Розвідка боєм. Голова НБУ попередив громадськість про намір зміцнити курс гривні

Статистичний звіт про зростання економіки за підсумками вересня став далеко не єдиною новиною з економічного фронту минулого тижня. Розвіялися останні слабкі надії на диво, на хоч якийсь прорив уряду в сутичці з інфляцією. Кабмін так і не підшукав інструментів не те що для боротьби з підвищенням цін, а й навіть для ефективного стримування їхнього зростання. Тому майже напевно загрузне у важких нерівних боях із переважаючими силами супротивника, поки його в урядових «окопах» не замінять помаранчеві коаліційні формування. Але і їхня висока здатність до боротьби з інфляцією теж викликає сумніви.

Нарешті проявив медіаактивність, нагадавши про свою присутність на полях інфляційних битв, уже списаний деякими спостерігачами в запас головнокомандувач Нацбанку. Поки що його тактичні ходи мають здебільшого лише пристрілювальний характер, але в стратегічній перспективі слід очікувати серйозних курсових маневрів.

Опубліковані в понеділок дані про економічне зростання, Бог милував, не стали такою ж неприємною звісткою, як звіт про інфляцію, котрий передував їм. Після різкого уповільнення в серпні приріст ВВП минулого місяця прискорився до 6,2% (до вересня 2006 року). А от за підсумками дев’яти місяців із початку року зростання дещо зменшило оберти (7,3% зростання до аналогічного торішнього періоду проти 7,5% у січні—серпні).

Основними чинниками зростання економіки залишаються позитивна динаміка в торгівлі (+16,7% рік до року), обробній промисловості (+12,9%), будівництві (+10,2%), а також збільшення збирання чистих податків (+17,1% рік до року). Аутсайдери за підсумками трьох кварталів — сільське господарство (-4,7%), освіта (0%), а також виробництво і розподіл електроенергії, газу та води (+0,6%).

Ще більше посилила і без того непростий інфляційний фон новина про несподівано різке збільшення дефлятора ВВП (до 20,8% із 17,9% у січні—серпні). Але немає лиха без добра. Високі темпи зростання номінального ВВП — паличка-виручалочка для урядовців, яка не лише слугує виправданням галопуючих цін, а й допомагає Мінфіну без особливих проблем виконувати бюджетні плани по доходах.

Перспективи бачаться також у досить райдужному світлі. Як заявив міністр економіки Анатолій Кінах, вересневі дані дають можливість не переглядати урядового прогнозу на цей рік — 6,5% зростання ВВП. Ну що ж, хочеться сподіватися, що хоч щось збудеться.

А от на обіцяне у вересні Миколою Азаровим післявиборне зниження цін усерйоз, звісно, ніхто не розраховував. Та все ж думалося, що Кабмін знайде якийсь новий ефективний спосіб їхнього стримування. Проте «нововведення» ще ті. Уряд вирішив зобов’язати суб’єктів господарювання у разі наміру змінити більш як на 1% на місяць оптово-відпускні ціни на борошно, яловичину, свинину, м’ясо птиці, варені ковбасні вироби, молоко, сир, сметану, масло і яйця в десятиденний строк подавати в облдержадміністрацію відповідну декларацію.

Насмілимося припустити, що ця міра, як і решта анонсованих Кабміном, навряд чи справить належний ефект. Як дуже вдало зауважило одне з ділових видань, для боротьби з інфляцією Кабмін вирішив використати традиційні засоби, які «вже довели свою неефективність»: продовольчі інтервенції, квотування експорту, посилення контролю за ціноутворенням із боку місцевих органів влади.

Втім, через занадто глибинний характер нинішніх інфляційних проблем їхнє розв’язання потребує надскладних комплексних реформ в економіці, ефект від яких навіть у разі їхньої негайної реалізації проявиться не одразу. Тож у цьому разі пожежні заходи уряду не могли бути дієвими в принципі: «Як не наївся, то вже не налижешся».

На цьому акцентував особливу увагу голова НБУ Володимир Стельмах, який заявив представникам ЗМІ, що посилення контролю за ціновою ситуацією шляхом підписання меморандумів уряду з операторами ринків тільки й може, що сформувати відкладений інфляційний потенціал, котрий виллється в зростання цін через якийсь час. «Я вважаю, що більше зло — це придушення цін, аніж їхнє озвучування, щоб вони були реально з’ясовані», — дуже резонно наголосив пан Стельмах.

Зі свого боку зауважимо, що публічна активність голови НБУ — останнім часом явище таке рідкісне, що запрошення на його прес-конференцію вже саме по собі стало топ-подією. Останній такий захід, якщо автору цих рядків не зраджує пам’ять, відбувся ще восени 2005-го.

З весни того року Володимиру Семеновичу при кожній зустрічі з журналістами доводилося втовкмачувати їм, непутящим, тези про корисність і правильність пріснопам’ятної ревальвації гривні. Чи то ораторські якості — не головний коник Володимира Семеновича, чи то пишуча і знімаюча братія була занадто упереджено налаштована, але досягти порозуміння ніяк не вдавалося. Результати цієї роз’яснювальної роботи настільки розчарували голову НБУ, що спілкування з пресою він практично припинив.

Льодовиковий період був таким тривалим, що раптове настання відлиги мало б пояснюватися досить вагомими причинами. Чимала інтрига була й у тому, що одне з ділових видань у день прес-конференції дало заголовок одному зі своїх топових матеріалів «Стельмах удаляется в депутатские покои».

Тому треба було бачити, як оживилися журналісти і стрепенулися біля своїх камер телеоператори, котрі зовсім занудилися під час двогодинного монологу голови НБУ, коли черга нарешті дійшла до теми відставки. Втім, уже з досить бадьорого настрою пана Стельмаха, котрий дуже грунтовно ділився з журналістами власними судженнями і планами, можна було зробити висновок, що сенсаційної заяви не буде.

Стельмах заявив, що вирішив залишитися на своїй посаді. «Я не піду на постійній основі працювати у Верховну Раду за жодних обставин», — сказав він, одночасно запевнивши журналістів, що питання його можливої відставки з президентом не обговорювалося. Наважимося припустити, що тут очільник НБУ погрішив проти істини, хоча ні на чому не наполягатимемо.

Ми не випадково акцентуємо увагу на всіх цих моментах. На наш погляд, у запалі перед- і післявиборних перипетій, із поля зору ЗМІ вислизнув надзвичайно важливий факт, який віддаляє Україну від цивілізованих демократій й урівнює її з банановими республіками. Учасники створюваної коаліції, вочевидь, настільки пишаються справді втішним фактом офіційної публікації угоди про розподіл посад між ними, що не спромоглися дотримати хоча б зовнішньої пристойності, не розголошуючи факту розподілу ними посад у регуляторних органах.

Присутність у цьому списку Національного банку — верх цинізму, до якого навіть злочинний режим Кучми при розподілі державних постів докотився усього один раз, уже якось змусивши піти з посади голови НБУ Володимира Стельмаха. Чим було створено, до речі, один із дійсно найнебезпечніших прецедентів, який саме зараз і гикається суспільству.

Так, чимало банкірів у приватних розмовах скаржаться на зайвий консерватизм і навіть деяку бюрократичну зашкарублість свого регулятора, закидаючи це його ниніш­ньому голові, і спересердя вигукують: «Краще б уже прийшов якийсь діляга, було б легше вирішувати проблеми». Але ж річ, акцентуємо вкотре увагу читачів, у принципі розподілу влади, порушення якого загрожує дуже сумними і далекосяжними наслідками...

Повертаючись же до прес-конференції Володимира Стельмаха, наголосимо лише на окремих моментах (докладніше з позицією Національного банку з ключових макроекономічних питань читачі ознайомляться в статті першого заступника голови Нацбанку Анатолія Шаповалова).

Окрім спроби провести роз’яс­нювальну роботу та обгрунтувати на тлі значно посиленої інфляції досить нейтральну політику НБУ, другим спонукальним мотивом для спілкування Володимира Стельмаха з пресою була, мабуть, необхідність заздалегідь попередити про намір зміцнювати курс гривні до долара.

Під час прес-конференції Стельмах кілька разів повторив тезу про наявність «економічних підстав для зміцнення курсу (гривні)» і заявив, що «якщо є економічні підстави для зміцнення валюти, то я маю її провести. Вона й сама зміцниться, якщо ми підемо з ринку».

Також голова Нацбанку неодноразово підкреслив, що в зміцненні курсу передусім зацікавлені суб’єкти економіки, котрі залучають кредити в інвалюті за кордоном, а також фізособи, які мають кредитні зобов’язання у валюті. «З точки зору населення, необхідним є зміцнення курсу гривні» — ця та інші схожі тези голова НБУ використовував добрий десяток разів. І ніби мимохідь попередив, що «одного чудового дня, коли нам запропонують купити валюту по 5,0 грн./дол., ми купуватимемо по 4,9 грн./дол.».

«Оптимальний курс має враховувати реакцію економіки. Ми хотіли б прийти до вільно плаваючого обмінного курсу», — зазначив Стельмах. З одним застереженням — лібералізація, котру необхідно провести, включає в себе чимало ризиків, як, наприклад, спекулятивні атаки великих світових фондів.

Щоб лібералізувати валютний ринок, Нацбанк спочатку зменшить свою присутність на ньому. Коли це станеться, повідомлено не було — Стельмах лише згадав, що це буде можливим тільки після ухвалення відповідного закону. Крім того, швидкість лібералізації валютного ринку визначатиметься темпами розвитку вітчизняних фінансових ринків і залежатиме від ефективності реформ у корпоративному секторі. Станеться це вже точно не завтра. А от до більшої мінливості курсу долара (хоча поки, швидше за все, незначної) українцям, як і прогнозувало «ДТ», доведеться звикати вже в недалекому майбутньому.