Перепродовження на 2017-й

Які ключові реформи так і не було реалізовано за минулий рік.

Рік, що минає, як і попередній, не став переломним для української економіки. Основним двигуном структурних змін у країні так і залишається МВФ, але і його рекомендації виконуються з небажанням і точково. Вересневий перегляд програми зрушив терміни, змінив формулювання, уточнив завдання, але не наблизив їх виконання. Українські топ-чиновники обнадіялися, що націоналізації Приватбанку та своєчасного прийняття держбюджету може виявитися достатньо для одержання наступного траншу наприкінці січня 2017-го. Добре, якщо так, от тільки чи траншами мають вимірюватися успіхи реформаторів? Адже багато інших завдань, виконання яких офіційним Києвом контролює його основний кредитор, поки що "успішно" провалюються.

Діюча версія Меморандуму з МВФ містить цілий ряд так званих структурних маяків, які українській стороні необхідно було виконати до кінця 2016-го. З їхнього великого переліку - від впровадження механізму коригування цін на газ і опалення до посилення повноважень Національного антикорупційного бюро, за фактом ми з величезною натугою виконали лише один - про подання чиновниками декларацій про доходи. Причому йдеться про подання, а що надалі буде як із озвученою інформацією, так і з самими чиновниками - покаже час. А серед невиконаних такі найважливіші пункти, як пенсійна реформа, зміна порядку нарахування житлово-комунальних субсидій, удосконалення законодавства про приватизацію і внесення в парламент закону про обіг земель.

У МВФ немає особливих надій на те, що Київ спроможеться на кардинальну зміну пенсійного законодавства. За словами одного з експертів цього напряму у Фонді, там готові допомогти Україні реалізувати будь-який сценарій трансформації пенсійної системи, але так жодного разу й не одержали від нашої сторони якихось чітко окреслених варіантів таких сценаріїв. Утім, як і не відчули особливого бажання взагалі що-небудь у діючій системі змінювати. І це при зростаючому дефіциті Пенсійного фонду (ПФ), який уже досягнув близько 145 млрд грн, а наступного року перевалить за 155 млрд.

Відрахування до ПФ надходять лише від 10 млн працюючих українців, а утримувати на них потрібно майже 12 млн пенсіонерів. Понад половина яких одержують мінімальну пенсію, що становить лише 1247 грн. Але й середня пенсія (1745 грн) далека від економічних реалій. Наступного року "людоцентричний" бюджет суттєво підвищує мінімальну заробітну плату, зарплати вчителям і лікарям, але не пенсії. Мінімальна пенсія в травні 2017-го зросте лише до 1312 грн, а в грудні - до 1373, відповідно, середня пенсія становитиме близько 2000 грн.

Актуалізація пенсій не проводилася з 2012-го, у результаті тим, хто виходить на пенсію зараз, призначають вищі виплати, а от ті, хто на пенсії вже багато років, одержують копійки. Для актуалізації пенсій, за оцінками Мінсоцполітики, потрібно ще 50 млрд грн. Параметрична пенсійна реформа пропонує змінювати не систему, а лише деякі її параметри, даючи змогу нехай ненадовго, але поліпшити ситуацію. Ключовий із них - пенсійний вік, підвищенню якого традиційно перешкоджають політичні амбіції лідерів держави. Але й альтернативи теж не пропонуються. У підсумку ситуація погіршується, а з вуст чиновників звучать нездійсненні обіцянки про те, що пенсії можна підвищити за рахунок ще неодержаних доходів від приватизації (якщо вона відбудеться), а дефіцит Пенсійного фонду скоротити завдяки підвищенню МЗП (що дасть ПФ додатково 17 млрд, яких на всіх пенсіонерів точно не вистачить).

Пропонували у МВФ змінювати і порядок нарахування житлово-комунальних субсидій, на які цього року бюджет виділив 35 млрд грн, а наступного року, за словами міністра фінансів, може бути витрачено до 70–80 млрд. Очевидно, що в цілому правильний механізм підтримання малозабезпечених громадян перетворюється на одну із значних статей видатків держбюджету. То що ж не так з порядком нарахування виплат і чому його потрібно змінювати?

До травня 2015-го система нарахування субсидій враховувала не тільки доходи заявника, а також обсяги його комунальних платежів за останнє півріччя. Запроваджений у травні 2015 р. механізм систему нарахування помітно спростив, мінімально скоротивши перелік необхідних документів, замінивши довідку про доходи декларацією, підвищивши термін призначення субсидії до року й передбачивши її автоматичне подовження на наступні періоди. Але головне, що змінилося в механізмі, - розмір субсидії став залежати не від витрат домогосподарства на комуналку в попередні періоди, а від нормативів споживання, встановлених державою. На той момент через необхідність пом'якшення шокового - у рази - підвищення тарифів і витрат родин порівняно з попередніми періодами це нововведення було виправдане, але тільки як тимчасове. Та попри всю його недосконалість, механізм зберігається.

Водночас завищені нормативи, непрозорість тарифоутворення, високий рівень тіньових доходів домогосподарств та їхня пряма зацікавленість надалі одержувати субсидії не дають змоги на сьогодні тверезо оцінити, чи всі субсидії йдуть за призначенням і чи обґрунтоване таке істотне збільшення видатків держави. Система непрозора, і не тільки МВФ, а й український уряд має бути зацікавлений у наведенні в ній порядку. Однак вимоги фонду сприймаються без ентузіазму, у результаті поправки в систему вносяться, але значними їх не назвеш, і ясності процесам вони не додають. Наприклад, у доходах домогосподарств вирішили не враховувати безплатно надані санаторно-курортні путівки, але враховувати доходи від здачі паїв в оренду. Звісно, принципово ці й подібні поправки нічого не змінюють, а відповідно, і держвидатки на субсидії не скоротять.

Зміни в приватизаційне законодавство були більш значними, але такими ж нерезультативними. Розширюючи перелік об'єктів і забороняючи участь у торгах офшорним компаніям, парламент не зробив прозорішим і зрозумілішим власне процес продажу держвласності бізнесу, що підтверджує двічі провалений продаж Одеського припортового й не тільки. План приватизації цього року виконано на 1%, і амбіційні очікування виручити наступного року від продажу держвласності 17 млрд грн в експертному середовищі викликають здивування. З топ-10 великих об'єктів, що підлягають продажу, поки що жоден не перейшов до нових власників. Офіційно відкладено приватизацію не тільки ОПЗ, але й шести обленерго. Неофіційно всі розуміють, що та сама доля чекає й інші цікаві об'єкти зі списку. Усі строки зірвано. Чиновникам ФДМ не допомогли ні попередня експертиза, ні персональні консультації кожного потенційного інвестора, ні міжнародний арбітраж.

Очевидно, що прийнятих поправок у законодавство недостатньо. На сьогодні механізм передачі об'єктів у ФДМ потребує до восьми місяців, які в окремих випадках розтягуються на роки. Міністерство аграрної політики і продовольства, наприклад, уже рік у процесі передачі аграрних підприємств фонду, і дотепер нічого не передали. Мінекономрозвитку з 80 об'єктів передало аж сім. А Мінінфраструктури - чотири з 32. Загалом держоргани за рік віддали в розпорядження ФДМ лише 10% від усього, що планувалося продати. І чи все можна звалити лише на недолугість чиновників? Ця ситуація дуже вигідна тим, хто "годується" з держоб'єктів і всіма силами пручається їхньому продажу, вони тягнуть час, а безліч вимог і норм, а також "свої" люди у відомствах їм у цьому допомагають. У підсумку фонд продає тільки те, що нікому не потрібно, багато об'єктів виставляються на торги по десять(!) разів, за мінімальну вартість і просто тому, що утримувати їх іще дорожче.

Тільки спрощення передачі держоб'єктів до фонду вже дало б можливість останньому продати бодай щось істотне й справді цікаве бізнесу. Якби до нього додалися реалістична оцінка, а до об'єктів "великої" приватизації почали відносити не те, чим пишається країна, а те, що становить реальний інтерес для ринку, продаючи "дрібні" об'єкти за спрощеною процедурою, процес давно зрушив би з мертвої точки. Але на Грушевського, очевидно, нинішній стан речей усіх влаштовує, там показово ганять фонд, обіцяючи "усіх позвільняти", привітно посміхаються членам Кабміну, безпосередньо причетним до зриву приватизації, і закладають другий рік поспіль 17 млрд грн цілком нереальних доходів у бюджет.

Реформа ринку землі, як і приватизація, стала вічним пріоритетом уряду, а щорічне подовження мораторію на її продаж - національною традицією. Очевидно, що відкривати ринок, не підготувавши його, - злочин, але й не відкривати, відкладаючи вирішення питання на далеку перспективу, - сумнівний варіант. Рано чи пізно ця бездіяльність може призвести до відкриття ринку без належної підготовки, а отже, неминучого й безконтрольного земельного переділу зовсім не в інтересах держави та нинішніх власників паїв. Саме підготовки ринку й чекає від України МВФ. Але рекомендації та рецепти тих, хто розуміє, як правильно це зробити, на жаль, не відповідають реальним інтересам тих, хто приймає рішення.

Плани уряду відносно земельної реформи за рік так і не були реалізовані, хоча чиновники не стомлюються говорити про їхню стратегічну важливість. Парламентарії, багато з яких дійсно зацікавлені у відкритті ринку, більш активні, вони навіть провели парламентські слухання, на які, до речі, від Мінагропроду був делегований аж один заступник міністра. І конкретних пропозицій він не озвучив, очевидно, їх у Кабміну досі ще немає.

Зате вони є у депутатів, які регулярно реєструють законопроекти про відкриття земельного ринку, враховуючи в них безліч різноманітних інтересів, але не завжди вигоди нинішніх власників паїв. Не всі з пропозицій депутатів гідні критики, деякі з них справді пропонують поетапний перехід до відкритого ринку та враховують основні ризики. Але участь уряду в цих процесах має бути максимальною, адже йдеться про стратегічний ресурс держави. Проте Кабмін, схоже, готовий віддати землю на відкуп і навіть не намагається прорахувати пов'язані з цим ризики.

У результаті такої тотальної бездіяльності відносно ключових реформ країна або втрачає, або недоодержує десятки мільярдів. Післяреструктуризаційний перепочинок витрачено фактично марно - без якісного відновлення системи держфінансів. Тим часом уже з середини 2017-го наші видатки на обслуговування зовнішнього боргу почнуть зростати, збільшуючись до 2018-го й досягаючи піку в 2019-му. За оцінками головного економіста Dragon Capital Олени Білан, виплати основної суми й відсотків за суверенним і квазісуверенними боргами у наступні три роки становитимуть 14 млрд дол., що майже дорівнює нинішнім валютним резервам НБУ. Але більшу частину цієї суми, 11 млрд, ми повинні будемо оплатити з держбюджету. А уряд, на відміну від НБУ, має значно менші запаси іноземної валюти - станом на кінець жовтня ц.р. лише приблизно 1,5 млрд дол. Звісно, у такій перспективі Україні важлива не тільки підтримка МВФ, а й бажання самого уряду реалізовувати необхідні реформи. Яке, на жаль, зараз відчувається значно менше, ніж бажання з'їхати з необхідності виконувати вищезгадані структурні маяки. Тож їх перелік ризикує залишитися без принципових змін і ще через 12 місяців.