Пенсійний фатум

МВФ переконаний, що перехід до накопичувального рівня пенсійної системи потребує реформи системи солідарної, та наполягає на підвищенні пенсійного віку.

Міністерство соціальної політики - проти. Там задоволені й солідарною системою, і пенсійним віком, і ними ж запропонованим варіантом накопичувальної системи, який багато місяців вкривається пилом у парламенті й уже морально застарів. Міністерство, на частку якого припадає третина державного бюджету, впевнено заявляє про наміри, але невпевнено звітує про результати. Пріоритетна торік пенсійна реформа перестала бути такою 2016-го і взагалі може не відбутися в найближчому майбутньому. А дефіцит Пенсійного фонду тим часом перевалив за 100 млрд грн.

У Меморандумі про співробітництво з фондом пункти, що стосуються пенсійної реформи, постійно змінюються. Не тому, що ми їх виконуємо, а тому що опираємося їхньому виконанню. Так, погляд МВФ на реформу солідарної системи теж досить поверхневий, а вимоги зводяться до того, щоб удвічі скоротити кількість тих, хто може виходити на пенсію достроково, і підвищити пенсійний вік. При цьому підвищення пенсійного віку перенесено на 1 січня 2017 р., із цього моменту він буде плавно підвищуватися щороку на шість місяців, поки не досягне 62 років. Аргумент МВФ простий: люди в країнах, які з допомогою фонду надають Україні фінансову допомогу, виходять на пенсію в середньому в 65 років, і буде справедливо, якщо українці наслідують їхній приклад. Середньої тривалості життя після виходу на пенсію при цьому не порівнюють. Хоча демографічні прогнози та їхній вплив на систему держфінансів до розрахунку беруть. І втішного в цих розрахунках дуже мало - і нижче ми зупинимося на цьому докладніше.

На думку вітчизняних експертів, виконання вищезгаданих умов для запровадження другого рівня пенсійної системи не є обов'язковим. Однак і альтернативних умов ми МВФ не пропонуємо. "Запуск другого рівня потребує лише наявних компенсаторів у державному бюджеті. Наприклад, гроші від приватизації можуть перекрити недоотримані кошти, які підуть у власність кожного громадянина на його власну пенсію, - переконана експерт ініціативи "Реанімаційний пакет реформ" Галина Третьякова. - Підвищувати пенсійний вік із моральних міркувань влада може тільки тоді, коли буде знайдено альтернативи першому рівню. А саме - накопичувальні складові. Саме вони дають можливість громадянам самостійно вибирати пенсійний вік. От чому першочерговим є запуск другого рівня. І одночасне наведення порядку в першому. Зокрема, приведення розміру пенсії в повну відповідність зі сплаченими до ПФУ внесками, "підтяжка" пенсій з державного бюджету".

Позиція Мінсоцполітики менш конструктивна, там переконані, що підвищення пенсійного віку дасть мізерну економію, і спочатку потрібно підвищити тривалість життя.

Але як її підвищити, що робити з колапсуючою солідарною системою, поки ми будемо це підвищення здійснювати, а головне, коли ми запустимо накопичувальний рівень пенсійної системи, - невідомо. Мінсоцполітики не хоче розгойдувати й човна і брати на себе відповідальність за непопулярний, але необхідний крок. Але зробити це все одно доведеться й набагато швидше, ніж сподіваються чиновники. Чекати для цього підвищення тривалості життя наївно.

Якщо економічна ситуація не погіршиться, середня тривалість життя в Україні, згідно з Демографічним прогнозом ООН, до 2050 р. збільшиться аж на три роки (з 70,7 до 73,8). До цього часу кількість населення віком від 15 до 59 років скоротиться на 10%, а кількість тих, кому за шістдесят, зросте з
22,6 до 31,5% від загальної чисельності українців. Тобто навантаження на солідарну систему збільшуватиметься інтенсивно, а от тривалість життя - зростатиме дуже скромно. Використовувати її як індикатор неможливо, при збереженні статус-кво ми витрачатимемо на покриття пенсійних витрат у 2050-му понад 20% ВВП. І це не означає, що виплати стануть більшими, - більшими будуть витрати, тому що кількість пенсіонерів зросте, а кількість працездатних, які платять соціальні внески, зменшиться. Відповідно посилиться й податкове навантаження на платників, знову заганяючи їх у "тінь". Нинішня кампанія з детінізації - спроба виправити наслідки недалекоглядної та популістської пенсійної політики минулих років, коли на роки вперед давалися обіцянки, виконати які неможливо.

В останні роки на фінансування пенсій ми витрачаємо 12–14% ВВП, а середня пенсія ледь дотягує до 1700 грн. До 2050 р. на пенсію почнуть виходити ті, кому зараз по 25, кількість пенсіонерів зросте на 11%. Вони одержать хоч якісь виплати? А якщо й одержать, то за рахунок чого ми фінансуватимемо інші статті видатків - оборону, медицину, освіту? Для того, щоб зберегти навіть нинішній гнітючий баланс, пенсійний вік усе-таки доведеться підвищити, і не до 62, а до 65 років мінімум.

"Досвід інших країн свідчить, що потрібно підвищувати вік виходу на пенсію як для чоловіків, так і для жінок. Причому беручи до уваги не очікувану тривалість життя при народженні, а при віці виходу на пенсію, зокрема 60 років, і відповідно до старіння населення (зниження рівня співвідношення працездатного населення до населення літнього віку). Тому в Україні вже потрібно говорити про необхідність поступового підвищення віку виходу на пенсію для чоловіків і жінок. Так, це не скоротить витрат Пенсійного фонду, але це обмежить у часі темпи їхнього зростання", - пояснила DT.UA експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Олександра Бетлій.

Фактично солідарна система не може нормально функціонувати при від'ємному прирості населення. Для того, щоб вийти в плюс у довгостроковій перспективі, в однієї жінки в середньому має бути двоє та більше дітей. Востаннє така народжуваність фіксувалася в Україні наприкінці 70-х минулого століття. Тенденцій, які дають можливість припустити стрімке зростання народжуваності, немає. Навіть виплати при народженні не стали стимулом для українок. До 50-х років уже цього століття, за прогнозами ООН, ми показника у двоє дітей на одну жінку не досягнемо. І це без урахування трудової міграції українців. А за даними Міжнародної організації з міграції, 12% працездатного населення України вже працює в інших країнах. І що гірша економічна ситуація в країні, то більше охочих цю країну залишити. За результатами соціологічного опитування, здійсненого дослідним центром кадрового порталу HeadHunter, 72% респондентів не бачать свого майбутнього та майбутнього своєї сім'ї в Україні.

У 2015-му на пенсійні виплати спрямовано 14% ВВП (понад 272 млрд грн). Це вдвічі більше, ніж на освіту, і втричі більше, ніж на медицину. Дефіцит Пенсійного фонду, який покривається з держбюджету, тоді становив майже 80 млрд грн. Цього року Пенсійний фонд одержить зі скарбниці понад 145 млрд грн. Уряд у такому разі навіть планує вжити заходів з економії витрат ПФ та інших фондів обов'язкового страхування. Йдеться про верифікацію, обмеження максимальної пенсії, пенсійних виплат працюючим, обмеження індексації пенсій, про правила розрахунку та інші ініціативи, які в сумі(!) заощадять державі
10 млрд грн. І вже зрозуміло, що скасування спецпенсій, яким так пишаються в Мінсоцполітики, є лише формальністю. Уряд, прийнявши норму, так і не спромігся розробити необхідні підзаконні акти. Так, пенсії не нараховуються, але, за запевненнями юристів, спецпенсіонери можуть легко оскаржити це в судах, що й роблять.

А ми ж є абсолютними рекордсменами за обсягами пенсійних видатків не тільки в Східній Європі, а й у світі, хоча ще 2000-го на виплату пенсій ішло не більш як 8% ВВП, що є середнім показником для розвинених, на відміну від України, європейських країн. Але наші видатки продовжували зростати, чого не можна сказати про розміри самих пенсій.

"Пенсійні виплати в Україні надзвичайно високі відносно ВВП порівняно з іншими країнами, але розмір пенсій залишається незначним із ряду причин. По-перше, через низьку довіру до пенсійної системи (зокрема, можливості одержувати пенсію в майбутньому) і, відповідно, низьку зацікавленість участі в ній (через низький рівень пенсій). По-друге, через зростання кількості пенсіонерів порівняно з кількістю працюючих, що ще більше знижує ймовірність одержання пенсій у майбутньому. По-третє, через низьку кількість тих, хто платить внески: а це лише наймані працівники (яких в Україні, за даними Держстату, 10,6 млн чоловік) та їхні роботодавці. При цьому чисельність зайнятого населення становить 18,1 млн чоловік", - пояснює Олександра Бетлій.

За її словами, різницю між цими двома показниками працівників становлять самозайняті або неформально зайняті особи (ті, хто не працевлаштований офіційно). Так, підприємці, які працюють на спрощеній системі оподаткування, платять пенсійні внески на рівні мінімального, який у 2015 р. більш як удвічі, а в 2016 р. - утричі менший, ніж мінімальна пенсія. Неформально зайняті особи взагалі не платять внесків у солідарну пенсійну систему.

З огляду на те, що значну частину заробітних плат люди одержують "у конвертах", зниження ЄСВ покликане сприяти детінізації та збільшенню надходжень у середньостроковій перспективі. Але в короткостроковому періоді це призводить до падіння доходів Пенсійного фонду, а точніше, до збільшення його дефіциту. Дедалі більша частина витрат фонду фінансується за рахунок трансферту з державного бюджету.

Поки що оцінити ефект детінізації складно. Після зниження ЄСВ із 40 до 22% надходження внесків до бюджету скоротилися на 12% (до січня 2015-го), або на 1,5 млрд грн. Обсяг незначний, якщо врахувати, що в січні 2015-го (до січня 2014-го) вони скоротилися на 10,5%, хоча тоді ставка ЄСВ не знижувалася. Водночас очевидний позитивний ефект бруттизації, тому що надходження від ПДФО у січні зросли на 35%, або на 1,7 млрд грн. Об'єктивно про детінізацію або її відсутність можна буде казати не раніше кінця цього року, з урахуванням не тільки обсягів надходжень, а й річної інфляції. Сподіватися на відчутне зростання надходжень ЄСВ можна, але лише через кілька років і за умови відносної стабільності в системі оподаткування. А поки що потрібно вживати заходів із реального реформування солідарної системи та доопрацьовувати модель системи накопичувальної (про претензії до неї DT.UA уже писало).

Накопичувальна система - не панацея. Так, вона може забезпечити економіку додатковими фінансовими ресурсами, оскільки перераховані до неї кошти буде спрямовано на інвестиції. Але за нинішньої економічної ситуації це може бути дуже ризикованою справою. Накопичення другого рівня може банально з'їсти інфляція. Крім того, формування накопичувальної системи спочатку потребуватиме відволікання коштів із системи солідарної. Отже, в будь-якому разі реформу потрібно розпочинати з неї. І не тому, що так хоче МВФ.

Експерти неодноразово пропонували перейти від солідарної до солідарно-облікової моделі або "умовно накопичувальної" системи. Вона полягає в тому, що ПФУ розраховує індекс для кожного пенсіонера, виходячи з обсягів його відрахувань, рівня цін, середньої зарплати на момент відрахувань. У результаті таких підрахунків кожна людина одержує коефіцієнт, який у підсумку впливатиме на обсяги її пенсійних виплат. Якщо зовсім спростити, то що більше ви платили до Пенсійного фонду під час трудової діяльності, то більшу суму одержите, вийшовши на пенсію. На відміну про нинішнього підходу, який враховує лише стаж роботи, цей індикатор виглядає більш справедливим, а головне, мотивуючим для тих, хто від сплати соціальних внесків ухиляється або воліє платити "мінімалку". До речі, при такій системі пенсійний вік відходить на другий план, оскільки людина по суті зацікавлена в тому, щоб сума сплачених нею внесків, а відповідно, і стаж були більшими.

І кадровий, і ресурсний потенціал Мінсоцполітики та ПФ дають можливість перейти до такого варіанта солідарної системи. Понад те, країн, у яких вона працює, у Європі чимало, і досвідом запровадження вони поділяться, якщо ми попросимо. Але ми не просимо.

Ми воліємо обкладати податком пенсії працюючих, перекроювати норми страхового стажу, змінювати базу нарахування, обмежувати підвищення виплат. І грати спектакль, у якому "злий" МВФ пригноблює наших пенсіонерів, а "добрий" уряд їх захищає. Це може спрацювати в інших сферах, але не в пенсійній. Шанси, що реальний ефект (а не його інфляційна імітація) від детінізації виправдає явно завищені урядові очікування на тлі безпросвітно стагнуючої економіки, виглядають поки що примарно. А якщо так, то вже через рік-два прірва між лише номінальним підвищенням пенсії та реальним прожитковим мінімумом, яка катастрофічно швидко зростає, так далеко закине за межу бідності переважну більшість сьогоднішніх пенсіонерів та інших незаможних, що загроза нових майданів стане дріб'язком порівняно з масовими голодними бунтами. Але сьогодні, вочевидь, це нікого на Печерських пагорбах поки що особливо не лякає. Їм би до виборів простояти, та до вересня протриматися...