Тарифи й субсидії в країні, де переміг популізм

Високопосадовці, включаючи прем'єр-міністра, міністра соцполітики та очільника НАК "Нафтогаз України", доклали неабияких зусиль, рекламуючи запропоноване Кабміном підвищення комунальних тарифів і систему компенсуючих субсидій для тих, для кого ці тарифи виявилися непідйомними. Насправді, як ми побачимо, конструкція, придумана Кабміном, є нічим іншим, як корупційною схемою, покликаною замаскувати майже повне збереження статус-кво. Вона не лише не приведе до помітного збільшення платежів населення, а й спровокує масову корупцію на побутовому рівні, додатковий відхід доходів у "тінь" і марнотратність.

Привертає до себе увагу те, що реклама пропонованої системи тарифів і субсидій у ЗМІ зводиться до розповідей про те, як легко стало одержувати субсидію: кинути в поштову скриньку заповнений бланк заяви і декларацію на одну сторінку - і все, користуйся. І при цьому жодної конкретики ні в процедурах сплати з урахуванням субсидії, ні в методиці розподілу субсидії, адресованої домогосподарству, між різними постачальниками (води, газу, тепла, електроенергії), ні, нарешті, у тому, а що, власне, мається на увазі під домогосподарством. Наприклад, дві людини, які зареєстровані в одному місці, але живуть у в різних, - це домогосподарство? А дві людини, що живуть разом, але зареєстровані в різних місцях?

Ніхто з тих, хто розхвалює систему субсидій, ані слова не сказав про те, який економічний ефект очікується від її запровадження і які ризики з нею пов'язані. Тобто нам розхвалюють обгортку й жодного слова не кажуть про те, що усередині. Це класична поведінка несумлінного продавця, який хоче всучити те, що покупцеві зовсім не потрібно. Тож спробуймо самостійно розібратися, як працює система тарифів і субсидій, анонсована Кабміном.

Орієнтуватимуся на публічні виступи міністра соцполітики пана Розенка та голови "Нафтогазу" пана Коболєва. Як вони пояснили, є певна ключова цифра, наприклад, 15% (А.Коболєв). Якщо комунальні платежі сумарно перевищують 15% чистого доходу домогосподарства (доходу за вирахуванням податків), то все перевищення покривається субсидією.

Для початку припустимо, що тарифи взагалі нульові і ніхто ні за що не платить. Якщо тепер запроваджуються якісь незначні тарифи, то більшість населення платить за цими тарифами, за винятком невеликої групи зовсім незаможних, для яких платежі навіть за невисокими тарифами перевищують 15% доходів. Ця група платитиме 15% своїх доходів, а решта нарахованих їм платежів покривається субсидією.

Якщо тарифи ще зростають, то для першої групи незаможних нічого не змінюється. Скільки вони платили, стільки й платитимуть, і навіть можуть не знати, що адресована їм субсидія зростає. Але в розряд незаможних перейде ще одна група населення, яка не зможе платити за новими тарифами, і цим домогосподарствам буде потрібна субсидія. І так відбуватиметься при кожному підвищенні тарифів. Зрозуміло, що сума субсидій зростає швидше за тарифи через те, що щоразу збільшується кількість домогосподарств, яким потрібна підтримка. Однак спочатку, поки на субсидію має право лише порівняно невелика кількість домогосподарств, зростання сумарних платежів перевищує зростання субсидій.

Цей етап закінчиться, коли, грубо кажучи, "закінчаться домогосподарства", тобто більша частина населення перейде в розряд незаможних і стане адресатом субсидування. Починаючи з цього моменту підвищення тарифів втратить будь-який сенс, тому що жодним чином не впливатиме на величину платежів, що збираються з більшої частини населення. Загальної картини не змінює існування невеликої та зменшуваної з кожним підвищенням тарифів групи благополучних, яким не потрібні субсидії.

Щоб порахувати, коли підвищення тарифів стане безглуздим, треба знати розподіл домогосподарств в Україні за доходами. Я не знайшов цих даних на сайті Держстату і, думаю, їх узагалі немає, тим більше що зараз усе змінюється надзвичайно швидко через війну, велику кількість переселенців, зростання безробіття та інфляції. Але можна зробити просту, орієнтовну оцінку.

На тому ж сайті Держстату є дані про структуру витрат домогосподарств і, зокрема, про те, яку частину загальних витрат становлять комунальні платежі. Виявляється, у 2011–2013 рр. і на початку 2014-го на них припадало приблизно 9–12% витрат. Це означає, що при підвищенні тарифів, скажімо, у півтора разу суми в платіжках становитимуть уже 13,5–18% витрат домогосподарств, тобто для багатьох родин перевищать 15% їхніх витрат. Більш того, підвищення тарифів наприкінці 2014 р. збільшило суми в платіжках за тепло, воду й газ і, напевно, уже вичерпало той невеликий запас, який ще був рік тому.

Можна, звичайно, причепитися до того, що наведена вище оцінка спирається на структуру витрат, а не доходів, як має бути. Але, по-перше, я не вважаю, що для сімей, які потребують субсидування, "чисті" доходи й витрати помітно різняться. Швидше за все, майже все зароблене витрачається на найнеобхідніше. По-друге, можна зробити перевірку за даними того ж Держстату, що опублікував середню зарплату громадян України в січні вже поточного, 2015 р., - 3455 грн. Навіть якщо в сім'ї є двоє працюючих з такою зарплатою, то 15% від їхньої сумарної чистої зарплати 5873 грн (6910 грн мінус прибутковий податок 15%) становлять 881 грн. Починаючи з другої половини минулого року такі витрати на комуналку для дво-трикімнатної квартири - це буденна справа. Тобто така не бідна, за нашими мірками, сім'я теж має право претендувати на субсидію. Це означає, що вже анонсоване першоквітневе підвищення тарифів практично безглузде, а тим більше всі наступні.

Сказане вище аж ніяк не вичерпує вад розрекламованої урядом системи субсидій. Найбільш "невинна" з них - це те, що субсидії ніяк не стимулюють енергозбереження. Навпаки, людина, яка точно знає, що, незалежно від споживання, платитиме ту саму суму - 15% від доходів, зовсім не буде схильна заощаджувати. У неї не буде стимулу вимикати світло, виходячи з кімнати, приймати короткий душ, утеплювати на зиму вікна та вчасно ремонтувати бачок, що протікає. Не сумніваюся в тому, що споживання, не контрольоване вартістю послуг, зростатиме, а не падатиме. Буде зростати й кількість зарплат, переведених у "тінь", щоб мінімізувати не лише податки, а й комунальні платежі.

Ще одна особливість системи субсидування, якою Кабмін намірився ощасливити Україну, - це величезна кількість субсидій, що потребують призначення, розрахунку, поштової обробки та усього іншого, що називається адмініструванням. Міністр соціальної політики повідомив, що, за розрахунками міністерства, субсидія знадобиться 4 млн домогосподарств. Якщо на обробку кожних десяти заявок буде витрачено годину часу, то треба буде 400 тис. людино-годин, або повний робочий рік, для приблизно 250 осіб. Пан Розенко, очевидно, краще від мене уявляє, як працюють його підлеглі, тому він повідомив, що вже зарезервував 3000 робочих місць для тих, хто займатиметься субсидіями. Відомий принцип "значущість начальника приростає кількістю його підлеглих" - у дії!

Однак й це ще не все. Ще треба буде регулярно перевіряти правильність декларацій кожного (!) з 4 млн одержувачів субсидій. Наприклад, перевіряти, чи правильно, що доходи колишнього чоловіка, зареєстрованого у квартирі, виключаються при розрахунку субсидії? А такі перевірки - це довідки, запити в ЖЕК і Пенсійний фонд, опитування сусідів тощо. Якось не дуже схоже на дерегуляцію, про яку нам стільки розповідав пан Гройсман під час перебування його віце-прем'єром. Скільки в цьому процесі буде вимагатися, пропонуватися і вручатися хабарів?!

Як стверджує закон Паркінсона, контора чисельністю 300 осіб у змозі повністю завантажити роботою сама себе. Мегаконтора в 3000 людей поставить на вуха всю країну. Що цей монстр робитиме та у скільки обійдеться його функціонування? Хтось це підраховував? Чи не доведеться для цієї діяльності запроваджувати спеціальний пункт при підрахунку ВВП - виробництво субсидій. Інші країни виробляють товари й послуги, а ми - субсидії.

На жаль, і це ще не все. Спробуймо відповістити на запитання, кому ця система вигідна? Куди підуть гроші, які виділяються на субсидії? Відповідь очевидна: "Нафтогазу", "Київенерго" та іншим "енерго", "водоканалу" тощо. Ці субсидії лише на словах виділяються населенню! Насправді вони виділяються монополістам і є прямим їх фінансуванням! У такий спосіб побудована система субсидій дає змогу призначити будь-які тарифи, аж до тарифу, за якого на субсидію матимуть право безпосередньо претендувати Рінат Леонідович, Ігор Валерійович і Петро Олексійович. Прості люди, закриті стелею 15%, цього й не помітять, і гігантські, нічим не обмежені суми підуть прямо "своїм людям" під фіговим листком підтримки населення!

Де це бачено, щоб субсидії давали без будь-якого контролю просто за заявою, у якій написано: "Я хочу!". Але у тому ж і справа, що для Кабміну несуттєво, чи має людина право на субсидію. Адже грошей вона, ця людина, все одно не побачить. А от її заява дуже потрібна. Вона дає уряду право вийняти з бюджету чергову суму й відправити її за "правильною" адресою! І при цьому МВФ теж задоволений! Тарифи начебто піднімаються, дотації "Нафтогазу" та іншим з бюджету нібито не виділяються! Якщо це не корупційна схема, то що це таке? Антикорупційне бюро, агов! Ой, та його ж іще немає, і, схоже, воно не скоро з'явиться. Дуже вдало!

Таким чином, під розмови про непопулярні (це такий синонім слова "корисні") реформи Кабмін винайшов реформу, яка має всі шанси виявитися цілком популярною (синонім - цілком шкідливою), якщо буде, говорячи високим штилем, імплементована. Але безплатним нічого не буває. Субсидії оплачуватимуться податками, які ми ж і платимо. Тобто гроші будуть вийматися з нашої кишені, але Кабмін, який зобов'язаний розпоряджатися цими грошима по-хазяйськи, збирається витратити їх разом із позиковими коштами, задовольняючи апетити монополістів. А суми, до речі, не маленькі. За рік при середній субсидії, скажімо, 500 грн на місяць їх набіжить на 24 млрд. Це ті самі гроші, які раніше називалися дотацією "Нафтогазу" та ін., а тепер, не змінивши адресата, називатимуться субсидіями.

Насамкінець про те, як можна було б справді підвищити тарифи, чого, звичайно, уникнути не вдасться, бо жити треба за коштами. Я запровадив би без усіляких субсидій двоступінчасті тарифи. Перша сходинка - низький соціальний тариф, а друга - одразу високий, економічно обґрунтований. Наголошу - обґрунтований у відкритій пресі в усіх подробицях. Не беруся вказувати, якою має бути настроювання тарифу, тобто межа між сходинками. Це питання серйозного економічного й соціологічного аналізу, і, можливо, настроювання доведеться час від часу змінювати.

Не впевнений, що такий двоступінчастий тариф - це найкращий варіант, але він точно працездатний, позбавлений будь-якої корупційної складової, не потребує ніякого спеціального адміністрування, окрім обробки звичайних платіжок, і стимулює енергозбереження. Заздалегідь зрозуміло, що повний перехід на тарифи, що відповідають бажанням постачальників, неможливий, якщо країна не підніметься економічно. Тому нехай монополісти трохи затягнуть і свої паски, а не тільки наші. Але й споживачам доведеться ґрунтовно стримати апетити. Це правда, що в країні, у якій немає європейських доходів, не може бути європейських цін. Але і європейського споживання та європейського рівня життя теж не може бути!

Якщо конструкцію, активно рекламовану Кабміном, запустять, вона надзвичайно дорого, в всіх значеннях цього слова, обійдеться країні. На щастя, ця схема зовсім непрацездатна й, безсумнівно, буде відкинута. Більш того, судячи з відсутності в лобістських виступах будь-якої істотної деталізації, схема всерйоз і не розроблялася. Вважаю, що вона від самого початку придумувалася просто як імітація реформи, покликана створити враження, що уряд начебто має намір, як того вимагає МВФ, підвищити тарифи до реальної вартості енергії та води (не випадково ця активність уряду збіглася з розглядом МВФ питання про виділення Україні першого траншу кредиту). Інакше кажучи, популістський обман!

У нашій країні, де переміг популізм, де вся публічна політична діяльність зводиться до розповідей про те, як добре жити добре і як погано жити погано, до таких фокусів не звикати. Новизна цієї кампанії лише в тому, що цього разу популістські байки складалися здебільшого для зовнішнього адресата - МВФ, ніж для внутрішнього.