Сталий розвиток при недосконалості організацій і управління. Чи можливо?

В останні десятиліття світову громадськість украй турбують глобальні системні проблеми, що охопили нашу планету. Реакцією на них стали ініціативи міжнародних організацій, насамперед ООН.

Особливе місце тут займає визначення ООН 17 цілей сталого розвитку (ЦСР), що передбачають збалансоване розв'язання економічних, соціальних і екологічних проблем в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь. Своєю чергою, 17 цілей доповнено 10 принципами соціальної відповідальності (ПСВ), що містяться в Глобальному договорі ООН.

Зазначені цілі й принципи - це золота парочка, де цілі сталого розвитку ООН визначають, у якому напрямку суспільству слід рухатися й чого слід досягати, а принципи ООН у частині соціальної відповідальності - якими мають бути організації та як вони повинні діяти у відносинах із зацікавленими сторонами, щоб забезпечувати сталий розвиток. По суті, це визначальні складові ділової культури сучасного розвиненого суспільства. Для досягнення як ЦСР, так і ПСВ потрібні спільні зусилля урядів, приватного сектору й громадянського суспільства. При цьому основне навантаження мають узяти на себе колективи організацій (підприємств, установ), незалежно від їхньої форми власності.

Україна, до своєї честі, не залишилася осторонь цих глобальних процесів. Наприкінці 2017 р. Мінекономрозвитку представило Національну доповідь "Цілі сталого розвитку: Україна", в якій визначено 17 цілей у нашій країні до 2030 р.: подолання бідності й голоду, розвиток сільського господарства, міцне здоров'я та благополуччя, якісна освіта, гендерна рівність, чиста вода і належні санітарні умови, доступна й чиста енергія, гідна праця й економічне зростання, промисловість, інновації й інфраструктура, скорочення нерівності, сталий розвиток міст і громад, відповідальне споживання й виробництво, пом'якшення наслідків зміни клімату, збереження морських ресурсів, захист і поновлення екосистем суші, мир, справедливість і сильні інститути, партнерство заради сталого розвитку. Для досягнення ЦСР намічено виконати 86 завдань.

Як повідомив перший віце-прем'єр-міністр Степан Кубів, доповідь є основою для майбутнього планування розвитку. За його словами, у доповіді представлено погоджене бачення уряду, президента й парламенту напрямів розвитку України. Визначено, що базовими принципами діяльності держави із забезпечення економічного зростання мають стати, зокрема: "орієнтація на використання насамперед власних ресурсів, мінімізація зовнішніх запозичень і використання їх винятково з метою розвитку, а не для підтримки поточного існування, всебічне сприяння розвитку підприємницької діяльності".

Та як цього досягти? І що слід зробити на рівні уряду, ділових кіл, громадськості? До потреби осмислити це підштовхує також багаторічний досвід застосування в Україні Глобального договору ООН, що свідчить про переважно PR-підхід замість конструктивного залучення до руху за ділову досконалість і соціальну відповідальність вітчизняних підприємств.

"Біла пляма" і "чорна діра" в українській економіці

Чверть століття тому Україна стрибнула зі світу дефіцитної економіки у світ економіки насиченої так швидко, що українське суспільство не встигло розглянути й адекватно оцінити нове для себе середовище проживання. Занадто довго воно було зацикленим на реаліях соціалістичної системи. Особливо це стосувалося людей, які зайняли керівні посади й мали володіти знаннями, яких до цього в Україні не було. І навіть якщо хтось із них пройшов навчання за кордоном, це ще не означало, що він осмислив, як перетворити Україну, що перебуває в полоні філософії дефіцитного ринку, на процвітаючу країну з європейським рівнем життя. І такі керівники не змогли адекватно оцінити, що Україна одержала в спадщину від СРСР і як це треба змінювати. А отже, виникла плутанина, і керівники, експериментуючи, в багатьох випадках приймали рішення "навпомацки".

Ситуація погіршилася тотальним перерозподілом майна, інших ресурсів і потоків, що раніше належали державі. З'явилася можливість швидко збагатитися, що дало поштовх для розвитку корупції. Для багатьох це виявилося набагато привабливішим, ніж копітка праця заради процвітання України. А після знайомства зі смаком швидкого збагачення вже складно було повернутися до відповідальної праці. Поширенню філософії збагачення, байдужності й недбалості сприяла відсутність відповідальності й неминучого адекватного покарання. Тому згодом таке ставлення і поведінка значно поширилися, стали модними й масовими. Безпрецедентний дерибан у масштабах країни, що розпочався 25 років тому, триває й нині, не залишаючи часу та ресурсів для того, щоб оглянутися й системно осмислити зміни, що відбулися. І українське суспільство досі продовжує залишатися в полоні філософії дефіцитного ринку. Практично не змінилося його ставлення і до ведення бізнесу.

Комбінація трьох чинників - невміння, небажання й безвідповідальності - призвела до розвитку байдужості щодо соціально-економічного стану в Україні та недбалого ставлення до виконання службових обов'язків, що вкрай негативно позначилося на прийнятті рішень, важливих для розвитку країни. А в результаті переважна більшість українських підприємств за рівнем досконалості та конкурентоспроможності нині суттєво поступається підприємствам розвинених країн.

Відомо, що стан економіки держави в найбільшому ступені залежить від якості організацій, тобто їхньої ділової досконалості. На жаль, українські організації у своїй більшості вирізняються низькою продуктивністю праці, низькою якістю та високою собівартістю продукції. Так, згідно з експертними оцінками, українські підприємства у своїй масі за рівнем ділової досконалості (за 1000-бальною шкалою, прийнятою у світі) нині в кілька разів відстають від європейських компаній. Це стало основною причиною того, що відносно лідерів світового бізнесу вони мають продуктивність нижчу до десяти разів, дефектність вищу до тисячі разів і в кілька разів вищу собівартість. Великою мірою саме цим визначається й критично низький рівень ВНД на душу населення, в Україні відносно країн ЄС він нижчий до 30 разів. І якщо найближчим часом не буде суттєвих змін, то наслідки очікуються доволі сумні. На українському ринку вже є значна кількість інофірм (безпосередньо або своєю продукцією), а завтра вони зможуть окупувати його тотально. Звідси висновок: для перетворення незалежної України на процвітаючу країну потрібно, щоб вітчизняні підприємства стали такими ж досконалими, як і європейські.

Та повернімося до питання про сталий розвиток. Що стосується ЦСР, озвучених ООН, то це лише маяки для кожної окремої країни. Україна конкретизувала їх відносно своїх особливостей і по кожній зі своїх 17 ЦСР визначила завдання, виконання яких має забезпечити їх досягнення. Ці завдання також є тільки зовнішніми установками для тих, на кого їх орієнтовано. Але хтось мусить їх безпосередньо виконувати, щоб вони не залишилися тільки на папері. Урешті-решт усі ці установки слід довести до безпосередніх виконавців - конкретних організацій (підприємств, установ), від яких і залежатиме кінцевий результат. Щоб досягнути відчутних реальних результатів у масштабах країни, треба залучити до руху за сталий розвиток якнайбільше вітчизняних підприємств. І потрібно сприяти їм в удосконаленні на основі сучасних європейських підходів і найліпших практик, створити умови для імплементації ЦСР і ПСВ в їхні системи менеджменту, щоб вони могли орієнтуватися на ці цілі у своїй повсякденній діяльності.

І тут украй важливі розуміння та підтримка з боку вищого керівництва країни. Багато чого залежить від того, які рішення приймаються на державному рівні. Для осмислення того, що відбувається, проаналізуємо чинні стратегічні документи, які визначають розвиток України.

Передусім це програма "Стратегія реформ-2020". Однією із суттєвих вад реформ, передбачених програмою, є відсутність у них положень, що передбачають сприяння органам виконавчої влади та підприємствам у системному вдосконаленні їхньої діяльності, оволодінні діловою культурою насиченого ринку. А без цього ефективність реформ викликає сумніви. Наявність таких положень сприяла б і об'єднанню розрізнених реформ у цілісну комплексну програму. Аналіз низки політик галузей і регіонів, а також стратегій їхнього розвитку, наприклад, Експортної стратегії України, Стратегії розвитку МСП в Україні тощо, показав, що в цих основних документах також немає навіть натяку на проблему низького рівня ділової досконалості й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і необхідність її вирішення.

Останнім часом активізувалася робота депутатів і роботодавців щодо підтримки вітчизняних виробників. Однак цю підтримку вони бачать переважно як преференції при державних закупівлях, не зачіпаючи при цьому проблем удосконалення самих підприємств.

То як усе ж таки реально довести реалізацію ЦСР і ПСВ від скупих декларацій ззовні до рівня системних технологій усередині підприємств? Як імплементувати ці цілі та принципи в повсякденну діяльність українських підприємств і підвищити їхню ділову культуру? Для відповіді на ці запитання важливо зрозуміти, що роблять щодо цього в розвинених європейських країнах.

Питання ділової культури, досконалості й системного менеджменту

Узагальнену найкращу практику ведення справ, інакше кажучи, ділову культуру, накопичену у світі в умовах насиченого ринку, відображено в сконцентрованому вигляді в концепціях ділової досконалості, якими керуються сотні тисяч компаній усіх континентів. В інтерпретації EFQM (моделі досконалості Європейського фонду управління якістю) концепції досконалості у версії 2014 р. - це лідерство, засноване на баченні, натхненні й чесності, досягнення успіху завдяки талантам людей, додавання цінності для споживачів, побудова стійкого майбутнього, розвиток організаційних здібностей, використання творчості й інновацій, адаптивне управління, постійне досягнення видатних результатів.

Для практичного використання концепцій застосовують моделі досконалості (моделі ідеальних організацій). Найпоширеніші серед них: японська імені Демінга, американська імені Болдріджа і європейська (модель досконалості EFQM). Модель EFQM всебічно описує будь-яку організацію через дев'ять критеріїв: лідерство; стратегія; персонал; партнерство й ресурси; процеси, продукти і послуги; результати, які стосуються споживачів, персоналу та суспільству; ключові результати. Ці критерії представлено у вигляді 32 підкритеріїв. За своєю суттю вони є критеріями ділової культури організацій у сучасній Європі та схожі з принципами соціальної відповідальності, визначеними ООН.

Порівняння конкретної організації з моделлю дає змогу визначити її сильні сторони й місця для вдосконалювання по кожному з 32 підкритеріїв. Одержання й аналіз інформації про найкращу світову практику дає змогу розробити конкретну цілеспрямовану інноваційну програму вдосконалення на певний період часу. Після виконання заходів програми організацію знову оцінюють, тобто порівнюють із моделлю. І знову: місця для вдосконалення - знання - програма… Виток за витком по спіралі, дедалі вище й вище. Як випливає з моделі EFQM, досконалі організації є соціально відповідальними відносно трудящих, споживачів і суспільства. Виявляючи турботу про соціум, дбайливо взаємодіючи з навколишнім природним середовищем і досягаючи високих економічних результатів, вони роблять внесок у сталий розвиток суспільства.

Важливо усвідомити, що в умовах глобального насиченого ринку вже практично немає конкуренції товарів, робіт або послуг. Будь-яку продукцію можуть досить швидко відтворити конкуренти. Головним чинником стійкої конкурентоспроможності стала система менеджменту організації - її мозок. У зв'язку з цим кілька слів про системи менеджменту найкращих компаній Європи і світу. Вони, звичайно, цілісні та включають усю сукупність цінностей, представлених відповідними цілями: якість, безпека, екологічність, іноваційність тощо. Ці системи мають яскраво виражену соціальну спрямованість і передбачають безперервне вдосконалення всіх своїх елементів.

Паралельно протягом уже понад двох десятиліть у світі розвиваються процеси вдосконалювання цільових систем менеджменту на основі міжнародних стандартів. Однак за всієї важливості цих стандартів для підприємств самі по собі вони можуть забезпечити лише перші кроки до тотальної конкурентоспроможності, яка базується на концепціях досконалості.

Важливо також зрозуміти, що ЦСР і ПСВ належать до ділової культури підприємств, а тому питання їх імплементації можуть бути розглянуті в контексті концепцій і моделі досконалості EFQM, які цю саму культуру відображають. Використання моделі EFQM для вдосконалення системи менеджменту, разом із забезпеченням її цілісності, дає змогу імплементувати у цю систему ЦСР і ПСВ і збільшити внесок у забезпечення сталого розвитку підприємства й економіки держави загалом. При цьому слід пам'ятати, що часу на розкачування немає, бо Україна практично вже вичерпала, як шагреневу шкіру, свій ліміт часу на зміни та перетворення на процвітаючу європейську державу.