Газ заморозять меморандумом?

Зигзаги української енергополітики логіці піддаються вкрай важко... Але такої видатної заяви давненько не було: «Газпром» і «Нафтогаз України» бадьоро представили громадськості проект створення спільного підприємства з переробки метану вугільних пластів на території України. Компанія займатиметься розвідкою, оцінкою запасів, бурінням та експлуатацією свердловин, облаштуванням родовищ, транспортуванням видобутого газу. А також науково-дослідними, дослідно-конструкторськими і проектно-пошуковими роботами з видобутку газу з вугільних пластів. Ну й, природно, його реалізацією.

Єдина реакція при ознайомленні з цим прожектом - хтось десь добре «наївся мухоморів» або... когось добряче «мотивували».

Україна нині другий за значенням після Німеччини ринок «Газпрому». Грошей від неї давно надходить більше, ніж від тієї ж таки Франції з країнами Бенілюксу разом узятими. Припустити, що «Газпром» з ентузіазмом пилятиме сучок, на якому сидить, складно...

Будь-який проект з видобутку газу в Україні за будь-якої влади й будь-яких запевнянь у вічній любові, під будь-яким кутом усе одно має яскраво виражений «антигазпромівський» характер. Для «Газпрому» кожна непродана в Україні тисяча кубометрів газу - це близько сотні доларів недоотриманого прибутку. Росіяни це дуже чітко розуміли. Всі останні роки «Газпром» і російський уряд із похвальним завзяттям ставили під контроль усі доступні джерела газу. У результаті Київ відітнули від середньоазіатського газу, чітко відтискують від азербайджанського. З погляду «Газпрому», нове СП з видобутку вугільного метану абсолютно чітко вкладається в цю схему. А от чим керувалися в Києві, запитання цікаве.

Річ навіть не в самому видобутку. Автор абсолютно упевнений, що ще дуже довго ніхто нічого в цьому напрямку не робитиме. А от забезпечення доступу до геологічної інформації, та ще й із фактичним «правом вето» на освоєння, - чи не занадто жирно? Звичайно, всі звикли, що продавати Батьківщину за невеликі гроші - це наш національний різновид бізнесу. Але, «господа» й панове, що примкнули до них, чому ж так дешево?

Хоча б тому, що в НАК немає жодного фахівця із шахтного метану, а в «Газпромі» їх легко можна полічити на пальцях однієї руки... Та й ті там з’явилися фактично всупереч його бажанню. Російську компанію вже років десять стусанами женуть у Кузбас - видобувати там вугільний метан. Вона ж вивертається, як може. Шахтний метан за собівартістю буде десь утричі дорожчим від природного, і набагато більше клопоту з його видобуванням.

Уже два покоління російських газовиків звикли до видобутку газу з не дуже глибоких і складних сеноманських пластів. Так, родовища розташовані в дуже важких умовах приполярної тундри, але самі вони досить прості: прорвався, пробурив свердловину і качай «великий газ». Простенький приклад. В Україні з приблизно двох тисяч діючих газових свердловин видобувають близько 20 млрд. кубометрів газу. На російському Ямбурзькому родовищі їх стільки ж, але видають вони 220 млрд. Тобто одна тамтешня свердловина варта десятка українських.

До великих дебітів і доволі повільного падіння пластового тиску родовищ росіяни звикли. Займатися вугільним метаном, де тиски маленькі та умови непередбачувані, а свердловини живуть недовго, у них немає ані найменшого бажання. Тому в Кузнецькому басейні працювали виключно з-під палки - «повільно і сумно». Хоча методично рапортували про те, що от-от пробурять першу свердловину, а потім почнуть великий видобуток. Потім (роки через три) говорили, що вже пробурили дві-три експериментальні свердловини і... «тепер почнеться».

Коли владі кузбаського регіону, де регулярно вибухає шахтний метан, а цей проект хоча б теоретично дає можливість дегазувати пласти (і теж звітувати про вжиті заходи), ця тяганина набридла, вона почала закидати Кремль «телегами», обвинувачуючи газівників у саботажі.

Оскільки губернатор Кузбасу Аман Тулієв ходить у російських «політичних важкоатлетах», йому довелося «кинути кісточку» у вигляді якоїсь газо-вугільної програми. Роль і значення її неважко оцінити на сайті самого газового монополіста. Там одночасно фігурують дві контрольні цифри. Відповідно до однієї з них, намічається років через двадцять вийти на рівень 20 млрд. кубометрів на рік. Те, що раніше цю цифру обіцяли вже до 2020-го, це дрібниця... Веселе інше: єдиний реалізований проект - саме кузбаський. І за бізнес-планом, що висить на тому ж сайті, видобуток у Кузбасі становитиме всього 4 млрд. кубометрів. І на цьому рівні стабілізується.

Очевидно, в офісі на вулиці Намьоткіна справедливо припускають, що через десять років або в Кузбасі, або в Кремлі, або в «Газпромі» буде інше керівництво, і звітувати про досягнуте доведеться не йому. Та й чотири обіцяні тоді мільярди - це аж 0,6% російського видобутку.

Поки ж рік тому «Газпром» за участі президента Дмитра Медведєва урочисто перерізав стрічку, відзвітувавши про введення в дослідну експлуатацію першого в Росії кузбаського Талдинського родовища. Про його потужність (і результати десятирічних титанічних зусиль) можна судити із цифр звітів: до кінця 2010-го планувалося видобути аж 4 млн. кубометрів газу. Це менше, ніж викидають дегазаційні установки середньої шахти.

До речі, якщо в Москві обіцяють швидкий розвиток видобутку, то на місцях значно обережніші й кажуть, що раніше 2013 року якихось промислових обсягів не очікують. І що для цього треба буде бурити сотні свердловин. Поки ж не пробурили й десяти. Власне кажучи, кілька мільйонів видобутих кубометрів (котрі майже всі спалили в смолоскипі) - і є поки що весь реальний досвід «Газпрому» з видобутку шахтного метану.

Навіть на тлі однієї нашої шахти ім. Засядька - результат не вражає. І яким досвідом наші партнери збираються з нами щедро ділитися, незрозуміло. А як «тягти гуму» - НАКівці й самі кого завгодно навчать.

Побічно оцінкою ефективності робіт у Сибіру стало й те, що за квартал до «президентського» пуску родовища в Кемерово підписали і протокол намірів з американською компанією про реалізацію проекту щодо вугільного метану.

В Україні буде кілька істотних відмінностей. Головне - ніхто не тиснутиме з Кремля з вимогою прискорити видобуток. Це - по-перше. По-друге, з’являється можливість для реалізації цікавих схем. У Росії спроби «пробити» на державному рівні пільгове оподаткування такого газовидобутку поки що не увінчалися успіхом.

В Україні вже є Закон «Про газ (метан) вугільних родовищ». Згідно з ним до 1 січня 2020 року звільняється від оподаткування прибуток суб’єктів господарювання, отриманий від діяльності з видобутку і використання такого метану. Але на практиці можливість появи до цього часу українсько-російського вуглегазу в відмінних від мікроскопічних кількостей майже нульова.

Значно ймовірніше, що СП вдумливо і неквапливо займеться «переліком його першочергових проектів» (з відсіканням від них інших претендентів) і розробкою принципів і джерел фінансування діяльності. Хоча... продають же в нас газ із непрацюючих родовищ.

А з огляду на те, що метан у Донбасі видобувати справді важко (пласти втричі тонші від кузбаських та у двадцять разів - від американських), об’єктивних причин для зволікання буде «вагон і два візочки».

До слова, крім створюваного СП уже існує програма «Видобуток і використання метану вугільних родовищ як альтернативного енергоресурсу» вартістю близько 500 млн. дол. Відповідно до цієї програми видобуток вугільного метану буде доведено до 1 млрд. кубометрів на рік.

Нині в Україні утилізується близько 80 млн. кубометрів метану на рік. Причому левову частку цієї роботи виконують шахта ім. Засядька, контрольована Юхимом Звягільським (майже половина української утилізації), шахтоуправління «Покровське» (колишня шахта «Червоноармійська-Західна»), контрольована Віктором Нусенкісом і Леонідом Байсаровим, і ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» Ріната Ахметова.

Шахта ім. Засядька (як і нове українсько-російське СП) збирається зайнятися і свердловинним видобутком вугільного метану ще не розроблюваних родовищ. Орендарі терміново та без аукціону випросили собі дев’ять майданчиків із потенційною газоносністю. Відчуття від цього залишилося двояке: з одного боку, діло корисне; з іншого - знову «закон, як дишло».

Правда, на тлі предивного СП шахта ім. Засядька, та й усі наші бізнес-групи, без сумніву, промінь прогресу. Вони принаймні справді зацікавлені в скороченні обсягу імпортних вуглеводнів.

Власне, саме нашим бізнес-групам та їхнім лобістам і залишається сподіватися на коригування російських бізнес-планів. Лягати під «Газпром» усміхається не всім не тільки в Києві, а й у Донецьку чи Луганську... Але, судячи з того, як завзято уряд зливає одну позицію на Енергоринку за іншою, з того боку теж докладається чимало зусиль. Той таки меморандум ще рік тому було просто неможливо собі уявити. Логіка не дозволяла. Але, як виявилося, логіка буває різна.