Сату Кахконен: "Держава повинна гарантувати бізнесу невтручання у його роботу"

Чому обсяги прямих іноземних інвестицій, попри наші успіхи, залишаються на вкрай низькому рівні, а бізнес досі не знайшов спільної мови із новою владою? Чому виробництва зупиняються, а інвестори воліють вкладати кошти лише у наші боргові папери, а не в реальний сектор? Чому навіть ті кошти, які нам готові надавати міжнародні партнери, держава не здатна використати? Про це та багато чого іншого DT.UA поговорило із директором Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Сату Кахконен.

- Пані Сату, Україна нещодавно підвищила свої позиції у рейтингу Світового банку Doing Business. І Світовий банк, і МВФ покращили свої прогнози темпів зростання нашої економіки. Є всі ознаки того, що ми рухаємося правильним шляхом, але чи достатньо швидко?

- Так, Україна рухається в правильному напрямі. Ми дуже задоволені, що темпи економічного зростання України почали прискорюватися, і прогнозуємо, що вони збільшаться до 3,4%. Чи достатньо це швидко? Якщо Україна зможе утримати економічне зростання на рівні 3–4% на рік, їй знадобиться близько п'ятдесяти років для того, аби наздогнати нинішній рівень розвитку Польщі. Якщо темпи знову знизяться, то й цього часу не вистачить. І, звичайно, для того, щоб зростати швидше, потрібно й надалі прискорювати економічне зростання. Але для цього знадобиться багато кропіткої роботи і реформ. Якщо з цієї точки зору дивитися на це питання, то ми також задоволені, - темп реформ прискорюється, нова влада має амбітні цілі та хороші ініціативи. Президент Зеленський на Інвестиційному форумі у Маріуполі сказав, що вони наразі працюють у турборежимі.

І насправді саме цей турборежим і потрібен для того, щоб прискорити економічне зростання. Тому ми уважно слідкуємо за процесами і з нетерпінням чекаємо результатів розпочатих перетворень уже в найближчі місяці.

- Міжнародні фінансові організації попереджають країни про суттєві проблеми, які можуть виникнути у глобальній економіці. Відомо, що найбільше від таких глобальних потрясінь страждають країни, які розвиваються. Що потрібно зробити Україні, щоб мінімізувати наслідки майбутньої кризи?

- Ми не стільки попереджаємо про початок кризи, скільки закликаємо країни підготуватися до того, що небо над глобальною економікою буде похмурішим, а прогнози та настрої - більш песимістичними. Що може зробити Україна для того, щоб пом'якшити негативні впливи від сповільнення глобальної економіки? Після кризи 2014–2015 років Україна перейшла до гнучкого курсоутворення, це хороша практика, яку варто продовжувати і надалі. Це дуже важливо, оскільки економіка України все ще дуже залежить від експорту сировини. У періоди глобальної стагнації сировинні економіки завжди вразливі, бо світові ціни на сировину починають знижуватися. Саме тому важливо, щоб обмінний курс не перебував у ручному управлінні, а відповідав реальному стану зовнішніх торговельних процесів. Це убезпечить вас від суттєвих ризиків, які Україна вже переживала в минулому.

Крім того, монетарна, пруденційна та фіскальна політики мають також продовжувати рух обраними курсами. Зараз саме час будувати певні фіскальні буфери, які допоможуть у майбутньому, у разі якихось жорстких стресових сценаріїв, пом'якшити негативні впливи на економіку.

У цьому контексті важливо зауважити, що та робота, яку проводить українське Міністерство фінансів для фінансової та фіскальної стабільності, те, як вони управляють державним боргом, - це значне досягнення. Я розумію, якою важкою і складною була робота, і втішена тими чудовими результатами, яких досягла команда міністерства. Гідними є і результати роботи команди Національного банку, яка змогла побудувати здорову грошово-кредитну та валютну політики, що їх треба продовжувати надалі.

- Один із універсальних рецептів підтримки економіки у кризові періоди - інвестиції у виробництво та інфраструктуру. Ви щойно повернулися з інвестиційного форуму у Маріуполі. Поділіться враженнями, будь ласка, чи є шляхи швидкого відновлення Донбасу та залучення інвестицій у його інфраструктуру?

- Насправді мова має йти про глобальне відновлення життєздатності економіки цього регіону, а не просто про відбудову колишніх економічних моделей у регіоні. Враховуючи, що ще до кризи економіка Донбасу йшла на спад, ми не вважаємо, що просте її відтворення буде правильним рішенням. У 2014-му, коли почалася криза, Донбас уже був надто залежний від державного фінансування та підтримки, його економічна життєздатність уже була під питанням. Тому, коли ми дивимося на Донбас зараз, то розуміємо, що майбутнє цього регіону має бути іншим, не таким, як до кризи. Ми шукаємо нові економічні моделі, нові рушії та стимули для його економічного зростання. Зрозуміло, що відновлення Донбасу не буде швидким і не може обмежуватися лише відновленням інфраструктури.

Наш досвід роботи в інших країнах, які пережили конфлікти, говорить про те, що, крім інфраструктури, є потреба у наданні якісних державних послуг, покращенні роботи місцевих органів влади, створенні здорового соціального середовища, формуванні соціальної єдності. Наразі Донбас перебуває під впливом тих обмежень зростання, які впливають і на інші регіони України. Існує три принципові фактори, які дозволять регіонам прискорити їх розвиток: підвищення продуктивності праці, покращення та поглиблення бізнес-зв'язків як у межах країни, так і на зовнішніх ринках, і стимулювання конкуренції.

Зараз Світовий банк розпочав дослідження моделей економічного відновлення Донбасу. Ми хочемо краще зрозуміти, які шляхи розвитку підходять різним регіонам Донбасу - Донеччині та Луганщині. І ми сподіваємося, що потім результати нашої роботи стануть підґрунтям стратегії розвитку Донбасу, яка розроблятиметься урядом України. І, безумовно, ми використаємо ці результати для планування майбутньої роботи Світового банку в цьому регіоні. Крім того, ми сподіваємося, що отримані нами результати дослідження будуть використовуватися й іншими нашими міжнародними партнерами, які долучатимуться до роботи у цьому регіоні.

- Значна частина Донбасу - це індустріальний регіон, у якому люди, без перебільшення, поколіннями працюють у певних секторах. Це суттєво ускладнює можливості впровадження інших економічних моделей. Яку увагу у вашому дослідженні буде приділено саме перекваліфікації працівників і підготовці молоді регіону, створенню нових робочих місць?

- Власне, це один із головних аспектів, які досліджуватиме наша команда. Ми вже бачимо головну відмінність між Донеччиною та Луганщиною. На додачу до видобувної промисловості на Луганщині достатньо розвинене сільське господарство. На наш погляд, було б правильним там робити акцент на розвитку фермерства, шукати для виробників ринки збуту, створювати ланцюжки формування доданої вартості, щоб виробники не обмежувалися лише збутом сировинних товарів і могли виробляти продукцію глибокої переробки, а головне, знайти шляхи для того, щоб ці фермери могли повною мірою скористатися відкриттям ринку сільськогосподарських земель.

Донеччина - це інша історія. Дійсно, це переважно індустріальна область, для якої знайти альтернативні шляхи розвитку буде важче. Ми розуміємо, що ті частини області, де переважають шахти, потребуватимуть одних підходів, а частини із концентрацією промисловості - інших. І у будь-якому разі перехід до нових економічних моделей не буде простим. Наприклад, закриття шахт для цього регіону матиме суттєві соціальні наслідки, без підготовчої роботи воно неможливе. Світовий банк планує надавати уряду технічну допомогу, зокрема для того, щоб придумати найкращий варіант вирішення соціальних проблем при закритті шахт.

- Чи будете ви використовувати успішний досвід інших країн, які вже здійснили трансформацію вугільних регіонів? Та який саме - Німеччини, Польщі?

- У нас є окрема команда, яка займається виключно питанням трансформації вугільних регіонів. Вони вже провели значну роботу, використовуючи численні приклади інших країн, і по суті вони вже мають певні напрацювання, засновані саме на успішних кейсах подібних трансформацій, які можна реалізувати в українських умовах. Наразі наше завдання - допомогти уряду визначити правильні напрями для втілення цього проєкту.

- Якщо повернутися до Інвестиційного форуму у Маріуполі та згадати інші інвестиційні форуми, які регулярно проходять в Україні, то, на вашу думку, чи дійсно такі заходи є дієвими з точки зору залучення інвестицій?

- Коли люди збираються разом і обговорюють якусь тему, це завжди корисно. Але інвестиційні форуми не є головним чинником у прийнятті іноземними інвесторами рішення про те, чи працюватимуть вони в Україні.

Іноземні інвестори оцінюють базові фактори, які формують інвестиційний клімат у країні. Вони шукають економічної та політичної стабільності, яка гарантувала б їм тривалу роботу. Вони розраховують на певний рівень передбачуваності, тобто шукають країни із верховенством права, гідним захистом прав власників, стабільним виконанням контрактів, а не з практиками вирішення будь-якого питання у ручному режимі. Звичайно, вони шукають країни, де корупція не є значною проблемою. І, безперечно, вони оцінюють саму можливість економічного зростання в умовах тієї чи іншої країни. Якщо умови не рівні, якщо певні сектори монополізовані, якщо для іноземних компаній є якісь обмеження, це може відлякувати будь-якого інвестора. Саме ці речі є основними для прийняття рішень про будь-які інвестиції. Окрім, звичайно, потенційного прибутку, який очікують отримати інвестори.

- Зараз бізнес, що тут працює, подає владі доволі негативні сигнали: хтось закриває завод в Україні, хтось скорочує виробництво, хтось виводить інвестиції. На ваш погляд, чому нова, лібертаріанська, влада не може знайти спільної мови з бізнесом?

- На нашу думку, держава повинна гарантувати бізнесу невтручання у його роботу. По суті, якщо інвестор приходить в Україну і працює в межах законодавства, нічого не порушуючи, владі просто потрібно дати можливість спокійно вести бізнес цьому інвесторові, не втручатися. Усвідомлення цього - ключова відповідь на питання, як утримати інвестора.

- Тобто проблема у практиках взаємодії влади і бізнесу. Але для того, щоб інвестори почали довіряти владі, потрібно чимало часу застосування бездоганних практик. І я не переконана, що Україна має і час, і владу, яка готова протягом цього часу не втручатися у роботу реального сектору.

- Дійсно, готовність інвесторів довіряти владі ґрунтується саме на практичних моментах: чи виконуються контракти та законодавство, чи дотримуються вимоги, чи зберігається здорова конкуренція, чи карають порушників, чи неупереджене судочинство. Комусь достатньо буде і одного хорошого прикладу для того, щоб продовжити працювати в Україні, хтось вирішить почекати, поки хороші практики не стануть нормою. Але поки цих здорових умов взаємодії влади та бізнесу не буде, при всіх інших економічних перевагах Україна втрачатиме конкурентні переваги в очах інвесторів.

- Невдовзі IFC, що входить до групи Світового банку, увійде в капітал державного Укргазбанку. Це буде значним просуванням реформи держбанків в Україні. Але чи готові інші українські державні банки до роздержавлення? Чи задоволені ви темпом цієї реформи?

- З усіх українських державних банків, звичайно, Укргазбанк досягнув найкращих результатів на шляху перетворень. Але загальний темп реформи варто прискорити. Після націоналізації Приватбанку у грудні 2016 року держава стала власницею половини банківського сектору. Це занадто багато. Цю частку державної власності необхідно скорочувати якнайшвидше, і уряд це розуміє.

Однак поки що три інші державні банки не готові до приватизації. Їх треба реформувати, і, головне, їм треба вирішити їх проблеми із непрацюючими кредитами, яких на балансах цих трьох банків дуже багато. Рівень цих непрацюючих кредитів в Ощадбанку, Приватбанку та Укрексімбанку надто високий - у середньому 65–70% від загального кредитного портфеля. Вирішення цього питання буде дуже важливим для подальшого впровадження реформи сектору державних банків. Тому що потенційні інвестори, які могли б увійти в капітали цих банків, не зацікавлені у приватизації фінустанов із кредитними портфелями такої якості.

Для того, щоб зрушити з місця вирішення питання із непрацюючими кредитами, уряд повинен прийняти постанову, яка по суті розв'язала б руки керівництву державних банків у роботі із цим кредитним портфелем і дозволила б їм використовувати всі можливі інструменти для вирішення цієї проблеми. Бо реструктуризація цих непрацюючих кредитів буде складним процесом. За нашими оцінками, вона потребуватиме використання дуже різних інструментів: списання, продажу на аукціонах, різноманітних реструктуризацій тощо.

- Свого часу уряд пропонував створити окрему компанію з управління активами, яка прийняла б на баланс ці непрацюючі кредити і взяла б на себе увесь тягар роботи з ними, натомість державні банки отримали б можливість суттєво покращити свої кредитні портфелі. Чому ця ідея не була втілена?

- На прикладі Укргазбанку ми бачимо, що є можливості успішного вирішення цієї проблеми без створення додаткових установ. Інші державні банки можуть зробити те ж саме. Але, враховуючи, що у них обсяги непрацюючих кредитів значно більші, їм для цього потрібно нормативно врегулювати шляхи цієї реструктуризації та весь необхідний інструментарій. Це треба для того, щоб убезпечити їх керівництво від можливих звинувачень, бо фактично йдеться про кредити, видані державним коштом. Тож банки повинні отримати сигнал, що вони можуть і мають працювати над реструктуризацією, що держава дозволяє їм це зробити.

- Світовий банк на початку року прийняв рішення про надання Україні позики у 200 мільйонів доларів на підтримку малих і середніх сільськогосподарських підприємств, потім погодився фінансово підтримати фермерів, які планують придбати землю після відкриття ринку сільськогосподарських земель. Чи достатньо цих заходів для того, щоб зміцнити фермерство в Україні? Що має передбачити влада під час земельної реформи, щоб вона сприяла розвитку фермерства?

- Земельна реформа - це та реформа, яка дійсно може багато чого змінити в державі, але для цього потрібно, щоб її було проведено правильно, відповідно до державних інтересів та інтересів насамперед фермерів. Основне її завдання - вивільнити потенціал, прискорити економічне зростання, трансформувати сільськогосподарський сектор. Мораторій шкодить власникам землі, бо їхнє право власності обмежене: вони не можуть використовувати свою землю як банківську заставу, не можуть її продати.

Що потрібно для того, щоб земельна реформа була проведена правильно? Звичайно основна пересторога - це те, що землю купуватиме лише обмежена кількість людей, і це призведе до великих концентрацій земельних банків. Для того, щоб цього не відбулося, дуже важливо, щоб, крім закону, який власне скасує мораторій на продаж землі, були створені інші нормативно-правові запобіжники, які унеможливили б концентрацію земель. Перелік цих запобіжників є, і він дуже довгий. Але найважливіші з них пов'язані із доступом до даних і прозорістю цих даних. Відкритий доступ до земельного кадастру та його прозорість, відкриті дані щодо цін, відкриті відомості щодо показників сільськогосподарських підприємств і їхніх власників. Також ці запобіжні механізми передбачають створення інституту земельного омбудсмена, який забезпечував би захист прав землевласників і протидіяв би рейдерству. Є багато заходів, які мають бути втілені для того, щоб ця реформа нормально спрацювала, і зараз уряд працює саме над цим.

Крім того, є ще одна вкрай важлива сфера - кредитування під купівлю землі. Банківський сектор готовий до відкриття земельного ринку, для нього це новий і привабливий ринок. Та зрозуміло, що комерційні банки будуть орієнтуватися на роботу із великими та середніми агропромисловими компаніями, а не на дрібних фермерів. Власне дрібні фермері - це найбільш вразлива група позичальників, яким і хоче допомогти Світовий банк, аби вони дійсно змогли скористатися повною мірою тими можливостями, які отримають після відкриття ринку сільськогосподарських земель. Ми обговорювали з урядом різні варіанти того, як забезпечити малим фермерам доступ до кредитів, серед іншого обговорювалася схема часткового гарантування кредитів, що зменшить їх кредитний ризик для банків і стимулюватиме їх зацікавленість у кредитуванні і дрібних фермерів також.

Також ми обговорюємо з урядом використання сільськогосподарських субсидій і певну їх трансформацію. Головне завдання цієї реформи - трансформація сільськогосподарського сектору, яка полягає не лише у зміні форм господарювання в АПК від латифундій до фермерських господарств, а й у стимулюванні переходу від вирощування та збуту сировинних товарів до виробництва товарів із більшою доданою вартістю. Цей перехід, на нашу думку, можливий якраз у малих і середніх фермерських господарствах. Адже культури, які дають більшу додану вартість, такі як фрукти чи ягоди, наприклад, не потребують для вирощування великих площ і при цьому забезпечують хороший заробіток. І сільськогосподарські субсидії мають спрямовуватися саме на стимулювання виробництва продукції із більшою доданою вартістю малими і середніми господарствами.

Ми проаналізували використання сільськогосподарських субсидій, і, на жаль, поки що вони використовуються неефективно. Надання субсидій молочним підприємствам свого часу дійсно мало позитивні ефекти, але зараз їх отримують великі заможні компанії, які мають можливість брати кредити навіть у міжнародних банках. То чому ж державі не використати цих субсидій для підтримки малих фермерів, які хочуть вирощувати культури з більшою доданою вартістю?

- Серед проєктів Світового банку в Україні вже є проєкт, що забезпечує доступ до фінансування малому та середньому бізнесу, але вибірка за ним не найкраща, - проєкт має завершитися у березні наступного року, а з передбачених 150 мільйонів доларів наразі витрачено трохи більше 50 мільйонів. Чи покращилася, на вашу думку, ситуація з освоєнням коштів МФО в Україні? Та в чому причини того, що деякі проєкти досі не виконуються роками?

- Насправді той проєкт, який ви згадали, - один із зразкових, бо він не завершується навесні наступного року, а працюватиме ще три роки, і, зважаючи на це, темпи його виконання, навпаки, є дуже хорошими. Власне, ми розраховуємо, що якраз за цією програмою усі кошти буде вибрано ще до її завершення.

Та, на жаль, ця програма є винятком. Загалом інвестиційні програми реалізовуються в Україні дуже повільно. По-перше, адміністративні перепони в Україні просто непереборні. Досі існує величезна кількість порядків, процедур та експертиз, мало не з радянських часів, які потребують великих обсягів "паперової" роботи і неймовірної кількості підписів під кожним папірцем на усіх етапах виконання. Таких складних бюрократичних практик у більшості країн світу вже немає, вони лишилися лише на пострадянському просторі. І вони майже ніколи не допомагають виконанню проєктів, але гарантовано заважають, бо забирають дуже багато часу. Саме тому для України питання дерегуляції та спрощення адміністративних процесів - одне з першочергових.

По-друге, в Україні досі багато корупції. І ця корупція впливає і на наші інвестиційні програми. Світовий банк має нульову толерантність до корупції, тож як тільки нам стає відомо про корупційні правопорушення під час реалізації наших проєктів, ми цю реалізацію призупиняємо і починаємо розслідування. Оскільки таке відбувається досить часто, особливо на етапі закупівель, це суттєво гальмує реалізацію наших проєктів.

Через ці дві причини реалізація наших інвестиційних програм дійсно рухається дуже повільно. Останні три роки ми намагалися знайти інструменти, які допомогли б нам рухатися швидше, але поки що не можемо похвалитися результатом. І це трагедія, бо через бюрократію та корупцію уряд України щороку не використовує мільярдів доларів від інвестиційних проєктів. Гроші, які вже ухвалені міжнародними партнерами і за які можна було б будувати дороги, оновлювати водоканали та споруджувати лікарні, не приходять в Україну.