Валовий Внутрішній Провал. Уже восени нас чекає друга хвиля економічної кризи

По всей видимости, экономику страны и ее граждан ждет «веселый» месяц сентябрь. А то дно экономического кризиса, которое, по словам чиновников, мы нащупали в апреле, скорее всего — ложное.

Раніше я не міг уявити, як це — бути мільйонером. Мати на рахунку мільйон або два вільних грошей і почуватися спокійно. Багато моїх знайомих свого часу розмірковували про «заповітний мільйон», але відчути себе мільйонером — це зовсім інше. Звісно, я став менше витрачати, але не засмучуюсь.

Анатолій, 43 роки, колишній мільярдер

За даними Асоціації українських банків на 1 березня, понад 23 млрд. грн. депозитів фізичних осіб і понад 10 млрд. грн. вкладів юридичних осіб зосереджено на рахунках банків, у яких введено тимчасову адміністрацію. Їхні виплати заморожені на шість місяців. Ще близько 13 млрд. грн. фізичних осіб і майже 6 млрд. грн. вкладів юридичних осіб зосереджено у фінансових установах під контролем куратора НБУ. Таким чином, у зоні ризику опинилися, як мінімум, кошти громадян і підприємств на суму, яка перевищує 52 млрд. грн.
До більшої частини цих коштів заборонений доступ їх законних власників — громадян і підприємств країни, що свого часу розмістили заощадження й вільні кошти на депозитах у нині проблемних банківських установах. Саме цим, а не структурними антикризовими реформами значною мірою і пояснюється тимчасова курсова стабільність на валютному ринку країни. Тимчасовий штиль на грошовому ринку забезпечує також майже тотальне зменшення доходів громадян і юридичних осіб в умовах зростання вартості життя.
Проте шестимісячна відстрочка з виплатами за зобов’язаннями більшості фінустанов, які допрацювалися до введення в них тимчасової адміністрації, мине в серпні-вересні 2009 р. Уже наприкінці літа постане питання виплати вкладів на багато мільярдів гривень, доларів і євро, термін погашення яких сплив. Липень, серпень і вересень стануть випускними іспитами на стійкість для національної економіки та української національної валюти…

Країна тимчасових адміністраторів

Ні рефінансування, ні введення тимчасових адміністраторів не оздоровило банки. Широко розрекламована рекапіталізація, швидше за все, теж не допоможе осягнути неосяжне і врятувати те, чого вже немає, — довіру до системи.
Першочергове завдання Нацбанку полягало в тому, щоб восени минулого року з першою копійкою кредитних грошей запроваджувати якнайжорсткіший контроль за використанням рефінансування. Щоб не спокушати банкірів можливістю видушити все зі своєї власності (та кредитних грошей НБУ) і запропонувати державі до викупу «пустушку» з поганими, як правило — зав’язаними на іпотеці, активами та величезними невиплаченими зобов’язаннями.
До речі, Фонд гарантування вкладів фізосіб на початок квітня становив усього 4,43 млрд.
грн. Очевидно, тому звичайні для мирного часу процедури банкрутства безнадійних банківських установ поки що не застосовувалися. Натомість використовується відстрочка виконання зобов’язань як мінімум на півроку через введення тимчасових адміністраторів.
Тим часом кількість учасників програми «будь ласка, введіть нам тимчасового адміністратора» збільшується не щоднини, а щогодини. Міжнародні експерти чи то жартома, чи то всерйоз кажуть про необхідність відкриття школи тимчасових адміністраторів у нашій країні для задоволення дедалі більшої потреби в незвичній професії.
Уже в 13 фінустановах вище керівництво замінили представники НБУ.
На «халявні» державні гроші з великим апетитом позирають чимало банків, які ще недавно проводили широку рекламну кампанію під закликом «купив квартиру собі, тепер купи за кредитні гроші своїм родичам та знайомим».
Нині за авантюризм і марнотратство банкірів розплачуються сповна і держава, і вкладники банків. Не секрет, що в деяких фінустановах ігнорують навіть виплату порівняно мізерних сум, що набігають як відсотки із вкладу. Тим часом дуже скоро потрібно буде виплачувати десятки мільярдів за депозитами, термін дії яких сплив.
З жовтня 2008 року з банківської системи «вийшла» сума, еквівалентна приблизно 90 млрд. грн., що становить близько чверті всіх грошей, розміщених на рахунках фінансових установ країни. Процес триває вже півроку. Таким чином, середня швидкість «відпливу» становить близько 500 млн. грн. на день (!). Причому вилучаються не тільки гривневі, а й валютні вклади.

Економіка йде на посадку

Лихоманковий фінсектор посадив на голодний пайок сектор реальний, що, цілком резонно, призвело до Валового Внутрішнього Провалу.
За оцінками експертів Рахункової палати, спад реального ВВП у країні за перші два місяці поточного року становив не менше 20%. Деякі експерти вважають, що в першому кварталі економічний спад буде ще сильніший — до 25,5%.
Тим часом уряд очікує уповільнення зростання української економіки до 0,4%, при цьому вперше помісячний розрахунок динаміки ВВП не проводиться, розробляється лише щоквартальна статистика цього показника. Тому перші дані щодо ВВП за поточний рік побачать світ тільки наприкінці травня.
Економічний «душ» обіцяє бути холодним. Тому й літні місяці, на відміну від попередніх періодів відпусток, можуть бути далебі не безтурботними. І прогнозованого дуже багатьма експертами (натхненними стабілізацією на валютному ринку) римейку минулих років та ревальваційного зміцнення до 7 грн. за американський долар цього разу не станеться.
Трохи свіжих цифр. За даними Держкомстату, спад пром­виробництва у березні нинішнього року, порівняно з березнем 2008-го, становив 30,4%.
Країна зменшила експорт металопродукції у I кварталі поточного року, порівняно з аналогічним періодом минулого року, на 26% — до 5,9 млн. тонн. Через падіння цін на метал виторг від цих поставок зменшився на 52% — до 2,4 млрд.
дол. Зокрема Україна знизила експорт металу у США на 99,1% — до 1,8 тис. тонн, у грошовому вираженні — на 97,9%, тобто до 3 млн. дол.
У річному вимірі харчова промисловість зробила продукції менше на 10%, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки скоротилося на 15,6%, хімія і нафтохімія знизилися на 37,7%. Спад у металургії сягнув 43,1%.
У зв’язку зі зниженням економічної та кредитної активності, невпинним зменшенням доходів населення товарообіг у роздробу впав у річному вимірі на 15%. Ринок житла, що перебуває в безнадійному піке, знизив оберти в будівельній галузі на 55,9%. Виробництво електроенергії демонструє спад на 15,2%. Споживання — на 12,7%.
Незначне зростання продемонструвало тільки сільське господарство: у річному вимірі — на 2,9%.
У першому кварталі обсяг споживання газу промпідприємствами зменшився на 40% (порівняно з аналогічним періодом 2008 року). А спад вантажоперевезень усіма видами транспорту становив у середньо­му 33%, пасажиропотік зменшився на 4%.
Економічна ситуація характеризується погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури, істотним звуженням внутрішнього ринку і не полишає надії на швидке відновлення позитивної динаміки.
У I кварталі українські банки зазнали чистих збитків на суму 7 млрд. грн. Щомісячний обсяг кредитування на купівлю житлової нерухомості (нові кредити) впав у 11 разів — із 2,2 млрд. грн. у 2008 році до 200 млн. грн. у січні-лютому 2009 року.
Причому навіть ці невеликі кошти банки видавали майже виключно під «свої» об’єкти, які необачно зависнули в довгостроковій кредитній програмі на первинному ринку.
Падала вартість усіх українських активів — від акцій вітчизняних підприємств до квадратних метрів житлової та комерційної нерухомості. Стрімко дешевшали навіть VIP-земельні ділянки.

Гордість за неіснуючі досягнення

Правда, дещо в нас усе-таки зростало. Наприклад, ціни не тільки на імпортні, а й на вітчизняні товари. Сягнули рекордних значень (а потім трохи скоригувалися) дефолтні свопи, тобто показники, що враховують ризики настання суверенного або корпоративних дефолтів. Більше організацій і підприємств пішли на канікули. А кількість примусово відсторонених від роботи балансує біля позначки 1 млн. громадян. І це тільки за офіційними даними.
На тлі практично суцільного макроекономічного негативу високопоставлені чиновники заявляють, що країна чи не першою у світі почала успішно виходити з економічної кризи. Для створення ілюзії благополуччя відтерміновується публікація найважливіших макро­економічних індикаторів. Власне кажучи, саме це ми й робили останніх кілька років — пишалися неіснуючими досягненнями, рапортували про успіхи, самозаспокоювалися й витрачали незароблені гроші.
У кожній економіці має бути двигун. За пальне можуть слугувати структурні реформи та інновації, а можуть — і спекулятивні гроші. Бензином для нашої економіки останніми роками послужили саме спекулятивні капітали, які ринули в Україну з усіх куточків світу у відповідь на дворазову ревальвацію гривні (навесні 2005-го і 2008 року). Інвестори також повелися на обіцянки в якомога стисліші терміни створити на території країни другу «силіконову долину», тобто рай для інвестицій; на запевнення найближ­чим часом стати новим членом ЄС (правда, самі члени ЄС про це чомусь довідалися останніми) і на швидкі й великі гроші, які легко можна було заробити. Адже ставки кредитування в нас тоді перевищували середньоєвропейські практично втричі.
Коли світова фінансова криза спочатку невпевнено постукала в двері, Україна, широко розчинивши двері, зустріла її зовсім непідготовленою. Інвестори зрозуміли, що мнимий добробут в економіці — міраж, що замість будівництва автобанів та інноваційної моделі економіки ми взагалі-то впроваджували другу частину принципу комунізму — «кожному за потребами».
Ті, хто не застряг в українській нерухомості, негайно почали широкомасштабне виведення капіталів. Капітали, певна річ, виводилися в американському доларі. Втім, тоді вихід ще був. Крім встановлення жорстких адміністративних заслонів, необхідні були повернення норм, що закріплюють обов’язковий продаж валютного виторгу, і рішуча одномоментна девальвація національної валюти в розумних межах, щоб уникнути розбазарювання національних золотовалютних резервів. Натомість НБУ плавно здавав позицію за позицією, даючи можливість охочим вивести валюту на закордонні рахунки відкупитися за «дитячим» курсом 5—6 грн. за дол.
Внаслідок низки грубих економічних помилок і прорахунків економіка країни опинилася в пастці. Ми потрапили в кільце, безболісно розірвати яке, скажемо чесно, тепер уже неможливо.
Остаточно добила «повзуча», з корекціями й відскоками, девальвація національної валюти, яка в певні моменти набула рис панічної втечі від гривні та переходу до тотальної доларизації всієї країни.
Таким чином, наприкінці I кварталу країна зіштовхнулася з цілою низкою економічних проблем, розв’язати які можна лише двома шляхами. Перший, крім кредиту МВФ, потребуватиме солідної «спонсорської» допомоги від Росії, США і країн ЄС. Надії на те, що в умовах наростання фінансової кризи нам нададуть таку велику суму грошей, дуже мало. Тоді є другий шлях — викарабкуватися самим. Але спочатку треба чесно відповісти на цілу низку запитань.
1. За оцінками експертів, незбалансованість Пенсійного фонду коливається у межах 7—14 млрд. грн. При цьому в березні 2009 року деякі громадяни розписалися в пенсійних відомостях за отримання щомісячної пенсії в розмірі 30—35 (!) тис. грн. Переважна більшість менш заслужених громадян отримала на руки суму, яка не набагато перевищує 700 грн., що майже в 50 разів менше. Хоча такі розміри пенсійного утримання в умовах повномасштабної економічної кризи — не що інше як бенкет під час чуми.
2. Відповідно до заяви президента країни, незбалансованість бюджету сягає 50 млрд.
грн., із яких близько 30 млрд.
грн. із великою натяжкою можна віднести до запланованого дефіциту бюджету, хоч така величина дефіциту перевищує всі мислимі й немислимі канони та допуски.
3. Найбільша монопо­лія країни НАК «Нафтогаз України», замість того, щоб, як її російський колега «Газпром», бути донором бюджету, навпаки, за оцінками експертів і керівництва країни, «зависає» майже на 50 млрд. грн.
4. Передбачених у бюджеті 44 млрд. грн. на рефінансування та рекапіталізацію банківських установ у розрахунку на рік може виявитися замало, адже тільки за кілька перших місяців банківської кризи фінансисти й оком не моргнувши «з’їли» набагато більше.
5. Напередодні економічної кризи золотовалютні резерви держави перевищували еквівалент 38 млрд. дол. Якщо вірити заявам чиновників, у розпорядження НБУ все ще є близько 24,7 млрд. дол. Тільки за офіційними даними, до кінця року необхідно виплатити за зовнішніми зобов’язаннями близько 12 млрд. дол. Решти коштів, навіть за оптимістичного сценарію співробітництва з МВФ, на підтримку достойного обмінного курсу національної валюти може й не вистачити. Пам’ятаєте, як швидко ви­трачалися кошти ЗВР за минулих півроку. А то ж була тільки початкова стадія економічної кризи, без особливого економічного форс-мажору.
Неважко підрахувати, що ціна питань, котрі потребують відповіді, складається в суму, яка набагато перевищує 100 млрд. грн. Крім того, на країну тиснуть ще 100 млрд. дол. державних і корпоративних боргів.

Хто заплатить за бенкет?

На українську національну грошову одиницю напали з кількох боків. Потрібні гроші, а на зростання податків та зборів особливо розраховувати не доводиться, швидше — навпаки: падаючи, економіка даватиме меншу й меншу віддачу. Падіння економіки безальтернативно призводить до зниження надходжень у державний і місцеві бюджети, у соціальні фонди.
Десятки мільярдів потрібні, щоб залатати величезні діри в бюджеті, Пенсійному фонді та балансі «Нафтогазу». Гроші потрібні і для рефінансування та рекапіталізації банків, які не можуть стягнути борги з позичальників і виконати зобов’язання перед вкладниками.
Радикально зменшити ви­трати бюджету, наприклад значно скоротивши роздутий бюрократичний апарат, ніхто не хоче, оскільки такі дії істотно попсують і так погану статистику Держкомстату щодо зайнятості населення. Хоча частина чиновників не просто без користі перебуває на державному утриманні, а й є корупційним гальмом розвитку економіки.
Поки що Нацбанку вдається створювати гривневий дефіцит і зменшувати обсяги грошової маси, внаслідок чого встановилася відносна курсова стабільність. Проте такий шлях явно тупиковий, адже, крім забезпечення соціальних виплат і повернення боргів, проблемою номер один є бодай часткове відновлення економіки, що неможливо зробити без поповнення обігових коштів, без кредитного підживлення, без дорогих цільових програм. На все це також потрібні великі гроші, яких у бюджеті просто немає. Асигнуватимуть ці гроші, звісно, не у відділеннях зв’язку, а в банках, частину яких необхідно спочатку врятувати, знову-таки — з допомогою грошей.
Державної допомоги чекають підприємства реального сектору, але поки що її повною мірою відчули тільки банкіри, що, втім, не додало здоров’я фінансовій системі країни. Погіршення економічної й політичної ситуації дуже обмежує можливість державної підтримки.
Скільки ще можна буде протриматися з економікою, яка працює на мінімальних обертах? Мабуть, не більше півроку.
Утім, в опублікованому нещодавно департаментом монетарної політики НБУ повідомленні для преси можливість наповнення економіки емісійними грішми категорично заперечується. Але вже тепер платежі навіть по захищених статтях бюджету проводяться мало не з коліс.
У країни не було й немає стільки грошей, щоб профінансувати абсолютно все, що «зависло». На жаль, не ми перші. У 1998-му шлях вимушеної емісії, різкої девальвації рубля й одночасно оголошення дефолту з внутрішнього боргу вибрала Росія. Рубль знецінився більш ніж учетверо. Індекс РТС знизився вдесятеро. Упав ринок житла. Впали ціни на автомобілі. Розорилося багато банків, підприємств та бізнесменів. Але економіка досить швидко відновила життєздатність і стала більш конкурентною, а уряд різко посилив бюджетну дисципліну (зокрема чиновників-дармоїдів стало значно менше).
Звісно, копіювання російських подій у нас неможливе, з огляду на все-таки різні сценарії й причини економічної кризи, проте якісь елементи можуть повторюватися. І друкарський верстат, схоже, включать.
Ми програли економічну кризу, і, як у кожній війні, будуть свої постраждалі. Постраждали платники податків, чий життєвий рівень і далі знижуватиметься внаслідок інфляції, безробіття та зменшення доходів. Постраждали громадяни, які довірили заощадження банкам, що не виконують своїх зобов’язань за договорами. Постраждали всі, хто свої заощадження зберігав у національній валюті.
Інфляція в країні, за підсумками кварталу, має помірковано оптимістичний вигляд. Але це не заслуга чиновників, а наслідок зниження життєвого рівня і, відповідно, купівельної спроможності переважної більшості громадян.
Стабілізація валютних курсів — це не дзеркальне зміцнення національної економіки, а лише наслідок невблаганного танення залишків золотовалютних резервів.
Ми не виходимо з економічного тупика, як стверджують держчиновники, ми тільки починаємо в нього входити. Попереду — продовження обвалу на ринку житла та земельних ділянок, зростання проблемних заборгованостей і корпоративні дефолти, інвестиційний і кредитний голод, нові проблеми в банківському секторі.
Вийти на шлях економічного зростання і втамувати грошовий голод можна тільки двома способами: або претендувати, як мінімум, на по­двоєння-потроєння суми кредитів, обіцяних нам міжнародними організаціями, і отримання надвеликих зовнішніх позик від інших країн, або проводити незабезпечену емісію гривні. Іншого шляху, схоже, не залишилося, адже плата за відносно міцну гривню може стати надто високою.
Практично всі країни світу закачують у свої економіки та банківські системи чергові порції неймовірно великих грошей, при цьому інфляція поки що залишається під контролем.
Особливо стараються США. У певний момент усе це може призвести до наростання інфляційних (чи навіть гіперінфляційних) тенденцій, знецінення прямого державного боргу, знецінення пенсійних зобов’язань, істотного скорочення реальних бюджетних витрат, значного зменшення боргового тягаря населення, зниження вартості персоналу та підвищення рентабельності бізнесу.
Сумнівно, що наша країна знайде якийсь свій особливий шлях, несхожий на той, який вибрали інші країни. Тим більше що значне зменшення золотовалютних резервів не залишає багато часу для маневрів.
Ну а розмірковування про «найбільш недооцінену валюту у світі — українську гривню» вищих чиновників НБУ, які передбачають у перспективі зміцнення гривні до курсу 6,50 і навіть до 5 грн. за долар, — не більш ніж думка чиновників, котрі у 2008-му запевняли в обґрунтованості курсового співвідношення 4,80 грн./дол.
24,7 млрд. дол. — це те, що залишилося від 38-мільярдних золотовалютних резервів і 4,5-мільярдного траншу МВФ. До речі, радість чиновників із приводу того, що першим траншем досі не скористалися, не зов­сім зрозуміла, адже він просто враховується в розмірі збіднілих ЗВР країни.
18 млрд. зелені «пішло» тільки за півроку. Чергова швидка допомога у вигляді другого траншу на суму 2,8 млрд.
дол. на цьому тлі лише трохи згладить і відтермінує проблеми, але не вирішить їх.
Вочевидь, економіку країни та її громадян чекає «веселий» місяць вересень. А те дно економічної кризи, яке, за словами чиновників, ми намацали у квітні, швидше за все — помилкове.