ОПЕРАЦІЯ «КРЕДИТОР»

Після п’ятнадцятимісячного очікування це може видаватися так само неправдоподібним, як проліски в грудні, проте... Наступного вівторка рада директорів Міжнародного валютного фонду розгляне нарешті «українське питання» і винесе рішення з приводу поновлення схваленої ще 1998-го трирічної програми розширеного фінансування для нашої країни. У тому, що цей вердикт буде позитивним, ніхто, по суті, й не сумнівається. Такий серйозний орган, як рада директорів, не звик затьмарювати своє існування відмовами країнам-позичальникам: коли вона вже збирається, то каже неодмінно «так», залишаючи невдячну роль «злого фінансиста» функціонерам нижчого рангу. Тим-таки експертам МВФ, наприклад.

Місії МВФ приїжджали, від’їжджали та знову приїжджали. Спочатку з ними працювали чиновники з уряду Пустовойтенка; мало не рік поклав на утрясання проблем уряд Ющенка. Список попередніх умов то розпухав до багатьох десятків, то скорочувався до кількох позицій. Коли умов залишилося лише три, наша сторона зі шкіри пнулася, щоб хоч у нове тисячоліття ввійти з відновленим кредитом.

Список підприємств, що підлягають 2001 року приватизації, давно вже зверстано й відіслано в парламент. Бюджет із прийнятним, за методологією МВФ, дефіцитом ухвалений не тільки в другому читанні, а й у цілому, і, кажуть, уже найближчим часом надійде від юристів Верховної Ради до юристів адміністрації Президента. Багатомісячний парламентський «страждалець» — закон про банки та банківську діяльність, через неухвалення якого свого часу спіткнувся не лише емвеефівський кредит розширеного фінансування, а й останній транш кредиту Світового банку на розбудову фінансового сектора, як із гармати пролетів друге читання...

Крім того, до 19 грудня, коли у Вашингтоні відбудеться засідання ради директорів, у нас ітиме вже п’ята доба з моменту закриття Чорнобиля. Як же не заохотити грошиками такого свідомого члена світового співтовариства, який до того ж і за прозорість енергоринку бореться, зведений бюджет виконав вже на 100% і таке економічне зростання нинішнього року демонструє, що місцевий міністр економіки ледь встигає коригувати прогнози зростання ВВП у бік збільшення (останній, грудневий поліпшено до 5%)!

Звісно, українська економіка не без дивацтв і дуже не в собі. Тобто, звичайно ж, не в ринку. Але ч-ш-шш! — нам не конче про це повідомляти МВФ. Про те, що стиснута в палких обіймах Нацбанку гривня ніяк не реагує ні на економічне зростання, ні на політичні скандали. Час уже підносити дзеркальце до її губів — чи дихає, сердешна? Дихає...

Що приголомшуюче, за вітчизняними мірками, економічне зростання ВВП — на 5,3% за десять місяців — обернулося реальним падінням заробітної плати за той самий період на 7,9%. Коли так і далі піде, то чим сильніше ми будемо рости, тим худішою і синішою, як кури по руб шістдесят у застійні роки, ставатиме ця зарплатна складова ВВП. Поки не перетвориться на абсолютний нуль, який сигналізуватиме, що все живе та працююче на рідних теренах дружно перейшло на прокорм до тіньової економіки.

Що рік тому проголошена, розпочата і благополучно забута адміністративна реформа насправді призвела, як підрахував допитливий директор департаменту одного з економічних міністерств, до збільшення документообігу в 7,5 раза проти «застійних» пустовойтенківських часів. Цифра, звісно, неофіційна, і я від неї неодмінно відмовлюся, оскільки не маю ні аудіо-, ні відеокасети на цю тему. Але допитливий керівник урядового секретаріату міг би мобілізувати своїх підлеглих на одержання точнішої статистики. Як і на пояснення феномена під кодовою назвою «над країною паперовий вітер віє». Втім, адмінреформа — це за відомством не МВФ, а Світового банку. І, на щастя, масштабні переговори з ним очікуються лише десь у лютому. Природно, якщо на той час наші кризи не переступлять дозволених у світі меж пристойності і дадуть змогу потенційним кредиторам дотримуватися гасла «Відмежуємо економіку від політики!»

Поки що дотримуються. Саме ця обставина дає впевненість, що 250-мільйонний транш із Вашингтона ми таки одержимо. На відміну від Росії, де й політичної кризи нині немає, але й кредиту теж немає.

Ми — це, звісно, голосно сказано. Гроші одержить Нацбанк, аби пустити... на погашення боргів перед міжнародними фінансовими організаціями, тим-таки МВФ. У такий спосіб буде розстрочено попередні борги, але не тільки.

Відновлення програми з МВФ відкриває можливості для дуже небагатої, однак вірної своїм зобов’язанням країни а) одержати — у разі виконання решти умов — 215 млн. дол. від ЄБРР на добудову компенсуючих ядерних потужностей; б) відновити повномасштабне співробітництво зі Світовим банком; в) одержати нові позики від Євросоюзу та інших потенційних кредиторів; г) вести переговори з Паризьким клубом (держав-кредиторів)...

Зазвичай тут ще додають пункти про «поліпшення інвестиційного клімату» та «приплив у країну приватних інвестицій», але я в нинішній політико-економічній ситуації залишила б такі заклинання за кадром. Приватизація Запорізького алюмінієвого комбінату вкупі з «касетним» скандалом — найкраща гримуча суміш, аби відлякати «інвестора розумного».

А наскільки тривалим виявиться наше з МВФ співробітництво, з’ясується вже через місяць-два. Відійдуть у минуле наші «чорнобильсько-закривальні» заслуги, педантичні експерти з Вашингтона пригадають щось зі сфери обіцянок ліквідувати вільні економічні зони або «наїдуть» на уряд за те, що парламент так і не скасував 23-відсоткового «соняшникового» мита. Власне кажучи, працювати доведеться довго і в муках — операція «Кредитор» легкою ніколи не буває.