Врятувати рядового експортера

Український уряд повинен створити нові умови для підтримки експортерів, адже наша економіка, яка є експортоорієнтованою, падає загрозливими темпами. З одного боку, у структурі українського ВВП експорт становить близько 50%, тож зв'язка "експорт-промисловість" є ключовою. З іншого - різке падіння експорту та економіки просто змушує уряд проявити активність і вже сьогодні шукати ефективні рішення для розв'язання стратегічних проблем. А проблеми надзвичайно серйозні.

Як відомо, у травні МВФ погіршив прогноз падіння ВВП України до 9%. І підстав для цього достатньо. Зокрема, за січень-травень 2015 р. обсяг промислової продукції скоротився на 21,2% порівняно з відповідним періодом минулого року. А це - не лише втрачені податкові надходження до бюджету, а й робочі місця та добробут населення. Крім того, експорт товарів за чотири місяці 2015-го скоротився на 34,6 % (6,6 млрд дол. США), експорт послуг за перший квартал - на 29,3 %
(0,9 млрд дол.). Падіння триває ще з минулого року, у 2014-му експорт товарів і послуг зменшився на 10,7 млрд дол., з них лише товарів - на 8,4 млрд.

Усе це - втрачені валютні надходження та додатковий курсовий тиск на валютному ринку. Можливо, хтось скаже, що побоювання марні, оскільки сальдо у нас додатне. Та завдяки чому воно сформоване? За рахунок торгівлі послугами та більш швидкого падіння імпорту порівняно з експортом

У такій ситуації часу на розгойдування нема, необхідно робити рішучі кроки для зміни ситуації, створювати відповідні умови, у тому числі лобіювати інтереси наших експортерів на світових ринках. Можливо, хтось скаже: нехай випускають якісну продукцію, не економлять і роблять все для впровадження загальноприйнятих стандартів, тоді світові ринки з легкістю їх приймуть. З одного боку, це правильно, і нашим виробникам є куди зростати. Але досвід розвинених країн доводить: держава не може стояти осторонь та мусить активно підтримувати і стимулювати експорт, допомагаючи власним виробникам як у розвитку їх виробництв, так і в просуванні та реалізації їх продукції на світових ринках.

У світі добре розуміють, що експортні та імпортні потоки товарів є лакмусовим папірцем розвитку країн. Що більш високотехнологічні товари спрямовує країна-експортер, то вищий рівень її розвитку та більш конкурентні можливості на світових ринках. Тому серед розвинених країн вважається "хорошим тоном" активне лобіювання інтересів виробників з використанням методів прямої (мита, податки, квоти, субсидії) і непрямої підтримки (консультаційна та інформаційна допомога, організація виставкової діяльності).

На жаль, в Україні за 24 роки незалежності так і не створено ефективної системи підтримки експорту. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" відверто застарілий. Схвалену у 2013 р. Кабінетом міністрів України Концепцію створення системи державної підтримки експорту України так у повному обсязі і не була впроваджено. Держава зосереджується на фіскальному підході до регулювання експортно-імпортних операцій, а до іншого руки чиновників не доходять.

Дискусія навколо питання комплексних механізмів підтримки експортерів триває. У такому разі варто зупинитися на конкретних інструментах підтримки експорту, наприклад, через систему експортно-кредитних агентств, про які говорили ще у 90-х роках минулого століття. Подібні механізми активно використовуються в більш як
70 країнах світу, де експорт стимулюють шляхом надання державної фінансової підтримки - гарантій, субсидування, стимулювання страхування та кредитування тощо.

У цьому контексті важливим кроком до вирішення проблеми стимулювання експорту в Україні стало внесення до Верховної Ради законопроекту "Про забезпечення масштабної експортної експансії українських виробників шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту". Фактично він пропонує створити страхову установу, що працюватиме як партнер для експортерів, надаючи послуги страхування та гарантування у сферах, які є "занадто ризиковими" для приватних компаній. Передусім підтримка, що надаватиметься установою, стосуватиметься забезпечення виробництва продукції переробної промисловості, на яку, з одного боку, є потенційний попит на зовнішніх ринках (як, наприклад, на продукцію харчової промисловості), а з іншого - яка є продукцією з високою доданою вартістю (тобто машини, обладнання тощо), розвиток якої стимулюватиме інші галузі економіки.

Цей дієвий інструмент десятки років ефективно використовується експортерами для мінімізації власних витрат і ризиків, що сприяє розвитку бізнесу та, опосередковано, і розвитку внутрішнього ринку.

І результат такої підтримки більш ніж очевидний. За майже
70 років свого існування Ексімбанк США стимулював американський експорт на суму понад 400 млрд дол., а загальний обсяг кредитів, наданих лише у 2012 р. банківською групою KfW на підтримку німецької експортної продукції, становив 13,4 млрд євро. Чеське Агентство з гарантування і страхування експорту протягом 1993–2014 рр. за державної підтримки застрахувало експортних контрактів на суму майже 719 млрд чеських крон.

У світовій практиці нема єдиного підходу до моделі створення та функціонування установ з підтримки експорту, у тому числі щодо форми власності.

Це може бути:

1) установа, корпорація чи агентство, власником якого є держава, - такий підхід найпоширеніший. Це Eximbank (США), NEXI (Японія), SACE (Італія);

2) приватна компанія як державний агент. Найвідоміші - Euler Hermes (Німеччина), COFACE (Франція), Atradius (Нідерланди). Однак вплив на їх діяльність з боку держави є відчутним, оскільки вони підтримують експортерів саме за державний рахунок та/або під державним контролем;

3) змішана форма власності, як-от SBCE (Бразилія), CESCE (Іспанія), SEK (Швеція), ECGE (Єгипет).

Системи підтримки експорту найчастіше базуються на створенні кількох установ, які працюють, доповнюючи одна одну та реалізуючи єдину державну мету - стимулювання і підтримка експорту. Це експортно-імпортні банки (функція - кредитування та гарантування), страхові організації (для страхування комерційних і некомерційних ризиків) та в деяких випадках агенції, що надають консультаційну допомогу. Наприклад, у Бразилії державні банки BNDES і Банк Бразилії кредитують своїх виробників, напівдержавна SBCE страхує кредити, у Франції Bpifrance здійснює кредитування, а COFACE - страхування, у Німеччині співпрацюють банківська група KfW (кредитування) та Euler Hermes (страхування), у Чехії діє Чеський експортний банк та Агентство з гарантування і страхування експорту (EGAP) тощо. Хоча, наприклад, у США та Мексиці такі функції поєднано в одній установі.

Враховуючи світовий досвід, Україна має всі можливості ефективно підтримати своїх виробників та експортерів. Але будь-яке законодавче закріплення особливостей діяльності державної установи, що здійснювала б підтримку експорту, має враховувати ринковий статус її діяльності та відсутність будь-яких намагань з боку держави втручатися в її практичну діяльність, зосередившись лише на визначенні напрямів її роботи.

Постає запитання: це має бути банк чи страхова компанія? Оскільки в Україні повноцінно діють державні банки та банки з державною часткою, через які уряд може опосередковано реалізувати власну політику, доцільніше було б створити страхову установу. Адже держава не може безпосередньо вплинути на формування політики страховиків, бо немає таких компаній у повній державній власності.

Враховуючи це, в Україні доцільно створити модель з підтримки експорту за участю страхової компанії, яка:

- страхуватиме ризики, що несуть експортери (комерційні та некомерційні, у тому числі політичні) і щодо яких обмежена пропозиція з боку інших страхових компаній, а також перестрахування ризиків страховиків, які застрахували експортерів;

- надаватиме гарантії виконання експортерами зобов'язань для участі у міжнародних тендерах, іноземними покупцями - зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та гарантії банкам-кредиторам за наданими експортними кредитами.

Звісно, не слід забувати, що установа з підтримки експорту - не панацея для експортерів, а лише один із необхідних факторів стимулювання їх діяльності, який мав би стати одним зі складових елементів відповідної комплексної державної стратегії. Стратегії, якої обидва очолювані нинішнім прем'єр-міністром уряди (за його вже півтора роки на посаді! - Ред.) так і не спромоглися навіть розробити, а не те що впровадити. Чи не час уже хоча б розпочати?