Програмні баєчки

Економічна частина щорічного послання президента Верховній Раді викликає суперечливі почуття. Їй притаманні всі класичні переваги і недоліки попередніх документів такого штибу. З одного боку, безліч цікавих фактів і пропозицій, часом досить чесний і самокритичний аналіз помилок і досягнень. З іншого - впадає в око еклектичність і відсутність єдиної ідеології. І, звісно ж, декларативність - як без цього! - ключових пропозицій, які вочевидь суперечать реальній картині. А деякі моменти взагалі наводять на думку про «невидиму руку» лобістів.

Однак результат, як завжди, і, особливо за нинішньої влади, визначатиметься тим, які суто конкретні вказівки одержить від безпосереднього начальника дрібний чиновник і як вони співвідноситимуться з його власним інтересом. Адже в боротьбі лебедя, рака і щуки в реальному житті перемагає… щур, який, поки суд та діло, успішно під’їдає вантаж, а заодно і сам віз. Якщо, звичайно, пасажири, замість того, щоб самим впрягатися і тягти його в потрібний їм бік, пасивно сидять і чекають, куди їх привезуть… Утім, серед наших «пасажирів» вистачає і лебедів, і раків, і щук. Не бракує також і щурів. А у більшості співгромадян і навіть у частини експертів згадані персонажі примудряються вживатися в одній голові. Не дивно, що й послання стало відображенням такого стану речей.

Пироги пече швець?

Економіку можна уявити собі як два «цехи». У першому підприємці організовують процес «випікання пирога». Там створюється суспільний продукт. У другому чиновники і політики ділять цей пиріг на всіх, не забуваючи, втім, себе улюблених. Звичайно, забрати і поділити можна тільки те, що виробили. Або, у крайньому разі, позичили. Таким чином, збираючи податки і виплачуючи всіляку допомогу з бюджету (нехай навіть і на корисні справи!), держава не створює ніякої нової вартості, а здебільшого заважає підприємцям її додавати і примножувати. Тому з трьох речей: а) підвищення виплат на різні благі цілі; б) скорочення дефіциту бюджету й інфляції та в) зниження податкового тиску на бізнес - за даного обсягу суспільного продукту одночасно можна робити не більше двох.

Цю прописну істину доводиться пояснювати знову і знову, оскільки, на жаль, ледь чи не з кожного політичного документа - що від влади, що від опозиції - випирає чи то нерозуміння цього простого факту, чи то небажання на нього зважати. Воно й зрозуміло. Складні документи завжди пише команда фахівців, кожен з яких - не тільки знавець, а й патріот своєї справи. Відповідно, кожен закладає в програму «покращення» за своїми параметрами: аграрій - пільги сільському господарству, фахівець із соціального забезпечення - підтримку малозабезпечених і зростання соціальних стандартів, фінансист - скорочення бюджетного дефіциту та інфляції, а захисник бізнесу - зниження податків. Плюс фінансова підтримка інновацій, пільгові кредити, будівництво інфраструктури та ін. Усе перелічене в надлишку є в посланні.

При цьому перспективи збільшити в розмірах сам «пиріг» за рахунок традиційних для нашої економіки джерел украй проблематичні. Світова економіка входить у затяжну стагнацію, якщо не рецесію. Це неминуча розплата за штучне роздування попиту в розвинених країнах в останні десятиліття заради підтримки економічного зростання будь-що. Країни БРІК швидко зростають і самі експортують приблизно такий самий сировинний і напівфабрикатний асортименти, як Україна. Тому в посланні, хоча й крізь зуби, але визнається, що «загалом у 2012 р. загальносвітове середовище для розвитку економіки України після деякого періоду досить інтенсивного поліпшення в 2010 р. та менш помітного в 2011 р. увійде у відносно менш сприятливу ситуацію».

Для того щоб зростати незалежно від кон’юнктури, як, скажімо, Польща або Грузія, потрібен принципово кращий бізнес-клімат. Зокрема, дослідники Світового банку довели, що економіки країн з верхньої чверті рейтингу Doing Business зростають у середньому на 2,5-процентного пункту швидше, ніж сусіди України по «підвалу». У нас ефект міг би бути ще помітнішим, враховуючи, що саме несприятливий діловий клімат - найвужче місце нашої економіки.

Саме в цьому і мав би полягати головний урок кризи. Адже Україна так сильно постраждала насамперед через надмірну залежність - ні, не від зовнішньоекономічних чинників як таких (у тій же Польщі частка експорту у ВВП становила 2007-го 41% - трохи менше, ніж наші 45%), а саме від «базових галузей», які зросли і вистояли в 90-х переважно завдяки дешевим енергоносіям. Яких, до речі, теж більше не буде. І що ж ми бачимо? За фактом, визнається в посланні, їх частка в експорті продовжувала збільшуватися!

Другий урок полягає в тому, що якісь крихти можна заощадити на «усушці та утрусці» у процесі розрізання пирога, особливо якщо вигнати з «другого цеху» підгодованих там щурів. Але будь-якій куховарці, яка навіть не вміє управляти державою, зрозуміло, що поки пиріг «пиляють» самі щури, втрати будуть великими, навіть якщо кухар ділить його філігранно. Та й кіт у погонах спокійно спостерігатиме за щурячою метушнею, якщо сам він теж годується тим, що вдасться стягти, а «пасажири» тим часом мовчать.

Тому, не намагаючись осягнути неосяжне, з усього величезного тексту послання президента логічно зосередитися на цих двох уроках.

Бюджетна політика: листя і коріння

Позитивом можна вважати вже саму по собі готовність до кризового розвитку подій, нехай і декларативну. Очевидно, урок самовпевненості «папєрєдніків» засвоєно хоча б на словах. Справді добре б уряду мати такий план, особливо враховуючи різко обмежений ринок зовнішніх запозичень. Інакше спроби «мобілізувати» залишки ресурсів через податки або ОВДП матимуть більш катастрофічні наслідки для економічного зростання, ніж скорочення державних видатків. Причому, якщо скорочення видатків у довгостроковому плані піде на користь економіці, оскільки дасть можливість потім, з початком зростання, скоротити й податки, то підвищення податкового тиску і витіснення підприємств державою на кредитному ринку ризикує призвести до того, що ніякого «потім» не буде взагалі.

Втім, неефективні видатки треба скорочувати незалежно від кризи і що раніше, то краще. Один із головних способів підвищення їх ефективності - поліпшення самої «нарізки пирога», довгострокове бюджетне планування. Воно потрібне, щоб потім через брак фінансування не зупинялися будівництва, не припадало пилом обладнання, яке нікуди встановити, тощо, загалом, щоб бюджетні кошти не заморожувалися. Однак у посланні його чомусь замінили «прогнозуванням». Останнє є рутинною роботою розпорядників бюджетних коштів, яку вони і нині зобов’язані робити. В іншому цей розділ повторює відповідні положення Програми президента та Національного плану реформ на 2012 рік.

Державним інвестиціям, принаймні у цьому розділі, віддається безумовний пріоритет порівняно із соціальними програмами. Їх подають як єдине джерело зростання («В умовах низької динаміки приватних інвестицій забезпечити зростання економіки можливо лише через розширення та підвищення ефективності державних інвестицій»). Це вже саме по собі неправильно, бо виходить, що держава вилучає гроші у бізнесу і громадян (тим самим скорочуючи інвестиційний ресурс першого і наявні доходи других, тобто попит) для того, щоб з величезними втратами знову влити те, що від них залишиться, у проекти, які не приносять прибутку (інакше б їх інвестував приватний сектор). Разом із тим про боротьбу з «відкотами» сказано в загальних словах. Значно доречніше було б удосконалювати механізм спрямування цих інвестицій у ті сфери, де вони можуть щонайкраще сприяти розвитку бізнесу або вирішенню соціальних завдань. Наприклад, будівництво доріг у сільській місцевості. Втім, навіть такі корисні інвестиції завжди першими йдуть «під ніж» у разі кризи. Якщо, звичайно, «нарізкою пирога» не відають щури.

Водночас пункт, присвячений соціальним видаткам, має красномовну назву «Запровадження механізмів стримування необґрунтованого підвищення видатків соціального спрямування». Ідея полягає в прив’язці прожиткового мінімуму до зростання ВВП та інфляції. Іншими словами, спад означатиме його автоматичне зниження? М’яко кажучи, дивний підхід! Особливо враховуючи те, що левову частку «соціальних видатків» становлять усілякі пільги, які від прожиткового мінімуму ніяк не залежать. У результаті не більше 30% цих видатків потрапляють справді бідним. Логічним було б у разі чого (а ліпше заздалегідь, у плановому порядку) скорочувати саме ці пільги, а не прожитковий мінімум, який і без того тільки за назвою дозволяє на нього прожити. Особливо беручи до уваги його підміну ще меншим «гарантованим мінімумом», якого, пам’ятається, колись сам президент обіцяв позбутися. Давно це було…

Заходи із розширення самостійності місцевих бюджетів і посилення їхньої зацікавленості в посиленні економічної активності як бази для оподаткування можна було б тільки вітати, якби не фактичне скорочення такої самостійності, що мало місце торік. Причому, попри такі ж «добрі наміри». На жаль, це далеко не єдиний випадок, коли у влади слова розходяться з ділом. За прикладами далеко ходити не треба: буквально через кілька рядків іде заклик до збалансованості позабюджетних фондів і бюджетів державних підприємств, який важко трактувати інакше, як насмішку на тлі їх упевненого зростання.

Красиво виписано пріоритети витрачання надлишків бюджетних коштів, які можуть утворюватися у разі можливого перевиконання плану за доходами 2013 року. От тільки статися це може хіба що у разі нового буму на світових ринках. І ймовірність такого різкого сплеску кон’юнктури занадто мала, щоб обговорювати її всерйоз.

А от до намірів щодо «мобілізації» додаткових коштів варто було б поставитися з усією серйозністю, враховуючи, що під розмови про зниження податкового пресу влада успішно нарощує бюджетні надходження при стагнації та навіть спаді економіки. У посланні йдеться про таке:

- зростання рентних платежів за видобуток корисних копалин. Це можна тільки вітати, але навряд чи вдасться реалізувати доти, доки при владі саме ті бізнес-структури, які більше за інших мають інтереси в добувних галузях;

- запровадження податків на багатство (треба б - на розкіш!) і нерухомість, але тільки житлову. У такому варіанті ні той, ні інший істотних надходжень не дадуть, а от головного болю додадуть і владі, і більш-менш забезпеченим громадянам;

- поглиблення прогресивного оподаткування доходів громадян. А оце - шкідлива ідея, спрямована насамперед проти середнього класу. Нагадаю, що саме високі граничні ставки оподаткування фізосіб разом із високими нарахуваннями на зарплати породили свого часу індустрію «конвертів». Тепер як противага пропонується таке саме посилення покарання за виплату неофіційних зарплат у комбінації із заохоченням «стукацтва» у цій сфері. Війна на знищення середнього класу триває?

Влада й бізнес: вовки та ягнята

Утім, тут же визнають, що потенціал каральних заходів для детінізації економіки вичерпано й треба шукати інші методи. Очевидно, мається на увазі поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату. У назві однієї з відповідних глав «Розкриття та реалізація підприємницького потенціалу нації як основного інституційного ресурсу розвитку ринкової економіки» автор цих рядків із приємним здивуванням впізнав модифікацію свого формулювання п’ятнадцятирічної давнини, яке було власноруч вписане в Програму Кабміну 1999 року (ще того Ющенка, в якого було не тільки слово, а й діло!) і яке відтоді кочує з документа в документ, але актуальності не втрачає. Тим більше що, на жаль, у результаті чи то по-ведмежому незграбних, чи то по-зміїному цілеспрямованих дій влади використання цього самого потенціалу вперше з радянських часів скоротилося. Та ще й як! Кількість підприємств і підприємців - одразу на 30%, кількість зайнятих у малому бізнесі - на 23%. Дані ці не нові, вони належать до 2010 року (свіжіших так досі й немає), та, мабуть, уперше їх озвучили в документі такого рівня. З визнанням, хоча й крізь зуби, що не всі з цих підприємців (а особливо, треба думати, найманих працівників) були мінімізаторами, яких суворий, але справедливий Податковий кодекс позбавив роботи.

Як же президент збирається ламати цю загрозливу тенденцію? Приємно зазначити, що згадана глава послання виписана зі знанням справи, хоча й трохи декларативно. Хоча, з іншого боку, що можна вмістити в обсязі вчетверо меншому, ніж ця стаття? Їй передує приблизно така ж за розміром, теж цілком професійно написана глава про інвестиційний клімат. Там, а також у кількох інших місцях є навіть правильні слова про демонополізацію, розвиток конкуренції. Але разом вони становлять менш як 3% від усієї економічної частини послання. Для порівняння: тільки аграрному сектору присвячено 12%. Це хороший індикатор справжніх пріоритетів послання. Але ж воно, судячи з усього, відбиває думку чи не найбільш прогресивної частини експертів, які обслуговують владу!

Зате набагато більші надії послання покладає на промислову політику. Надання пільг галузям, державна підтримка всього і всіх, усілякі преференції пронизують увесь текст. І всюди підносяться як щось позитивне. При цьому сором’язливо замовчується, що пільги для одних - це завжди обмеження прав, підвищене навантаження та просто дискримінація для решти.

Адже що означає, наприклад, державна підтримка інновацій, відновити яку пропонується в посланні? Це гроші, здерті у вигляді податків з одних підприємців чи працівників, які державний чиновник на свій розсуд віддає не хворим, не сиротам, не бідним, а якимось підприємцям, які стверджують, що в них є цінна інновація. Перше ж запитання, яке при цьому виникає: якщо приватний бізнес не захотів ризикувати своїми грішми, то чому держава має ризикувати нашими? Відповідь проста: чиновник же ризикує не своїм, не кровним. Ба більше, у разі невдачі ніхто з нього не спитає: інновації - справа, як усім відомо, ризикована, результат не гарантований. Тому якщо він просто поділить суму з винахідником агрегата, що займав свого часу виробниче приміщення відомої контори «Роги й копита», то вивести його на чисту воду буде доволі проблематично. Саме тому всі попередні держінофонди в усіх їх реінкарнаціях незмінно розкрадали геть-чисто.

А для того, щоб зовсім виключити навіть випадкову появу «нізвідки» вітчизняних Джобсів і Возняків, послання йде ще далі та пропонує «створити при Президентові України дорадчий орган для сприяння формуванню та реалізації єдиної державної інноваційної політики в Україні, до складу якого мають входити Прем’єр-Міністр України, представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, державних органів, громадських організацій, провідних підприємств, установ та організацій, інші особи, діяльність яких пов’язана з інноваціями, що сприятиме підвищенню рівня координації між органами влади в сфері інноваційної діяльності». Тобто «чужі тут не ходять». Це, на жаль, закономірність, докладніше описана нами раніше в статті «Цікава реформістика, або Чому влада не хоче й не може робити реформи?» (див. DT.UA №10, від 16 березня 2012 року).

Увесь суспільний устрій, який нинішня влада свідомо або інстинктивно хоче утримати та консолідувати, базується на привілеях для обраних - природно, на розсуд влади. «Другий цех» за такого устрою командує першим: визначає, кому дозволити заробляти, а кому - ні. Підприємець - ворог такої системи відносин. Тому до нього ставляться як до робочої (м’ясної, молочної - потрібне підкреслити) худоби: у найліпшому разі дають вирости, нагуляти вагу й тільки потім ріжуть, доять або орють нею. А якщо такої потреби немає, то просто топлять у цебрі для регулювання кількості поголів’я. От тільки згадана на самому початку неможливість усидіти одночасно на трьох стільцях іноді змушує владу відступати.