Золоті не лише яйця: ще один продукт б'є цінові рекорди в Україні

Наприкінці жовтня вітчизняний споживач уперше з лютого побачив зниження цін на звичайнісіньку цибулю. Погодьтеся, на тлі цінників, що змінюються лише в напрямку вгору, наче дрібниця, але ж приємна. Тим більше що цибуля протягом усього сезону утримувала статус «овоч-рекордсмен» — понад 30 грн за кілограм.

Нарешті до магазинів надійшов урожай від фермерів, спитаєте? З одного боку, це так, а за фактом — ні. Бо сьогодні сегмент цибулі «танцюють» імпортери. Саме вони в найближчі місяці визначатимуть цифри на ціннику на локальному ринку.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Стало відомо, як змінилася ціна на борщовий набір в Україні

Безпрецедентний імпорт

Отож Україна почала активно завозити цибулю на внутрішній ринок для задоволення своїх потреб. Цьому овочу ніхто в Україні не складає од і не співає дифірамбів, бо це не пшениця, гарно росте не тільки на полях Херсонської області. Зате цибулю поважають у світі. За даними FAO, цибулю вирощують щонайменше в 175 країнах. Це більш як удвічі перевищує кількість країн, що сіють пшеницю.

Уже за дев’ять місяців 2022 року Україна імпортувала 76 тис. тонн цибулі на 46 млн дол. Зокрема, в серпні імпорт цибулі становив 4,8 тис. тонн, а от у вересні зріс до 11,39 тис. Цифри за жовтень, швидше за все, будуть ще більшими.

Порятунок імпортом — це не лише наслідки повномасштабного вторгнення. Це вже свого роду майже закономірність. Мало хто пам’ятає, але навесні 2019-го акурат на Великдень ціни на цибулю стрибнули вдвічі — до 40 грн/кг. Тоді також активне ввезення ріпчастої вирівняло ситуацію.

Нагадаю, що за 2019 рік Україна імпортувала 84 тис. тонн цибулі, тоді як 2018-го — 18,9 тис., а 2017-го — 8,2 тис. тонн. Щоправда, досить помітним був імпорт ріпчастої 2014 року — 37,8 тис. тонн, 2011-го — 34,5 тис.

А за результатами поточного року, імпорт цибулі перевищить 100 тис. тонн, що є безпрецедентним показником. Понад те, цибулю активно ввозитимуть і в першій половині 2023-го.

Чому імпорт? Бо рано чи пізно ціна досягає того рівня, коли завозити стає вигідно. Другий момент, на який варто звернути увагу, — діалог чи відсутність такого між ритейлом і фермерами. Адже торговельні мережі завжди мають готовий рецепт наповнення своїх полиць продукцією — імпорт.

Парадокси аграрного кварталу

На українських чорноземах росте все. Однак споживач уже давно звик до єгипетської картоплі наприкінці зими — навесні, до турецьких томатів, китайського часнику. Список можна продовжувати, особливо коли йдеться про групу овочів закритого ґрунту. Але щоб урожай звичайних овочів — ріпчастої цибулі, моркви, буряку, капусти — викликав колапси на внутрішньому ринку?.. Однак маємо те, що маємо.

Констатуємо, що наразі український борщ уже не можна назвати на 100% українським, бо як мінімум у ньому то тут, то там попадатиметься імпортна цибуля. Чому цибуля?

Це показовий приклад того, що овочівництво зможе цивілізовано розвиватися, а учасники ринку відчуватимуть задоволення, коли буде дотримано низки умов. Заїждженою фразою «ринок усе відрегулює» тут не відмахнешся.

Найбільша біда вітчизняного аграрія в тому, що він уміє вирощувати, а от що саме посіяти/посадити, в якій кількості, чи вдасться заробити, — про це заздалегідь мало хто думає. Ці питання виникають уже після, тобто коли сам, сусід, кум, зрештою, все село посадили картоплю, а забули про цибулю. Так, українці не французи і цибулевий суп не щоденна страва на столі, але, погодьтеся, сало без цибулі — щось воно не те. Проблеми сегменту цибулі можна списати на війну, але це один із чинників, а не основна причина.

Гірка статистика

Останні кілька сезонів завдяки високим цінам на зернові ці культури приваблювали дрібних фермерів набагато більше, ніж овочі. Хоч з якого боку подивися, ринкові ризики та втрати врожаю зернових на порядок нижчі. Відтак, ліквідність сегменту овочів в Україні завжди під питанням.

Зазвичай українські аграрії щороку вирощують близько мільйона тонн цибулі. Причому виробництво — прерогатива індивідуалів, дрібних фермерів, подекуди середняків. Так звані аграрні холдинги не витрачають свого часу та ресурсів на такі дрібниці, як цибуля, морква чи буряк. Ще одна особливість — значна амплітуда коливань обсягів виробництва, а відтак, і цін.

Після початку повномасштабного вторгнення всі учасники аграрної спільноти розуміли, що нюанси з овочами-фруктами обов’язково будуть. За різними оцінками, 60% господарств Херсонської області, яка забезпечує третину врожаю цибулі, постраждали через війну. Майже 70% полів пошкоджено. Цієї осені Херсонщина — не край, де виріс чудовий урожай, а поля, де тривають криваві жнива.

Війна перекреслила плани багатьох фермерів на півдні. Однак переорієнтуватися на виробництво гіркої ризикнули небагато господарств з інших регіонів. Чому?

Почнемо з відсутності інформації про баланси ринку. Ніхто не хоче ризикувати та нести марні трати: виростити, аби потім продати за безцінь. Саме низькі ціни на цибулю в останні сезони змусили відмовитися від її вирощування найменш ефективних овочівників.

Більшість учасників ринку сходяться на думці, що сегмент цибулі є в поточному сезоні найпроблемнішим у «борщовому війську». Особливо на тлі несприятливої погоди, яка зумовила низьку якість цьогорічного врожаю. Фермери намагаються розпродати неякісну цибулю, яка починає проростати та швидко псуватися.

Водночас виробники лякають, що саме цибуля може грати першу скрипку навесні 2023 року в оркестрі борщового набору. Особливо зважаючи на ціни енергоносіїв у напівтемряві планових, екстрених, аварійних відключень електроенергії. Та ще й через призму недосконалої логістики, коли транспорт є, а водій десь там «на нулі».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вода та ліки від шлунку: що треба обов’язково купити в запас перед зимою

Гуляй, ціно

Динаміка цін на цибулю найкраще відображає всі парадокси овочевого сегменту. Як тільки фермери збільшують площі і збирають добрячий врожай, то ціни йдуть донизу. Як тільки трохи площі мінус або неврожай, то ціни вгору. Так і живемо.

Вельми показова в цьому плані історія 2019 року. Ціни на цибулю у роздрібній мережі досягнули піку за лічені дні в квітні-травні і становили подекуди 40 грн/кг. А от у грудні вони впали до 8,96 грн/кг. На першому етапі подорожчання, тобто навесні, ринок жив за рахунок імпорту, а вже потім підтягнулися місцеві фермери, які виростили цибулі так багато, що ринок обвалився.

Поточний 2022-й стартував із 14 грн/кг. А потім якось враз ціна виросла і трималася верхнього горизонту. Столичні маркети пропонували ріпчасту протягом березня—жовтня по 30 грн/кг. І от, нарешті, диво: цибуля почала дешевшати. Вперше за сезон. Ціна у 28,3 грн/кг у столичних супермаркетах проти 34–35 грн на початку жовтня — майже перемога. Питання з питань: чи надовго? Робити сміливі прогнози про те, що завтра буде обвал цін, не варто.

***

До появи ранньої цибулі врожаю 2023 року Україна залежатиме від поставок з інших країн. Чому не від місцевих виробників? Цікаве запитання. Відповідь на нього могли би дати люди, які координують аграрну політику, однак вони переймаються проблемами виключно «зернового коридору», а не задоволенням потреб внутрішнього ринку в продовольстві за прийнятними цінами. Проблеми фермерів, що спеціалізуються на овочівництві, мало кому цікаві. Особливо на рівні, де приймаються рішення. Це ж не ліквідний соняшник чи стратегічна пшениця.

До речі, пересічного споживача теж мало цікавить, хто та які рішення приймає чи як з’являється товар на полиці магазину. Питання, з яким відчиняють двері магазину, — скільки доведеться віддати за кілограм?

Можна погодитися з фермерами й малювати поруч із золотими яйцями золоту цибулю. Однак хочеться вірити в силу здорового глузду ритейлу. А ще в продуману політику тих людей, які мають портфелі та важелі впливу на забезпечення внутрішнього ринку продукцією за прийнятними цінами.

Більше статей Лариси Гук та Сергія Следзя читайте за посиланнями.