Закарпаття, Львівщина, Сумщина... Далі — скрізь?

З часу першої публікації «ДТ» про масовий імпорт у Закарпатську область угорських промислових відходів минуло майже три місяці. Відтоді кількість статей і телерепортажів як в обласних, так і в загальнонаціональних ЗМІ обчислюється десятками. Журналісти угорського телебачення і преса неодноразово приїжджали, щоб показати співвітчизникам неподобства, творені за участі угорської фірми. Реагуючи на публікації в ЗМІ, звернення народних депутатів і місцевих органів влади, обласна та Генеральна прокуратура зайнялися питанням увезення на територію України 4 тисяч тонн промислових відходів 1-го класу небезпеки. У червні Президент України своїм розпорядженням створив Міжвідомчу державну комісію з перевірки поводження з відходами і небезпечними хімічними речовинами, незаконно завезеними на територію України з інших держав. Очолив комісію перший віце-прем’єр Анатолій Кінах, до її складу ввійшли заступники міністрів, котрі представляють МОЗ, Мінприроди, МЗС, МВС, МНС, а також СБУ, ГПУ, Державну митну службу, Державну прикордонну службу, Держкомітет із питань земельних ресурсів і Держкомітет з питань будівництва й архітектури.

Така увага до проблеми з боку влади мала принести закарпатцям відчуття заспокоєння. Але не принесла: як лежали мішки з чорним смердючим порошком, так і лежать — на території кількох підприємств міста Берегового, у центрі села Велика Бакта (тут відходи частково перепакували в нові мішки), у кар’єрі поблизу села Мужієвого, на території цегельного заводу в селі Боржава. У селі Шом 20 тонн відходів лежать на території школи! До цього року більшість людей, які живуть по сусідству з небезпечним матеріалом, не знали, із чим мають справу. Деякі селяни навіть прийняли порошок за добриво і «підгодовували» ним свої городи. Нині про «Премікс» знають практично всі.

У червні в Берегове приїхала спеціальна комісія, у складі якої був і начальник державного управління екології та природних ресурсів у Закарпатській області Михайло Садоха. Реакція головного обласного еколога на проблему була щонайменше дивною. На засіданні спецкомісії новопризначений начальник (Михайло Садоха до свого призначення «на екологію» 30 років працював у органах МВС, під час президентських виборів працював у штабі Януковича під керівництвом Андрія Клюєва і координував кампанію Віктора Федоровича в Закарпатті) став стверджувати, що преса даремно здійняла такий галас навколо відходів. Адже «Премікс» — це хоч і відходи виробництва (а не сировина, як стверджує їхній номінальний хазяїн, директор фірми «Озон» Йосип Гал), але не такі вже й небезпечні. При цьому Садоха посилався на відсутність результатів експертизи в обласній прокуратурі.

Про те, що в обласному управлінні екології проблему «Премікса» особливо небезпечною не вважають, можна судити і з сайта цього відомства. У розділах «Основні екологічні проблеми Закарпатської області» й «Екологічні проблеми Берегівського району» про тисячі тонн угорських відходів жодного слова... Розв’язувати ж проблему хочуть простим шляхом — зібрати всі розкидані по Берегівщині «склади» і вивезти їх на колишню військову базу біля лісового урочища Рафайлове. Природоохоронні служби району дають згоду. Але її не дають жителі села Рафайлове та сусідніх сіл, які встановили чергування на дорозі до бази. Селяни зібрали 343 підписи під зверненням до Президента України, котрого як гаранта Конституції просять захистити їхнє право на чисте довкілля. А щоб не було спекуляцій стосовно небезпеки чи безпеки порошкоподібної речовини під назвою «Премікс», старший науковий співробітник Закарпатського інституту агропромислового виробництва Михайло Бабидорич відібрав на звалищі в центрі села Велика Бакта три проби порошку і відправив його на дослідження в Інститут екогігієни та токсикології ім. Л. Медведя. Результати експертизи, відправлені в Генпрокуратуру, підтвердили: речовина є надзвичайно небезпечною, перевищення в ній важких металів становить: нікелю — у 8 разів, свинцю — у 3—8, хрому — у 40—50, цинку — у 220, міді — у 1000 разів. Тож жителі сіл навколо колишньої військової бази недаремно не хочуть приймати відходи на «тимчасове» зберігання.

7 липня жителі Великої Бакти (села, в центрі якого лежить найбільша відома партія відходів — 180 тонн), за підтримки місцевого відділення Партії зелених і партії «Правозахист», провели біля будинку Берегівської райдержадміністрації мітинг із вимогою якомога швидше вивезти відходи, силами МНС провести дезактивацію забрудненої території, провести комплексне медичне обстеження дітей, а також покарати винних. Слід зазначити: за утилізацію однієї тонни таких відходів потрібно заплатити 14 тисяч гривень (а в Угорщині — приблизно стільки ж, але вже доларів). Відомим є перебування 500 тонн, невідомим — 3500 тонн. Можна уявити, яких зусиль докладають «імпортери», аби не платити.

Наприкінці червня із сенсаційними заявами виступив народний депутат, голова комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи Геннадій Руденко. На засіданні комітету він заявив про те, що з 2002 року з Угорщини під виглядом «сумішей для будівництва» у три області — Львівську, Сумську й Івано-Франківську — із метою утилізації було завезено великі партії гудронових залишків. За словами депутата, гудрони планувалося реалізувати в Придністровську Молдавську Республіку. Дмитро Скрильников, адвокат і виконавчий співдиректор Асоціації екологічного права (Асоціація ГУТА), кілька років вивчав скандальну справу «львівських гудронів». За його даними, 2001—2004 років у Львівську область увозили багато небезпечних відходів відомої в Центральній і Східній Європі нафтогазової компанії МОВ. Так, у липні—жовтні 2003 року ТОВ «ОСМА-Ойл» з Угорщини завезло 3 тисячі тонн котлових залишків малеїнового ангідриду і 3 тисячі тонн гудронових залишків. Перші були доставлені в місто Дрогобич (ВАТ «Прикарпатбуд»), а другі на Добротворську ТЕС. У жовтні 2003 року жителі Добротвора, дізнавшись, що на ТЕС спалюватимуть небезпечні речовини, вдарили на сполох. Члени організації «Екоправо-Львів» разом із представниками місцевої влади й тележурналістами потрапили на електростанцію в момент розвантаження відходів. У пробах, узятих із призначених до спалювання відходів, було виявлено значне (у 300—500 разів!) перевищення вмісту миш’яку й інших шкідливих речовин. Завдяки протестам громадськості, рішенням суду спалювання гудронів на Добротворській ТЕС було заборонено. Близько 3 тисяч тонн гудронових відходів залишилося на електростанції, половину з них (27 вагонів) так і не було розвантажено. Під час президентської кампанії, користуючись тим, що увага контролюючих органів була прикута до виборчого процесу, ТОВ «ОСМА-Ойл» вирішило розмістити завезене «добро» в інших місцях країни. У вересні—жовтні 2004 року частину вагонів із гудроновими залишками з Добротворської ТЕС було перевезено на територію ВАТ «Прикарпатбуд» (місто Дрогобич), а звідти за договором відходи відправили донецькій фірмі ТОВ «РегіонПромСойз». Гудрони дивним чином дістали коди нейтральних до навколишнього середовища бентонітів, і після такого алхімічного перетворення надійшли на станцію Зернове в Сумську область (одержувачем виступило ТОВ «РегіонПромСойз»). Насправді ж відходи навіть не перевантажували, просто змінювали коди і назву перевезених речовин. Вагони направляли в місто Середина Буда (Сумська обл.), на ВАТ «Середино-Будський завод металургійного устаткування». Як припускає Дмитро Скрильников, для спалювання в печах. Але спалені вони не були — після звернення юристів-природоохоронців було винесено розпорядження про заборону будь-яких робіт із завезеними матеріалами. За даними на кінець 2004 року, відходи знаходилися на території заводу.

2002—2003 років на Львівщину з тієї ж Угорщини від тих же експортерів було завезено близько 17 тисяч тонн нейтралізованих гудронових залишків. Покупцем виступило державне підприємство МВС України «Спецсервіс» (дивним сервісом, треба сказати, займалася міліція). Відходи планувалося спалювати на Миколаївському цементному заводі (Львівської області), а також реалізувати в Придністровську Молдавську Республіку на Рибницький цементний комбінат (РЦК). Однак при пробному спалюванні на Миколаївському цементному заводі виникли технічні проблеми, а РЦК відмовився від такої «сировини» після одержання партії в 15 вагонів (понад 900 тонн). Нині неспалені відходи зберігаються на промисловому майданчику, орендованому «Спецсервісом» у Роздольського державного гірничохімічного підприємства «Сірка» (біля Нового Роздола Львівської області). Гудрони містять також поліциклічні ароматні вуглеводні — украй шкідливі речовини, переважно вони належать до першого класу небезпеки. Під час зберігання, а тим більше спалювання, всі ці речовини можуть потрапляти в грунт, воду, атмосферу.

Те, що в період «розвиненого кучмізму» Україна стала привабливою для ділків, які збували в нашу країну відходи, не дивно. Країни, уражені корупцією, обов’язково стають ласими об’єктами для безсовісних закордонних бізнесменів, які намагаються за безцінь збути своє сміття. Тому перелік регіонів України, які потрапили до сфери незаконного ввезення небезпечних відходів, не обмежується чотирма вищезгаданими регіонами. У Дмитра Скрильникова є інформація, що так званий модифікатор по Дунаю ввозили в Одеську область, на Одеський цементний завод. Мабуть, там його і спалили. Список видів відходів також чималий. Вже відомі нам «Премікс» (відходи виробництва гальмових колодок, причому, за заявою генпрокурора Піскуна, у такій кількості, що можна говорити про відходи з усіх галузевих підприємств Європи), гудрони, забруднена формальдегідом деревна стружка, забруднений ртуттю склобій. За даними екоправозахисників, в Україну планували, а можливо, і здійснювали, увезення все з тієї ж Угорщини відходів газоочистки, білкового борошна й іншої гидоти.

Не може не насторожувати і факт надзвичайного інтересу західних інвесторів до українських цементних заводів. Є підозри, що їх цікавить не стільки саме виробництво цементу, скільки печі цих заводів. У вогні можна спалити багато різних, спеціально привезених «для прогресивних технологій» модифікаторів. До міських властей багатьох обласних і навіть районних центрів країни вчащають бізнесмени, які обіцяють допомогти розв’язати найгострішу для всіх населених пунктів країни проблему побутового сміття. Ненав’язливо накидається думка, що для потужностей заводу місцевого сміття буде замало, і можна буде допомогти підприємству імпортною «сировиною». Поки жоден із таких проектів реалізований не був. Скоріш за все, не тому що представники влади — патріоти, а через їхню жадібність — занадто багато хотіли чиновники за потрібні дозволи. Та ось корупцію обіцяють подолати, а інвестиційний клімат — помітно поліпшити. Чого тоді варто очікувати і що робити? Слово Дмитру Скрильникову: «Діяльність, мета якої — ввезення і знищення на території України відходів, має організований характер і поширилася на всю територію держави. У цей процес втягнуті іноземні й українські підприємницькі структури. ...Незадовільна система контролю за транскордонним перевезенням відходів і корупція серед чиновників дають можливість спритним ділкам застосовувати вже давно випробувані в країнах третього світу схеми ввезення небезпечних відходів і отримувати надприбуток за рахунок безпеки та здоров’я людей. Ми сподіваємося, що цього разу Генеральна прокуратура проведе ретельне розслідування і доведе його до кінця. Окрім притягнення винних до відповідальності, також важливим залишається питання стосовно долі вже завезених відходів. В Україні необхідно створити ефективний правовий механізм запобігання та контролю за ввезенням на територію держави небезпечних відходів, щоб запобігти таким випадкам у майбутньому».