Змова невігласів

Наприкінці січня 2015-го було призначено голову та чотирьох членів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Це відправна точка початку командної, за їхніми особистими твердженнями, роботи чинної комісії. Шість років, а саме на стільки призначають членів НКЦПФР, — достатній термін, щоб продемонструвати гідні результати командної роботи. Звісно, проблеми, що заважають втілювати плани, були, є й будуть, але в тім і цінність менеджерів та управлінців, щоб, долаючи складнощі, досягати вимірюваних результатів. Як відомо, лише практика є критерієм істини, не будемо це ставити під сумнів. І найменше хотілося б говорити про персоналії, вони будуть мінятися буквально днями. Але ми хочемо, зосередившись на функціональному аналізі шестирічного «прогресу», нагадати, наскільки важливо, щоб в комісію прийшли дійсно грамотні візіонери.

НКЦПФР/facebook

Так сталося, що активізація дій навколо ринку капіталів збіглася із закінченням повноважень батьків-засновників філософії «відсутності фондового ринку». Тому нескладно зрозуміти свіжі сентенції прем’єра про те, що він вважає відсутність фондового ринку в Україні економічним злочином. Але, продовжуючи цю прем’єрську метафору, зауважимо: не менш складно зрозуміти, чому ж тоді очільник уряду обговорює зі «злочинцями» плани щодо подовження їх «злочинної» діяльності. Адже якщо ринку немає, то хто ж у цьому винен, окрім регулятора, який останні шість років мав би сумлінно працювати? Чи це рівень компетенції такий, чи просто змова невігласів біля керма?

Судіть самі. Індекс фінансового розвитку України становить 0,21, тобто на рівні Гондурасу (0,22), Суринаму (0,20), Белізу (0,21). При цьому рівень ВВП України суттєво вищий, ніж у цих країнах, а порівнянні з нами за рівнем ВВП країни мають індекси в межах від 0,30 до 0,44. Тобто потенціал для розвитку безмежний. Але досі, попри шість років реформ, 87% українського фінсектору — це банки. Частки інших гравців — краплина в морі, а фондовий ринок хоч якось тримається на плаву лише завдяки держоблігаціям, торгівля ними — це 97% усіх операцій, які на ньому відбуваються. З шести існуючих бірж хоч якось працюють дві, — на них припадає 99% вартості всіх укладених за рік контрактів. Чим займається решта, таємниця. Ми не будемо порівнювати себе із США, Японією чи Британією, ми порівняємо рівні капіталізації однієї відносно скромної за світовими мірками німецької біржі DB AG та усіх українських бірж разом: у німців — 2,3 трлн дол., у нас — 0,28 млрд. Прірва, якої ніхто навіть не намагався засипати за шість років, а потім лише констатував: ринку не існує.

НКЦПФР/facebook

Зате з моменту утворення такого органу, як НКЦПФР, тобто з 2011-го, й донині закріпилася тотальна підміна функцій регулятора фондового ринку. Він вирішив, що першочергове — це не регулювати, а займатися політикою. Ця проблема має два аспекти: функціональний і правовий.

Функціонально здійснювати неприродні, в даному випадку політичні, функції — це велика інституційна пастка для будь-якого органу регулювання. Це закріплює не притаманний ринковій економіці уклад. Створює інституційні проблеми її розвитку. Навіть боги нинішніх очільників регулятора — SEC (US Securitiesand Exchange Commission) — собі такого не дозволяють, зосередивши власну діяльність на контролі над дотриманням федеральних законів, що стосуються суто діяльності фінансових ринків.

І якщо попередні склади Нацкомісії займалися здебільшого регулюванням ринку на підставі закону, то нинішній склад органу, створеного у неконституційний спосіб (про що нижче), почав із «зачистки» ринку та перейшов безпосередньо до створення законодавства. Але чи буде якісним регулювання, якщо одночасно встановлювати для себе власні регуляторні повноваження?

Приведемо кілька цитат від регулятора на початку його бурхливої політико-законотворчої діяльності 2015 року: «Безумовно, ми поки дивимося, спілкуємося, враховуємо проблеми, працюємо з законом. І я впевнений, що до кінця року ми проведемо закон про деривативи»; «Закон про деривативи є одним з базових законопроєктів, який у нас на порядку денному... Я скажу чесно, сам його не читав, але люди, які з ним ознайомилися і яким я довіряю, кажуть, що він десь на 80% готовий, що його необхідно просто доопрацювати і прийняти».

У Кабміні, та й у президента, мабуть, забули, але саме уряд згідно з Конституцією забезпечує економічну самостійність України, здійснення внутрішньої політики держави, фінансової та інвестиційної політики, політики у сферах праці і соціального захисту, розробляє й виконує загальнодержавні програми економічного розвитку України.

Ба більше (це вже юридичний аспект справи), серед повноважень президента, передбачених Конституцією, ви не знайдете права призначати членів НКЦПФР і її голову, затверджувати положення про цей орган. Немає також повноважень здійснювати економічну політику, зокрема, «формувати політику щодо розвитку ринку цінних паперів», і делегувати будь-кому, органові або посадовій особі, такі повноваження. Це спадок ще Януковича — положення про НКЦПФР, ухвалене ним 2011 року, яке «дозволяє» президентові порушувати Конституцію.

І це вже запитання до чинного складу НКЦПФР: з якою метою, достовірно знаючи про підстави невідповідності Конституції власного призначення й статусу органу, створеного в неконституційний спосіб, ви накопичуєте мотлох із правових проблем? Знову змова невігласів?

Добре, припустимо, людей призначили для втілення добрих намірів. Які вони? Ідеї управляють людьми. Саме уявлення про те, якою має бути певна сфера діяльності, й зумовлює той чи інший феномен, ту чи іншу форму організації роботи, зрештою, той чи інший інституційний уклад, який є домінуючим у суспільстві. В тому, що стосується діяльності ринку капіталів, його стан так само є відображенням уявлення та свідомості тих, хто впливає на процеси його роботи. У цьому аспекті, якщо ви навіть спробуєте зробити хоч якийсь фактчекінг того, які ідеї управляють очільниками фондового ринку, по-перше, ні в чому не розберетеся, по-друге, знайдете там апеляції до будь-якого досвіду, успіхів, але жодної прив’язки до України як окремого феномену, що потребує окремого розуміння. Лише накопичення з «гучних стартів», «арбітражних центрів», безіменними «радниками» без порад. Що завгодно замість вимірюваних кроків, що базуються на якісному українському законодавстві. За відсутності аргументів pro цей мотлох з презентацій і рисунків навіть складно заперечувати аргументами contra.

Замість реального плану виходу з кризи жанру — детального і покрокового, першим кроком у якому буде реформа самої НКЦПФР, ми отримуємо наповнений загальними фразами Меморандум з іноземними партнерами, який нікого ні до чого не зобов’язує. Готують його чи не чверть року, щоб подати як головне досягнення.

Хочеться сказати: «Хлопці, ви про головне забули — укласти меморандум з вітчизняними партнерами, тими, хто тут живе, працює і працюватиме. Ви насамперед регулюєте їхню роботу».

При цьому починаючи з 2015 року рішуча діяльність комісіонерів зі спрощення залучення інвестицій у законодавчому напрямку непогано фінансується з боку тих іноземних партнерів, які підписують меморандуми за кошти платників податків США та Євросоюзу. НКЦПФР, напрацьовуючи «шедевр» спрощеного законодавства — закон №738-ІХ, була бенефіціаром міжнародної технічної допомоги. Згідно з американською програмою «Трансформація фінансового сектору в Україні» на підвищення довіри до фінансового сектору витрачено 23 млн дол., а за схожою програмою ЄС — 2,8 млн євро. Це далеко не всі кошти спонсорів, витрачені на забаганки комісіонерів. А тепер згадайте цифри на початку тексту і оцініть результативність цих витрат.

На жаль, головним досягненням комісії є лише Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів» (від 19.06.2020 р. №738-ІХ). Свідомо залишаємо тотальну метафізичність назви. Перейдемо до фактів.

Факт перший. У прийнятому законі на момент голосування був відсутній розділ 4. Без нього закон не працює, оскільки визначити момент набрання чинності всіма нормами без нього неможливо, а без цього немає закону.

Факт другий. Закон усупереч Угоді про асоціацію не узгоджений із ЄС.

Факт третій. Закон створює видимість імплементації: з 12 актів ЄС не перекладено на момент прийняття 11. Навіть у самому законі зазначено, що він «направлений на імплементацію». Це щонайменше дивний нормотворчий термін, який нічого не означає. Повна містифікація.

Факт четвертий. Повністю проігноровано експертну думку від ЄС про те, як імплементувати законодавство ЄС (принаймні це логічно), обсягом понад 800 сторінок.

Факт п’ятий. Зрештою, президента технічно підставили при підписанні ухваленого закону, підсунувши йому компіляцію з висновків, серед яких, зокрема, були й ті, що вказували на неконституційність прийнятого закону. Але, мабуть, позитивна думка від комісії сприяла його підписанню.

Залишаємо поки поза увагою безліч інших фактів, вони у довідках і висновках, яких президент не читає, а комісіонери не оприлюднюють. Це лише питання часу.

Однак є у нас і свіжа метафізична дичина від регулятора: «Після набрання ним чинності ми почнемо створювати в Україні цивілізовану систему взаємовідносин інвесторів та запустимо трубопровід капіталу».

depositphotos/alexroz

Добре хоч, що, незважаючи на такий спрощений підхід, цей закон не квапляться забезпечувати підзаконними актами (мабуть, не бажають колапсу), навіть засекретивши цей процес. На сьогодні немає жодного акта уряду. Дійсно, так простіше. Немає аргументів pro, тож у інвесторів не буде аргументів contra. Трубопровід капіталу вже побудовано, і він чекає на гучний запуск.

***

Створений у неконституційний спосіб орган, діючи вочевидь свідомо, закріплює власні повноваження у купі законів, які не є ані якісними, ані імплементацією законодавства ЄС, водночас містять неспростовні підстави для визнання їх неконституційними.

Ці проблеми накопичуються у правовому полі держави і є інституційною диверсією проти держави.

У результаті ринок не створений, а ліквідований, усупереч економічним чинникам. Нинішній склад регулятора займається діяльністю, яка не відповідає його функціональному призначенню. Чи буде новий склад кращим? Ми щиро на це сподіваємося, але поки що замість чіткого алгоритму виходу з ситуації з правовим безладом суспільству пропонується справжня каша-малаша, логічні дріжджі з квазізаконодавства, лише схожого на закони ЄС.

Замість створення умов, орієнтованих на власного внутрішнього інвестора, пропонується створити етатично орієнтованих економічних монстрів, передати до них цінні державні активи та оголосити про гучний старт ринку і побудований трубопровід капіталу.

Усі ці нескінченні покращення того, чого не існує, тими, хто у покращеннях не зацікавлений, позбавляють Україну права на розвиток власного малого, середнього та великого підприємництва, множинності джерел доходу для середнього класу, примноження власного капіталу за рахунок перетворення підприємницьких здібностей на капітал.

Такий стан забезпечується, тобто не забезпечується, саме регулятором і реформаторами, які шість років його очолювали. Тож на питання про якість роботи НКЦПФР навіть не будемо відповідати, оскільки відповідь є очевидною.

Більше статей Олександра Кошового читайте за посиланням.