Богдан Данилишин: «Нас не влаштовує агресивне входження на український ринок іноземних виробників за допомогою «сірих» схем»

Усі ми були свідками того, як із року в рік Мінекономіки втрачало свої позиції в урядовій ієрархії, віддаючи пальму першості впливовому та амбітному Мінфіну. Прогнози економічного розвитку, що їх продукує відомство, часто зазнавали впродовж року разючих змін. У вищих ешелонах влади стало недоброю модою не цікавитися державними програмами соціального та економічного розвитку України, що їх за традицією складають у Мінекономіки. А багатостраждальний вступ до СОТ, яким опікується міністерство, координуючи зусилля інших органів влади, розтягнувся в часі мало не на 15 років...

Як буде тепер, коли до керма в економічному відомстві прийшов новий молодий керівник, котрий не може похвалитися досвідом державної роботи, зате як знаний науковець має власне бачення багатьох економічних процесів? Чи вдасться керівництву Мінекономіки не потонути у сніговій лавині документів, що надходять на узгодження (на жаль, електронного урядування в Україні як не було, так практично й не існує), та за щоденними традиційно-протокольними нарадами і зустрічами не загубити головне?

Новий міністр економіки Богдан Данилишин налаштований оптимістично. Є ідеї, є колектив, а коли виникне необхідність посилити той чи інший напрямок, то, врешті-решт, компетентних людей в Україні не бракує. Пропонуємо увазі читачів перше інтерв’ю Богдана Михайловича на високій державній посаді — спеціально для «Дзеркала тижня».

— Звичайно, поточні проблеми розв’язувати треба, але голов­на функція Міністерства економіки — це реалізація державної економічної політики, а також міжвідомча координація під час розробки державних програм і визначення перспектив розвитку нашої держави, зовнішньої торгівлі, інтеграційних процесів. Тобто існує широкий спектр завдань, вирішення яких забезпечує динамізм і якість економічного зростання, — каже пан Данилишин.

Ми повинні чітко бачити як сьогоднішні виклики, так і майбутні ризики і проблеми, що постануть не тільки завтра, а й на період після 2020 року, а можливо, і в подальшому. Вже зараз є цікаві проекти, пов’язані із структурною перебудовою нашої економіки, із зобов’язаннями по Кіотському протоколу, глобальними кліматичними змінами та активізацією інноваційної складової . Середньострокові завдання ставляться амбітні, але для реального погляду у більш далеку перспективу необхідно знати хоч приблизно, якою має бути національна економіка в 2030 році. Рухатися хаотично, покладаючись на випадок, не можна.

— Хто вас у цьому підтримує?

— Хочу зазначити, що розуміння є, особливо з боку прем’єр-міністра. Крім усього того, що визначено програмою діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не політиків», ми ставимо завдання з підготовки стратегії розвитку України на перспективу, до 2025 року, а також із відновлення середньострокового прогнозування. Мається на увазі визначення ключових пріоритетів на середньострокову перспективу, під які формуватимуться відповідні фінансові зобов’язання уряду, що знаходитиме своє вираження у відповідних державних програмах, а також у програмах розвитку окремих галузей та регіонів.

— Чи означає це, що Мінекономіки за Данилишина стане держпланом?

— Я не хотів би, щоб це був Держплан у старому розумінні, коли планування часом «зашкалювало» за всі розумні межі. Але налагодити ефективну систему прогнозування — це для мене принципово. Тому що це головна функція, яку ми маємо виконувати досконало і яка на сьогодні майже втрачена. Плюс буде посилено роль міністерства у визначені рентної політики і системи природокористування загалом.

Багато що має буде зроблено на зовнішньоекономічному напрямку, хочемо налагодити ефективну систему, пов’язану із нарощенням експортного потенціалу, особливо високотехнологічного екс­порту, і з гармонізацією зовнішньої торгівлі в цілому. Нас не влаштовує агресивне входження на український ринок іноземних вироб­ників за допомогою «сірих» схем.

У мене вже були зустрічі з керівниками наших торгових представництв за кордоном, зустрічі з представниками торгово-промислових палат, які діють в Україні. Та політика, яка сформувалася на сьогодні, є недієвою. Дано доручення вивчити німецький досвід зовнішньоекономічної політики, а також досвід інших країн, що демонструють ефективну політику.

— Криком душі ваших попередників біля керма міністерства завжди було те, що уряд фактично нехтував програмами соціально-економічного розвитку України. Програму змушували підганяти під бюджет, хоча годилося б навпаки. Що вам дає підстави вважати, що цю хибну практику вдасться подолати, що ви переборете Мінфін?

— Не думаю, що когось треба переборювати. Головна стратегія — це розподіл обов’язків і формування конструктивної співпраці. У кожного свої завдання, які треба вирішувати узгоджено і своєчасно, а ще краще — працювати на випередження. Адже на внутрішні економічні процеси впливають численні зовнішні і внутрішні шоки, які треба передбачати, на які треба адекватно відповідати, мінімізуючи негативні наслідки. На жаль, у минулі роки Міністерство економіки на деяких напрямках втратило свою генеруючу функцію — не стільки у виборі пріоритетних завдань та розробці разом з іншими міністерствами і відомствами плану заходів, скільки у можливості ув’язки всього пакета заходів і особливо цільових державних програм із їх фінансовим забезпеченням.

— Що ви маєте на увазі?

— Візьмімо розробку та реалізацію державних цільових програм. Незважаючи на те, що державну стратегію розробляє і узгоджує Міністерство економіки, і під його контролем вона реалізується, розподіл коштів під такий важливий стратегічний компонент, як державні цільові програми, передано зовсім іншому відомству. Нам можуть сказати, що це — вияв партнерства. Однак якщо ми відповідаємо за це стратегічне завдання, то повинні мати й відповідні можливості для його вирішення.

Саме за такої розпорошеності повноважень і виходить, що в Україні є понад 200 державних програм, включаючи програми розвитку регіонів, галузей економіки і сфер суспільного життя, пакет яких формується без належного узгодження із ключовими пріоритетами держави, а фінансується вибірково. Тепер увесь пакет програм має бути переглянутий та узгоджений із стратегічними цілями держави.

— Таке враження, що ми повернулися в 2000 чи 2001 рік і розмовляємо з Василем Васильовичем Роговим. І, як і сім років тому, в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» йдеться про ті самі плани: програм багато, треба їх оптимізувати. А можливо, слід нарешті наважитися на кардинальний крок і замість двох сотень програм залишити десять?

— Десяти, на мій погляд, буде замало. Так можна разом із водою виплеснути багато чого важливого і раціонального. Ми спочатку розберемося. Вважаю, в міністерство нині приходять такі фахівці, яким це під силу.

Передусім необхідно узгодити із громадянським суспільством державні пріоритети на середньо- та довгострокову перспективу. От під ці пріоритети ми і порозкладаємо існуючі програми і подивимося, що доцільно залишати, а що недоцільно. Ніде правди діти, багато з них формувалися з лобістських мотивів — «звідси взяти, туди поставити», а реальної віддачі немає. Якщо проаналізувати, то ми побачимо дублюючі заходи в семи-десяти програмах; наявність великої кількості дрібних програм, які доцільно об’єднати в одну; багато з програм переходять із року в рік і не фінансуються і таке інше.

А щодо Василя Васильовича… До мене в цьому кабінеті був не тільки він, а й В.Масол, інші міністри. То в мене є думка взяти з їх досвіду все, що було гарного, і рухатися далі.

— А структуру міністерства перекроювати будете?

— Неважко зараз намалювати нові «квадратики» і все «оптимізувати». Будемо раціонально використовувати ту структуру, яка склалася, хоча деякі напрямки посилюватимемо і працюватимемо у тісному партнерстві з наукою. В Україні створено велику наукову школу — як із макроекономіки, так і з конкретних напрямків економічного розвитку. Уже проведено цілий ряд круглих столів, ділових зустрічей з провідними економістами країни, на яких висловлювалася готовність до співпраці.

— От ви намагаєтесь вибудувати систему пріоритетів на нинішній рік і на перспективу. Чи не можна про це трохи детальніше?

— Презентуючи урядову програму «Український прорив: для людей, а не політиків», я констатував критичні відставання, що склалися порівняно з іншими країнами світу. Наприклад, продуктивність праці в Україні становить 30% від продуктивності праці країн Європейського Союзу. Рівень середньорічних загальних доходів приблизно в 38,4% господарств нижчий від прожиткового мінімуму. За індексом людського розвитку ми перебуваємо на 76-му місці, тоді як Росія — на 67-му, Білорусь — на 64-му, Казахстан — на 73-му. За даними Всесвітнього економічного форуму, Україна має найнижчі рейтинги за якістю інституцій. Наприклад, етична поведінка компаній — 138-ме місце, захист прав власників — 118-те, в тому числі міноритарних власників — 128-ме місце, прозорість ухвалення урядових рішень — 119-те, незалежність судової системи — 111-те, тягар державного управління — 104-те. Можна перелічувати й далі…

Звідси — й проблеми, які мають нас хвилювати найбільше. Це — проблеми втрати людського капіталу, зокрема в науці, освіті та охороні здоров’я. Проблеми значної технологічної відсталості, зокрема низької інновативності суб’єктів ринку, відсутність належної кооперації між наукою та виробництвом, низька культура управлінських процесів і багато-багато іншого. Програма уряду спрямована на ліквідацію критичних відставань України від розвиненого світу і, відповідно, на зменшення розриву у стандартах життя.

Щодо пріоритетів міністерства, то ми вийшли на п’ять пріоритетів нинішнього року. Перший — вступ до СОТ і започаткування створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Другий — визначення пріоритетних державних цільових програм та посилення контролю за їх реалізацією. Наголошую — контролю. Третій пріоритет — забезпечення реалізації державної політики розвитку фондового та страхового ринків, зокрема щодо захисту прав міноритарних акціонерів, належного функціонування біржового ринку та переходу прав власності на цінні папери, розробка концептуальних засад розвитку страхового ринку. Четвертий — створення сприятливого регуляторного середовища для підприємництва. І, нарешті, п’ятий пріоритет — формування ефективної рентної політики. Маю вам сказати, що це досить цікавий, мало опрацьований, навіть дискусійний напрямок в нашій економічній науці.

— То яких змін можна очікувати в рентній політиці?

— Існують різні підходи і до самої рентної політики, і до способів отримання ренти. Я вважаю, що рентна політика в нашій державі потребує серйозного обгрунтування. Адже якщо систему національного багатства оцінити в 100%, а природні ресурси — приблизно в 54%, то рентна складова в бюджеті має бути вагомішою за існуючий показник. Звичайно, оцінки є різні, однак очевидно, що рентна складова є недостатньою і держава як фактичний власник недостатньо отримує від того, чим вона насправді володіє. А фактично рента більшою мірою привласнюється посередниками — людьми, які на це не мають жодного права.

Переконаний — треба наводити порядок в усіх сферах, пов’язаних з природними ресурсами, і взагалі кардинально змінювати систему природо- та ресурсокористування в нашій країні. Як спеціаліст з економіки природокористування, вважаю, що час значно посилювати цей напрямок…

— Чи означає це, що Мінекономіки спробує перебрати на себе функції з ліцензування використання надр?

— Я не хотів би все зводити до ліцензування, бо воно є похідною від системи економічних відносин. Самі механізми реалізації рентної політики ще обговорюватимуться та конкретизуватимуться. Головне — сформувати таку економічну основу, яка дасть змогу забезпечити у цій сфері раціональність і прозорість, тобто, як неодноразово зазначала прем’єр-міністр України, створити єдині правила гри для всіх, які просто не залишать місця для жодних тіньових схем.

— А як усе це реалізувати на практиці? Як подолати опір зацікавлених структур, чиї інтереси тим чи іншим чином можуть бути представлені у Верховній Раді та уряді? Як добитися виділення тих чи інших ресурсів?

— Загальновідомо, що будь-яка ідея є ідеєю, доки вона не оволодіває масами. А з Міністерством фінансів з усіх питань ми досі знаходили досить дієвий компроміс.

— Наприклад, у чому? Бюджет-2008 приймався без програми соціально-економічного розвитку України. Де ж компроміс?

— Бюджет приймався без програми соціально-економічного розвитку не тільки на цей рік. Нині тривають узгодження з конкретних питань. Ми працюємо в робочому режимі.

— Вас ображає думка експертів про те, що в програмі уряду немає конкретики, а є популізм? Чи сприймаєте ви цю критику як об’єктивну, чи готові виправитися?

— Я не згоден. Починаючи приблизно з 2000 року я як експерт брав участь у розробці багатьох програм діяльності уряду. Програма діяльності уряду — документ передусім політичний, в якому закладаються основні напрями і, відповідно, бачення перспектив розвитку на певний період. Там містяться ключові напрямки політики уряду, які забезпечуватимуть цей розвиток.

— Опоненти урядової програми кажуть, що в ній немає жодних конкретних планів і термінів, відповідно, немає за що питати.

— Це не так. Адже слідом за політичною програмою діяльності уряду ітиме чіткий план дій, з конкретизацією тих чи інших завдань. По деяких ключових напрямках, зокрема щодо підвищення інвестиційної активності, є конкретні пропозиції, їх оприлюднено на сайті Кабінету міністрів і уряд уже починає їх реалізовувати. Конкретика — це щоденна робота уряду за певними напрямками.

— То показники діяльності уряду невдовзі десь можна буде побачити?

— У плані дій уряду. Він уже готується і, сподіваємося, буде оприлюдне­ний невдовзі після прийняття урядової програми Верховною Радою. Ми працюємо, щоб так і сталося. А як буде насправді — побачимо.

— Що нам готує життя на СОТівському напрямку? 5 лютого питимемо шампанське за вступ України до цієї організації?

— 26 січня у мене була зустріч із представниками нашої делегації, яка працювала в Женеві. Фактично все підготовлено, щоб у термін, про який ви сказали, підписати відповідні документи. Слід мати на увазі, що сьогодні існуючий рівень тарифного захисту більш як на 80% відповідає рівню тих зобов’язань, які взяла на себе Україна в рамках переговорного процесу щодо вступу до СОТ. Середньоарифметична ставка ввізного мита діючого Митного тарифу — 6,5%, кінцево зв’язаного рівня в рамках приєднання до СОТ — 6,28%. Тобто Україна вже нині практично працює за правилами СОТ.

— А 20% стосуються кого? Яких галузей?

— Зараз іде опрацювання по певних моментах, і я поки що не хотів би акцентувати на цьому увагу. Як ви знаєте, угодами СОТ передбачено розгалужений механізм захисту внутрішнього ринку: спеціальні захисні заходи у разі різкого зростання імпорту, антидемпінгові заходи в разі імпорту за демпінговими цінами, компенсаційні заходи у випадку субсидованого імпорту і захисні заходи в разі погіршення платіжного балансу країни. Сьогодні захист інтересів вітчизняних виробників в Україні здійснюється відповідно до діючого законодавства в цій сфері. Але, звичайно, наші підрозділи ведуть інтенсивний моніторинг у цьому напрямку.

— Ми багато чули про план антиінфляційних заходів уряду. Чи не могли б ви його конкретизувати?

— Є різні оцінки тих процесів, які мали місце в Україні. Існує своє бачення і в Міністерства економіки. Гадаю, і для читачів не секрет, що інфляційні тенденції 2006—2007 років мають насамперед структурний характер. Слід сказати, що поряд із відомим підвищенням ролі зовнішніх цінових чинників, які збільшили витрати вітчизняних виробників, великий внесок у закручування інфляційної спіралі справило зростання запозичень з боку населення у банків. Обсяги кредитів фізичним особам зросли за рік на 97%. Загалом чисті позики населення становили торік понад 10% від валового внутрішнього продукту, і левову їх частку було використано на споживчому ринку. Такого сплеску позичання з боку населення в історії України ще не було.

Не слід також відкидати і внутрішні системні інфляційні чинники, пов’язані передусім із низькою факторною продуктивністю національної економіки. Йдеться і про продуктивність праці, енергоефективність, і загалом про порівняно велику ресурсомісткість. У поєднанні із низькою якістю управління це веде до надолуження і втрати ринкових вигод підвищення ціни.

— Та всі ми вже знаємо, що прискорення інфляційних процесів стало результатом дії багатьох чинників...

— Однак слід було б іще згадати про відсутність системних реформ у сільському господарстві. Потрібно враховувати і значне зростання цін на сільськогосподарську продукцію, продукцію харчової промисловості на світовому ринку, що формувало додатковий інфляційний тиск на внутрішньому ринку.

Внутрішній ринок отримав як зовнішні сигнали на зростання цін, так і внутрішні — з боку попиту, що було підтримано підвищенням рухливості у 2007 році відповідних монетарних агрегатів. Звичайно, в 2008 році інфляційні процеси відбуватимуться за ниж­чою траєкторією, ніж у 2007-му.

— Але завдяки чому, Богдане Михайловичу? Ми вже звикли, що в питаннях інфляції Кабмін традиційно переводить стрілки на Національний банк. І Мінекономіки в цьому сенсі має підтримувати уряд, це зрозуміло. А от як реально подолати сплеск цін? Тимошенко сказала, що буде пакет антиінфляційних заходів…

— Такий пакет є. Він має конкретний характер. Але заходи повинні бути чітко структуровані, це має бути чітка спільна політика уряду та Національного банку.

— Ви згадали про незавершеність аграрних реформ. Ваша особиста точка зору — земля в Україні має бути у вільному продажу чи ні?

— До земельної політики і комплексу формування земельних відносин треба підходити дуже виважено і обережно. Ми знаємо, що досі фактично не розроблені закони та нормативно-правові акти, які стосуються оцінки земель, формування земельного кадастру, що дадуть змогу ввести процес у нормальне, цивілізоване русло.

— Роками про це говоримо, однак зараз нас цікавить інше. Є дві точки зору: оренда землі або вільна купівля-продаж. Ви до якої схиляєтеся?

— Я зупинився б на політиці орендних відносин.

— Читачам було б цікаво почути думку міністра Данилишина і з іншого питання. Кошти від приватизації мають іти вкладникам Ощадбанку чи на якісь інвестиційні цілі?

— Ефективні механізми інвестиційної політики дуже важливі. Економіка потребує кардинальної модернізації, і це записано в програмі діяльності уряду. Ви знаєте, яким є зношення основних фондів в українській промисловості. Тут терміново треба вживати дієвих заходів.

— Попередній уряд намагався, і навіть більшою мірою — бо не було такого, як нині, сплеску інтересу до соціальних стандартів. Але не вдалося. У чому проблема?

— Треба навести порядок у господарюванні усіх учасників ринку, вивести економіку з тіні і розблокувати механізми реального вкладення коштів у розвиток окремих галузей.

— У вас є своя точка зору на ситуацію в сфері державних закупівель? Ця сфера є для вас пріоритетною?

— Ця тема цікавить не тільки мене, вона цікавить усе суспільство. Я вважаю, що перекоси були спричинені вступом у дію в березні 2007 року змін до тендерного закону. Так, порядок у системі закупівель наводити було необхідно, але ж не шляхом залучення до тендерних процедур тих структур, які до них не мають жодного стосунку.

Що ж до Міністерства економіки, то, на мій погляд, йому потрібно повернути ту роль, яку воно відігравало в системі тендерних закупівель. І працювати дієво з Тендерною палатою

— Перебуваючи в Давосі, президент перейнявся світовою кризою, сказав, що уряду та Національному банку треба терміново розробити антикризову програму, яка мінімізувала б в Україні наслідки обвалів на світових фондових ринках. Наскільки актуальною ви вважаєте цю проблему?

— Якщо є доручення, їх треба виконувати.

— Ваше призначення в Мінекономіки пов’язують із вашим знайомством з паном Гайдуком.

— Під час роботи в Раді з вивчення продуктивних сил НАНУ я мав нагоду попрацювати з багатьма політиками, вченими, державними діячами. Свого часу був причетний до розробки програми науково-технічного розвитку Донецької області, керівником якої був Віктор Янукович. Я мав стосунок і до багатьох програм діяльності уряду, працював із багатьма політиками, зокрема в Раді конкурентоспроможності, де є цілий ряд відомих діячів, зокрема і Віталій Гайдук. Вважаю його однією з найперспективніших політичних фігур.

— А хто вас запросив до уряду?

— Юлія Володимирівна. Вона поста­вила мені завдання — зробити з Міністерства економіки штаб економічних реформ.

— За якими критеріями ви вибираєте заступників?

— За професійністю. Ви, мабуть, погодитеся, що Ірина Крючкова — це один з найкращих макроекономістів України. Валерія П’ятницького я, безумовно, залишаю, бо ніхто краще за нього не розбереться в питаннях СОТ. Перший заступник Сергій Романюк опікується питаннями регіонального розвитку економіки. Ще один перший заступник Анатолій Максюта добре знає фінансову систему, довго працював у Міністерстві фінансів, а нам треба врівноважувати баланс між Мінфіном і нашим міністерством. Валерієві Мунтіяну я повністю довірив питання економіки військово-промислового комплексу. Хоча є Міністерство оборони, ми хочемо і в себе сформувати напрямок економічної безпеки.

— А чим займатиметься Віктор Пантелеєнко, донедавна — віце-президент консорціуму «Індустріальна група»?

— Проблемами реального сектора економіки — промисловості, транспортної системи. А також зв’язками Міністерства економіки з іншими центральними органами влади.

— Кількість заступників будете зменшувати?

— Поживемо — побачимо.

Об’єктивка «ДТ»

Богдан Михайлович Данилишин народився 6 червня 1965 року в с.Церківна Долинського району Івано-Франківської області.

Закінчив Тернопільський державний педагогічний інститут, аспірантуру та докторантуру Ради з вивчення продуктивних сил НАНУ.

Доктор економічних наук (1997), професор (2003), член-кореспондент НАН України (2004).

Викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті державної податкової служби, Національній академії держуправління при президенті України.

Автор понад 150 наукових праць, у тому числі 18 монографій, з формування сучасної регіональної політики, економіки природокористування та розвитку продуктивних сил України.

Під науковим керівництвом Б.Данилишина було розроблено програму розвитку малих міст України. Брав участь у розробці Концепції державної регіональної політики, Генеральної схеми планування території України.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом», Почесною грамотою Кабінету міністрів.

До обрання міністром економіки очолював Раду з вивчення продуктивних сил НАНУ. На посаду міністра призначений 18 грудня 2007 року.