Про гроші, яких у нас немає, і видатки, які у нас є

Глибина політичної кризи очевидна: партія влади, маючи монобільшість у парламенті, поштучно збирала голоси за проєкт держбюджету на наступний рік. Причому йшлося лише про перше читання. Тим часом головні розпорядники державних грошей переоцінювали свої апетити і подавали Мінфіну уточнені бюджетні запити на наступний рік, врахування яких потребувало б додаткового трильйону гривень. Паралельно шалений депутатський принтер згенерував більш як п’ять тисяч поправок до проєкту держбюджету, який треба було б збільшити у кілька разів, аби всі ці забаганки врахувати. Мінфін відмовив більшості. Профільний комітет парламенту був не таким категоричним і, опрацювавши пропозиції нардепів, видав бюджетні висновки до проєкту, від яких хочеться схопитися за голову і волати, бо при вже закладеному дефіциті у 6% ВВП депутати радять Мінфіну знайти фінансування для ще 103 бюджетних програм, повернути ганебну «депутатську» субвенцію та збільшити видатки для ВРУ. Враховуючи брак голосів для прийняття бюджету навіть у першому читанні, це все нагадує брутальний шантаж уряду парламентаріями. І горе всім нам, якщо депутатське невігластво переможе і після другого читання.

Сам проєкт державного бюджету ми вже описували, і він нам не сподобався. Макроекономічні припущення щодо завершення пандемії, зростання ВВП України на 4,6%, річної інфляції у 7,3% та збільшення експорту майже на 3% не витримують жодної критики. Збільшення як ВВП, так і експорту напряму залежатиме від того, як розвиватиметься епідемія в Україні та світі, і наразі ніхто не сподівається на диво, окрім українського уряду. Інфляція — це взагалі велике невідоме нашого бюджетного планування: якщо розігнати наявні 2,3% до 7%, то НБУ муситиме перейти до жорсткої монетарної політики, підвищити облікову ставку та обмежити доступ бізнесу до грошей, а це не найкращий спосіб подолати економічну кризу. Якщо ж показник інфляції у проєкті держбюджету наступного року зменшити до цільового показника НБУ, доведеться збільшити бюджетний дефіцит, який уже на рівні 6% ВВП, а мав би бути не більш як 3%, якщо намагатися витримувати хоч якісь індикатори фінансової безпеки.

При таких відверто слабких макроекономічних припущеннях Мінфін розраховує зібрати максимум податків завдяки тій-таки сумнівній інфляції, детінізації ПДВ-схем і підвищенню мінімальної заробітної плати. Витративши зібране традиційно: на пенсії, соціалку, медицину, утримання держапарату, підтримку «драйверів» економіки і на виплату боргів, звичайно. Борги наші (державний і гарантований державою) наступного року становитимуть 64,5% ВВП, і це за умови, що сам ВВП зросте на очікувані Мінфіном 4,3%. Для розуміння, цього року, наприклад, через падіння ВВП частка наших боргів у ньому зросла до 63%. Тобто наступного року буде гірше навіть за умови покращення, а за тими ж таки індикаторами фінансової безпеки державний борг не мав би перевищувати 60%.

Щоб сплатити по рахунках та покрити бюджетний дефіцит, уряд традиційно планує позичати, і левова частка запланованих позик — внутрішній ринок, отже, ОВДП, попит на які зараз не надто високий, а головний покупець — банки. Фактично Мінфін конкуруватиме з бізнесом за наявні в економіці гроші і виграє у цій конкуренції, бо будь-який банк, вибираючи між кредитуванням бізнесу із купою ризиків і купівлею безризикових держоблігацій, обере останні. І ви їх обрали б. Але чи можна вважати, що уряд планує виводити економіку з кризи, якщо в планах у нього зібрати з бізнесу максимум податків, та ще і обмежити його кредитування? Здається, на Грушевського забули чи не знали, що бюджетна політика — це не про пошук балансу у видатках і доходах, це про пошук інструментів реалізації економічної політики держави й ефективний перерозподіл наявних ресурсів. У нас, як бачимо, ані ресурсів, ані економічної політики.

Однак головним ризиком бюджетного процесу є парламент, бо там здатні зіпсувати навіть хороший проєкт держбюджету, що вже казати про проєкт цього року.

Загальне правило «збільшуєш видатки — збільшуй доходи» традиційно не спрацювало. Видатки, як завжди, збільшили недостатньо, хоча зростуть вони більш як на 20 млрд грн. Очікувані доходи планують підвищити за:

• податком на прибуток — на 1 млрд грн;
• ввізним митом — на 2,4 млрд грн;
• рентою за користування надрами для видобутку залізних руд — на 317 млн грн;
• рентою за користування надрами для видобутку інших корисних копалин — на 127 млн грн;
• збором з операцій придбання нерухомості — на 116 млн грн.

Для того щоб хоч якось компенсувати зростаючий податковий тягар для реального сектору, парламент пропонує також збільшити фінансові зобов’язання НБУ перед держбюджетом з 33 млрд грн до 45 млрд, а держпідприємства зобов’язати сплатити до держбюджету не 30% чистого прибутку у вигляді дивідендів, а всі 90%. Ця частина доходів зросте на 4,3 млрд грн. Додатково Мінфіну радять до другого читання розглянути можливість збільшити доходи держбюджету за рахунок плати за проїзд автодорогами та додаткових надходжень від бюджетних установ та управління об’єктами державної власності. Але навіть якщо всі дороги України стануть платними, цього не вистачить на те збільшення видатків, якого чекають у парламенті.

Показово, що насамперед парламент хоче підвищити фінансування роботи самого себе наступного року, мабуть, таки не виключають можливості дострокових виборів. Зокрема, недофінансованими, на думку нардепів, були видатки на здійснення законотворчої діяльності ВРУ (+137 млн грн), матеріально-технічне та інформаційне обслуговування ВРУ (+109 млн) і висвітлення діяльності ВРУ у медіа (+893 тис. грн).

Крім того, нардепи повертають у держбюджет сумнозвісну «депутатську» субвенцію на соціально-економічний розвиток окремих територій із видатками у 7,3 млрд грн. Ці кошти роками розподілялися непрозоро, і через неможливість адекватного контролю над цими видатками, які народні обранці зазвичай конвертували в електоральну підтримку на місцях, субвенцію раніше скасували. Прикро, що вона повертається, ще гірше, що частину видатків на неї (3,1 млрд грн) нардепи пропонують взяти із Державного фонду регіонального розвитку, який фінансує конкретні, ініційовані самими регіонами, проєкти.

І, пам’ятаючи, у чому полягає суть лобізму, не забули у парламенті і про економічні «драйвери» України: фінансова підтримка сільгоспвиробників збільшиться ще на 500 млн грн, підтримка Криворізького гірничо-збагачувального комбінату стане нам у додаткові 24 млн грн видатків, а крім цього, Мінфін повинен передбачити понадпланові надходження від випуску ОВДП із подальшим спрямуванням цих грошей на підтримку «зеленої» енергетики. А чому ні? Хто там ті борги держави рахує.

Далі трошки додали Службі з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (635 млн грн), закордонним дипломатичним установам (943 млн), Малій академії наук (20 млн), Академії медичних наук (333 млн), Мінсоцу на оздоровлення дітей (150 млн), Міністерству стратегічних галузей промисловості на «нарощення виробничих потужностей» (2,5 млрд), Мінінфраструктури на аеропорти (4,5 млрд грн) і на решту програм, включно із такими важливими для країни, як підтримка розвитку лідерства, створення центрів креативної економіки і розвиток закладів загальнодержавного значення (хоч би що це означало). Загалом усім потрошку, але у збільшені доходи вписалися б, якби не перелік із 103 як старих, так і нових бюджетних програм, фінансування для яких Мінфін має знайти до другого читання.

У переліку є все, що можна і не можна уявити: від санаторно-курортного лікування та індустріальних парків до створення патріотичних серіалів і Національної програми інформатизації. Знайти якийсь сенс чи стратегію подолання або виходу з кризи у цьому асорті з потрібного і непотребу важко. Знайти кошти на всі 103 програми — неможливо. Ба більше, навіть половину з них профінансувати, вже маючи дефіцит у 6% ВВП, не вдасться. На що саме з цих програм витрачати держбюджет, депутати вирішуватимуть під час другого читання. Але насправді ділитимуть вони гроші, яких фактично вже немає, що зменшує шанси на виконання як кожної бюджетної програми окремо, так і загалом бюджету наступного року. Це відверто ризикова бюджетна політика навіть за звичайних умов, а ми зіткнулися з умовами надзвичайними, коли слід не просто рахувати кожну копійку, а й мати резервні ресурси на випадок погіршення пандемії та загострення економічної кризи як у світі, так і в Україні. Нам не звикати — цього року, попри «кризовий» перегляд держбюджету, ми вже недофінансували видатків більш як на 90 млрд грн виключно через невміння планувати власні витрати. Але розраховувати на бодай якийсь розвиток за такої бюджетної політики точно не варто.