Це солодке слово IPO. Українські підприємства відкривають для себе прогресивний спосіб інтеграції у світову економіку

В Україні вже не перший рік кажуть про IPO-бум — масове виведення акцій вітчизняних компаній на міжнародні біржі. Проте він усе ніяк не настане: поки що на світовий фінансовий ринок свої акції вивели аж сім українських підприємств (у Росії — кілька десятків).

Щоправда, у 2007 році ситуація дещо зрушила з мертвої точки. З початку року IPO провели три українські компанії. Ще близько 30 готуються зробити це в найближчі два-три роки. Експерти вважають, що за вдалого збігу обставин їм удасться залучити в такий спосіб до 3 млрд. дол. Для порівняння: у ході найбільшого російського IPO компанія «Роснефть» залучила понад 10 млрд. дол.

Довідка «ДТ»

IPO (Initial Public Offering) — публічна пропозиція інвесторам стати акціонерами компанії, зроблена нею вперше на міжнародній біржі. Компанія прагне продати пакет своїх акцій (як правило, невеличкий, близький до блокуючого) інвесторам на біржі як із метою одержати фінансове вливання для розвитку, так і для того, щоб за котируваннями акцій на біржі визначити свою капіталізацію чи реальну ринкову вартість. Ще одна мета — підвищити свій інвестиційний рейтинг, щоб одержати доступ до інших недорогих джерел фінансування.

Дотепер IPO було для україн­ської економіки явищем, швидше унікальним. А компанії, які примудрялися розміщувати свої акції на міжнародних фінансових майданчиках, нагадували камікадзе. Однак уже в найближчому майбутньому, сподіваються фінансисти, виведення акцій українських компаній на біржу стане чимось звичайним і природним. Гроші люблять тишу. Коли перестануть говорити про IPO-бум, тоді він і розпочнеться.

У чому ж причина відставання України від сусідніх країн: Росії, Польщі, країн Балтії — у використанні цього методу залучення капіталу, який вважають у світі найпрозорішим і найефективнішим? У неготовності вітчизняного бізнесу працювати за сучасними стандартами чи в підводних каменях самої процедури?

— Обсяги ринків IPO Росії та України непорівнянні, — пояснює цей факт керівник практики корпоративних і фінансових комунікацій компанії «Михайлов і партнери. Управління птратегічними комунікаціями» Олек­сій Юдін. — Тільки за участі нашої компанії в першому півріччі 2007 року російські компанії залучили понад 10 млрд. дол. Усі зарубіжні IPO українських компаній залучили менш як 1 млрд. дол. Якщо з України в найближчі два роки на IPO збираються 26 компаній, то з Росії в ці самі терміни — до 300. Наприклад, IPO банку ВТБ, який ми супроводжували, стало найбільшим у світі з початку 2007 року. Він залучив близько 8 млрд. дол., випередивши за обсягом квітневе розміщення китайського банку CCBC у Шанхаї та Гонконгу на суму 5,4 млрд. дол. Це третє за обсягом російське IPO після «Роснефти» (10,6 млрд. дол.) і повторного розміщення акцій Ощадбанку (8,8 млрд. дол.).

— У Росії розвиток фондового ринку, формування відповідної законодавчої бази, а також усвідомлення бізнесом і державою важливості ефективних ринків капіталу для економіки країни відбулося набагато раніше, — каже Брайан Бест, директор інвестиційно-банківського департаменту Dragon Capital. — Там уже прийнято цілу низку законодавчих актів, спрямованих на стимулювання розвитку вітчизняного фондового ринку. Це, зокрема, стосується вимоги до компаній, які проводять публічне розміщення акцій, продавати 35% розміщуваного обсягу на внутрішньому ринку. Українське ж законодавство, особливо стосовно корпоративного управління, застаріло. Наприклад, багато українських компаній узагалі не проводять аудиту (не кажучи вже про аудит за міжнародними стандартами) і ведуть подвійну бухгалтерію. При цьому бухгалтерська звітність, що її здають компанії, не відображає їх справжнього фінансового стану. Структура управління компаній та їх форма організації теж недосконалі. Наприклад, ЗАТ (закриті акціонерні товариства) — це анахронізм, що відсутній у розвинених країнах. Українське законодавство не має інструментів, щоб змусити навіть публічні компанії звітувати про свої результати. Захист міноритарних акціонерів недосконалий, так само, як і ступінь відкритості компаній.

Проте якщо кілька років тому західні інвестори дивилися на український ринок в основному як на придаток російського, то зараз такого немає. Нині Україну більше порівнюють із такими ринками, як Польща чи Чехія, що коректніше з огляду на капіталізацію їхніх фондових ринків і розмірів економік.

Стисла історія українських IPO

Першою IPO на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі (AIM) провела 11—18 лютого 2005 року компанія «Укрпродукт» (точніше, її дочірня Ukrproduct Group), що виробляє молочну продукцію. Компанія продала 27,21% акцій, виручивши за це 6 млн. англійських фунтів. Їх купили 18 інституціональних і 33 приватні інвестори. Ринкова капіталізація на момент розміщення становила 43 млн. дол., на кінець 2006 року вона впала до 32 млн. дол. Юридичним консультантом виступила компанія Pricewayerhouse Coopers.

У квітні 2005 року на IPO на тій самій AIM вийшла фірма Cardinal Resources LLC, яка займається видобуванням нафти та газу в західних регіонах України. Вона продала 39,7% акцій за 20 млн. дол. Ринкова капіталізація компанії, що становила на момент розміщення 54 млн. дол., на кінець минулого року впала до 41 млн.

Cardinal Resources і «Укрпро­дукт» здійснювали свої презентаційні заходи на хвилі зростання інтересу до Україні у світі відразу після помаранчевої революції та позиціонували себе як «перші українські компанії, що виходять на IPO». Це призвело до «перегріву» їхніх акцій. Коли ситуація в країні почала викликати розчарування світового співтовариства, інвестори стали позбуватися цих паперів.

У грудні 2005 року девелоперська компанія «XXI століття» за допомогою дочірньої XXI Century Investments розмістила на AIM 37,5% своїх акцій, виручивши 139 млн. дол. Акції компанії купили 95 інвесторів із 12 країн. Юридичний супровід здійснювала компанія Baker&McKenzie. Капіталізація компанії за минулий рік зросла з 370 млн. дол. на початку розміщення до 540 млн. На сьогодні акції компанії стабільно зростають і торгуються за більш як 9,7 фунта (за стартової ціни 5,4 фунта).

У серпні 2006 року на Варшав­ську фондову біржу вийшла компанія «Астарта-Київ». Вона продала 20% своїх акцій за 30 млн. дол. Капіталізація компанії за півроку зросла на кілька відсотків.

Наприкінці травня 2007 року будівельно-інвестиційна компанія TMM (точніше, дочірня кіпрська компанія TMM Real Estate Development) розмістила на Франкфуртській біржі 13,11% акцій і залучила 104,9 млн. дол. Капіталізацію TMM за результатами розміщення було оцінено в 800 млн. дол. Увесь обсяг розміщення викупили великі іноземні інвестиційні фонди. У ролі фінансового консультанта та агента з розміщення виступив інвестбанк Concorde Capital. За перший тиждень котирувань акції компанії зросли на 8,3% — до 12,4 євро, а капіталізація компанії — майже до 866 млн. дол.

Майже одночасно, 1 червня, на AIM за 208 млн. дол. було продано 100% акцій інвестфонду Dragon-Ukrainian Properties & Development PLC, який також спеціалізується на вкладеннях у нерухомість. Буквально за кілька днів котирування акцій компанії зросли більш як на 34%, а її капіталізація досягла 280 млн. дол. Консультантом виступила материнська інвестиційна компанія Dragon Capital.

Нарешті, 15 червня на основний майданчик Лондонської біржі вийшла компанія Ferrexpo AG, контрольована Костянтином Жеваго, яка володіє 86% акцій Полтавського ГЗК. Було продано 26% акцій за 420 млн. дол. За підсумками торгів капіталізація компанії становила 1,67 млрд. дол., що наближалося до нижньої прогнозної межі очікувань. Менеджерами розміщення виступили JPMorgan Cazenove і Deutsche Bank. Розміщення супроводжувалося корпоративним конфліктом: колишні акціонери Полтавського ГЗК оскаржували купівлю Ferrexpo 40,19% акцій підприємства, про що широко інформувалися інвестори. 26 липня Вищий господарський суд прийняв рішення, відповідно до якого Ferrexpo втрачає контроль над ГЗК. Проте на котируваннях цінних паперів компанії це майже не позначилося.

Можна було б згадати і десяток первинних розміщень акцій українських компаній на ПФТС, серед яких «Велика Кишеня» (12% за 35 млн. дол.), банк «Родовiд» (18,9% за 47 млн. дол.), KP Publications (20% за 11 млн. дол.). Технічно їх теж можна вважати IPO, якщо не враховувати, що технології торгівлі, вимоги до емітентів і пул інвесторів на українських і міжнародних біржах серйозно відрізняються.

IPO: докази «за»...

IPO — модна фінансова технологія чи економічна необхідність? Що спонукає власників підприємств залучати фінансування не в банку, а саме в такий спосіб?

— Насамперед те, що залучене фінансування не треба повертати, як у випадку з кредитами чи облігаціями. Це особливо важливо нині, коли оцінні коефіцієнти українських компаній значно зросли, і завдяки цьому вони можуть залучати чималі кошти, розміщуючи свої акції, — вважає Брайан Бест із Dragon Capital. — IPO — це визнання компанії третіми сторонами, що критично важливо для довіри інвесторів і тривалого ринкового зростання. Крім того, це — визначення реальної ринкової вартості бізнесу та перспектива його подальшого зростання, тому що лістинг на фондовій біржі створює премію до вартості завдяки прозорості компанії. Ну й вихід на біржу — хороший привід ще раз чітко визначити цілі компанії на найближчі кілька років відповідно до світових тенденцій і очікувань іноземних інвесторів. Не кажучи вже про те, що реструктуризація бізнесу, поліпшення стандартів управління та прозорості, які проводяться перед IPO, дають змогу створити максимальну вартість для власників у разі можливого виходу з бізнесу в майбутньому — наприклад, шляхом продажу стратегічному інвестору.

Конкретний приклад. Власник мережі «Велика Кишеня» у грудні 2005 року продав 10% акцій своєї компанії за 27,5 млн. дол., тобто ринкова капіталізація мережі становила 275 млн. дол. Нині, відповідно до котирувань акцій, ринкова капіталізація «Великої Кишені» становить 775 млн. дол. Основному акціонеру належать 88% акцій, які коштують 682 млн. дол. — на 150% більше, ніж вартість усієї мережі півтора року тому.

Резюмуючи сказане експертом, можна назвати такі причини, з яких українські підприємства починають придивлятися до можливостей для виходу на біржі.

IPO є важливим іміджевим чинником. Компанію, чиї акції котируються на міжнародних біржах, сприймають як серйозного партнера, що точно не «кине» ні колег, ні клієнтів.

IPO передбачає зміну самої стратегії розвитку бізнесу. Основним критерієм ефективності менеджменту стає не прибуток власників, а зростання капіталізації компанії. Яке, утім, легко конвертувати в гроші під час її продажу.

На інший рівень виходять і відносини менеджменту з інвесторами та акціонерами. У публічній компанії вони старанно регламентовані з тим, щоб зробити керівництво реально незалежним, підконтрольним не окремим особам, а налагодженій процедурі управління. Тому власники можуть бути впевнені, що менеджмент не стане «крутити свій бізнес у бізнесі», а менеджмент — що власник не звільнить без причини.

Нарешті, компанія, яка відповідає вимогам провідних міжнародних бірж, навіть безвідносно до реальних котирувань її акцій — привабливий клієнт для великих банків. Як для видачі їй кредитів, так і для випуску облігацій. Завдяки своїй прозорості. І навпаки, співробітництво з великим міжнародним банком, який видавав компанії кредити чи допомагав випускати облігації, дуже позитивно позначиться при підготовці до IPO.

…і «проти»

Однак власники багатьох підприємств, які за формальними ознаками (оборотом, можливістю знайти кошти на приведення бізнесу до біржових стандартів) мають можливість вийти на IPO, не поспішають цього робити. Що їх бентежить?

Існує також думка, що на тему вигод IPO говорять в основному фінансові консультанти, зацікавлені в нових клієнтах. А бізнесмени вважають за краще користуватися більш традиційними механізмами залучення фінансування: банківськими кредитами та облігаційними позиками.

— Вони просто ще не усвідомлюють переваг, які принесе їм публічність, — каже Брайан Бест. — З іншого боку, якщо в компанії є можливість стабільно залучати дешеве фінансування іншими способами, вона може не поспішати з виходом на біржу.

— Основне запитання — навіщо компанії взагалі потрібна публічність? Власнику бізнесу важливо відповісти на нього самому собі. Найскладніше — не провести IPO як таке, а жити за умов постійного контролю і тиску з боку нових інвесторів і регулюючих органів, — зазначає Олексій Юдін. — Виводити на IPO непідготовлений до цього бізнес не стане жоден власник, а супроводжувати таке розміщення не візьметься жоден консультант. Адже невдале IPO нашкодить і репутації консультанта, і бізнесу компанії-емітента. Саме тому власникам рекомендується працювати тільки з досвідченими консультантами з фінансів і комунікацій, що супроводжували IPO компаній із країни, ринку чи галузі, в якій працює потенційний емітент. І залучати професійних консультантів важливо мінімум за 6—12 місяців до розміщення IPO, щоб мати можливість підготуватися до напрацювання репутації на цільових ринках і належним чином представити компанію потенційним інвесторам.

Можливо, власників компаній, які могли б вийти на міжнародні біржі, але не хочуть, бентежить необхідність приведення своєї бізнес-моделі до певних, досить жорстких стандартів. Тобто звичні схеми управління бізнесом доведеться змінювати на нові, які передбачають набагато менший ступінь особистого контролю. А також відмовлятися від використання різноманітних схем із викупом своїх облігацій афільованими структурами. Причому така перебудова відбувається назавжди: відмова від світових управлінських стандартів сприйматиметься біржовими інвесторами як катастрофа.

Вимоги до компанії, чиї акції торгуються на біржі, можна поділити на три групи.

Перша — вимоги до фінансової звітності. Компанія має відповідати міжнародним чи американським стандартам, а то і тим і іншим, упродовж як мінімум останніх трьох років. Крім цього, вона має пройти аудит, причому обов’язково — однієї з компаній «великої трійки».

У бухгалтерського підрозділу має бути напрацьований досвід швидкого впорядкування звітності за міжнародними стандартами. Якщо компанія затримує звітність, публікує її «на межі» або пізніше за встановлені терміни, це викликає в інвесторів підозри. Так буває, коли бухгалтери та аудитори намагаються «перевести» внутрішню бухгалтерію на мову МСФЗ або просто не можуть звести кінці з кінцями. Таке «переведення» виснажує і аудитора: буває, що перевірка річної звітності й на рік затягується.

Якщо ж компанія подає звітність швидко, це свідчить, що бізнес-процеси в ній налагоджені, а горезвісні «міжнародні стандарти» впроваджені в життя, а не є «надбудовою» над звичною подвійною бухгалтерією.

Зазначимо, що публічність майже не залишає компанії можливостей для виділення «чорної готівки» на «вирішення питань» із державним апаратом. Така компанія не може брати участі у банальних корупційних схемах із даванням хабарів. Проте не стає від цього більш уразливою. На її боці — високий інвестиційний імідж. Утім, на Заході давно відпрацьовано схеми «мотивації» чиновників, які не суперечать стандартам публічності...

Друга група вимог стосується прозорості управлінської схеми компанії та схеми її власності.

Йдеться і про чіткий розподіл повноважень менеджменту всіх ланок. Внутрішні документи мають регламентувати, хто які рішення приймає, хто в якій формі й у які терміни перед ким звітує. Бажано, щоб система управління компанії також відповідала західним стандартам, не містила нічого зайвого й нічого нового для інвесторів.

Зарплати менеджерів і вся система їхньої мотивації повинні відповідати ринковим стандартам: інвестор має бути переконаний у стабільності команди, в яку він вкладає гроші. Часто при підготовці до IPO фірма залучає нових менеджерів, які невідомо, чи затримаються в ній після виходу на біржу. Тому додатковим бонусом є можливість представити висококласну команду, що працює на одному місці вже кілька років.

Не менш прозорою має бути схема власності та корпоративних прав. Не вітаються офшори, хіба тільки «цивілізовані» (Кіпр, Швейцарія, Ліхтенштейн) і з персоніфікацією власників. Якщо на IPO виходить холдинг, що об’єднує компанії, які працюють на різних ринках, потрібно продемонструвати необхідність такої диверсифікації. Інакше в очах інвесторів це виглядатиме розпиленням коштів або, ще гірше, оптимізацією оподаткування. Крім того, холдинг має бути спроможний подавати консолідовану звітність.

Третя група вимог стосується захисту прав інвесторів. Адже той, хто купить акції компанії на біржі, по суті, стане її міноритарним акціонером. Ключові власники мають вибудувати схему управління бізнесом так, щоб у міноритаріїв не виникало підозр, що їх можуть обдурити.

Скільки коштує IPO

Це — не найдешевше джерело коштів: накладні витрати можуть становити до 10—15% від суми залученого капіталу. Причому працює правило: що більша сума залучення, то менша частка цих витрат. У середньому залучення коштів на біржі дешевше, ніж кредити та фінансування через облігації.

Тим паче, що витрати на IPO разові. Якщо підприємство добре підготовлене та ефективно працює, навіть багато мільйонів, вкладених на етапі запуску акцій в обіг, окупляться йому сторицею.

Сума витрат на підготовку до розміщення акцій залежить від безлічі чинників: обсягу робіт із приведення компанії у відповідність до вимог бірж, вартості послуг радників і самої біржі, презентаційних витрат тощо. І менеджмент компаній, які вже вийшли на біржі, і представники фінансових компаній погоджуються, що мінімальна ціна виходу на IPO — мільйон доларів. Верхня межа може бути на порядок вищою, особливо у разі виходу на дорогі американські біржі.

Витрати на підготовку до IPO мають здійснюватися з власних коштів компанії. Оплата праці більшості радників, консультантів, юристів, аудиторів — погодинна. Що менше в компанії порядку, то більше годин їхнього робочого часу витрачатиметься.

На презентаційні витрати впливає віддаленість біржі, з якою мають намір працювати. Вони включають витрати на телефонні переговори та на організацію презентацій і роад-шоу (отже, і численні поїздки посадових осіб компанії в країни розміщення). Відповідно, взаємодія з Варшавою обійдеться дешевше, ніж із Лондоном чи Мюнхеном, а з Лондоном і Мюнхеном — дешевше, ніж із Нью-Йорком чи Токіо.

— IPO на закордонній біржі — дорогий спосіб залучення інвестицій. І компанія, яка робить такий крок, має розуміти всі пов’язані з ним вигоди і зобов’язання. Якщо прогнозований обсяг залучених коштів від IPO не перевищує 60—100 млн. дол., є сенс подумати про інший формат залучення інвестицій, — вважає Олексій Юдін.

— Це ілюзія, що знизити витрати на IPO можна, відмовившись від послуг фінансових консультантів і провівши всю підготовчу роботу силами власників і менеджменту підприємства, — каже Брайан Бест. — Насправді це практично неможливо хоча б тому, що доступ до біржі мають тільки ліцензовані торговці. Крім цього, підготовка компанії до виходу на IPO — цілком окрема сфера діяльності, яка включає ряд етапів — від реструктуризації бізнесу та впорядкування його фінансової звітності до оцінки бізнесу за узвичаєними в інвестиційному середовищі методиками, підготовки комплексних інформаційних матеріалів (інвестиційного меморандуму), налагодження спілкування з потенційними інвесторами, організації роад-шоу і власне виведення акцій на біржу та проведення всіх супутніх фінансових розрахунків. Самій компанії це навряд чи під силу.

— Важливо уникнути помилок, інакше всі витрачені зусилля не дадуть очікуваного ефекту — довіри та інтересу інвесторів, — каже Марина Стародубська, генеральний директор компанії «Михайлов і Партнери. Україна». — Для підготовки і супроводження IPO потрібні професіонали, які, по-перше, неодноразово це робили і мають контакти з цільовими ЗМІ та інвесторами, а по-друге, спеціалізуються на певних ринках і галузях. З урахуванням можливих помилок і додаткових ризиків найняти консультантів усе одно буде дешевше.

Вибір зброї

Багато в чому успіх IPO компанії залежить від біржі, на якій він здійснений. Як правило, бізнесмени дослухаються рекомендацій інвестиційних консультантів. Фінансові компанії, у свою чергу, найчастіше пропонують емітентам ті біржі, з якими звикли працювати. Наприклад, «Сократ» має угоду про співробітництво з Варшавською фондовою біржею, а «Конкорд Капітал» — із Франкфуртською.

З семи розміщень акцій українських підприємств на закордонних біржах п’ять здійснено на Лондонській, найпопулярнішій і в Росії. По одному — на Франкфуртській і Варшавській. І жодного на російських торговельних майданчиках, здавалося б, найближчих до Києва територіально, за духом і за інтересами. Жодна українська компанія не вийшла поки що й на престижні американські чи японські біржі.

Ряд компаній здійснили первинне розміщення акцій на ПФТС. Формально такі розміщення теж вважаються IPO. Проте експерти зазначають, що вимоги до лістингу на українській біржі все-таки значно м’якші, ніж за кордоном. Тому для іноземних інвесторів не очевидно, що компанії, чиї акції торгуються тільки на українських майданчиках, відповідають міжнародним інвестиційним стандартам.

Проте в Росії всі первинні розміщення на місцевих біржах вважають IPO. Втім, російські інвестиційні фахівці схильні навіть стирати межу між IPO — відкритим розміщенням акцій і приватним розміщенням, коли цінні папери компанії пропонують обмеженому колу заздалегідь відібраних інвесторів.

Лондонська фондова біржа (LSE) включає основний (main market) і альтернативний (alternative investment market, AIM) майданчики. Тільки за дев’ять місяців 2006-го на LSE було проведено IPO на загальну суму близько 35 млрд. доларів. Для порівняння: обсяг розміщень на другому світовому лідері — NYSE — за цей самий період становив усього 17 млрд. дол.

Вимоги до компаній, що виходять на AIM, м’якіші. Саме на ньому розміщувалися всі українські та більшість російських емітентів. Однак останнє велике українське IPO — компанії Ferrexpo — було здійснено саме на основному майданчику. На нього ж націлилися донецький «Метінвест» і «Миронівський хлібопродукт», які планують розмістити там свої акції в 2008 році.

Однією з найпривабливіших бірж за співвідношенням вимог, вартості та термінів розміщення до можливого обсягу залучення коштів вважають Франкфуртську. Проте тут наразі відбулося лише одне українське розміщення — девелоперської компанії ТММ. Готується розміщення там акцій «Мілкіленду».

— Рішення, на яку біржу виходити, приймає компанія за особистої участі інвестиційного консультанта, — каже Олексій Юдін. — Принцип завжди один: компанії йдуть туди, де гроші будуть для них дешевше. З розвитком національних/регіональних бірж акцент зміщуватиметься на них. Також певну роль, звичайно, відіграє і питання просування того чи іншого майданчика, його маркетингової політики. Наприклад, коли LSE оцінила потенціал російських емітентів, вона почала маркетингові зусилля з їхнього залучення аж до надання особливих умов. Важливо також враховувати глобальний характер фондового ринку. Найчастіше ми можемо спостерігати, як основний обсяг розміщуваних акцій у Лондоні викуповують російські інвестори, а 4/5 емісії компанії, розміщуваної в Росії, — міжнародні фонди.

— Компанії з обігом у сотні мільйонів доларів США, із розвиненим бізнесом і чіткими планами розвитку віддадуть перевагу виходу на великі фондові майданчики, як, наприклад, у Лондоні, — каже Брайан Бест. — Водночас молоді компанії, які потребують капіталу для розширення свого бізнесу, з обігом у десятки мільйонів доларів США, можуть цілком виходити на IPO на ПФТС чи Варшавській біржі.

Що стосується межі між публічними і приватним розміщенням, то тут думки експертів розходяться.

— І те й інше — формат залучення інвестицій. Просто у випадку IPO потрібен значно більший обсяг підготовчої роботи і супровідних комунікацій, — вважає Олексій Юдін. — Приватне розміщення обходиться дешевше, та в ході грамотно підготовленого IPO компанія може залучити більший обсяг інвестицій. У будь-якому разі процедура IPO накладає більше зобов’язань на компанії, в тому числі щодо розкриття інформації.

— Преса часто ставиться до приватних розміщень як до чогось другосортного. Це не виправдано, — каже Брайан Бест. — Навіть якщо компанія розмістила свої акції приватно серед заздалегідь визначеного кола інвесторів, їй усе одно доведеться стати більш прозорою та відкритою, хоча б щодо нових акціонерів, публікувати регулярну фінансову звітність тощо.

IPO і PR

За умов IPO зовсім нове значення для бізнесу компанії одержує її PR-служба. Якщо в більшості звичайних фірм цей підрозділ розглядають як придаток до відділу маркетингу, а то й реклами, то для публічної компанії — це майже головний інструмент формування її капіталізації. Аналізуючи поточні котирування акцій на будь-якій біржі, можна легко помітити, як буквально після будь-якого повідомлення про діяльність тієї чи іншої компанії пожвавлюються торги її акціями.

Річ у тім, що котирування надзвичайно чутливі не тільки до реальних подій, які відбуваються у бізнесі компанії, а й до чуток і думок найширшого кола учасників ринку: гравців, інвесторів, чиновників, аналітиків та ін. І кимось необережно кинуте слово може призвести до паніки й відчутних фінансових втрат.

Аналітики, які видають рекомендації «купувати», «продавати» чи «тримати», орієнтуються на три джерела інформації про компанію: її фінансові показники, її інформаційні повідомлення та інсайдерську інформацію. Останнє джерело інформації не аналізуватимемо через його неформальність і потрапляння під дію низки заборон. З фінансовою інформацією теж усе зрозуміло: періодичність її появи відома, на неї очікують, і брокери заздалегідь готуються до пожвавлення торгів і зміни котирувань після публікації. У періоди між щоквартальними звітами прес-релізи компанії, висловлення її менеджерів на конференціях, будь-які події на ринку стають основними каталізаторами торгів. У зв’язку з цим грамотна PR-політика компанії починає відігравати вирішальну роль у формуванні ставлення до неї інвесторів.

До PR-підрозділу висувають дві головні вимоги, які дещо суперечать одна одній. По-перше, генерована ним інформація має бути максимально точною і вивіреною, містити тільки посилання, які однозначно трактуються і дають змогу на їхній основі робити висновки про зростання бізнесу компанії. По-друге, PR-підрозділ має виявляти максимум творчості для того, щоб із «сухого автоінформатора» перетворитися на біржового режисера, який моделює сценарій постійного зростання котирувань акцій своєї компанії.

Ситуація, коли компанія тижнями не реагує на наростаючий негатив, як неодноразово бувало на українському ринку, неприпустима, якщо її акції котируються на біржі: падіння капіталізації не змусить на себе чекати.

Одним із важливих елементів формування позитивного іміджу компанії, довіри до неї інвесторів є імідж її менеджерів. Таким чином, її PR-підрозділ має приділяти увагу їх особистому PR, їхньому цитуванню, популярності в бізнес-співтоваристві, формувати їхній експерт­ний статус. З іншого боку, спілкування «топів» публічної компанії з пресою та аналітиками має бути старанно зрежисоване, щоб не допустити мимовільної видачі небажаної інформації чи небажаного трактування почутого журналістами або аналітиками.

За відносини з акціонерами і управління котируваннями акцій компанії, по ідеї, відповідає інший підрозділ — Investor Relations (відносини з інвесторами), аудиторією якого є саме фінансові кола. IR-напрям роботи компанії передбачає індивідуальну роботу з інвесторами, брокерами, аналітиками, публікацію розширеної фінансової інформації, бізнес-прогнозування.

На жаль, для більшості українських підприємств вищевикладене є недосяжною утопією.

— Якщо говорити про комунікаційний супровід IPO і подальшу роботу компанії з інвесторами і ЗМІ, саме про нього українські компанії часто думають в останню чергу, — зазначає Марина Стародубська. — Функція Investor Relations або перебуває в процесі формування, або узагалі відсутня. А керівник відділу комунікацій у 90% випадків не входить до правління, тобто не бере участі в розробці стратегії. Адже інвестору цікавий тільки зрозумілий, передбачуваний і прозорий бізнес. Постійне перебування компанії «на очах» в інвесторів і ЗМІ потребує регулярного виробництва інформації: звітів, новин, інформаційних добірок для прес-брифінгів тощо. Тому на ранніх етапах підготовки, під час і відразу після виходу на IPO компанії необхідний фаховий комунікаційний і фінансовий супровід.

— Відомо, що котирування акцій перших українських компаній, які вийшли на IPO два роки тому, впродовж першого року впали на 10—30%. Причина — від початку низька поінформованість міжнародних інвесторів, що ускладнює «розкручування» компаній серед фондів, які раніше інвестували не в Україну, — каже Брайан Бест. — Для порівняння: котирування акцій компаній, що розміщалися на ПФТС, — «Рітейл Груп» («Велика Кишеня»), «Родовід-банк», «Мотор-Січ» та ін. — із часу розміщення істотно виросли. Цьому, зокрема, сприяло своєчасне та регулярне інформування інвесторів про стан справ, аналіз фінансового становища і перспектив зростання тощо.

Довідка «ЗН»

Українські компанії, які заявили про підготовку до IPO:

1. «Холдинг Атлант-М»

2. Укргазбанк

3. Finance&Credit Bank

4. Міжнародний іпотечний банк

5. «Надра»

6. «Родовід-банк»

7. КрАЗ

8. ДТЕК

9. «Метінвест»

10. «Галнафтогаз»

11. «Стирол»

12. «Миронівський хлібопродукт»

13. Одеський коньячний завод

14. «Група Олімп»

15. «Союз-Віктан»

16. «Датагруп»

17. «Укртелеком»

18. «Норд»

19. «Дакор»

20. Промислова група «Креатив»

21. «Інтерпайп»

22. «Росава»

23. CК «Універсальна»

24. «Індустріальна Спілка Донбасу»

25. «Фуршет»

26. Milkiland