобов’язання автоматизувати відшкодування ПДВ, зводячи до нуля накопичення заборгованості за найбільш корупційним податком. Пояснення причин своєї неспроможності у чиновників Мінфіну і ДПАУ, звісно ж, є, та головне з них - наявність великих обсягів фіктивних заявок. Але ж існує, втім, і думка, що насправді проблема не вирішується через надто високу ціну питання. І навіть вражаючі уяву відкоти - тут не головне. За даними обізнаних джерел DT.UA, навіть після зростання торік ставок за послуги конвертаторів (з 7-8 до 12-15%), обсяги тіньових операцій торік становили 450-500 млрд. грн. Нинішнього року потенційний оборот відмивально-конвертаційної системи, ймовірно, перевищить 800 млрд. грн. «Кришується» ця система, природно, в найвищих владних кабінетах, і перерозподіл грошових потоків у потрібному напрямку вже відбувся. Тож хто ризикне зламати їй хребет?

Ще один камінь спотикання, як справедливо зазначають аналітики «Райффайзену», - ситуація з проблемними банками. «НБУ та уряд мають намір і надалі надавати фінансову підтримку рекапіталізованим банкам (на даний момент планують додаткові ін’єкції капіталу на суму 12,5 млрд. грн., і це не враховуючи банку «Надра»), - зазначається в аналітичному звіті. - Водночас МВФ і Світовий банк критично налаштовані в цьому питанні та кажуть про те, що, можливо, найбільш оптимальним виходом із поточної ситуації є ліквідація цих інститутів (оскільки перспективи їхнього повернення до нормальної ринкової діяльності та подальшої приватизації виглядають досить туманними)».

Ліквідувати, мабуть, можна було б, якби не той факт, що три найбільші установи - «Надра», Укргазбанк і «Родовід Банк» - нині перебувають у сфері інтересів найвпливовіших осіб із президентського оточення. Так, банк «Надра», як відомо, небайдужий Дмитру Фірташу, Укргазбанк - прем’єр-міністру та його найближчим довіреним особам, а «Родовід Банк» - дуже непублічному, але надзвичайно впливовому пану на прізвище Іванющенко.

Те, що «Родовід банк» (який уже отримав багатомільярдне рефінансування!) так і не виконує своїх зобов’язань перед вкладниками, є форменим знущанням не лише над його клієнтами, а й над усією банківською системою, платниками податків і самою державою. Але хто ризикне піти проти інтересів людини, прізвище якої чиновники вимовляють нині в основному пошепки?

Як бачимо, виконання угод із МВФ наблизилося до тієї межі, за якою вже інтереси не тільки простих обивателів, а й найсильніших груп впливу, яких реформи досі практично не торкалися. Тому подальше просування на цьому шляху буде поєднано з іще більшими труднощами, ніж колись.

Тим часом, як уже неодноразово зазначалося, наступні транші більше не призначені для використання в бюджетних цілях, тому необхідність у їхньому отриманні для Києва серйозно знижується. Макрокон’юнктура поки що теж цьому сприяє. Отже, мало не єдина серйозна перешкода для нового «розлучення» з МВФ - це загроза зниження суверенних рейтингів, а з ними - довіри міжнародних кредиторів та інвесторів у тому разі, якщо головний кредитор знову відвернеться від України. На тлі майбутніх пікових виплат за зовнішнім боргом цю обставину дуже складно ігнорувати. Що переважить?