Зростання цін на продукти харчування в усьому світі і в Україні

Зростання цін на продукти харчування непокоїть кожного в усіх країнах світу. Ціни на продукти харчування внаслідок інфляції зросли з 5,6% в 2006 році до 13,8 — у
2007-му в державах, що недавно стали членами Європейського Союзу, і з 6,5 до 20,3% — у державах СНД із середнім доходом. В Україні ціни на продукти харчування за останні 12 місяців підвищилися на 49,2%, у результаті чого загальні темпи інфляції зросли більш як на 30% за рік, тобто досягли найвищого рівня від часів 90-х. Чому це відбувається? Як уряди країн, зокрема й України, повинні реагувати на цю проблему, аби розв’язати її, особливо в плані допомоги найбільш уразливим групам населення?

Україна має давні традиції як один із найбільших у світі виробників пшениці. Ціни на пшеницю на міжнародних ринках зросли більш як на 180% за останні три роки і на 120% — лише за минулий рік. Ціна на рис, який є основним продуктом харчування для мільярдів людей в інших частинах земної кулі, підвищилася на 75% лише за два місяці. Таке зростання створює особливі проблеми для найбідніших країн і для найбідніших груп населення навіть у достатньо заможних країнах.

В окремих країнах бідні верстви населення витрачають на харчування до 75% свого доходу. За оцінками Світового банку, підвищення цін на продукти харчування загрожує звести нанівець здобутки, досягнуті у зменшенні бідності в кількох країнах впродовж останнього десятиліття. Приміром, у Молдові зростання цін на продукти харчування на 5% може призвести до збільшення рівня бідності на 2—3%. Багато країн зіткнулися з перспективою соціальних заворушень, у деяких з них уже мали місце бунти — через підвищення цін на продукти харчування.

Загалом є три причини, що зумовлюють зростання цін на продукти харчування, а саме: підвищення попиту на продукти харчування в глобальних масштабах у результаті поліпшення загального добробуту, підвищення цін на енергоносії та відвернення значної частини сільськогосподарської продукції на виробництво біопалива. З-поміж зазначених причин для України особливо важливим є зростання цін на енергоносії. Україна давно мала доступ до значною мірою субсидованих енергоносіїв, і це один із чинників, завдяки якому її економіка є однією з найбільш енергоємних у світі. Зростання цін на енергоносії спричиняє підвищення цін на продукти харчування, бо подорожчання енергоносіїв призводить до збільшення витрат на добрива, транспортування та зберігання сільськогосподарської продукції.

Зрослі суми рахунків за опалення створюють додатковий тиск на вже напружені бюджети домогосподарств. Вплив подорожчання відчувають на собі й автомобілісти: бензин тепер в Україні коштує рекордно дорого — до 6 грн. за літр. До того ж існує ризик подальшого зростання цін на нього. Хоча ціна, яку Україна платить за імпорт природного газу, зросла за два роки більш як утричі, вона залишається на рівні, що становить лише половину ціни на газ на міжнародних ринках. Отже, Україна має розв’язати подвійну проблему — пристосуватися не лише до переходу на світові ціни на енергоносії, а й до істотного зростання цін у глобальному масштабі.

Нещодавно президент Світового банку Роберт Б.Зеллік закликав прийняти Новий курс Глобальної продовольчої стратегії. Цей новий курс має бути спрямований не лише на вирішення проблеми голоду і недоїдання, доступу до продуктів харчування та їх постачання, а й на певні взаємопов’язані чинники, що стосуються енергоносіїв, врожайності сільськогосподарських культур, зміни клімату, інвестицій, відсторонення жінок та інших груп населення на узбіччя суспільного життя («маргіналізації»), економічної гнучкості та зростання. Продовольча політика повинна привернути увагу політичних кіл на найвищих рівнях, бо жодна країна або група країн не в змозі протистояти цим взаємопов’язаним викликам.

То що ж можна зробити? На міжнародному рівні Роберт Зеллік закликав до дій на кількох фронтах, особливу увагу приділивши найбільш уразливим країнам. По-перше, міжнародна спільнота має надати 500 млн. дол. США (саме така сума необхідна, за оцінкою фахівців Світової продовольчої програми ООН) для задоволення невідкладних потреб. По-друге, необхідно розширити програми в рамках системи мінімального соціального захисту та подання соціальної допомоги. Вразливим групам населення слід надавати цільову грошову допомогу. По-третє, більше коштів необхідно вкладати в сільське господарство. Наприклад, Світовий банк протягом наступного року вдвічі збільшить обсяги кредитування для сільського господарства африканських країн, що лежать на південь від Сахари. І по-четверте, потрібно значно збільшити фінансову підтримку для задоволення короткострокових потреб з метою сприяння виробництву продуктів харчування, їх зберіганню та розподілу.

Україна, як і всі країни, повинна виробити свої підходи до розв’язання цієї проблеми відповідно до власної специфіки. По-перше, вельми важливо спрямувати макроекономічне управління — фіскальну і грошово-кредитну політику — на боротьбу з інфляцією, так, щоб не втратити досягнутих з такими труднощами здобутків українських урядів, що змінювали одне одного з кінця 90-х років. По-друге, як один із значних світових виробників пшениці, Україна має нагоду отримати вигоду від нещодавнього зростання цін і водночас посприяти збільшенню глобальних поставок зерна. У цьому сенсі обмеження експорту для зниження цін на внутрішньому ринку зовні хоч і видається привабливим, однак може ще більше підірвати сільське господарство, не давши йому змоги повністю розгорнути свій потенціал в Україні через обмежений доступ до більш вигідних світових ринків.

По-третє, у часи економічної непевності в усьому світі як ніколи важливо прискорити реформи, необхідні для реалізації економічного потенціалу України, в тому числі і в сільському господарстві. І наостанок, вельми важливо підвищити ефективність цільової соціальної допомоги та соціальних виплат найбільш уразливим групам населення.