Земельна децентралізація: спростування міфів

Період безвладдя не найкращим чином позначається на ефективності роботи будь-якої структури, тим паче тієї, що відповідає за реалізацію державної земельної політики. Але нарешті призначено керівника Держкомзему (чи як його зараз називають, Держгеокадастру), ним став Максим Мартинюк. Отже, можна сподіватися, що цей період завершився, і нам слід чекати на чітку "дорожню карту" політики головного земельного відомства на найближчий період.

10 квітня DT.UA опублікувало інтерв'ю з Максимом Петровичем, в якому він окреслив своє бачення того, чим повинен займатися Держгеокадастр. Оскільки моя депутатська діяльність безпосередньо пов'язана з формуванням та удосконаленням земельного законодавства, хочу прокоментувати низку викладених у інтерв'ю міркувань.

Розпочну з дуже чутливого для нашої країни питання - децентралізації. У сфері управління земельними ресурсами воно потребує нагального вирішення, і мені дуже приємно, що очільник державного земельного відомства це усвідомлює. Проте вважаю, що його критичні висловлювання щодо розробленого за моєю ініціативою законопроекту №1159 "Про деякі заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами" не ґрунтуються на фактах. Цілком допускаю, що радники, які готували для голови земельного відомства зазначений матеріал, ввели його в оману, адже проти названого документа запущено справжнісіньку дискредитаційну кампанію.

Законопроект передбачає передачу у комунальну власність певного обсягу земель держави. Що ж пана Мартинюка не влаштовує у цій ідеї? Про все по порядку.

Головою Держгеокадастру категорично не сприймається ідея передачі територіальним громадам земель водного фонду, лісів і морського шельфу. Він пише, що у разі прийняття законопроекту "землі держлісфонду вважаються комунальними. І так усе, аж до морського шельфу, передається сільрадам". Але ж цих положень немає і не може бути у законопроекті! Там чорним по білому написано, що всі землі державних підприємств залишаються у державній власності. А всі ліси за межами населених пунктів перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств. Тож вони як були, так і залишаться у держвласності. Те саме із землями оборони, землями Академії наук тощо.

Тепер щодо морського шельфу. Територіальним громадам законопроект №1159 пропонує передати лише землі в межах сільських, селищних, міських рад. Було б цікаво побачити проект формування меж сільради, які включають в себе континентальний шельф! Вибачте, але це смішно, майже усі ці межі формувалися по суходолу. Так що і шельф також залишиться державі.

Стосовно земель водного фонду. Тут дещо інша ситуація. Я вважав і вважаю, що визначати те, що має бути розміщене на узбережжі, повинні лише органи, обрані людьми, а не призначені чиновниками у Києві. Крім того, водний простір - це не тільки "намив" і забудова узбережжя приватними житловими будинками. Це також питання гідроспоруд, берегоукріплення, акваторій портів і терміналів, річкового і морського транспорту. Навіщо для будівництва, приміром, хвилеріза, який може розміщуватися за межами населених пунктів, необхідне рішення Кабміну? З цим що, не може впоратися місцева рада?

Далі. Держгеокадастр пропонує схему дій, за якої, цитую: "місцева влада розробляє містобудівну документацію, а держава залишає за собою розпорядження землями, але виключно в рамках рішень, які відображені в цьому проекті". Але якщо місцева рада спланувала використання певної території, то чому питання про розпорядження цією територією має вирішувати інший орган? Невже пан Мартинюк не вбачає у цьому конфлікту інтересів? Невже йому не відомо, що зараз сільські голови роками не можуть вирішити питання про оформлення землі поряд із селом для облаштування громадських пасовищ?

Голова Держгеокадастру каже про те, що важко назвати європейську державу, яка просто в один момент передала б усі землі в комунальну власність. По-перше, не йдеться про "всі землі". Стратегічні землі залишаються у власності держави. По-друге, в більшості європейських держав діє принцип повсюдності місцевого самоврядування, і землями вже розпоряджаються місцеві громади.

За Конституцією земля - це власність народу України. І народ має нею управляти. Або сам, або через обрані ним органи. Так робиться у Європі, так робиться у світі. І потрібно зробити так, щоб земля перейшла громадам навічно, щоб ні в кого навіть у думках не виникало питання про створення нового "земельного монстра".

Державні органи, на мій погляд, повинні займатись іншим. Справа держави - контроль. І повноважень з нагляду за дотриманням земельного законодавства та законодавства у сфері забудови територій у разі передачі земель у комунальну власність держава не втратить. У нас достатньо контролюючих органів (навіть більш ніж), тому на тих, хто зловживатиме наданими повноваженнями, знайдеться управа. Було би бажання.