Вкласти гроші у майбутнє

Нещодавно отримав телефонний дзвінок із Лондона. Телефонувала місцева журналістка розпитати, як справи. Принагідно вона поцікавилася: «Як справи в Києві, все спокійно?».

«Війна — це не лише вибухи, війна — це ще й глибока економічна криза, безробіття та зростання цін», — відповів я їй.

Щоб пережити нинішню економічну кризу, необхідно мати план на день завтрашній. Щойно закінчиться війна, почнеться складний і нешвидкий процес відбудови країни, коли зруйновані міста та зруйновану інфраструктуру доведеться відновлювати, підіймаючи їх буквально із попелу.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

43% українців вважають, що Україну можна відбудувати за п’ять років — опитування

За цих обставин доречно поговорити про те, яким буде інвестиційний ландшафт повоєнної України. Можна довго сперечатися про те, хто та чому інвестуватиме в українську економіку, якою буде структура цього інвестиційного капіталу, однак очевидно одне: без інвестицій відбудови не буде.

Саме тому я пропоную огляд інвестиційних перспектив країни. Навряд чи слід усерйоз вірити в те, що хтось вкладе якісь значні суми в українську економіку до того, як ЗСУ забезпечать перемогу на полях битви. А от щойно перемога стане офіційною новиною, інвестиційні фонди з усього світу почнуть вивчати українські можливості.

Для України найбажанішим варіантом були б інвестиції категорії private equity — залучення приватного капіталу до реального бізнесу, реальної економіки. Перевага таких інвестицій у тому, що вони, по-перше, довгострокові, а по-друге, створюють робочі місця. Неодмінно під час відбудови знайдеться місце і для чисто фінансового спекулятивного інвестування, але таке інвестування має набагато менший вплив на оздоровлення економіки, ніж private equity.

Нижче — мій перелік тих секторів української економіки, де інвестиції потрібні, мають хороші перспективи окупності та здатні змінити правила, за якими працює бізнес у цій країні, у кращий бік.

Виробництво. Найбільші можливості для інвестування відкриваються в українському секторі реального виробництва. Розмови про те, що українська економіка має, нарешті, навчитися виробляти товари масового вжитку, йдуть уже дуже давно. Ситуація з роками стала дещо кращою — в продажу з’явилися українське взуття, український одяг, українські рюкзаки, український декор. Однак мас-маркет усе ще окупований імпортом, насамперед польським, турецьким і китайським. Від лампочок до меблів, від гітар до навушників, від посуду до пральних машин — усе це міг би виробляти бізнес, розташований в Україні. Для цього потрібні зміни в ментальності. Ми як суспільство змирилися з тим, що більш як половина товарів, котрі ми купуємо, є імпортними. Тому для початку споживачі мають сфокусуватися на тому, щоб купувати вироблені в Україні альтернативи. Якщо сформувати попит на українські товари, неодмінно з’являться профільні інвестори, які захочуть цей попит задовольнити. Для розвитку виробництва інвесторам варто співпрацювати з урядом і місцевою владою, аби отримати доступ до земельних ділянок, на яких можна було би розташувати виробничі активи та під’єднати їх до необхідної інфраструктури — електромереж, водогону та інших систем.

Будівельний сегмент. Відновлення української економіки матиме такий магістральний напрям, як будівництво нових об’єктів — житла, цивільної інфраструктури, промислових потужностей. Попит на будівельні послуги — від архітектурного проєктування до конкретної будівельної роботи на конкретній локації — буде великим. Тому слід чекати приходу до України відомих західних, насамперед британських та американських, будівельних компаній. Запропонують свої послуги також турецькі та китайські компанії, а отут уже вмикається політика. Очевидно, що західні демократії чекатимуть від України перш за все співпраці з будівельними компаніями з їхнього регіону. До війни українському будівельному ринку не вистачало сучасних технологій, саме їх і треба залучати під час відбудови, тобто йдеться не лише про залучення капіталу, грошового ресурсу. Особливий попит на будівельні послуги сформують такі міста, як Харків і Чернігів, а також міста Донбасу та південної України. Це зумовлено глибиною руйнувань у цих містах. Відбудовою треба скористатися як гарним шансом змінити обличчя країни, щоб із стадії пострадянської архітектурної реальності перейти до стадії справжньої Європи.

Аграрний сектор. Тривалий час інвестори, що придивлялися до української економіки, намагалися насамперед помічати перспективи, пов’язані із зерновими культурами. Разом із тим українське сільське господарство може стати потужним виробником овочів, фруктів, ягід, меду, грибів, м’яса та риби. Сучасна споживча культура надзвичайно сильно фокусується на якості їжі, тому попит як від організованого ритейлу, так і від ресторанної індустрії на якісні продукти харчування лише зростатиме. Всі європейські країни хотіли б мати у своїх магазинах і якісні груші, і якісні абрикоси, і якісну трюфельну пасту. Саме тут відкриваються можливості для інвестицій у вирощування цих культур на українському ґрунті. Подальше відкриття ринку землі цьому дуже сильно допомогло б. Потрібно звернути увагу й на рибну індустрію: в Норвегії, наприклад, це величезна економіка з інноваційними рибними фермами. В Україні гарний приклад монетизації риби продемонструвала ресторанна мережа «Чорноморка», яка має власні потужності для вилову риби та її подальшої логістики, щоб українські міста щодня мали пропозицію якісної свіжої щуки, барабульки, бичка чи сома. Але рибна індустрія в сучасному світі потребує технологій, — бізнес у цій сфері не може виглядати як сюжет з анекдоту про рибалок.

Технологічний ринок. Оскільки українська технологічна індустрія фокусується передусім на виробництво програмних продуктів, то глобальний попит може прийти в сектор рішень із кібербезпеки. Саме ця технологічна галузь потерпає від недостатньої пропозиції продуктів і сервісів. Очевидно, що рішення з кібербезпеки потрібні всім ключовим технологічним компаніям — це і Apple, і Google, і PayPal, і Amazon, і Zoom. Цих рішень потребують браузери та поштові сервіси, платіжні алгоритми та алгоритми реєстрації й захисту акаунтів. Так, потребує посилення відома технологія компанії Apple, яка називається Face ID. Її ж часом застосовують і суміжні сервіси, що «позичають» її, — це і PayPal, і мобільний додаток «Приват 24». Захищеність Face ID — украй важлива річ, фундаментальна для розвитку технологій ідентифікації в подальшому. Окрім цього, потрібні антивірусні рішення як для персональних комп’ютерів, так і для телефонів. В умовах, коли взаємодія з веб-сайтами в Інтернеті стає дедалі складнішою, перевантаженою обміном даними, зростає обсяг вимог до антивірусних рішень, здатних діяти на випередження та реагувати навіть на ті кіберзагрози, які лише починають формуватися в нинішніх умовах.

Медіа. Триваюча війна стала періодом розквіту попиту на новини та інші медійні продукти — YouTube-канали, Telegram-канали, блоги, різноманітну аналітику. Не всі медіа зуміли це монетизувати, однак протягом 2022 року українське суспільство зробило великий крок у своєму інформаційному дорослішанні, навчившись відрізняти якісні медіа від неякісних і зрозумівши, що інформація та медійні продукти коштують грошей. Побудова та розвиток великого чи нішевого інтернет-ресурсу може стати цілком дорослим, здоровим бізнесом. Як-то кажуть, місця в Інтернеті вистачить усім. Ще довго лишатимуться популярними новини воєнного спрямування. Є попит на бізнесову аналітику. Є попит на культурну тематику. Молодший сегмент споживачів інформації набагато охочіше сприймає інтелектуальні жанри в медіа, на відміну від сегмента споживачів середнього віку, які звикли жити з думкою, що в усьому мусять покладатися на власний досвід, а не на експертні оцінки, поради, рекомендації. Є інвестиційні можливості в сегменті телебачення та онлайн-кінотеатрів. Звичка проводити вихідний день удома серед українців та українок нікуди не поділася, тому монетизувати ці «диванні вихідні» — цілком актуальне комерційне завдання.

Фінансовий сектор. На фінансовому ринку повоєнної України ми спершу матимемо приблизно той самий пасьянс, який маємо зараз, — це домінування державних банків і державного капіталу. Для стійкості банківської системи доречною була би поява двох-трьох великих приватних банків із західним капіталом. Безумовно, такі банки вже є на сьогодні в Україні, але їхні баланси суттєво ослаблені війною. Нові інвестори у банківський сектор могли б придивитися до тих фінансових установ, які вже працюють у країні, мають свої клієнтські портфелі, але конче потребують докапіталізації. Так, збільшити свою присутність міг би американський Citibank, що до війни діяв у дуже обмежених обсягах. Значною мірою не реалізував до кінця свій потенціал Укрсиббанк, за яким — капітал материнської французької групи BNP Paribas. Міг би розширити обсяг своїх українських операцій і шведський банк SEB, який має гарну подушку фінансової підтримки. Крім банків, слід звернути увагу на розвиток фондового ринку. Інфраструктуру фондового ринку потрібно будувати якщо не з нуля, то у відносно чистому полі. Це створює великі можливості. Технологічні компанії пропонують зараз побудову онлайн-бірж під ключ, що вже неодноразово було продемонстровано у секторі криптовалют. Так, саме на подібних рішеннях великим криптохабом зумів стати Сінгапур, забравши частину потоків капіталу у популярних колись «карибських офшорів», де відбулася низка важливих політичних змін, що обмежує фінансовий бізнес на цих територіях.

Більше статей Івана Верстюка читайте за посиланням.