Вчимося відповідати на економічні виклики

Існує багато досліджень, що демонструють, від якої великої кількості факторів залежала Перша британська промислова революція. Те, що успіх або неуспіх економічних реформ зумовлений історичний контекстом, можна бачити і в наш час.

Вважаю невипадковим і також залежним від контексту той факт, що, наприклад, сучасні економіки Нової Зеландії та Південної Кореї значно різняться за своїм характером. Використовуючи свою віддаленість від світових центрів агресії та "порівняльні переваги", Нова Зеландія в основному зосередилася на сільському господарстві і досягла значних результатів, демонструючи високі показники економічного розвитку. Натомість Південна Корея є експортно-орієнтованою промисловою країною, в якій до 1998 р. панував жорсткий авторитарний режим, схильний до промислового протекціонізму. Чому? Бо історично, на відміну від Нової Зеландії, у Південної Кореї був військовий "виклик" в особі індустріальної Півночі - на момент початку Корейської війни в 1950 р. усі виробничі підприємства Кореї були зосереджені на півночі країни. І після військового перевороту 1962-го диктатор Пак Чон Хі зрозумів, що без промислового розвитку сільськогосподарська Південна Корея приречена на протистояння з Північною Кореєю, навіть якщо їй допомагатимуть. Тому всі зусилля Пак Чон Хі було спрямовано на створення конкурентної на світових ринках національної промисловості. І сьогодні за деякими категоріями промислової продукції корейські товари перевершують американські, японські та німецькі аналоги. У В'єтнамі сталася схожа історія, тільки закінчилася вона інакше.

Чому я згадую ці історичні епізоди? Тому що в останні століття, починаючи з Громадянської війни в США, має місце протистояння географічних Півночі і Півдня. От і ми, Україна, - південь для Росії. Як вважають у РФ, відсталий, але все ж ласий шматок. Тому видається, що нам швидше підходить стратегія економічного розвитку Південної Кореї, ніж Нової Зеландії. Ми не загублені в океані, і над нами нависає агресивна і досить потужна з військової точки зору держава - Росія.

Еволюція виклику

Британський історик і філософ А.Тойнбі, творець концепції "виклик-і-відповідь", у цілому позитивно ставився до наявності викликів для країн (у тому числі і воєнних). Він вважав, що саме виклик має проявити в національному організмі бажання адекватної відповіді. Що загалом приведе до розвитку суспільства в політичному й економічному сенсах, з допомогою виходу суспільства із стану стагнації, що й спричинила появу "виклику". Правда, буває і так, писав Тойнбі, що деякі країни не переживають цих викликів і стають асимільованими більш могутніми сусідами, як у вищенаведених прикладах - південь В'єтнаму, південні штати США. Часто могутність сусіда має тільки військовий характер і призводить поглинену країну до економічної стагнації (якщо не брати до уваги інших бід - репресії, геноциду та іншого), як було в Південному В'єтнамі після перемоги Півночі. Але буває, що більш ефективний в економічному сенсі переможець надає нові імпульси економічному та демократичному розвитку, як це було в південних штатах США після закінчення громадянської війни.

Тому питання головного економічного виклику для України має формулюватися так: чи зможемо ми, залишаючись переважно сільськогосподарською країною, в перспективі протистояти значущій з військової точки зору, нехай і відсталій в економічному сенсі Росії в разі переходу її до повномасштабних воєнних дій? На мій погляд, ні. З огляду на сьогоднішню непорівнянність військових потужностей Росії і України, при конформістській щодо України в цілому поведінці Заходу, беручи до уваги відсутність географічних перешкод, результат повномасштабної війни може бути один. Що з цього випливає? Якщо перспектива такої війни реальна, то нам слід готуватися до неї вже зараз. У чому має полягати наша "відповідь"? До чого тут економіка?

Тільки розвинена в промисловому сенсі країна може бути заможною в збройному протистоянні із сильнішим у військовому значенні агресором. Тому що в цьому разі вона самостійно вироблятиме необхідне їй озброєння. Це - страховка на випадок ембарго на постачання озброєнь Україні, чого виключати не можна в разі, якщо Росія погрожуватиме ядерною війною країнам, які могли б поставляти нам зброю. В поєднанні з готовністю нації протистояти агресору це і дає Україні шанс якщо не здобути перемогу, то уникнути поразки у війні.

Україна і світовий економічний контекст

Україна - частина світової економіки. Дуже невелика, але частина. І тому її економічна стратегія має відповідати духу теперішнього часу.

Головна тема сьогоднішнього економічного порядку денного в світі - це розгортання торгової війни між США і Китаєм. Чим вона викликана? У США в 1970-х роках почалася стагфляція через нафтове ембарго, яке запровадили арабські країни у відповідь на те, що Велика Британія, Канада, Нідерланди, США і Японія підтримали Ізраїль у війні Судного дня. Витрати промислового виробництва, що підвищилися через ембарго, змусили США та інші країни Заходу шукати нові способи зниження витрат на виробництво продукції. Після візиту Р.Ніксона до Китаю в 1972 р. США почали вибудовувати відносини з КНР. Прихід до влади Ден Сяопіна в 1976 р. і різке зниження антикапіталістичної риторики в Пекіні привели до експансії західних, особливо американських, компаній у Китай. Вони відкривали свої складальні виробництва, використовуючи якісну і високопродуктивну, а також дешеву працю китайських робітників.

Однак США зробили помилку, "навчивши" китайців сучасного менеджменту і ефективної праці. Китай, на відміну від "азійських тигрів" (Японії, Кореї, Тайваню), був і є ідеологічним противником США. На початку другого десятиліття XXI ст. обсяги якісно виробленої продукції в Китаї і його зростаючі зовнішньополітичні амбіції почали становити реальну загрозу США. Повторюся, загрозу як на світових товарних ринках, так і у військово-політичній сфері. Тому, прийшовши на зміну м'якому президенту Б.Обамі, який грузнув у риториці, жорсткий Д.Трамп розгорнув торгову війну з Китаєм. Її метою є бажання Трампа "поставити на місце" Китай - повернути його в якісний стан економічно підпорядкованої Заходу країни, яким той був практично весь час із початку Опіумних воєн (1840–1860) і до смерті "Великого керманича" Мао в 1976 р. Суть заходів у торговельній війні Трампа є ідеологічним зліпком з доктрини А.Гамільтона і Ф.Ліста, апологетів захисту національного виробництва. Ця концепція має назву "промисловий протекціонізм".

Справедливості заради треба сказати, що ігри з протекціонізмом після світової економічної кризи 1929 р. сильно зашкодили світовій торгівлі. І тому на конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. разом із відмовою від "золотого стандарту" за лекалами великого економіста Дж.М.Кейнса було створено нову архітектуру світової торгівлі. Глобалізація товарних потоків і обмежена глобалізація фінансів дали приголомшливі результати. Ніколи в історії світова торгівля не зростала такими темпами.

Неолібералізм та економічний прагматизм

Після закінчення "холодної війни" під впливом ідей колишнього віцепрезидента ФРС США С.Фішера британець Д.Вільямсон створив новий "економічний протокол" для країн, що розвиваються, - Вашингтонський консенсус. В основному за його правилами нині живуть в Україні і багатьох інших країнах, що розвиваються. В цілому економічну суть Вашингтонського консенсусу можна охарактеризувати як неоліберальну. Однак США в особі Трампа, як я писав вище, займають протилежну позицію, схиляючись дедалі більше до промислового протекціонізму. Як бути Україні?

На мій погляд, для визначення продуктивної економічної політики необхідно вибрати таку модель розвитку, яка нам найбільше підходить, виходячи з контексту економічного і політичного становища України. Вважаю, що треба брати приклад з президента США Д.Трампа. Побачивши, що торгівля з Китаєм призвела до скорочення промислового виробництва в США, він зрозумів: у логічній перспективі такого розвитку ситуації США можуть позбутися промислового виробництва взагалі. А не мати свого виробництва при зростанні експансіоністських міжнародних політичних апетитів Китаю - це великий ризик, з воєнної точки зору. Трамп (девелопер-промисловець у попередньому діловому житті) розуміє, що не можна бути сильним тільки в одній промисловій сфері, скажімо, у виробництві озброєнь, а решту промпродукції закуповувати в Китаї, інших країнах Південно-Східної Азії або Європи. Справа в тому, що технологи, інженери і висококваліфіковані робітники вільно переходять із однієї галузі в іншу, переносячи із собою навички. І якщо повністю відмовитися від національного виробництва, то і про якісну "оборонку" рано чи пізно доведеться забути. Чи не нагадує це наш випадок?

Так, це саме наш випадок. Тому, попри те, що новий уряд виступає за неолібералізм в економіці, і призначення міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Т.Милованова, неоліберала за своїми переконаннями, тому доказ, ми не можемо взяти і відмовитися від заходів промислової політики. Озвучено, що наші дипломати мають сприяти збільшенню експорту на 5% на рік у країні свого перебування. Однак чи ті це люди, які мусять опікуватися таким видом діяльності? У країнах - "азійських тиграх" такою діяльністю займалися спеціальні держоргани, заточені саме на створення і розвиток промислового виробництва, орієнтованого на експорт.

Однак стимулювання експорту - це ще далеко не все. Досвід країн, які до нас пройшли шлях реіндустріалізації, каже, що промисловий протекціонізм - це збалансований набір великої кількості різних заходів. Серед них вольове стимулювання експорту і тарифна політика - не єдині засоби в підтримці національних виробників, які створюють робочі місця всередині країни. Іншими такими найважливішими заходами є організація промислової пропаганди, навчання нових методик виробництва за підтримки та фінансування цієї діяльності держорганами, створення інноваційних кластерів розвитку, формування національної венчурної системи, створення і державна підтримка нових технологічних інститутів типу ізраїльського Техніону. Тут необхідно розуміти, що у малого і середнього бізнесу, який, як вважає дехто, може стати основною базою для українського економічного ривка в рамках неоліберального курсу, немає акумульованих у потрібному обсязі коштів для створення всієї необхідної інфраструктури розвитку. Навіть у багатих США інфраструктуру технологічного розвитку створювала і створює держава. У сучасну епоху не існує технологічних держав, в яких будівництво національних інноваційних екосистем було справою лише приватного бізнесу. Навіть перша промислова революція в Британії, що розпочалася наприкінці XVIII ст., не обійшлася без участі держави. Маю на увазі, наприклад, Навігаційний акт, який надав виняткові преференції британському флоту.

Ще одне найважливіше завдання, економічне і морально-етичне одночасно, - боротьба з корупцією. Один із найвпливовіших фахівців у світі з технологічного розвитку В.Баумоль пише, що в будь-якій національній торгово-промисловій системі, що природно склалася, домінуючим способом отримання ренти підприємцями є її перерозподіл. У будь-якій країні, в будь-яку епоху. В Україні ми перерозподіл ренти називаємо словом "корупція". Ефективні способи подолання корупції включають у себе, безумовно, репресивні засоби з боку спеціальних державних органів. Але ніколи ще корупції не побороли виключно репресивними заходами. Найважливішим засобом боротьби з корупцією, одночасно з репресіями щодо корупціонерів, є набір державних стимулів, які роблять вигідним і менш ризиковим заняття високотехнологічним бізнесом. Адже чому у нас більшість корупціонерів, прямо по Баумолю, займається перерозподілом ренти? Тому що так насправді менше комерційних ризиків, ніж якщо конкурувати на світових ринках, переповнених якісними товарами та послугами!

Тому розумна держава Ізраїль і створила в середині 1990-х років програму підтримки технологічних інноваторів "Йозма", в якій фінансово підтримує стартапи, надаючи їм інвестиції в розмірі 50% від необхідних для діяльності коштів. Тільки таке розумне стимулювання, одночасно з діяльністю правоохоронців, може бути ефективним у боротьбі з корупцією. Робота лише каральних органів, навіть якщо вона буде максимально ефективною, призводить виключно до того, що на місце одних корупціонерів просто приходять інші. Паління спричиняє рак, але більшість курців не злякати гаслами, написаними на пачках сигарет. Те ж саме можна сказати і про корупціонерів. Нам просто треба не вигадувати велосипед, а наслідувати приклад тих країн, які до нас успішно пройшли цей шлях.

Виклики четвертої промислової революції

У світі розгортається четверта промислова революція. Кожна країна, яка бажає в ній брати участь, повинна побудувати самостійно і/або із залученням міжнародних інвестицій матеріальну базу факторів нової промреволюції (але потрібно розуміти, що міжнародні інвестори дуже полохливі і схильні час від часу виводити свої кошти, завдаючи тим самим збиток країнам тимчасового перебування їхніх інвестицій). І вирішальну роль у побудові цієї бази має відіграти держава, - це і є той головний прояв її внутрішньої політики разом із захистом безпеки громадян і соціальним забезпеченням пенсіонерів, інвалідів і сиріт. В іншому разі у держави через якийсь час не буде ніяких коштів на соціальне забезпечення незаможних. Сьогодні в світовій економіці, частиною якої є й Україна, так ідуть справи, що, якщо хочеш просто залишатися на місці, то мусиш бігти що є сили. Рівень міжнародної конкуренції сьогодні, як ніколи раніше, дуже високий.

Якщо нам вдасться з точковим застосуванням заходів промислового протекціонізму запустити реіндустріалізацію, якщо ми зможемо створити національну венчурну систему, якщо українські підприємства високотехнологічного сектору будуть конкурентоспроможними за мірками четвертої промреволюції, то Україна зробить якісний економічний ривок. А це, у свою чергу, дозволить нам вирішити найголовніше завдання - вистояти в протистоянні з Росією, зберігши свою незалежність.