Світовий банк — Україні: Не забувайте, Нацбанк сильний своєю незалежністю

Нинішня непроста ситуація в економіці України в усіх на вустах. А що думають із цього приводу наші багаторічні партнери і порадники з Світового банку (СБ)? Під час спеціально організованого телевізійного мосту старший економічний радник Світового банку Мартін РАЙЗЕР і директор СБ по Україні, Білорусі та Молдові Пол БЕРМІНГХЕМ постаралися якомога грунтовніше відповісти на запитання «ДТ».

— Чи вважаєте ви правильним рішення Національного банку України про ревальвацію офіційного курсу гривні?

М.Р. — Якщо розглядати останнє рішення про ревальвацію гривні як початок руху в напрямі більшої гнучкості її обмінного курсу до долара, то ми, поза сумнівом, вважаємо це рішення правильним і підтримуємо його. Кілька зроблених нещодавно публічних заяв із боку представників Національного банку дають нам підстави вважати, що зміна офіційного курсу з 5,05 до 4,85 грн./дол. — це перший крок на шляху лібералізації процесу курсоутворення і переходу до режиму інфляційного таргетування, а не однократна зміна курсу з його подальшою фіксацією.

— Чи достатньо зусиль докладає Національний банк для підвищення в суспільстві довіри до своїх заходів?

М.Р. — Ми поважаємо незалежність Національного банку України і не можемо давати йому директиви. Однак, на наш погляд, було б корисно, якби керівництво НБУ позначило свої подальші наміри, чіткіше, грунтовніше аргументувавши свою мотивацію для економічних суб’єктів. Це допомогло б значно знизити нинішню знервованість і невизначеність у суспільстві.

— Опоненти Національного банку критикують цей крок за те, що він не тільки б’є по позиціях вітчизняних експортерів, а й завдає серйозних збитків економіці.

М.Р. — Справді, збиток для експортерів очевидний. Але тим, хто про це тривожиться, мені хотілося б нагадати про дві принципові речі. Перша з них полягає в тому, що на запитання, що сьогодні є головною проблемою України — зростання економіки чи інфляція, відповідь однозначна — інфляція. В умовах зростання економіки понад 6% і інфляції, чиї річні темпи перевищують 30%, вам необхідно передусім щось робити зі зростанням цін.

Ревальвація національної валюти не лише допомагає знижувати або стримувати імпортні ціни, а й дає Національному банку додатковий простір для маневру в здійсненні монетарної політики, якого він зараз гостро потребує.

Відсутність такого простору через фактично фіксований обмінний курс є хоч і далеко не єдиною, але однією з важливих причин ниніш­ньої інфляції. Через необхідність викуповувати весь надлишок валюти, що надходить у країну, емісія гривні і зростання грошової маси були дуже високими, а реальні відсоткові ставки — надзвичайно низькими. Це теж зробило свій внесок у перегрів української економіки.

Тут хотілося б звернути увагу на ту обставину, що більша гнучкість обмінного курсу зовсім не означає його неминучого посилення. Можливі обставини, за яких відплив валюти з країни перевищуватиме її надходження. Тоді курс може рухатися й у протилежному напрямі, що теж допоможе пом’якшувати виникаючі дисбаланси.

Другий важливий момент. Тим, для кого це все ще новина, необхідно знати, що конкурентні позиції українського експорту на світових ринках найбільшою мірою залежать не від змін номінального співвідношення гривні та долара, а від динаміки реального ефективного курсу гривні стосовно кошика валют основних торгових партнерів. У свою чергу, реальний ефективний курс залежить не лише від номінальних співвідношень між валютами, а й від диференціала інфляції в Україні та за кордоном.

Тож, допомагаючи знизити інфляцію, НБУ сприятиме вищому й стійкішому зростанню економіки в середньостроковій перспективі, а також підвищенню її конкурентоспроможності.

— Чому, на ваш погляд, здійснювані дотепер заходи для стримування в Україні інфляції не дають ефекту?

М.Р. — Для успішної боротьби з інфляцією НБУ потребує політичної підтримки і консолідації навколо цієї проблеми всіх політичних сил. Оскільки інфляція, хотів би ще раз підкреслити, це проблема номер один для сьогодніш­ньої України, котра мала б відсувати на задній план решту. Це — виклик усій політичній еліті, від успішності протистояння якому залежить довіра суспільства.

Окрім кредитно-грошової політики, найважливішим інструментом для успішної боротьби зі зростанням цін мала стати реалізація більш зваженої і розумної, а отже, жорст­кішої фіскальної політики. Без цього зусилля монетарної влади не будуть ефективними.

У зв’язку з цим нам хотілося б акцентувати увагу українських політиків на такому принциповому моменті. При перегляді параметрів цьогорічного бюджету, котрий, як очікується, може відбутися вже наступного тижня, не можна в жодному разі допустити підвищення загального рівня бюджетних видатків.

У результаті вищої інфляції зараз спостерігаються вищі надходження доходів у бюджет, котрий поки виконується зі значним профіцитом у 0,5% ВВП. Це добре, оскільки профіцит допомагає стримувати інфляцію. Однак саме його існування провокує політиків — вони прагнуть витратити ці гроші, щоб сподобатися потенційним виборцям. У нинішній ситуації це є категорично неприйнятним, оскільки номінальні підвищення соціальних стандартів перекриватимуться їхнім знеціненням через зростання цін, і реальна купівельна спроможність, особливо незахищених прошарків населення, не підвищиться, а падатиме.

— Чи можуть, на ваш погляд, знадобитися ще якісь адміністративні обмеження?

М.Р. — Фіскальна і монетарна політика — це два основні інструменти. Мені хотілося б застерегти українську владу від спокуси запроваджувати якісь нові адміністративні заборони чи обмеження. Як показує світовий досвід, в остаточному підсумку такі заходи завжди виявляються неефективними й у кращому разі провокують лише приховану форму інфляції — дефіцит товарів.

— Чи продовжуєте ви дотримуватися раніше озвученого Світовим банком прогнозу інфляції для України на цей рік?

М.Р. — Наш нинішній прогноз інфляції для України — 17,2% — був оприлюднений на початку квітня. Після несприятливих інфляційних показників за квітень цінова ситуація ускладнилася. Але нам не хотілося б квапити події. І перш ніж переглядати прогноз, необхідно дочекатися результатів травня і червня.

При реалізації належної фіскальної політики виконання нашого нинішнього прогнозу усе ще видається можливим. В іншому разі інфляційна ситуація розвиватиметься за кардинально гіршим сценарієм. Тож момент для України, на наш погляд, настав переломний.

— Днями з’явилася законодавча ініціатива, котра пропонує підпорядкувати Кабінету міністрів валютну політику Національного банку. Якою є позиція Світового банки з цього приводу?

М.Р. — Ми вважаємо, що час для ініціювання таких дискусій зараз украй невдалий.

Світовий досвід практично беззастережно підтверджує правило, що незалежні центральні банки значно краще виконують функції із забезпечення цінової стабільності, аніж ті монетарні інституції, що зазнають політичного впливу. Україні в жодному разі не можна припуститися помилки, намагаючись зменшити незалежність центрального банку. Це було б хибним і надзвичайно шкідливим рішенням, котре дає негативний сигнал інвесторам і всьому ринку...

П.Б. — Якщо судити за провідними і найуспішнішими економіками світу, котрі володіють найстійкішими у світі валютами, то практично скрізь центробанки, а саме: Федеральний Резерв у Сполучених Штатах, Європейський центральний банк — в єврозоні, Банк Англії або Банк Швейцарії, мають величезний імунітет від політичного впливу. Ці країни — чудові, на наш погляд, приклади того, що й Україні слід не лише підтримувати, а й надалі зміцнювати незалежність Національного банку.

— Активні зусилля влади зі стерилізації грошової маси провокують ускладнення з ліквідністю у фінансовій системі України. Коли такі проблеми виникають в інших країнах, провідні світові центробанки нехтують навіть інфляційні загрози...

М.Р. — Справді, певна стурбованість виникала в квітні, коли в окремі моменти ставки на міжбанківському ринку підвищувалися до рівня 50%. Національний банк досить оперативно, на наш погляд, відреагував на виникнення цих загроз.

Загалом же ставки підвищилися в результаті вжитих антиінфляційних заходів. Та зверніть увагу, що й тепер їхній реальний рівень залишається від’ємним. Адже за наявних зараз в Україні річних темпів інфляції понад 30% діапазон міжбанківських ставок у 20—30% ніяк не можна назвати кредитною кризою.

Зверніть увагу і на той факт, що до останнього часу (за результатами попередніх чотирьох місяців) річні темпи зростання запозичень приватного сектора залишалися фактично на рівні торішніх максимумів. Зростання кредитування в Україні необхідно уповільнювати, оскільки економіка і банківський сектор перегріті. І над цим банки мають замислитися насамперед.