Справа #0

Черговий виток "приватівської" епопеї розпочався з очікуваної багатьма події - Генеральна прокуратура 3 до неплатоспроможності (ст. 218 і 220 ККУ).

Сенсаційні прес-конференції, допити та обшуки створюють відчуття активної діяльності правоохоронців. Шкода тільки, що спізнилися вони десь на рік-півтора. Бентежить у цій історії багато чого. Навіщо, наприклад, влаштовувати "маски-шоу" у центральному офісі вже державного Приватбанку, якщо його нове правління нічого приховувати від слідства не може та в опорі служителям не зацікавлене? Шоу, звичайно, вражаюче. Імовірно, скоро українських силовиків почнуть запрошувати в Голлівуд для постановки батальних сцен, але чи до цього прагнуть слідчі? Не зовсім зрозуміло, кого запрошують на допити в ГПУ, якщо, за інформацією DT.UA, 11 фігурантів "приватівської" справи оголошено в міжнародний розшук. А ще неясно, чому правоохоронці не кличуть на розмову представників НБУ, невже до них у слідства немає питань?

У центрі розслідування ГПУ кредити на загальну суму в 137 млрд грн, видані наприкінці 2016 р. 36 компаніям. Справді, на початку 2016-го в рамках програми рекапіталізації власники банку взяли на себе зобов'язання з реструктуризації кредитного портфеля. Уже влітку 2016 р. тоді ще голова НБУ Гонтарева казала, що сумнівається в тому, що взяті зобов'язання буде виконано. У жовтні-листопаді 2016-го було проведено реструктуризацію в обсязі 137 млрд грн. Пізніше Гонтарева назвала її фіктивною, бо в результаті "одні компанії-пустушки змінилися іншими", принагідно конвертувавши валютні кредити в гривневі. Гроші, за словами екс-голови НБУ, давно вивели, а фіктивність реструктуризації й відповідної діри в балансі було нібито підтверджено аудитом, ініційованим регулятором, у результаті якого й було проведено націоналізацію Приватбанку.

Коли історія спливла в ЗМІ, екс-власники банку висловили іншу точку зору, заявивши, що "реструктуризація" відбувалася під чуйним керівництвом заступника голови НБУ К.Рожкової, для чого в банк прибула команда з 30 співробітників Нацбанку та представники Ernst&Yong і фірми, на які було переоформлено кредити, вибиралися регулятором.

Уже нині поки ще голова правління Приватбанку О.Шлапак додав подробиць історії, повідомивши, що Нацбанку надавалися недостовірні дані щодо непокритого кредитного ризику та несформованих резервів. Самих же позичальників не перевіряли на пов'язаність, а їхнє фінансове становище штучно завищували, чого Нацбанк, з незрозумілих причин, перевірити не міг.

І нібито старі кредити, видані 193 позичальникам під 12–12,5% річних із прив'язкою до курсу долара, все-таки мали реальні застави. Нові ж позичальники в обхід рішення кредитного комітету банку одержали ставку не 34% річних, а 10,5%, господарської діяльності не вели, існували на момент реструктуризації менш як рік і мали незадовільне фінансове становище.

Тобто, якщо наприкінці 2016-го реструктуризація сприймалася як переоформлення "пустого" на "порожнє", то вже сьогодні про неї кажуть як про свідому заміну реальних позичальників із заставами на 36 фірм-пустушок. Усе б нічого, якби не одне "але" - ще на початку 2016-го в НБУ були підстави для затвердження програми рекапіталізації для Приватбанку та претензії до його кредитного портфеля, тобто не було впевненості ні в самих позичальниках, ні в їхніх заставах.

Понад те, директор департаменту фінстабільності НБУ В.Ваврищук у своїй колонці тиждень тому писав, що ще 2015-го у регулятора були питання до менеджменту Приватбанку про кредити, видані юрособам. І нібито вже тоді 90% застав виступали майнові права на товари. Припустити, що до кінця 2016-го, перед першою реструктуризацією, застави-пустушки перетворилися на чарівну карету та кришталеві туфлі, не виходить. Чому ж слідство прив'язується саме до реструктуризації 2016-го?

Може, тому, що, за словами Шлапака, рішення про надання всіх 36 кредитів, попри очевидне перевищення повноважень, підписав особисто його попередник на посаді голови правління? Це різко звужує список підозрюваних і причетних, а заодно й справу заводить у глухий кут. Чи давно топ-менеджмент банку, як і члени кредитного комітету, з'являлися на публіці, і коли їх востаннє бачили в Україні? За інформацією DT.UA, їх у вітчизні давно немає, і з'являтися тут вони не планують. І що за члени кредитного комітету ходять на допити в ГПУ, до речі, теж неясно, якщо всіх шістьох, за даними DT.UA, екс-власник Приватбанку вивіз із українських колоній у колонії Британські. Хто ж понесе реальну відповідальність за те, що сталося?

При цьому не ходять поки що в ГПУ й представники регулятора, чий куратор був присутній у банку з 2015-го та чий департамент нагляду створений саме для того, щоб припиняти подібні операції. Надії на те, що бодай хтось із вищих чиновників відповість за те, що сталося, є - у справі участь бере НАБУ, що в цьому разі зрозуміло й виправдано.

Через рік бездіяльності, наприкінці 2016-го, уже колишні власники банку взяли на себе чергові зобов'язання з реструктуризації кредитного портфеля банку, і їм знову повірили. Увесь цей час ЗМІ та експерти цікавилися в регулятора, як саме вирішується "кредитна" проблема Приватбанку, одержуючи незмінну відповідь: ми дали час і чекаємо на результат. Разюча наївність, погодьтеся. І заява Мінфіну про те, що колишні акціонери згаданої реструктуризації до 1 липня ц.р. не провели, сенсацією не стала. Хоча б і тому, що й публікацію річного аудиту, яка мала відбутися ще у квітні, було зроблено, ніби нічого й не сталося, лише 25 червня ц.р. І очевидно, що за зрив термінів нікому нічого не буде.Мінфін тільки повідомив, що ще трохи почекає, поки вийде фінальний звіт консорціуму, який займається реструктуризацією, а потім визначиться з подальшими кроками.

Як так виходить, що якість кредитного портфеля Приватбанку визначається порядком денним? Адже якщо в НБУ ще 2016-го розуміли, що реструктуризувати нічого, що гроші виведено, що фірми-позичальники - пустушки, навіщо було залучати консорціум із Rothschild, EY і FinPoint? Про яке "прискорення процесу переговорів" могло йтися, якщо говорити немає про що, і реальні активи там уже відсутні? Ще в травні 2017-го Гонтарева заявляла, що фінальний звіт консорціуму лише підтвердить інформацію про відсутність реальних активів у цьому портфелі. І з величезною ймовірністю саме так і буде. Але Шлапак, який залишає посаду, абсолютно не бентежачись, продовжує говорити про переговори з колишніми власниками як про оптимальний варіант рішення. Якими ж будуть або можуть бути подальші дії влади?

Лист від екс-власників до Кабінету міністрів із проханням про націоналізацію та з покладеними на самих себе зобов'язаннями - уже хоч щось пред'явлено громадськості. Однак, за одностайною думкою опитаних DT.UA спостерігачів, крім того, що це документ, який не має жодної юридичної сили, у ньому ще й не міститься ніякої конкретики - ні посилань на якісь конкретні документи, кредити, угоди, ні відсоткових ставок, ні обсягів, ні вимог до застав і їхньої вартості, ні умов їхньої оцінки. Тому все-таки хотілося б чіткіше розуміти, про що конкретно йдеться з огляду на анонсовану НБУ "юридичну процедуру стягнення" за невиконання екс-власниками взятих зобов'язань. Якби уряд і регулятор справді хотіли щось реально стягнути, юридичні департаменти їм напевно підказали б, як це бажання оформити документально, максимально гарантувавши виконання зобов'язань. А чому, власне, цього не було зроблено?

Ми вже розбирали на прикладі численних справ братів Суркісів проти НБУ, як насправді регулятору складно обстоювати свою позицію в судах. Далеко ходити не будемо: минулого тижня НБУ, Приватбанк і ФГВФО із тріском провалили апеляцію ФК "Динамо", не зумівши довести для багатьох очевидний зв'язок Суркісів із колишніми власниками банку. І звичайно, в усьому винна корумпована та упереджена судова система України. Але аж ніяк не правдоборці з НБУ, які принесли як доказ… роздруківку із сайту телеканалу "ТЕТ", а не витяг із Єдиного державного реєстру юросіб, що суперечить їй, який на засідання захопили представники ФК "Динамо". Ми вже писали, що подібна недбалість наводить на нехороші підозри, що комусь у НБУ дуже вигідно бути пустоголовим і повільним, спочатку роками не помічаючи махінацій у найбільшому банку, а потім зливаючи судові справи проти його екс-власників. Дуже сподіваємося, що в ГПУ та НАБУ це теж помітили.

Досвід судових розглядів за участі регулятора, які вже відбулися, дає нам розуміння того, з чим доведеться зіштовхнутися в справі "36 компаній". Суть будь-якої претензії буде зведено до доказу злого наміру (завжди можна розіграти карту нікудишнього менеджера, але не злочинця) і доказу пов'язаності, з яким у НБУ поки що проблеми. Навіть якщо колишній топ-менеджмент дасть показання проти колишніх акціонерів, цього буде недостатньо без документального підтвердження того, що кредити видано не просто фірмам без застав, а фірмам, пов'язаним із акціонерами. І що останні одержували матеріальну вигоду від цих операцій.

На жаль, на сьогодні щойно подібні справи доходять до судів, стовідсотково інсайдерський портфель Приватбанку чомусь не підтверджується належними доказами. Довгоочікуваний аудит банку теж не допоможе, він юридичну позицію регулятора, навпаки, послабив, стверджуючи, що на кінець 2015-го інсайдерських кредитів у банку було на 34,5 млрд грн, а на 19 грудня 2016 р. (момент націоналізації) - на 8,8 млрд грн. Пан Шлапак пояснив сформовану ситуацію тим, що аудитор керувався міжнародними стандартами бухгалтерської звітності, написаними для високоморальних західних банкірів, а треба було керуватися стандартами НБУ. Але в підсумку на шальках терезів буде звіт банку, аудований компанією з великої четвірки за МСФЗ, і трактування НБУ, що ґрунтується на постанові НБУ. Що переважить?

Цікаво, що, на думку директора департаменту фінстабільності НБУ, аудована фінзвітність банку за 2016 р. підтвердила висновки регулятора, на підставі яких було проведено націоналізацію, - низька якість кредитного портфеля та непрацюючі корпоративні кредити. Щоправда, абзацом нижче він виправдовується, що новий аудитор не визначив частки інсайдерів, тому що не зміг налагодити комунікацію з колишнім менеджментом банку та компаніями-позичальниками. Вочевидь, усі роз'їхалися…

Не проливає аудований звіт світла й на питання реструктуризації наприкінці 2016-го власне предмета розслідування ГПУ. По-перше, ця реструктуризація сама по собі є однією з підстав для відмови аудитора від висловлення думки про фінансові результати та грошові потоки. Як, утім, і про обґрунтованість резервування 154,5 млрд грн. А відповідно, і про необхідність таких вливань у капітал. По-друге, аудитори "не змогли одержати в достатньому обсязі доказів" впливу цієї реструктуризації на прибутки, збитки та інший сукупний дохід банку.

І от цікаво, а де слідчі ГПУ отримуватимуть докази, якщо навіть аудитори великої четвірки їх не одержали? Що нині шукають силовики в центральному офісі Приватбанку через рік після подій? Сподіваються, що екс-власники залишили всю потрібну документацію на ресепшн із позначкою "Для ГПУ"?

А ще дуже хочеться знати, чому за останні півроку в НБУ та Приватбанку аудиторам не змогли надати інформацію в тому обсязі, який їх задовольнив би? Знову ця підозріла недбалість і разюча безпорадність.

Гонтарева свого часу виправдовувалася, що їхній куратор, який був присутній у Приватбанку з січня 2015-го, не міг контролювати операції, що фігурують у розслідуванні. Припустимо. А навіщо тоді потрібен куратор? І якщо куратор не міг впоратися, чому не призначити іншого? Наприклад, голова правління іншого системного банку, в якому куратор теж присутній, пояснив DT.UA, що подібні операції "в обхід" здійснити неможливо. А якщо це відбувається, то йдеться про порушення закону, змову та відверту корупцію. Як і у випадку, коли голова правління підписує особисто, минаючи кредитний комітет, реструктуризацію кредиту за неринковими відсотками. Як так вийшло, що цього ніхто не помітив? Чи краще запитати, на скільки збагатилися ті, хто зробив вигляд, що нічого не помітив?

Насправді куратор - лише додатковий елемент контролю (або корупції), НБУ в режимі 24/7 може бачити все, що відбувається в банку. А ще куратори - це зручний спосіб уникнути відповідальності, адже вони, на відміну від тимчасових адміністраторів, непублічні фігури, навіть їхні імена в більшості випадків нікому не відомі. І щодо Приватбанку подробиці роботи як куратора в банку, так і всього департаменту нагляду мають цікавити ГПУ не менше, ніж дії колишніх акціонерів і менеджерів банку. Неможливо повірити, що регулятор не цікавився подробицями того, як виконується програма рекапіталізації найбільшого банку в країні. Два роки "оздоровлення" банку, а в результаті - 97–99,7% інсайдерських кредитів. І якщо судити за обсягами запитуваної докапіталізації для формування резервів, їх, виходить, досить давно взагалі не обслуговують.

Дивимося свіжу звітність: кредитний портфель юросіб на 1 січня 2017 р. - 196 млрд грн. Резерви під нього - 184 млрд грн. Згадані
137 млрд, які перетекли 36 сумнівним кредиторам, ця сума цілком покриває, тим паче, що на 31 грудня вже йшлося не про 137, а про 135 млрд згідно з аудитом. Топ-10 позичальників банку сконцентрували 23% його корпоративного кредитного портфеля - 53 млрд грн, а сформовані резерви під ці позики становлять 52,9 млрд. Проте Мінфін за підсумками аудиту приймає рішення про докапіталізацію банку ще на 38,6 млрд грн, наближаючись до формування 100% резервів для всього кредитного портфеля банку, включаючи кредити фізособам. З одного боку, це говорить про те, що банк узагалі не планує працювати й заробляти, з іншого - в обслуговування всіх його кредитів ніхто в уряді та НБУ не вірить. А якщо так, то невже ситуація миттєво різко погіршилася й лише в листопаді 2016-го? Зрозуміло, що ні. Але з яких міркувань НБУ так довго був лояльним до Приватбанку?

Ми знову зіштовхуємося із дилемою: або йдеться про неспроможність чиновників зрозуміти, що банк замість того, щоб формувати якісний кредитний портфель, вирощує в собі піраміду, і припинити це, або про небажання це робити. Більш того, ми пам'ятаємо, що свого часу НБУ вважав, що трьох років для усунення проблем у "Приваті" мало, і просив у МВФ аж п'ять на вирішення питання з пов'язаними особами.

Час - це найцінніший подарунок колишнім власникам банку. Усі ці півроку на виконання та ще півроку на перевиконання вимог, багаторічні плани рекапіталізації, очікування аудиторів, а потім - аудиту, залучення консорціуму для реструктуризації невідомо чого, очікування їх вердикту, пошук консультантів для переговорів з екс-власниками - це час, за який, "випарувавшись" із банку, гроші залишили Україну. І нині продовжують десь перетікати з одного офшору на інший, заплутуючи сліди та роблячи дуже проблематичним не те що повернення, а навіть пошук цих коштів. Царський подарунок, який лише підтверджує, що все, що відбувається, - черговий договірняк. І не чути поки що, аби хтось із правоохоронців ризикнув пошукати самі виведені мільярди, тут хоча б розібратися з інсайдерськими кредитами. Адже не виключено, що нинішня активність ГПУ - це чергове змагання зі спортивної риболовлі, яке закінчиться так само стрімко, як і розпочалося.

А поки триває слідство, екс-власники Приватбанку готують новий наступ і тепер уже намагаються оскаржити в суді визнання Приватбанку неплатоспроможним і його націоналізацію. Цікаво, а що буде з розслідуванням, якщо колишні власники доможуться успіху в цьому починанні? І чи за це всі ми заплатили по 3,5 тисячі гривень?