Як розірвати порочне коло низьких заробітних плат

Історія людства знає тільки одну успішну формулу, що дає можливість розірвати порочне коло низької продуктивності й низької купівельної спроможності та підняти в країні середній достаток. Ця формула проста: ввести на ринок праці сектор певного мінімального розміру зі зростаючою віддачею.

Ерік С.Райнерт. "Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними"

За останні роки через економічну кризу спостерігаються тенденції масового зубожіння населення, падіння реальних зарплат, збільшення смертності, відпливу мізків. За розміром офіційної заробітної плати наша країна перебуває на останньому місці в Європі. З 1 січня 2016 р. набула чинності економічна частина Угоди про зону вільної торгівлі України з ЄС. Чи допоможе вільна торгівля розірвати порочне коло низьких заробітних плат і перейти до достойних? І що для цього необхідно зробити? У переліку необхідних заходів чимало прописних істин. Однак вони, попри всю їхню очевидність та актуальність, і досі залишаються нереалізованими в нашій країні.

Про поточний стан і останні тенденції

Середня заробітна плата працівників загалом по Україні знизилася з 308 євро у 2013 р. до 173 у 2015-му, тобто в 1,8 разу. Український рівень середньої заробітної плати нижчий навіть від мінімальної заробітної плати (МЗП) у багатьох зарубіжних країнах. Якщо МЗП в Україні сьогодні становить 47 євро, то в Литві, Латвії, Естонії, Польщі - 300–410 євро, а в деяких країнах ЄС перебуває на рівні 1500 євро (Франція, Ірландія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди). Найнижча МЗП у Болгарії (184 євро), найвища - у Люксембурзі (1923 євро). Тобто українська МЗП учетверо менша за найнижчу та в 41 раз - за найвищу. Варто акцентувати увагу на тому, що зміни в рівнях зарплати, які мали місце в Україні, не наблизили її до аналогічних показників країн Європи, а за останні два роки навіть віддалили.

Слід зазначити негативну тенденцію посилення соціальної нерівності через збільшення розриву в заробітних платах найманих працівників і керівного складу підприємств. Якщо в європейських країнах низька зарплата в 12 разів менша від високої, то в Україні різниця досягла сьогодні 50 разів і продовжує зростати. Зарплати окремих керівників державних структур сягнули позахмарних висот порівняно з оплатою праці педагогів, науковців, лікарів, металургів, шахтарів і інших зайнятих у виробничому й бюджетному секторах економіки. Такі фінансові реалії призводять до надмірного розшарування працюючих на багатих і бідних.

Головна причина нерівності в доходах - глобалізація, насамперед поширення офшорних зон, завдяки яким надбагаті уникають оподаткування. Для вирішення проблеми гіпертрофованої матеріальної нерівності необхідно змусити монополістів та олігархів платити податки там, де вони одержують свій прибуток, відокремити бізнес від влади, розвивати середнє й мале підприємництво. І в цьому контексті нинішній скандал з так званими панамськими документами виявився дуже навіть доречним, актуалізувавши цю проблематику в очах як міжнародної, так і української громадськості.

Наразі очевидно, що спроби боротися з подібними явищами дедалі більш витонченими методами, у тому числі й за рахунок посилення контролю трансфертного ціноутворення, поки що більше нагадують боротьбу з вітряками. Тому ініціатива міжнародної організації Transparency International, що закликала міжнародне співтовариство негайно ухвалити необхідні антикорупційні закони для заборони таємних компаній, які підживлюють корупцію високого рівня й дають змогу отримати вигоду із отриманого нечесним шляхом багатства, заслуговує на пильну увагу світових лідерів.

Однак це - завдання глобального рівня, а якщо повернутися до нашої української дійсності, то її біда в тому, що через низькі зарплати дві третини українців не бачать майбутнього у своїй країні, і з кожним роком дедалі більше її жителів емігрують. Особливо відчутні втрати України через відплив висококваліфікованих фахівців за кордон. Однакнайстрашніші втрати через низькі зарплати й мізерні пенсії - це смертність населення, що перевищила за останні роки всі допустимі межі - понад 700 тис. чоловік щороку.

Можна стверджувати, що зарплата в основному є похідною від економіки, хоча й сама впливає на її продуктивність. Так, з падінням соціально-економічних показників знижується і реальна зарплата.

З таблиці видно, що реальна зарплата зменшується майже синхронно зі зниженням обсягів реалізації промислової продукції, капітальних і прямих іноземних інвестицій. І якщо за два кризові роки реальна зарплата зменшалася на 20,2%, то обсяг промислового виробництва - на 25,5%. В основі низьких зарплат лежить порочне коло слабкої купівельної сили, а отже, і відсутність попиту на продукцію й послуги. Це призводить до звуження внутрішнього ринку. Оборот роздрібної торгівлі за 2014–2015 рр. знизився на 21,5%.

Необхідно зазначити, що на падіння економічних показників вплинули окупація Криму і воєнні дії в Донбасі. Але економіка України перебуває в жалюгідному кризовому стані й без цього.

Одна із серйозних причин падіння зарплат -деіндустріалізація національної промисловості. За роки незалежності більш як половина українських підприємств припинили свою діяльність або опинилися на межі банкрутства. Але ж багато з них могли б бути успішними й по сьогодні. У багатьох підприємств жалюгідний фінансовий стан, низький рівень технічного й матеріального забезпечення. Практично в усіх галузях техніка працює по 2–3 амортизаційні строки. Понад 40% зайнятих у промисловості працюють на виробництві низького технологічного рівня, близько 20% - середнього й тільки 2,5% - високого.

Значне фізичне й моральне зношення основних виробничих фондів призвело до падіння ефективності виробництва та збільшення питомої ваги збиткових підприємств, що перевищує третину від загальної кількості в країні. Такі підприємства не стають банкрутами, тому що "працюють" у тіньовому сегменті.

Низька продуктивність праці - одна з основних причин невисокої заробітної плати. За цим показником Україна значно відстає від розвинених країн. Приміром, продуктивність праці в нашій країні становить 16% від аналога в Норвегії і США. Причому відставання за цим показником від країн ЄС менше, ніж за зарплатами. Це свідчить, по-перше, про надмірну експлуатацію найманої праці українськими роботодавцями, по-друге, про наявність можливостей для підвищення рівня оплати праці на вітчизняних підприємствах.

Яку ж зарплату слід вважати гідною? Як зазначають опитані кадровим порталом HeadHunter респонденти, такий її рівень перебуває в межах 20–100 тис. грн на місяць і вище (різні категорії працюючих назвали різні цифри). На мій погляд, головним критерієм гідної заробітної плати слід вважати її відповідність розширеному відтворенню робочої сили. За моїми розрахунками, гідна зарплата в регіонах України, яка забезпечувала б таке відтворення, перебуває в межах 30–50 тис. грн на місяць. Тобто легальну зарплату, щоб її можна було вважати гідною, треба підняти вдесятеро. Однак швидко зробити це неможливо з низки причин, зокрема через низьку продуктивність праці, тотальну корупцію, тінізацію економіки, політичну й економічну кризу тощо.

Як перейти від низьких зарплат до гідних

За великим рахунком, розмір заробітної плати залежить від величини валового внутрішнього продукту. Показник частки оплати праці у ВВП у 2014 р. в Україні становив 46,3%, однак не досяг рівня 1990 р. - 53,1% (для порівняння: у середньому в ЄС зарплати становлять 50% ВВП). Тобто для нашої країни це навіть непоганий показник. Однак справа не стільки у відсотковому співвідношенні зарплати й ВВП, скільки в дуже низькому розмірі останнього. Так, ВВП України становить лише 2,3% від аналога для США, 11,5 - Німеччини і 15,2% - Великої Британії. А оце вже зовсім поганий показник, що свідчить про гнітючу бідність нашої країни.

Підвищити заробітну плату можна шляхом збільшення її частки в доходах за рахунок зниження питомої ваги соціальних трансфертів. За даними вітчизняного Держстату за 2014 р., частка зарплати становила 39,9%, впритул наблизившись до частки соціальних трансфертів у доходах (37,2%). На сьогодні 5,6 млн сімей одержують субсидії, середній розмір яких у лютому 2016-го становив 1356 грн. У держбюджеті на нинішній рік на субсидії закладено величезну суму -
35 млрд грн. Адже ті, хто їх одержує, по суті жебраки. Люди втрачають інтерес до праці, економії енергоресурсів, слабшають мотиви до підвищення кваліфікації. Багато хто відвикає працювати, якісно жити. Бідність породжує бідність. Особливо принизлива бідність серед працюючого населення (понад 20%). Вона поширюється навіть серед сімей, де є двоє працюючих. Такого немає в жодній цивілізованій країні світу, тим більше в країнах ЄС. Щоб наздогнати Болгарію, найбіднішу за рівнем зарплати країну ЄС, Україні необхідно збільшити ВВП майже втричі. Отже, така держполітика лише посилює економічну кризу. Тому необхідно перенести акценти з допомоги соціально вразливим верствам суспільства на забезпечення гідної оплати праці.

Одним з основних напрямів підвищення зарплати на мікрорівні є збільшення її частки у собівартості продукції. Цього можна досягти за рахунок зниження питомої ваги матеріальних витрат. Показник частки зарплати в собівартості досить низький і становить 13,1%, тоді як у 18 країнах єврозони - 29,2%, а в найрозвиненіших - ще вищий (у Німеччині - 34,1%, Франції - 34,6). При цьому в Україні дуже велика частка матеріальних витрат: у промисловості, будівництві і сільському господарстві вона досягає 50–70%. Це свідчить про дуже високу матеріаломісткість продукції, що випускається.

Підвищити офіційні зарплати можна завдяки детінізації економіки. За деякими оцінками, сьогодні в "тіні" перебуває близько половини українських зарплат, через що держбюджет щороку втрачає десятки мільярдів гривень податків. Очікувалося, що завдяки зниженню єдиного соціального внеску (ЄСВ) з 43,5 до 22,0% офіційна зарплата підвищиться, оскільки вивільняється близько 100 млрд грн. На жаль, очевидно, що через тотальну недовіру до влади з "тіні" вийде лише небагато хто. Роботодавці не поспішають значно підвищувати легальну зарплату, і цього не слід було від них очікувати мінімум півроку. У роботодавців немає впевненості в тому, що ставки ЄСВ не переглянуть. Боротися з тіньовою зарплатою й тіньовою економікою в цілому неможливо без усунення корупції, яка стала хронічною і тотальною. Низька зарплата сама може слугувати причиною корупції.

Розміри зарплат значною мірою залежать від виду економічної діяльності в результаті нерівномірного техніко-технологічного розвитку. Це зумовлено тим, що можливості для інновацій і технічного прогресу нерівномірно розподіляються між видами економічної діяльності, які мають різні потенціали для застосування нових знань. Очевидно, що в інноваційних галузях рівень оплати праці вищий. У зв'язку з цим заклики деяких українських економістів до подолання існуючої міжгалузевої і/або міжсекторної диференціації зарплат, що становить у середньому 400–500%, на мій погляд, безпідставні.

Виходячи з цього, пріоритетними для розвитку мають стати насамперед ІT-бізнес, машино- і приладобудування, авіабудування. Асоціація з ЄС диктує необхідність відродити обробну промисловість. Відомий норвезький економіст Ерік Райнерт звертає увагу на те, що підвищення продуктивності в обробній промисловості поширюється у вигляді зростаючих зарплат спочатку по промисловому сектору, а потім у сільському господарстві, сфері послуг і, в остаточному підсумку, по всій економіці. Водночас адепти українського прориву продовжують говорити про аграрний сектор, який нібито став локомотивом розвитку національної економіки.

В Україні надто багато уваги на державному рівні приділяється мінімальним величинам - прожитковим мінімумам і мінімальним зарплатам. Однак від МЗП розмір зарплати найманих працівників залежить дуже мало. А якщо ще врахувати інфляцію, той цей вплив буде ще меншим. Реальний прожитковий мінімум утричі вищий за офіційний. Рівно у стільки ж разів, відповідно до законодавства, треба підвищити й мінімалку, а отже, і середню зарплату. Але це зі сфери фантастики, оскільки в такому разі необхідно також утричі збільшити продуктивність праці. Коло замкнулося. Тому разом із мінімалкою слід усерйоз узятися за проблеми зростання ефективності виробництва, продуктивності ресурсів, збільшення капіталу й розглядати заробітну плату як невіддільну частину економіки, яка безпосередньо залежить від її стану. Пов'язувати зростання зарплат необхідно зі зростанням інновацій, інвестицій, з удосконаленням податкової системи, збільшенням попиту і споживання. Для цього, з урахуванням шведського досвіду, було б доцільно застосувати економічну модель збалансованого формування й підвищення реальної зарплати в Україні.

Ця модель є комплексом заходів, які підсилюють результат одного чинника діями іншого:

макроекономічна стабільність → інновації → збільшені інвестиції → збільшена додана вартість продукції →збільшена сукупна продуктивність → збільшені реальні зарплати → зростання накопичень → збільшення попиту→ збільшені доходи від податків → збільшені вкладення в держсектор → збалансоване формування та підвищення зарплати → макроекономічна стабільність.

Зростання зарплат приводить до підвищення попиту та, відповідно, до появи нових робочих місць. При цьому необхідно створювати нові робочі місця з гідною зарплатою, а не з низькою, як це практикується нині. Так, у 2015 р. половина робочих місць створювалася із зарплатою не вище за мінімальну. Зростання зарплат мотивують обробну промисловість до механізації та автоматизації, які, у свою чергу, приводять до нового зростання продуктивності та заробітних плат.

На збалансоване зростання реальної зарплати найбільшою мірою впливають нові знання, інновації та інвестиції. Дуже проблематичним виглядає знецінення наукової праці. За всі 24 роки незалежності українська наука фінансувалася за залишковим принципом та ніколи не розглядалася як важливий державний пріоритет. Видатки держбюджету на науку лише трохи перевищують 0,2% ВВП, хоча законодавством передбачено не менш як 1,7%. Фінансування до 0,5% ВВП рівнозначне деградації наукової сфери, без шансів на прорив. Для порівняння: нормою фінансування науки для країн Євросоюзу є 3% ВВП, а в Ізраїлі та Швеції - 4% ВВП. Витрати держави на діяльність одного українського вченого в десятки разів менші, ніж у розвинених країнах. Наприклад, порівняно зі США - у 70 разів, Південною Кореєю - у 34 рази.

Таке ставлення до науки має дуже серйозні негативні наслідки. За останні десять років (2006–2015 рр.) кількість науковців скоротилася у 1,5 разу (у тому числі через так званий відплив мізків), питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП знизилася з 1,1 до 0,7%, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової - з 6,5 до 2,5%.

В України немає шансів домогтися гідної оплати праці без переходу до економіки, яка ґрунтується на інноваційних технологіях. Як показує світовий досвід, саме інновації та інвестування в них, а не капітал сам по собі служать головною рушійною силою в підвищенні реальних зарплат.

Багато підприємств мають потребу в інвестиціях для здійснення модернізації, однак доступ до них обмежений через засилля корупції в країні. Україна неприваблива для інвестицій, що прагнуть, як правило, туди, де є економічна свобода та захищені права власності. А допоки правоохоронні органи та суди працюватимуть у звичному для них нинішньому режимі, немає сенсу казати про прихід зовнішніх інвестицій. Утім, як і внутрішніх, величезні потенційні обсяги яких через недовіру до влади та фінансової системи (зокрема, до банків) ховаються "під матрацами" та в різноманітних інших внутрішніх і зовнішніх офшорах.

Капітальні інвестиції за 2014–2015 рр. скоротилися на 36,6%, прямі іноземні - на
17,8 (див. табл.). Щоб залучити інвестиції, треба провести чесну та прозору приватизацію державних підприємств.

Можна припустити, що збалансоване формування та підвищення реальної зарплати позитивно вплинуть на макроекономічну стабільність, сприяючи збільшенню прибутку, інвестицій, доданої вартості та сукупної продуктивності. Усе це сприятиме зростанню реальних зарплат, доходів від податків і вкладень у держсектор, що, у свою чергу, дасть можливість здійснювати збалансоване формування вищої зарплати та, в остаточному підсумку, ефективне управління трудовим потенціалом і виробництвом.

Підвищенню заробітної плати сприяло б посилення соціального діалогу, який нині фактично відсутній. Важливе значення мало б оновлення Генеральної угоди на 2010–2012 рр., яке на сьогодні існує лише формально, а також заморожених в останні роки галузевих і регіональних угод. Без цього малоефективною є вся система колективно-договірного регулювання.

Примітно, що профспілки нині ініціюють питання укладання загальнонаціонального договору влади, бізнесу та громадянського суспільства про співробітництво та проведення реформ. Тому потрібні зустрічні кроки до діалогу з боку урядових структур.

Вільна торгівля та її вплив на оплату праці

Чи є перспективи переходу від дешевої праці до гідно оплачуваної? І яку роль у цьому може відіграти вільна торгівля з ЄС? Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом (ст. 291, гл. 13) сторони визнають повну та ефективну зайнятість і гідну працю для всіх як ключові елементи для торгівлі в контексті глобалізації.

За два кризові роки (2014–2015) обсяг експорту товарів і послуг знизився на 45,1%, імпорту - на 53,6 (див. табл.). Таке різке падіння експорту призвело до девальвації гривні та повсюдного зниження рівня життя. Ми в Європу практично нічого не можемо поставляти, крім сировини (чорних металів, руди, зерна та іншої сировинної аграрної продукції), світові ціни на які останнім часом падають.

Для експорту українських товарів існує чимало виключень та обмежень, оскільки діє квотний принцип. Через ревний захист країнами ЄС своїх ринків розмір експортних квот для України мізерний. Креативність бізнесу та завдання влади полягають у тому, щоб ці квоти було збільшено.

Світовий досвід доводить, що вільна торгівля рівноцінно вигідна обом сторонам лише в тому разі, якщо вони перебувають на одній стадії розвитку. Оскільки Україна експортує сировинні товари, а імпортує високотехнологічні промислові, то вона сьогодні веде невигідну торгівлю. Усе просто: промислові товари коштують набагато дорожче, ніж сировина. І це недивно: чотири п'ятих українського експорту формується низькотехнологічними секторами економіки. Отже, ще більш актуальними, ніж завжди, стають зниження імпортозалежності та розвиток внутрішнього ринку, і базою для цього необхідно вибрати ті види продукції, у виробництві яких Україна більш успішна. Для цього доцільно розвивати ті види економічної діяльності зі зростаючою віддачею, які могли б істотно підвищити національний рівень заробітної плати. Насамперед слід розвивати конкурентоспроможний промисловий сектор і працювати над підвищенням його ефективності. Важливість зростаючої віддачі полягає в тому, що при збільшенні обсягів виробництва знижуються витрати на випуск продукції.

Вагому частку в ціні товару займають корупційні платежі. Залежно від вигідності того чи іншого виду діяльності частка корупційних витрат може коливатися від 5–10 до 35–50% усіх реальних витрат підприємців. Тому кардинальне зниження корупційних платежів істотно підвищить можливості збільшення частки зарплати в собівартості продукції, знизивши ціну товарів і послуг.

Оцінки впливу торговельних угод, зокрема вільної торгівлі з ЄС, свідчать про їх позитивний, хоча й незначний вплив на економіку України. Тобто найбільш імовірним є незначне зростання економіки, але після ліквідації торговельних бар'єрів із боку країн ЄС. Проте зростання економіки в результаті розширення торгівлі має, у свою чергу, спричинити позитивні ефекти для забезпечення гідної оплати праці. Так, збільшення випуску продукції та її продажів означає підвищення доходів у тій чи іншій галузі, тобто в підприємств з'являються інвестиційні ресурси. Зона вільної торгівлі між Україною і ЄС дозволить знизити ціни на європейські товари та, за умови створення сприятливого інвестиційного клімату, значно збільшити обсяг іноземних інвестицій.

Таким чином, вплив міжнародних торговельних угод на перехід від низької зарплати до гідної, на мою думку, слід оцінити в цілому як позитивний, оскільки означає розширення та модернізацію виробництва.

Україна відстала в економічному розвитку від інших країн на роки й десятиліття. Тому потрібна так звана емуляція(імітація з метою зрівнятися або перевершити). Для цього на перше місце в економічній політиці потрібно поставити людину з її потребами, інтересами та здібностями. Без цього економіку розвивати неможливо.

Вільна торгівля передбачає велику роботу уряду з модернізації виробництва, прогнозування та створення нових високотехнологічних робочих місць, підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг, здійснення нової експортної та імпортної політики.

Що ж потрібно зробити, щоб розірвати порочне коло низьких заробітних плат і перейти до гідних? Зазначимо лише деякі основні напрями.

- Насамперед змістити акцент із торгівлі на виробництво. При цьому надто важливо перейти до виробництва товарів і послуг з більшою доданою вартістю. Для цього Україна має звільнитися від сировинної залежності, організувати в країні власне виробництво готових товарів, розвиваючи перспективні галузі української економіки, спрямовуючи в ці галузі людські ресурси й капітал. Цей процес буде супроводжуватися вивільненням робочої сили. Проведення модернізації економіки на новій технологічній та інноваційній основі, як показує досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи, означає неминуче технологічне й структурне безробіття. Тому необхідно вже нині проводити підготовчу роботу з прогнозування потреби в нових робочих місцях для працівників, які вивільнятимуться в майбутньому. Найраціональніший рецепт для стримування такого безробіття - розвиток перспективних галузей української економіки зі зростаючою віддачею.

- Взяти курс на відмову від низької заробітної плати як конкурентної переваги, що використовується нині Україною. Це перевага низького порядку. Майбутнє - за високою заробітною платою, підвищенням якісних характеристик робочої сили, підготовкою унікальних, високооплачуваних фахівців, завдяки чому створюються умови для формування конкурентних переваг високого порядку.

- Україна зможе скористатися перевагами, які надають національним виробникам умови перебування в зоні вільної торгівлі, тільки в тому разі, якщо вона розвиватиме науку, промислову освіту та культуру, а в наших держчиновників і промисловців з'являться амбіції в створенні більш конкурентоспроможних товарів для світових ринків і поліпшенні національної господарсько-правової системи. Без зростання інвестицій у фундаментальну науку, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи не слід сподіватися на підйом економіки, забезпечення виробництва товарів із більшою доданою вартістю.

- Основні зусилля державного менеджменту спрямувати на підвищення валового внутрішнього продукту та частки в ньому заробітної плати. Для залучення зовнішніх і внутрішніх інвесторів необхідні реальні, а не декларативні зусилля зі створення сприятливих умов в інвестиційній і діловій сферах, ослаблення податкового тиску, особливо на малий і середній бізнес.

- Політику оплати праці базувати на системних підходах, принципах і стандартах. Щодо цього доцільно впровадити модель збалансованого зростання реальної заробітної плати.

- Визначити та задіяти джерела підвищення заробітних плат до рівня гідних. По-перше, це зростання продуктивності праці на основі залучення іноземних і вітчизняних інвестицій.

По-друге, скорочення питомої ваги матеріальних витрат у собівартості продукції та підвищення за рахунок цього частки заробітної плати. У зв'язку з цим доцільно застосувати норми прискореної амортизації, що дасть роботодавцям можливість оновити активну частину основних виробничих фондів і підвищити ефективність обладнання. Це допоможе знизити питому вагу матеріальних витрат на одиницю виробленої продукції та підвищити продуктивність праці, відкривши можливості для зростання реальної заробітної плати.

По-третє, здійснення комплексу заходів зі скорочення розриву в рівнях зарплат і доходів багатих і бідних у реальному секторі економіки. Одним із таких заходів може стати заміна плоскої шкали оподаткування, яка діє нині в Україні, на прогресивну, за якої фізичні особи з дуже високими доходами платять і вищі податки. Це може послужити важливим джерелом збільшення бюджетних доходів, які можна спрямувати на підвищення заробітної плати в галузях бюджетного сектора економіки.

По-четверте, взяти курс на скорочення та в остаточному підсумку скасування субсидій у міру зростання реальної заробітної плати.

У нашій країні треба ще дуже багато зробити, щоб розірвати порочне коло низьких зарплат, здійснити перехід від дешевої праці до гідно оплачуваної. Такий перехід найбільшою мірою залежить від політичної волі української еліти, її бажання подолати корупцію та здійснити реальні економічні реформи, спрямовані на стимулювання зниження матеріаломісткості виробленої продукції, підвищення продуктивності праці та зростання валового внутрішнього продукту.