Забутий острівець дитинства

Вони народжуються під конвоєм, їхня перша домівка — за «сімома замками» біля колючого дроту, а мама — на території «зони». Йдеться про дітей жінок, які відбувають покарання у виправних колоніях в Одесі та Чернігові. Адже тільки там є спеціальні дитячі відділення, де утримують малят від народження і до трьох років. В одному з них, при Чорноморській жіночій виправній колонії №74, нам довелося побувати.

Правду кажучи, з наближенням до тюремного КПП, що розташоване в Одесі за адресою: Люстдорфська дорога, 15, ми налаштовувалися на гірше, оскільки численні перевірки, гратчасті двері, металошукачі, люди у формі, високі мури з колючим дротом і оглядовими вишками не навівають позитивних емоцій. На тлі такого пейзажу майданчик із гойдалками, іграшками, альтанкою та дитячими малюнками на декоративній плитці, викладеній замість звичайного асфальту, сприймався як маленький острівець зелені в безкраїй пустелі. «Тут наші діти гуляють, — розповідає під час «екскурсії» по зоні начальник колонії полковник Ольга Каракай. — Ми намагаємося прикрасити їхнє життя яскравими речами, іграшками, картинками. А ось тут у нас відділення для немовлят. Сюди привозять із пологового будинку новонароджених».

До речі, слід зазначити, що зовнішньо цей затишний будинок нічим не відрізняється від звичайних ясел. Тут кілька кімнат, у яких стоять ліжечка для новонароджених, де сплять немовлята. А тих із них, хто вирішив покапризувати й поплакати, наші няні стараються дбайливо по-материнському заколисати. Музична кімната, де якраз була старша група вихованців, вразила нас своїм милим інтер’єром. Такі яскраві, барвисті шпалери із зображенням казкових героїв, такий потішний дитячий куточок із вмонтованою мініатюрною хатинкою, оперезаною так само мініатюрним тином, такі веселі іграшки, зручні дитячі меблі й великий телевізор є далеко не в кожному дитячому садку, не те що в дитячому будинку. Нам пощастило потрапити на ранок, улаштований веселими й ошатними дітьми на честь святкування Міжнародного дня захисту дітей. «Таку святкову атмосферу вдалося створити завдяки нашим вихователям», — зазначає пані Каракай. За її словами, вони, як і весь персонал відділення, — виключно наймані працівники, а мами навідуються до своїх дітей на кілька годин на день. Решту часу вони проводять у колонії, де відбувають покарання.

До речі, у зв’язку із народженням дитини ув’язнені жінки можуть не виконувати до трьох років трудову повинність. У всякому разі закон їм це дозволяє, але, за словами начальниці колонії, серед ув’язнених є й такі, що хочуть зібрати для себе й своєї дитини трохи грошей, тому просять дозволу вийти на роботу на швейне підприємство, розташоване на території зони.

Та це, скоріше, поодинокі випадки, оскільки не секрет, що більшість жінок народжують дітей у місцях позбавлення волі аж ніяк не для того, щоб стати їм хорошими матерями. Деким рухає бажання отримати певні преференції, передбачені законом: просити скорочення строку відбування покарання, проживання в поліпшених житлово-побутових умовах і підвищення якості харчування. Крім того, у таких матерів з’являється законне право бути звільненими від роботи. Багато хто з них чудово це знає і вміло користується цим. От тільки не всі матері усвідомлюють свої обов’язки перед державою і власними дітьми. Трапляються випадки, коли жінка, вийшовши на свободу, залишає своє маля в сиротинці. «А все тому, що, на жаль, матерям із дітьми, які звільнилися з місць позбавлення волі, не надають державної допомоги, — пояснює юрист, голова громадської організації «Судова асоціація України» Катерина Тарасова, котра опікується дитячими будинками при Чернігівській і Чорноморській жіночих колоніях. — Хоча добре відомо, що після звільнення в жінок виникає більше, порівняно з чоловіками, проблем соціального та матеріального характеру. Фактично нині засуджені матері вважаються найуразливішою групою ув’язнених, однак, попри це, кримінально-виконавча система досі не передбачає комплексних заходів для їхньої повної соціалізації. Тому виникає ситуація, коли при живих матерях діти, народжені за гратами, ризикують через три роки залишитися сиротами. До того ж їхня чисельність регулярно зростатиме, оскільки із внесенням восени 2009 року змін до Кримінального кодексу України підвищилася відповідальність за правопорушення, пов’язані з незаконним заволодінням чужим майном. Як наслідок — у місцях позбавлення волі побільшало жінок, ув’язнених за незначні крадіжки, а це автоматично призводить до зростання кількості дітей, які виховуються при колоніях». Так, у дитячому будинку в Одесі утримується 49 хлопчиків і дівчаток. А чисельність ув’язнених жінок у Чорноморській колонії №74 цього року досягла рекордної цифри — 900. Для порівняння: два роки тому вона не перевищувала 750.

За такої тенденції до підвищення кількості ув’язнених у місцях позбавлення волі держава чомусь не поспішає підвищувати витрати на їхнє утримання. Більше того, на дитячі будинки при виправних колоніях узагалі не виділяється ні копійки. Адже якщо в реєстрі Державного департаменту України з питань виконання покарань вони є, то в законі про держбюджет їх, як видно, зазначити забули. «Якби не допомога громадських організацій, бізнесменів, релігійних установ і звичайних громадян, які привозять нам найпотрібніше — памперси, їжу, одяг, медикаменти, меблі, побутову техніку, було б складно вижити в таких умовах, — зазначає пані Каракай. — Тільки завдяки допомозі людей, небайдужих до долі цих дітей, ми в змозі забезпечити наших вихованців усім потрібним».

Проте в майбутньому таку допомогу можуть заборонити, у зв’язку із чим подібні дитячі установи виявляться під загрозою закриття. «Як відомо, 11 червня 2009 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про принципи запобігання та протидії корупції», який набирає чинності з 1 січня 2011 року, — пояснює пані Тарасова. — Відповідно до його норм і положень, благодійність і спонсорство для виправної колонії на потреби маленьких дітей вважатиметься корупційним діянням. Якщо його заборонити, то, скоріш за все, вихованці дитбудинку при колонії залишаться без належного утримання, потрібного харчування, лікування тощо. Тому високопоставлені чиновники сьогодні повинні якнайшвидше замислитися над питанням поновлення фінансування таких дитячих установ».

Та й зарплати в обслуговуючого персоналу дитячого будинку при колонії набагато нижчі за отримувані нянями, вихователями та медпрацівниками міських дитячих садків і сиротинців. Хоча працювати доводиться в зовсім інших умовах і з дітьми, чиї мами значаться в так званій групі ризику. За словами медпрацівників дитячого будинку при Чорноморській жіночій колонії №74, ВІЛ-інфіковані малята тут не рідкість. Але часто трапляється, що через рік-півтора результат повторних аналізів, узятий у них на ВІЛ-інфекцію, виявляється негативним.

Позитивним моментом можна назвати ухвалені Верховною Радою на початку нинішнього року поправки до Кримінально-виконавчого кодексу України, які дозволяють засудженим матерям мешкати разом зі своїми дітьми на території колонії. Щоб утілити їх у життя, потрібно провести реконструкцію дитячих будинків. Так, на базі спецбудівлі «Малюк» при Чернігівській виправній колонії №44, на утриманні якої перебуває близько 20 дітлахів, планують створити житловий сектор, де жінки зможуть проживати разом зі своїми дітьми. Цей проект українська сторона здійснює спільно зі Швейцарським офісом співробітництва, який уже має відповідний досвід у європейських «зонах». Залишається лише сподіватися, що його все-таки буде втілено в життя, причому не тільки в чернігівській колонії.